Вовк і троє розбишак

В одному лісі біля однієї ферми жив Вовк. Інтелігентний, трішки сором’язливий звір, який полюбляв тихі ранки, спів пташок та запах польових квітів. Його лігво, хоч і невеличке, завжди було чистим і затишним. Однак, у ньому міг поміститися лише він. А Вовк вже був готовий до створення родини.

Трішки поміркувавши і порадившись зі своїми численними родичами з інших частин лісу, Вовк вирішив будувати хату. Щоб довго не заморочуватися з будматеріалами та не затягувати процес, його вибір впав на солому. “А що? - подумав Вовк. - Солома легка, екологічна та й від дощів захищатиме. Та й багато її у полі біля ферми. Перетягну кілька снопів - на всю хату вистачить!”

Так і вирішив. Робота закипіла. Цілими днями Вовк тягав до лісу солому, яка, на його щастя, була спресована у брикети, тож процес будівництва проходив досить легко. Однак, він не знав, що в цей час за ним спостерігає три пари очей.

Річ у тім, що на фермі біля лісу жило троє братів: Пуф-Пуф, Паф-Паф і Піф-Піф, які, до речі, ненавиділи свої імена. Це були  справжні Свині. Рожевощокі, агресивні та нещадні. Усі інші мешканці ферми дуже їх боялися. Кури неслися, щойно Пуф-Пуф заходив у курятник. Та що там кури! Навіть півні іноді яйця відкладали зі страху. Кози мекали і бекали, і ще й гекали, коли Паф-Паф проходив повз. А Пес Сірко тихенько скавучав у своїй будці, молячись собачим богам, щоб Піф-Піф не помітив його, коли бігав подвір’ям в пошуках калюжі.

Ці три брати-бешкетники дуже не любили чужинців на своїй території - а ферму вони вважали своєю, попри те, що в неї був хазяїн. Тож не дивно, що коли Свині побачили Вовка, що носить з поля солому, вони невимовно розлютилися. Ввечері на сімейній нараді було вирішено прослідкувати за злодієм, що й було зроблено наступного дня. 

Коли Свині тихенько прокралися за Вовком до лісу, вони побачили, що той будує собі хатинку з соломи. Будиночок вже майже був готовий, залишилося лише трішки дах підлатати. Працював сіроманець завзято і не звертав увагу на сторонній шум. 

- Так, так, так… Що це у нас тут? - почулося у нього за спиною. Вовк обернувся і побачив трьох свиней, що вийшли з-за дерев і з грізними пиками наближалися до хати.

- Вітаю вас, добродії! - привітно мовив Вовк. - Як бачите, будиночок собі конструюю.

- З якого це такого дива? - запитав Паф-Паф. - Тобі що, лігва замало?

- Та вже замало, - зізнався той. - Хочеться сім’ю створити - одружитися й діточок мати якнайбільше. Та й зима скоро, треба утеплятися.

- А чого ж тоді крадеш солому з нашого поля, нахабна мордо? - гиркнув Пуф-Пуф.

Вовк аж зблід від такого грубого звертання, та все ж намагався полюбовно залагодити суперечку.

- Я ж бачу, що вона без господаря… Нікому не потрібна… От я і взяв трішки… - тихо мовив він. - Хіба ж вам шкода?

- Шкода! - сказав, як відрізав, Піф-Піф.

- Що, змусимо його назад все перетягти? - запитав братів Пуф-Пуф.

- У мене є краща ідея! - відповів Паф-Паф і дістав з кишені своїх куцих штанців коробку сірників. Мить - і в його копиті запалав вогник.

Перш ніж Вовк встиг щось заперечити, Свин кинув запалений сірник на солому і та враз сполохнула. Сіроманець взявся заливати водою зі струмка вогонь, щоб він хоч на дерева не перейшов. Полум’я вдалося загасити, але хату було зруйновано. Задоволені пики Свиней додавали трагізму всій ситуації.

- Так тобі і треба! - підсумував Піф-Піф те, що щойно сталося. - Будеш знати, як чуже брати!

З цими словами троє братів почимчикували до себе на ферму знову наводити страх на своїх співмешканців. А Вовк гірко заплакав. Йому було шкода і своєї праці, і образливо за цих трьох нахаб. Однак, він також зрозумів, що вчинив помилку, взявши солому без дозволу. Тож наступний свій дім він вирішив будувати з того, що знайде у власному лісі. Ламати дерева він не збирався, адже під ногами було багато сухого гілля, тож наступна хатка мала бути кращою і міцнішою.

Робота знову закипіла. Цілими днями Вовк ходив лісом, збираючи хмиз, зв’язуючи його у пучки, та будуючи нову оселю. А саме в цей час Свиням було нудно на фермі. Там їх і так всі боялися, тож ховалися або тікали, щойно побачивши. Братам потрібна була нова жертва. 

