Жаб’ячий наречений

Далеко-далеко, на одному схованому від людського ока ставку існувало Жаб’яче Королівство. Правила ним Велика Ропуха Третя. І було у неї три доньки. Жили вони в мирі та злагоді й не мали особливих проблем. Та ось прийшла пора сестрам-жабам вже наречених шукати. От кличе до себе Ропуха своїх доньок і каже: 

- Ви уже в мене дорослі, тож варто задуматися про заміжжя. А щоб вам у пошуках того єдиного допомогла доля, дам вам чарівні кульбабки. Пустите їх за вітром, і до кого ваша квітка долетить - той і буде судженим.

“Дивний підхід до вибору партнера,” - подумали доньки, але вголос нічого матері не сказали. Не звикли Королеві перечити.

Натомість поскакали кожна на свій горбочок і запустили кульбабки. Вже через декілька хвилин у старшої та середньої доньок з’явилися обранці, які у роті несли стеблинки від їхніх квіток. Лише до меншої Жабки ніхто не прискакав. Довелося самій йти шукати свою квітку.

“Десь точно застрягла в очереті,” - обурювалася подумки вона дорогою. Але все виявилося значно банальніше. Жабка раптом побачила перед собою юнака, який тримав кульбабку і  дмухав на неї, намагаючись позбутися пухнастої частини.

- Залиш мою квітку у спокої! - проквакала Жабка грізно.

Юнак від здивування ледь не впав.

- Не знав, що жаби розмовляти вміють… Круть! - мовив він, прийшовши до тями.

- Вміють, та не всі, - заявила та. - Лише особи королівської крові.

- А ти що якась королева чи що? - запитав, безцеремонно розглядаючи маленьку співбесідницю.

- Принцеса… - в її голосі чулася гордість за себе та свій рід.

- Овва! Оце прикол! 

- Між тим, мені ніколи з тобою розмовляти! - і вона демонстративно обернулася до юнака своєю зеленою спинкою. - Мені потрібна моя квітка!

- Для чого це вона тобі? Ви ж комах їсте, а не квіти, чи я чогось не доганяю?

- Ця кульбабка не проста, а чарівна, - пояснила Жабка. - Вона мусила привести мене до мого нареченого. А привела до…

- Мене? Ха! Прикол! Жаб’ячий наречений! А що? Я ж можу бути твоєю, типу, долею!

- Дуже в цьому сумніваюсь! - категорично заявила вона.

- Та ну! Ти прикинь! Одружимось! Буде, як у казці. Ти станеш красивою дівчиною і здивуєш моїх родаків.

- Це реальне життя, шановний! Жаби на дівчат не перетворюються. Та я б і не хотіла! Мені й такою подобається бути.

- Серйозно? Типу, тебе такий “лук” пре?

- Що???

- Забий! - юнак махнув рукою. - То як там у твоєму Королівстві? Буде де мені перекантуватися?

- Що зробити?

- Ну, жити буде де мені?

- Ми живемо на лататті, але у нашому ставку є піщаний теплий пляж. Правда, взимку там холодно…

- А що на рахунок бабла? Ну, грошенят тобто! Чи золота там якогось?

- Нам, жабам, цього не потрібно…

- А, то ви хіпстери якісь чи мінімалісти по ходу…

- Таке враження, що ти якоюсь іншою українською мовою розмовляєш, їй-богу! - мовила спантеличено Жабка.

- Та забий! Краще пішли, познайомиш мене з мамкою своєю. Я так розумію, що вона - якась там Царівна?

- Королева, - виправила зелена співбесідниця. - Велика Ропуха Третя! - додала гордовито.

- Ги-ги-ги! Оце так нікнейм… - юнак відверто кепкував з неї.

- Облиш все це, просто віддай мені квітку і на цьому завершимо знайомство.

- Е, ні, ми так не домовлялися! Підемо разом! Побачу, що з вас, зелених квакух, взяти можна! А потім вже за кульбабу твою добазаримось!

Довелося Жабці вести нового знайомого і “потенційного нареченого” до свого ставка. Там на неї вже чекала мати з сестрами та їхніми обранцями.

- Доню, кого це ти привела??? - запитала збентежено Ропуха.

- Теща, зустрічай зятя! - замість Жабки відповів “наречений”. - Обійматися не будемо. Може, ти якась отруйна. Чи ще гірше - бородавками мене нагородиш!

- Доню, тільки не кажи, що ця квітка у нього в руках - твоя? - запитала Королева, ігноруючи щойно почуте.

- Моя… - тихо мовила Жабка, ледь не плачучи.

- А в Долі є почуття гумору… - прошепотіла старша сестра середній і вони обидві тихенько загиготіли.

- Доведеться тобі з ним одружуватися, - сумно мовила Ропуха. - Береш мою доньку собі в дружини? - звернулася вона до юнака.

- Та полюбе! Я за будь-який кіпіш! - весело відповів він. - Це ж я, по ходу, принцем тепер буду!

