Спекатися Попелюшки за один день

В одному з королівств жила собі звичайна родина: чоловік, його друга за рахунком дружина, та три доньки - дві материні, й одна батькова. Вживалися вони б, чесно кажучи, нормально, якби не батькова донька - наймолодша із сестер. В сім’ї її називали просто - Попелюшка. Не лише тому, що цілими днями копирсалася у попелі. Ні! Хоча і ця вада за нею спостерігалася. А тому, що могла спопелити усіх своїм суворим поглядом. Дівчина не піддавалася ні вихованню, ні критиці, а будь-які репліки в її бік сприймала дуже вороже. У всьому вона шукала якісь приховані мотиви і від того ставала дуже вередливою і нестерпною.

Під гніт Попелюшки попадали усі - батько, мачуха, а особливо її зведені сестри. Життя їм не було через неї. Вона прокидалася раніше всіх, бігла на кухню і гримала там посудом, поки вся родина не прокидалася. У її кімнаті постійно гостювали якісь звірята і птахи. І через їхнє безупинне цвірінькання та писк у домашніх боліли голови.

Крім того, у Попелюшки було нав’язливе бажання наводити лад у будинку - і зранку, і вдень, і вночі. Й це при тому, що сама вона з власною гігієною не товаришувала. Зате щоденне прибирання було для неї обов’язковим. Меблі пересувалися, пилосмок гудів, вода хлюпала. І все це перекрикувалося лише щебетанням пташок у кімнаті дівчини. Така собі божевільня для однієї сім’ї.

Рідних настільки виснажив такий порядок денний, що вони почали задумуватися, куди прилаштувати Попелюшку, щоб вона діставала когось іншого. Але всі місцеві жителі знали важкий характер дівчини, а сусідські хлопці не спішили до неї свататися.

Відповідь прийшла звідки не очікували. У королівстві оголосили бал на честь молодого принца, який шукав собі дружину.

- Це наш шанс! - зраділа старша сестра, почувши про урочисту подію на вулиці. - Все, що нам потрібно, щоб принц вибрав Попелюшку.

- Ти на неї давно дивилася? - іронічно промовила середня сестра. - Вона ж вся у пилюці, попелі. На голові казна-що! А за одяг я взагалі мовчу! 

- Відмиємо, переодягнемо! - не здавалася та.

- Та вона ж вперта така, не слухатиме нас! Все робитиме навпаки!

- Твоя правда… - задумалася старша сестра. - А ми зробимо так, щоб вона захотіла піти на бал. Заборонимо їй туди йти. 

- Може спрацювати… - погодилася середня. - А що ж тоді з її зовнішнім виглядом робити?

- Покличемо її хрещену! Вона, кажуть, має у королівстві кілька салонів краси. Нехай над нею почаклує!

- Ідея гарна! Треба буде її ще з батьками обговорити.

Батьки, як не дивно, виявилися дуже зговірливими. Навіть рідний батько Попелюшки сам запропонував поїхати переговорити з хрещеною.

До балу залишалося кілька тижнів, а в родині почали реалізовувати план під назвою “Нехай голова болить у Принца”.

Справедливості заради варто сказати, що сам Принц теж не був подарунком. Про його перебірливість ходили легенди. Він не те що наречену не міг собі вибрати, а й що їсти на сніданок, та якого кольору шкарпетки одягати. Крім того, в його кімнаті був постійний безлад. Шар пилу магічним чином з’являвся на меблях через декілька годин після того, як покоївки їх протирали. Однак сам принц виглядав завжди дуже охайним і свіжим.

Король з королевою весь час бідкалися - і що робити з таким ходячим парадоксом? Відповідь не забарилася - шукати йому дружину. Та таку, щоб могла взяти над ним шефство і впорядкувати його життя. Однак усі їхні вельможні знайомі знали вдачу принца і не спішили віддавати за нього своїх доньок.

Потрібно було знайти ту, яка не здогадувалася, на що підписується, йдучи з майбутнім королем до вівтаря. Але як таку знайти?

- Влаштуймо бал! - запропонувала королева чоловікові. - Запросимо всіх охочих самотніх дівчат. А там вже нехай доля вирішує.

