Сантиметрівочка

Жила-була на світі самотня жінка. Чоловіка та дітей у неї не було, але вдома вона мала безліч красивих декоративних рослин. Всі кімнати її невеличкої оселі були заставлені різними вазонами. Та найбільше жінка полюбляла екзотичні квіти. За насіння таких квітів вона ладна була віддати великі гроші.

Одного разу в неділю жінка, як завжди, пішла на базар, щоб купити черговий експонат в її ботанічну колекцію. Там вона побачила бабцю, яка самотньо сиділа у кутку, а на її прилавку було лише декілька пакетиків з насінням.

- Що продаєте? - поцікавилася жінка.

- Чарівні квіти, - спокійно мовила старенька. - Цікавить?

- Чарівні? Та ну!

- Та щоб мені з цього місця не встати! - тон бабці був дуже серйозним.

- Не дуже я в магію вірю, але якщо знижку зробите - куплю ось це насіння, - і жінка показала на один з пакетиків.

- Згода! - зраділа старенька.

З незвичною покупкою повернулася жінка додому і одразу відкрила пакуночок. Там виявилася лише одна велика насінина. Швидко знайшовся новенький горщик з землею та лійка з водою. Жінка посадила насінину, полила і поклала на підвіконня.

На ранок - о диво! - в горщику дійсно виросла прекрасна квітка. Бутон її ще не розкрився, але жінці дуже кортіло поглянути на квітку всередині. Та лише вона торкнулася пелюсток, вони заворушилися, а звідти випала малесенька дівчинка, зростом з декілька сантиметрів.

- Гей, ти що собі дозволяєш? - мовила вона тоненьким, але грізним голосочком. - Чому хату руйнуєш і мене витрушуєш? Я ж могла і шию собі скрутити!

- Перепрошую… - злякано прошепотіла жінка, все ще не вірячи своїм очам. - То ти живеш у цій квітці?

- Жила, поки ти не втрутилася! А тепер організовуй мені нове житло, бо квітка мене тепер назад не прийме.

- Добре, зараз щось пошукаю. У тебе ім’я є?

- Та де там! Я ж сьогодні вночі лише на світ з’явилася!

- Буду тебе кликати Сантиметрівочкою! Через твій маленький зріст!

- Що за дискримінація за розміром? - обурилася дівчинка. - Ще й ім’я дивне! З фантазією у тебе, бачу, великі проблеми! Добре, вигадаємо щось інше пізніше. А зараз змайструй мені якусь хату.

- Добре, добре, вже біжу! - сказала все ще налякана жінка та зникла на кухні. Там вона знайшла половинку грецького горіха, витягла з нього серцевину, встелила ватою, а ковдру зробила зі шматочку м’якої тканини.

- Таке собі ліжко… - скептично оглядала нові “меблі” Сантиметрівочка. - Нестійка конструкція… Але на перший час піде, доки ти чогось кращого не підшукаєш. Що у тебе їсти є?

- А що тобі хотілося б? - запитала жінка.

- Чогось солоденького, бажано нектару з твоїх рослин. Садитимеш мене на ту чи ту квітку, а я харчуватимуся. Система травлення у мене дуже ніжна і тендітна, як я сама, тож мусиш гарно про мене піклуватися, почула?!

- Так, так, звісно… - жінка вже й була не рада, що купила те насіння у дивакуватої бабці. “І навіщо мені ці магічні квіти здалися?”

Так день у день вона піклувалася про Сантиметрівочку, годуючи її нектаром та напуваючи ранковою росою. Проходили тижні, місяці, а за ними роки. І хоч дівчинка дорослішала, вона зовсім не росла.

Однієї ночі на підвіконня заскочила Жаба. Вона побачила маленьку гарненьку дівчину і вирішила забрати її з собою. “Буде наречена моєму синові,” - подумала вона.

Зранку Сантиметрівочка прокинулася у незнайомому для себе місці. Її горіхова шкаралупка стояла тепер на лататті посеред ставка, а на неї витріщалося дві лупаті зелені жаби.

- Так, я не зрозуміла! Де я і що тут роблю?? - розгнівалася дівчинка.

- Ти на нашому ставку, ква! Житимеш тепер з нами, ква! - спокійно пояснювала Жаба. - А це мій синочок, ква! Правда, гарний?