- Технічно, так…

- Круть! Тоді давайте там вже весілля грати! Тільки мені б якоїсь людської хавки. Я не по комахах…

- У нас риба є… - запропонувала Жабка.

- О, сашимі там можна зробити чи суші! Та й на кострику посмажити! Норм! Рибу я хаваю! - зрадів юнак.

Жаби, все ще розуміючи лише половину того, що вилітало з його рота, схвально закивали. На тому і порішили. Зіграли потрійне весілля для всіх доньок з їхніми обранцями. А “нареченого” молодшої Жабки поселили на пляжі. Він зробив собі з гілок та листя щось типу хатини, а жаб’ячі піддані приносили йому свіжу рибу щодня. 

Жилося йому не погано - літо, пляж, дика природа, їжа. Що ще потрібно для повного щастя. Ввечері юнак розпалював вогнище, готував вечерю, а Жабка сиділа поруч і розповідала історії зі свого життя. А ще охороняла “свого чоловіка” від комарів, поїдаючи тих, які підлітали для нього занадто близько.

- Скажи мені чесно, що ти тут робиш? - запитала якось Жабка під час їхнього вечірнього ритуалу.

- Та з родаками розсварився, - зізнався юнак. - Пішов світ за очі, надибав цей ставок. Сиджу, запитую себе: Що далі? А тут твоя кульбабка летить. Я її спіймав і хотів бажання загадати. Типу, жити як хочеться і ні за що не паритися. Дую на квітку, а тут ти… Решту знаєш.

- Але ж бути людиною - це, мабуть, так цікаво! - замріяно мовила Жабка, дивлячись кудись у далечінь.

- Та не дуже… От у вас життя - це повний кайф. Сидиш собі цілий день на лататті - мух і комарів язиком ловиш і їси. Не думаєш за роботу, гроші. Взагалі ні за що не думаєш. Супер!!!

- Зате ви, люди, можете подорожувати, бачити світ. А ми, крім нашого ставка, нічого і не бачимо.

- Та мені особливо і не подобається ця туристична метушня! Я з тих людей, яким по приколу бути в одному місці.

- Але ж скоро осінь, а потім і зима. Тобі слід подумати про те, щоб повертатися додому.

- Чуєш? А може твоя мамка мене жабою зробить?? - раптом запитав юнак.

Жабка здивовано подивилася на свого “чоловіка”. 

- Жартуєш?

- Та ні! Мені тут прикольно, та й з тобою цікаво. Я ж так зрозумів, що Королева має якісь магічні здібності. Типу, “Квакухи мають талант”. 

- Так, має, - підтвердила Жабка. - Але вона навряд погодиться зробити тебе одним із нас.

- Та я практично вже один із вас! Такий собі Принц-Жаб. 

- Раджу все ж тобі зважити всі “за” і “проти” перед прийняттям такого доленосного рішення.

- Та полюбе, подумаю!

 Через декілька днів розмова знову зайшла про юнакове майбутнє.

- Все, вирішено! Буду жабою! - сказав він своїй “дружині”.

Що ж, Жабці нічого не залишалося, як піти до матері. Ропуха не була в захваті від цієї ідеї, хоча теж бачила в цьому плюси.

- З одного боку, він нам всю рибу в ставку поїсть рано чи пізно, - міркувала вона вголос. - Однак, не знаю жодної людини, щоб захотіла стати жабою.

- А він хоче! - завірила її донька.

- Ну що ж, чекайте в гості, сама до вас прийду, з “чоловіком” твоїм переговорю. І сестер покличу твоїх з чоловіками. Якщо зможе довести мені, що гідний стати одним із нас - перетворю його на жабу.

Юнак залишився задоволеним рішенням Королеви. 

- Зробимо їм гарну вечерю і я переконаю твою мамку! Полюбе! - завірив він Жабку.

Ввечері Велика Ропуха Третя, та її дві старші доньки з чоловіками прийшли в гості до молодшої з її обранцем. А той всіх до себе припрошує - пригощає комарами, які обліпили всі його руки та ноги.

- Хавайте, любі гості! - мовить весело. - А я вам ще й мух за цілий день наловив, черв’яків та мотиля. 

Наїлися жаби, сидять задоволено, на юнака поглядають.

- Стрибати вмієш? - питає його старша сестра.

- Та звичайно, це моє улюблене заняття. І він продемонстрував кілька стрибків.

- А квакати? - це вже середня в розмову вклинюється.

- Ква-ква-ква, - у відповідь.

- Непогано! - мовила задоволено Ропуха. - Ну, якщо не передумав… - вона зробила паузу і після схвального кивка юнака, додала: - Хай буде так! - і перетворила його на справжню жабу.

З того часу у ставку стало більше на одну зелену квакуху, а риби могли зітхнути спокійно. Та й у Жабки все налагодилося і вона нарешті змогла створити нормальну родину. Ось тільки чоловіка свого довелося садити за парту і вчити нормальної української мови. Навіть жабки розуміють, як важливо правильно розмовляти. А у тебе з цим як, мій любий читачу?

От і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!