- На долю покладатися все ж не варто, - зазначив король. - Але ідея твоя мені подобається, кохана! Бал, так бал!

Тим часом в родині Попелюшки йшла підготовка до плану “Нехай голова болить у Принца”. Дівчині повідомили, що її старші сестри збираються на танці до палацу, але їй йти забороняється.

- З чого це така дискримінація? - обурювалася та. - Може я теж танцювати хочу!

- Та ти на себе у дзеркало давно дивилася? - іронічно запитала старша сестра. - Вся замурзана, нечесана! А там же дрескод на вході, і фейс-контроль!

- То я і помитися можу, навіть голову! - не вгамовувалася Попелюшка.

- А хто ж у цей час будинок прибиратиме? - мовила середня сестра.

- Попрошу своїх друзів-звірів, вони допоможуть! - відповіла та. - Для них це не проблема.

- Одягнеш що? - допитувалася мачуха. - Не в цьому ж лахмітті підеш!

Попелюшка задумалася. Але в розмову вступив батько.

- А як щодо твоєї феї-хрещеної? - підморгнувши іншим, сказав він. - Вона якраз погостювати до нас їде.

- Точно! В неї і виб’ю собі сукню чи що там на бали носять? - зраділа Попелюшка. - Жени її сюди скоріше, тату! Не хочу часу втрачати.

Хрещена фея не забарилася і приїхала якраз в день балу.

- Ну привіт, похресницю, - сказала вона з порогу радісно, однак Попелюшка її перебила:

- Ага, ага, привіт! Мені потрібна сукня на бал! І бажано скоріше! Танці сьогодні, я навіть помилася! - і дівчина поморщилася. - Та що там! Голову помила!

- Я бачу, - посміхнулася хрещена. - Маєш чудовий вигляд!

- Ой, та де там! - відмахнулася. - Але фейс-контроль - штука серйозна! Тож нічого не поробиш. Так що з одягом робитимемо??

- А їхатимеш на чому? - перепитала фея.

- Зі своїми сестрами поїду! На бричці!

- Ні, ні, - замахали ті руками. - Бричка маленька, а тобі краще на кареті поїхати, для ліпшого ефекту!

- Та де я вам карету візьму? - мовила та. - От дурепи! Я що її собі начаклую??

- Я тобі в цьому допоможу, - підморгнула хрещена. - Для своєї похресниці що завгодно. Тільки мені гарбуз потрібен!

- Та цих у нас на городі вистачає, - запевнила Попелюшка. Вона махнула двом зайцям, які в цей час поїдали листя капусти, і ті поскакали до гарбузів. Вони вибрали найбільший та покотили його до феї.

- Цей підійде! - радісно мовила та, і махнувши чарівною паличкою, обернула його на блискучу карету. - А тепер лакеї!

Хрещена підізвала пальцем шість ящірок - і через декілька секунд перед нею вже стояли шість чоловічків у лівреях.

Так польові миші стали конями, а щур - кучером.

- Тепер займемося твоїм зовнішнім виглядом, - критично подивилася на похресницю фея. Спочатку сукня!

Помах палички - і Попелюшка враз змінилася. На ній була чудова атласна сукня. Критично оглянувши себе, дівчина залишилася задоволена.

- Не забудемо й про зачіску та макіяж!

Ще один помах палички! Тут аж у рідних Попелюшки перехопило подих.

- Треба й собі косметикою почати користуватися, - пробурмотіла мачуха, поглядаючи на падчерку.

- Ну все, сімейство! - мовила та, залазячи до карети. - Поїхала я танцювати! Сестри, не баріться там з бричкою. Приїдете, будете зі мною танцювати. Я ж там нікого не знаю!

- Доню, а взуття ж! - крикнув у навздогін батько.

- Та нащо воно мені здалося? - відмахнулася. - Тільки рухатися заважатиме. Сукня довга, хто там бачити буде?

- Не можна без взуття, Попелюшко! - почали переконувати її й інші члени родини. - Не гоже у королівський палац босоніж заходити!

- Ну добре, добре, вмовили! - здалася та. - Чаклуй вже й мешти!

Фея змахнула паличкою і на ногах дівчини з’явилися кришталеві черевички.

