Розділ V. Притулок

Зоряна вертається додому пізно ввечері. 

Джелес неймовірно тихий вночі. Мури були зведені ще вісім років тому, та міщани досі не звикли до безпеки. Вуличні ліхтарі мерехтять тьмяним жовтуватим сяйвом з блакитними іскрами - фінальні штрихи дітей Стефанії. Праматір Води любить залишати свою мітку.

Зоря обожнює прогулянки нічною столицею. Колись вони збирались компанією, аби просто валандатись пустими вулицями. Вона, Стела, Нік та Берті, Джер і його хлопець, часом інші сусіди з поверху. Та останнім часом вона ходить сама. 

Прочитаний лист досі в її руках, зім’ятий. Зоряні доводиться слідкувати за собою, аби випадково не спалити його.

Драконку турбувала звістка. Це могло б бути почерком Альберта - це і є його почерк. Зоряна знає цей так добре, як свій власний. Але якби тато не сказав, що лист від її Берта, вона б його не впізнала. Навіть слід мани виглядав настільки недбало, що, здавалось, потрапив туди випадково. 

Тож ось вона, Зоряна Ред-Сич, біжить геть з батьківського дому пустими вулицями, а згодом хапається за вхідні двері своєї квартирки. Просто перед порогом лежить величезний букет блакитних гортензій - її улюблених квітів. Обличчя дівчини перекошується від огиди. Вона піднімає квіти так, ніби це чиясь мертва туша, і демонстративно викидає їх з вікна на головну вулицю. Поруч лежать вже кілька таких букетів, якісь новіші, якісь вже розтоптані міщанами.

Сусіди сьогодні тихі.

Двері поскрипують, коли Зоря заходить всередину. Вона перечіпається через взуття на підлозі, знімає вінгтипи і кидає їх до загальної купи. 

ЇЇ зустрічає гавкіт. З сусідньої кімнати вилітає величезний золотистий собака - Зоряна дивом встигає зловити його в обійми, перш ніж пес зносить її з ніг. Вперше за день вона сміється вголос. 

  - Годі тобі, друже! Зараз, зара- ауч, зачекай хвильку!

Пані прибирає морду пса від свого обличчя. 

Вона знайшла Персеуса вночі на першу річницю зникнення Ніка. Точніше, першою його знайшла Стела, та вона не змогла взяти його собі - дівчина вже мала кілька приблуд. А Зоряна конче потребувала компанії.

Він справді хороший собака. Навіть ідеальний, як на неї. За два роки Персі жодного разу не розбив її зілля чи настоянки. Колись Зоря і подумати не могла, що матиме вдома щастя і ні секунди тиші. З неї, насправді, виходить не дуже хороша власниця. 

Ось і зараз Персі супроводжує її на кухню. Він без нагадування сідає коло своєї миски і терпляче чекає на вечерю. Поки пес наминає м’ясо, Зоряна вкотре розглядає конверти з листами. 

Нілів почерк швидкий і недбалий, та на диво чіткий. Цей автор з останніх сил намагається зберегти думку цілою. 

Натомість почерк Альберта каліграфічний і абсолютно незрозумілий. Якби Зоря не знала цього хлопця роками, вона б витратила купу часу на розшифровку тексту. Та зараз її більше цікавила пунктуація. Берті ніколи не замислювався над нею. Це завжди дратувало Ніка, який з усіх сил намагався привчити його ставити чортові коми, та янголу хоч об стіну горохом. 

Але. В листі збережені всі розділові знаки. Вони написані іншим, темнішим чорнилом. І слід мани, який Зоряна спочатку сприйняла за недбал-

  - Свята Праматір! - Вона схоплюється з місця і прожогом кидається в свій кабінет. Персі підривається за нею, кинувши їжу, та Зоря встигає заспокоїти пса. 

Вона кидає листи на стіл. Лист Ніла відлітає в дальній куток, ангелів же лишається на робочій поверхні. 