- Ага, красивий аж подих захоплює, - іронічно відповіла Сантиметрівочка. - Що у тебе з зором?? Та він же гидкий вилупок!

Жабі аж погано стало від таких слів, а її синочок заспішив втрутитися у розмову:

- А ти на себе подивися, ква! Худе, мале, нещасне, ква!

- Ти не мене свою квакалку не відкривай! - погрозливо мовила дівчина. - Краще, поверніть мене назад додому, і вам за це нічого не буде!

- Твій дім - тут, ква! - сказала Жаба серйозним тоном. - Так що звикай, ква!

- Ага, ква! - піддакував їй синочок. - І їж побільше комарів. Мені не потрібна напівпрозора наречена з розладами харчової поведінки, ква!

- Ого, як ми по-вченому заговорили! - здивовано мовила Сантиметрівочка. - Не очікувала таких слів від лупатого квакуна. Але мушу тебе розчарувати, дорогенький. Я - вегетаріанка. Тож комарів у моєму раціоні не було і не буде. Краще подумай, де мені дістати нектар! Я тільки ним і харчуюся.

- Нектар, ква? - насмішливо перепитала Жаба. - Та де ж ти тут квіти, ква, в цьому болоті побачила?! Тут лише латаття і очерет, ква. Так що доведеться, ква, змінювати дієту!

- Ага, щоб стати такою ж “вродливою”, як ти і твій любий синочок. Ні, дякую!

- Яке ж воно вредне, ква! - мовила Жаба вже до сина. - Тобі така точно потрібна, ква??

- Та вже невпевнений, ква! - зізнався той. 

Раптом у небі щось задзичало. Жаби підняли голови, а над ними пролетів величезний Жук-Рогач. Вони й оком не встигли зморгнути, як він схопив лапками Сантиметрівочку та знову піднявся над ставком.

- Ква, оце новина! - схопилася Жаба. - Наречену серед білого дня викрали!

- Мабуть, така доля, ква! - весело мовив синочок, радий, що не доведеться жити з такою примхливою красунею.

А Жук тим часом поніс Сантиметрівочку до лісу, підлетів до одного з дерев і посадив її на гілку.

- Перепрож-ж-ж-жую, пані за такий зухвалий вчинок з мого боку! - мовив він, віччливо поклонившись. - Мене звати Ж-ж-жорж-ж-ж!

- І чого ти, Жорж, мене викрав від моїх новоспечених родичів? - запитала дівчина. - Ти не зрозумій мене неправильно, я звісно вдячна тобі за це, але все ж?

- Летів я собі через поля і ж-ж-жита, пролітав над ставком, і раптом побачив двох мерзенних ж-ж-жаб, а поряд Ви - така прекрасна і ж-ж-жвава! Я просто мусив врятувати Ваше ж-ж-життя!

- Ок, припустимо! А з тобою я що робитиму?

- Мож-ж-жете стати моєю друж-ж-ж-жиною… - пробурмотів Жук схвильовано.

- Ого, який швидкий! Я б може і погодилася, але у мене є декілька умов!

- Які? Каж-ж-ж-жіть!

- Я харчуюсь лише нектаром із квітів! - почала Сантиметрівочка.

- Не проблема! - радісно відповів Жук. - Тут неподалік ціла галявина ж-ж-жорж-ж-жин. А ще там росте ж-ж-ж-жасмін.

- А ще мені потрібне зручне ліжко та тепле житло, адже вночі я мерзну.

- Ви мож-ж-жете жити зі мною! А ліж-ж-ж-жко я змайструю! І ще…

Жук не встиг договорити, адже до них на гілку раптом почали злітатися інші комахи. Вони з цікавістю поглядали на маленьку дівчину, однак в їхніх очах не було такого ж захоплення її красою.

- Якась вона бліда! - говорила велика зелена Муха.

- І талія у неї не занадто тонка, - критично оглядала її Оса.

- Та й крилець немає! - зазначив Метелик.

Жук по-іншому поглянув на свою обраницю.

- Можливо, друзі, ви і маєте рацію, це ж ж-ж-ж-жахливо! - мовив він.

- Ого, які експерти краси тут зібралися! - розгнівалася на критику комах Сантиметрівочка. - Не дуже з вами й хотілося залишатися. Гей, друже, - мовила вона Жукові. - Неси мене додому, я покажу дорогу. Не хочу залишатися серед цього “комашиного бомонду”.