- Мамо моя рідна! - скрикнула Попелюшка. - Це ж хто таке незручне взуття придумав?

- Не подобаються? - розчаровано запитала хрещена. - Зате які ефектні!

- Ви у кришталі самі хоч раз ходили? - не заспокоювалася дівчина. - Це ж якесь знущання з ніг!

- Невже так незручно? - перепитала старша сестра.

- А ти піди, візьми в кухонній шафі дві кришталеві вазочки, одягни на ноги і пройдися, а потім задавай такі дурні запитання! - буркнула Попелюшка.

- Ніколи теревені розводити, дівчата! - взяв слово батько. - Бал ось-ось почнеться. Не гоже запізнюватися!

- Твоя правда, тату! - мовили усі три доньки. Старша з середньою побігли до брички, а Попелюшка залізла в карету. Кучер-щур хльоснув по конях і вони помчали до королівського палацу.

- Хоч би подякувала, - тільки й зітхнула фея. - От невдячну дівку маєте!

- Якщо все вийде, і принц візьме її в дружини, ми тобі до скону вдячні будемо! - завірив її батько.

На балу було вже шумно. Сотні красивих та не дуже дівчат сновигали залою, виглядаючи принца. А той все ніяк не виходив з кімнати. Обирав відповідний наряд.

- Синочку, там вже всі лише тебе й чекають! - бідкалася королева. - Що не одягнеш, усе тобі личитиме!

- Ти мене не квап з вибором! Це ж дуже важливо!

- Якщо він так довго одяг обирає, то наскільки затягнеться вибір нареченої? - прошепотів дружині король. 

- Ми до потрібної дівчини самі його підштовхнемо! - запевнила та.

Нарешті обравши святкове вбрання, принц вийшов із кімнати і пішов до головної зали. Там уже зібралися майже усі.

- Вітаю вас, жіноча частина королівства! - почав свою промову майбутній наречений. - Бачу, що мені буде з ким сьогодні потанцювати.

По залу пробігла хвиля сміху.

- Якщо всі у зборі, можемо почи…

Принц не договорив, адже до зали увірвалася незнайомка. Волосся її було трохи розтріпане від бігу, але виглядала вона досить ефектно.

- Фух, ледве встигла, - мовила дівчина, відхекуючись. - Ви тут хоч без мене не починали, сподіваюся?

- Ні, ні, що Ви! - принц був заінтригований такою сміливістю. - Лише Вас і чекали.

- От і добре, а то якось не гоже було мені запізнюватися!

Оторопілі гості дивилися то на зухвалу незнайомку без манер, то на господарів.

- Музики, починайте! - гукнув король, щоб позбутися в’їдливої тиші. 

Заграла музика і всі почали танцювати. А зацікавлений принц вже почав пробиратися крізь натовп до гості. Та якось дивно ступала і теж йшла йому на зустріч.

- Чи можу я запросити Вас на танок? - мовив принц, підійшовши впритул до дівчини.

- Та ти що… Я можу до тебе на ти? - раптом запитала.

- Звісно, жодних проблем, - погодився той, все ще дивуючись такій милій зухвалості.

- Ага, добре, то я й кажу, ти що з глузду з’їхав? Який танок? - і вона демонстративно припідняла сукню і показала свої кришталеві черевички.

- Красиві… - замилувався принц.

- А користі від них жодної, - запевнила. - Тільки мозолі собі понатирала. Хто ж це у скло ноги суне??

- Тоді ходімо у сад, посидимо там, поспілкуємось! - запропонував юнак.

- А чого б ні, - знизала плечима. - Тільки я не дійду сама.

Принц зрозумів натяк, взяв свою нову знайому на руки і поніс у сад. Там він посадив її на лавці та сів поруч.

Вони почали розмовляти про все на світі. Попелюшка розповіла про свою любов до прибирання та друзів-звірів, а принц - про неорганізованість та невміння швидко приймати рішення.

Тим часом на балу всі дівчата, потанцювавши і побачивши, що принц десь здимів, почали потихеньку розходитися. Наші сестри теж вирішили поїхати додому. Вони помітили, що принц вже поклав око на Попелюшку, тож все йшло за планом.