Колись в Академії вони вчили один трюк. Це витрачає забагато мани та небезпечно для новачків. 

Старий викладач-дроу - колишній вояка. Студенти обожнювали його, і не лише за харизму чи цікаві справжні історії. Пан Мір’ядела був чи не єдиним викладачем, що навчав їх унікальним заклинанням.  Трюками називають магічне втручання в звичні речі. Їх використовують у військовій та лікарській справі, трохи рідше в будівництві. Це полегшує роботу професіоналам, та може мати смертельні наслідки для новачків. 

Одним з трюків є лист в листі. 

Вона перебирає шухлядки, шукаючи інструменти. Її долоні повільно нагріваються, наповнюються маною. Зоря обожнює складні головоломки, а це точно щось таке. 

Трюки не потребують слів для активації, та потребують великої кількості мани для створення і розшифрування. Маленька пастка в пастці.  Пишеш лист, пишеш ще один, обираєш ключові точки і поєднуєш. Втискаєш речення маною. Нічого складного. 

Ти помреш без точності ювеліра.

В руках Зоряни опиняється інструмент, що чимось нагадує пінцет, тільки довший і тонший. Вона краєм вуха чує, як по підлозі цокотять кігті. Персеус повільно заходить до кабінету. Він підходить до власниці і кладе задоволену морду на стіл. Зоря не знає, чи варто дозволяти йому бути тут сьогодні. З одного боку, собака вже став її талісманом на удачу. Та з іншого, він досі є створінням Карен. Діти Землі не можуть переносити такі високі температури, якими оперують діти Вогню. Перебування тут може бути небезпечним для нього. 

Зоряна зітхає. 

  - Ходи сюди, хлопчику.

Вона підзиває його до себе. Дівчині щемить серце, коли її зустрічає щирий погляд. Та вона мусить це зробити. Вона виставляє собаку за двері. Шепоче вибачення, перш ніж зачинити їх. По той бік чується тихе скавуління. 

Драконка повертається до свого місця. Вогонь в її крові закипає; вона відчуває, як адреналін стискає серце. Зітхає - клубок полум’я виривається з її уст. В ім'я Праматері, вона має заспокоїтись негайно. Вона не одразу помічає, як її руки тремтять. 

Серед її полиць, на щастя, є кілька зіль миттєвої дії. Вона відкорковує одну з них. Заспокійлива настоянка зігріває зсередини, як найкращий ельфійський алкоголь. На мить холод окидає її, коли зілля починає дію, та в наступну мить дівчина заспокоюється. ЇЇ руки перестають бути слабкими. Вона може впевнено тримати інструмент.

Зоряна береться за роботу. Лист перед нею, відомий і незнайомий водночас. Чому ти брешеш так відверто, Альберте Леманне? крутиться в її голові. Зоряна дозволяє мані прискорити рух в її крові. Зірковий матеріал торкається паперу, іскри мани розсипаються і дивом нічого не підпалюють. Драконка шипить. Інструмент нагрівається - розжарений матеріал скривдив би будь-кого, хто б торкнувся його. Зоряна перехоплює його міцніше, стискає, доки на її долоні не залишиться слід. Вона витягує першу нитку мани з коми після звертання. Що змусило тебе заходити так далеко? Ти ненавидиш цей трюк. Бліда біла нитка огортається навколо її зап’ястя. Вона повільно дістає другу, трохи коротшу. Це виглядає дивно. Зоря огортає її поруч з першою. На мить в її думки прокрадається жах. Вона не використовує свою ману напряму, але відчуває, як навіть від кількох маленький дій вже почувається втомленою. Чому ти витрачаєш стільки зусиль заради простого листа?

Вона продовжує роботу, ігноруючи своє самопочуття. Одна нитка - одне речення. Що більше вона витягне, то більше дізнається. Залишилось ще двадцять. 