А того двічі просити не треба було. Він обхопив лапками Сантиметрівочку і полетів назад. Та коли вони пролітали над полем, Жук став обідом Птаха, що пролітав повз. На щастя, дівчині вдалося спастися в останній момент і, схопившись за кульбабку, яку ніс вітерець, м’яко приземлитися на землю.

“Щось холоднувато вже,” - подумала Сантиметрівочка, йдучи між колосків пшениці. - “Треба знайти якийсь прихисток, а то я тут точно задубію”. Раптом вона побачила перед собою нору і пішла всередину. Дорогу їй перегородила Польова Миша.

- Ти куди це, дівко, зібралася? - пропищала вона незнайомці.

- Думаю, що до тебе в гості, - тій теж пальця в рот не клади.

- А щось принесла?

- Себе!

- І чим же мені в нагоді станеш??

- А що треба? Можу балачками розважати! Тобі тут, мабуть, самотньо одній!

- Я б так не сказала! - відповіла Миша. - Та нехай уже! Заходь. Будеш допомагати мені по господарству!

- Ми так не домовлялися! - запротестувала Сантиметрівочка.

- Ну тоді йди своєю дорогою і голову мені не мороч!

- Добре, добре, чого одразу проганяти?! Я ж пожартувала. Допомагати - це моє! Я помічниця ще та, от побачиш!

Та користі з маленької дівчини виявилося небагато. Вона цілими днями гомоніла про все на світі, поки Миша робила всю роботу: запасалася зерном, готувала їсти, приводила оселю до ладу. Все ж вигоду хазяйка з гості знайшла. До них почав навідуватися великий та поважний Кріт, який часто приносив Миші подарунки у вигляді зерна, а сам милувався Сантиметрівочкою.

Та вже й сама думала змінити апартаменти на більші, адже Кріт хвалився великою та теплою оселею та кликав її у дружини. Але перспектива прожити з підсліпуватим гризуном усе своє життя Сантиметрівочку не особливо надихало. Все змінилося в той день, коли неподалік від Мишиної хатки в одному з тунелів не знайшла замерзлої Ластівки. Спочатку дівчина думала, що та віддала Богові душу, але серце її ще калатало.

- І що з тобою, бідося, робити? - запитала Сантиметрівочка нерухому пташку. - Ти мені всю естетику коридора псуєш! Лежиш тут, не даєш пройти… Треба тебе виходити, щоб забралася звідси.

І стала вона опікуватися Ластівкою - поїти водою, відігрівати листям, а згодом і годувати бридкими черв’яками. І все лише для того, щоб її хороми були нарешті по фен-шую. Пташка дійсно швидко стала на ноги і не знала як і дякувати дівчині.

- Нема чого дякувати! - мовила та, махнувши рукою. - Лети собі світ за очі. Ото мені й буде найбільша дяка.

- Не можу поки нікуди летіти, - зізналася Ластівка. - Зараз зима, замерзну. Краще я до весни ще тут з тобою побуду.

- Ой, не мала баба клопоту… - зітхнула Сантиметрівочка. - Ну добре вже, залишайся… От бідося…

Зима, яка здавалася дівчині нескінченною, нарешті пройшла. В повітрі запахло весною. 

- Ну що, Ластівко, пора вже й честь знати! - почала натякати Сантиметрівочка. - Лети на волю!!! До сонечка!!

- А ти зі мною не хочеш?

- Куди?

- Та туди ж! За моря та океани!

- А що я там не бачила???

- Там живуть такі як ти! У нас їх називають ельфами.

- Хм… - замислилася дівчина. - Пропозиція непогана. Але ж я вже Кроту пообіцяла… А ті ельфи твої хоч нормальні? Є якісь симпатичні серед них?

- Є! Там всі красиві! - запевнила її Ластівка.

- Ну добре, вмовила! Завтра зранку летимо! Я тебе надворі чекатиму!

- Згода! - зраділа пташка.

Та не знала вона, що наступного ранку не знайде Сантиметрівочки і полетить сама. А дівчина, рада, що нарешті здихалася нав'язливої Ластівки, замурує вхід і піде жити до Крота, в тепло та достаток. Не вірила вона в пусті обіцянки пташки. Краще, як кажуть, нині горобець, ніж завтра голубець! Зізнавайся, мій любий читачу, не очікував такого фіналу? На те це і казка навиворіт!

От і їй уже кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!