В цей час принц не міг намилуватися своєю новою знайомою і вперше в житті вибір його серця був очевидним. Дівчину ж, здавалося, щось постійно муляло. Та і юнак, що сидів з нею поруч не особливо її чіпляв. Так, симпатичний, багатий. Але ж сам зізнався, що неорганізований і прибирати не любить. І хто це його так виховав? А ще це взуття кляте…

- Не проти, якщо я цей кришталевий непотріб зніму? - запитала дівчина, перебиваючи розповідь принца про його хобі.

- Та, будь ласка…

Попелюшка зняла один черевичок і зітхнула полегшено. Коли почала знімати інший, побачила, що її сестри поспішають до брички. 

- Гей, це що за неподобство, - обурилася вона. - Сестри!!! Ви куди без мене???

В одному кришталевому черевичку, Попелюшка, навіть не обертаючись на принца, побігла до своєї карети.

- Незнайомко! - крикнув принц навздогін. - Ти забула… - він підхопив черевичок, та дівчина, здавалося, і не помітила пропажі. - Як хоч тебе звати? Де живеш? - він вже біг навздогін, та нова знайома виявилася удвічі швидшою.

- Треба починати робити зарядку щоранку, - мовив сам до себе захеканий юнак.

Попелюшка ж приїхала додому розлючена.

- Хто це сестру на самоті з якимось чоловіком кидає? - грізно мовила вона, щойно переступила поріг.

- Нам здалося, що тобі цікаво і весело! - мовила старша сестра.

- А перепитати не можна було? - все ще обурювалася дівчина.

- Заважати вам не хотіли, - прошепотіла середня.

- Це все ваше виховання дурне! Заважати вони не хотіли! А хай вас… - Попелюшка не договорила, і, махнувши на сестер рукою, заспішила до власної кімнати. Грюкнули двері та через декілька секунд вона знову вийшла.

- Якщо мене хтось із слуг принца шукатиме, ви мене не бачили і не знаєте! - і знову заховалася у кімнаті.

Домашні лише мовчки переглянулися.

Наступного дня дійсно почався пошук незнайомки. Вирішено було шукати її по кришталевому черевичку, залишеному в саду. Король з королевою були настільки раді, що їхній син поклав око хоч на когось, що вони організували цілу пошукову операцію з виявлення потенційної невістки. Тільки б вона не встигла передумати!

Попелюшка з кімнати виходити не хотіла. А ось її родина була налаштована серйозно. Батько виглядав у вікно королівських слуг, боячись, що вони пройдуть повз. Нарешті під вечір вони завітали й у їхній дім.

- Наказом короля мусимо перевірити всіх дівчат, що живуть в будинку! - мовив слуга з порогу. - Доньки є?

- Є три! - відповіла мачуха радісно.

Старша і середня сестри швидко почали приміряти черевичок і, на їхнє щастя, він був занадто малим.

- А третя де? - запитав слуга, оглядаючись.

Батько мовчки показав очима на зачинені двері кімнати.

- Іменем короля, відчиняйте, пані! - у відповідь тиша.

Слуга навалився на двері і вибив їх. За ними він побачив дівчину, яка зробила з простирадла мотузку і намагалася втекти через відчинене вікно.

- А це ще що за дивина? - ошелешено мовив слуга. - Залізайте назад, пані! Мусимо перевірити й вас! Поміряєте черевичок.

- У мене на взуття алергія! - буркнула та, зіскакуючи додолу. Однак там її вже чекала королівська охорона. - Ну добре, добре! Одягну вже…

Черевичок сів ідеально. А мачуха ще й інший винесла з кімнати.

- Бачите, що я в неї під ліжком знайшла? - мовила вона, намагаючись виглядати здивовано.

- Ото вже здихатися мене хочете, - гнівно прошепотіла Попелюшка. - Вітаю, родичі, у вас це вийшло!

Дарма вона так злилася на рідних. Принц виявився не таким вже і поганим. А через його неорганізованість, Попелюшка не нудьгувала. Тепер вона могла годинами прибиратися в палаці, а вдячний погляд її чоловіка та свекрів був куди краще, ніж обурливі зауваження батьків та сестер. Нарешті усі були щасливі, а в королівській родині та родині Попелюшки знову запанували мир і злагода.

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!