На десятій нитці в неї паморочиться голова. Зоряна погано контролює ману - іскри розлітаються з її лусок, перш ніж з шипінням впасти на скло та меблі. Ти заслабкий щоб зробити цей трюк самостійно. 

Кілька крапель крові падає на аркуш. Дев’ятнадцята нитка, ще три. Зоряна затискає ніс вільною рукою. На щастя, нитки на її зап’ясті тримаються міцно. Вона повинна зупинитись зараз. Її долоні пеком печуть. У неї,  драконки. Кого ти просив про допомогу, Альберте? 

Зоряна випускає свою часткову істину форму, і луска вкриває її тіло майже повністю. Так, вона ще не прийняла форму дракона, та й на людину не схожа. Дівчині нарешті вдається сфокусувати затуманений погляд. Так, її голова досі гуде, а носова кровотеча не припиняється, але вона може продовжити роботу.  

Вона витягає останню нитку, коли інструмент випадає з її руки, а сама рука вдаряється об стіл. Це має бути боляче, та Зоряна нічого не відчуває. Її хилить в сон, та вона не може заснути зараз. Будь-коли, тільки не зараз. 

Тож вона тягнеться до своїх поличок, навіть не встаючи з крісла. Відьмі вдається вхопити воду і кілька пігулок відновлення. Вона випиває три разом - при нормі дві, та байдуже - і дозволяє собі кілька хвилин відпочинку. 

Нитки досі на її лускатій руці, усі двадцять дві, цілі. Залишилось з’єднати їх в лист. Чортів Леманн.

Вона риється серед шухлядок і поличок тремтячою рукою. Зоряна не зможе закінчити лист зараз, не в її стані. Десь серед поличок повинно було лишитись пару мішечків, що зберігають ману. Вони повинні втримати ці нитки від розсіювання на кілька годин. Можливо, навіть на добу, але чи варто це ризику? 

Один з таких, здається, вкрав Персі. Зоря піднімається - кімната робить оберт навколо неї. Ноги відмовляються тримати її. Вона робить кілька кроків в сторону дверей і хапається за ручку як за рятівну соломинку. 

Собака скавулить, щойно вона відкриває двері і мало не падає. 

  - Покажеш свої скарби, хлопчику? 

Її голос лагідний, навіть якщо хрипить від втоми. Дівчина вичавлює з себе усмішку і молиться Праматері, щоб Персі не злякався її теперішнього вигляду. Він ніколи не бачив Зоряну так близько до істинної форми раніше. На щастя йому, здається, байдуже на зовнішні зміни. Пес тікає в спальню під ліжко. Зоряна притуляється спиною до стіни і зі стогоном втоми спускається на підлогу. Вона розглядає блідо-блакитні нитки, що так сильно контрастують з багряною лускою на її руках. Хоча це тепер більше схоже на драконячу лапу, ніж руку. Навіть пальці покрились лускою і перетворились на кігті. Колись Зоря бачила доволі агресивну суперечку між мамою і дядьком - ці кігті легко пробивають залізо і навіть чужу луску. Бабуся казала, що ці кігті міцніші навіть за ідентичні кігті амару в їхній повній подобі. Вона щоправда не знає, наскільки це твердження правдиве, але сподівається ніколи не перевіряти. 

Собака повертається з виляючим хвостом. Він обережно тримає мішечок в пащі за самі зав’язки. Зоря не може не засміятись втомлено. Персі виглядає гордим. 

Вона складає нитки, навіть не турбуючись про послідовність. Вона зможе впоратись з цим пізніше. Зоряні стає сил з допомогою Персі дійти до спальні і завести будильник на чотири години пізніше, перш ніж вона падає на ліжко і втрачає свідомість. 

***

  - Скажи мені, що я почув неправильно. 

Сет нервово грає з місяцем своєї сережки-підвіски у вусі. 