Оскільки від Вовка не було нічого чути дуже давно, Свині вирішили знову його відвідати. Вони застали сіроманця за новим будівництвом.

- Як наш завзятий будівельник поживає? - мовив Паф-Паф, уїдливо посміхаючись.

У Вовка все похололо всередині.

- Потихеньку… - відповів він, намагаючись вичавити з себе посмішку.

- Бачимо, що робота кипить, - зауважив Піф-Піф. 

- Я б навіть сказав, горить, - хитро підморгнувши до братів, сказав Паф-Паф. 

Перед тим, як Вовк зміг щось заперечити, сірник вже летів на сухий хмиз. А за ним другий і третій…

- Я ж не брав у вас нічого! - бідкався Вовк, бігаючи до струмка по воду з відром. - Це ж гілки лісових дерев.

- А мені подобається як воно горить! - мовив Пуф-Пуф до братів, ніби не чуючи сіроманця. - Вовк бігає, метушиться… Краса…

Брати лише задоволено захрюкали та пішли геть, залишивши погорільця без дому.

Такого ставлення терпіти до себе Вовк не міг. Він розумів, що щоб він тут не побудував, Свині прийдуть і зруйнують все вщент. “А може ну його, - подумав він. - Переїду в іншу частину лісу, спробую почати там нове життя.” Але потім відкинув ці думки. “Це моє лігво! - вирішив він. - І мені його захищати!”

Вовк знову почав будувати. Вдень і вночі. Та це не був будиночок із соломи чи гілок. Це була справжня фортеця з високою стіною з частоколу, яку він побудував першою, та обробив вогнезахисною рідиною. Для самого будинку Вовк використав каміння, що знайшов біля річки, та глину, яку викопав неподалік. Крім того, сіроманець наробив купу пасток навкруги, щоб унеможливити Свиням прохід. Забувши про сон та відпочинок, Вовк працював. Він знав, що брати не забаряться, а тому хотів якомога швидше приготуватися до їхнього візиту. 

І він мав рацію. Десь через місяць після останніх відвідин брати знову завітали в гості. Однак, ще на підступі до хатини заплуталися у густій павутині, що оточувала підходи до будинку.

- Тьфу, тьфу, тьфу, яка гидота! - відпльовувалися вони, намагаючись скинути з себе тоненькі липкі сіті. І не побачили, що земля була встелена грибами “пухкавками”. Піднявся туман.

- Кахи, кахи, кахи! - кашляли Свині, все ще до кінця не звільнившись від павутини. Нарешті їм вдалося дістатися паркану. Настрій братів трішки покращився.

- О, ну хоч щось спалити можна! - зраділи вони. Паф-Паф вже поліз за сірниками. Чирк! Та дерево не горіло.

- Це що за чудасія така?! - обурився він. Знову чирк! Безрезультатно!

Від злості Свині почали розхитувати паркан, але на них вже чекала нова пастка - відра з холодною джерельною водою.

- Гарний день для купання! - весело крикнув Вовк з вікна своєї фортеці. Він увесь час спостерігав за цими лиходіями. - Натяк самі зрозумієте, чи вам мало?

- Диви яке розумне! - обурився Піф-Піф, струшуючи з себе воду. - Ми звідси не підемо, поки твою хату з землею не зрівняємо.

Інші брати схвально відреагували на його слова.

- Ну, як хочете… - мовив Вовк. - Тільки щоби потім не казали, що я вас не попереджав.

Свині лише глузливо захрюкали. А Пуф-Пуф взяв з землі гиляку і почав стукати з усієї сили по деревах, що росли навколо паркану. Інші брати теж не стояли без діла, кидаючи каміння у вовчу хату. Свині так захопилися, що і не одразу почули дивне гудіння. Вони підняли голови і побачили величезний осиний рій. Розлючені жовто-чорні маленькі воїни вже летіли на непроханих гостей. Брати заверещали від болю і намагалися відбитися, та суперників було в сотні разів більше. 

- Йдіть геть, розбійники! - крикнув до них Вовк, погрозивши кулаком. - І більше сюди не повертайтесь! 

Та Свині вже й не думали повертатися. Після осиної атаки вони й дорогу забули до вовчої оселі. А інші жителі ферми, побачивши побитих розбишак, нарешті насмілилися вигнати братів. Вони заручилися підтримкою сусідських биків, які не любили жартувати. Тож вибору Свиням не залишали, і ті покинули ферму назавжди.

А Вовк відтоді почав жити у мирі і злагоді з іншими лісовими мешканцями. І зовсім скоро у нього з’явилася дружина і маленькі вовченята.

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!