Близнюк навпроти нього виглядає винним. Він сидить на своєму звичному підвіконні і знаходить щось неймовірно цікаве в простому інтер’єрі їхньої кухні, замість аби поглянути на брата.

  - Нам не вперше прикидатись один одним.

  - Амоне, я правильно почув? Я маю забрати дитину?

  - Це не буде проблемою.

Сет закриває обличчя руками і майже хниче. Що ж, тепер він точно розчарувався в цьому створінні. Він хоче підійти і розбити цю дурну голову об стіну.

  - Я маю забрати дитину з дитбудинку. З дитбудинку, придурку, ти в своєму глузді?

  - Ти не вкрадеш, а зробиш все офіційно, до того ж, на моє ім’я.

  - То піди і сам це зроби! - Ніл шипить. Він падає на один з кухонних стільців і робить ковток свого м’ятного чаю. Лише після цього він продовжує браваду: - Що в біса тобі потрібно від ельфеняти? Немає жодного шансу, що це справді вигорить. 

Вперше за весь вечір Амон піднімає на нього погляд. 

  - Вигорить. Ти знаєш ельфів ще краще, ніж я. А я можу гарантувати, що вони кинуть тобі Стефано, щойно ти про це скажеш.

Насправді, Сет розумів прохання. Ельфи були однією з рас, що не любили амару найбільше. Тож все було гаразд, доки опікунство підтверджує людина. В посвідченнях особи не завжди пишуть расу, тож довести щось майже неможливо. 

Тож він опиняється на порозі дитячого будинку. Сет досі не розуміє, чому погодився, а брат не захотів називати причин. Сказав лише, що хлопчик глухий, і благав брата тримати вираз обличчя під контролем.  Ніл не розумів, чому він так сильно наголошував на цьому увагу, аж доки не опинився в кабінеті директорки.

Він знав, що усиновлення потребує багато часу, судів та документації, і підготувався заздалегідь. Всі документи були на ім’я Амона Вейда Аллена, і всі були справжніми. Єдине, де вони збрехали - у фотографіях, але їх в будь-якому не додають до перевірки, обмежуючись основною інформацією. Амон, цей хитрий покидьок, певно дізнався про це раніше. Але паперова тяганина і суди не були улюбленим заняттям Сета. Та він і не надто сильно в цьому розумівся. 

Він проходить першу співбесіду, його особу перевірюють уважно, але недостатньо. 

Щойно Ніл каже директорці ім’я дитини, яку він хоче всиновити, все змінюється занадто різко. Вираз обличчя ельфійки за кілька секунд змінюється з нейтрального на повний огиди, тоді на полегшення. Більшість документів перевіряються і підписуються в секунду, перш ніж Ніл встигає сформувати питання.

  - Діти зараз якраз надворі, познайомитесь зі своїм, - вона мило посміхається, піднімаючись з крісла. Сет стримує свою підозрілість і йде за нею. Ельфійка на диво швидка.

Амару гадав, що при огляді дитини - свята Праматір, як же принизливо це звучить  - персонал має зробити все, щоб дитина сподобалась, включно з розхвалюванням здібностей чи характеру. Але директорка мовчить. Лише на мить вона зупиняє якусь перехожу няню і шепоче їй щось схоже на “Приведіть ось того”. Ніл сподівається, що слух підводить його.

Все стає на свої місця кілька хвилин потому. На вулиці гамір, тут понад сотня дітлахів. Сет обводить поглядом кожного, намагаючись вгадати, хто з них може виявитись Стефано. Але всі вони виглядають звичайними ельфенятами з цілком собі справним слухом. До них підходить та няня, яку він бачив раніше. Вона міцно тримає за руку восьмирічного хлопчика, ніби боїться, що він втече. Ніл опускає погляд,  і згадує благання Вейда. Вираз його обличчя залишається нейтрально-лагідним, коли він дивиться на дитину. 

Хлопчик виглядає… Відверто жахливо. Його шкіра в жахливому стані. Хлопчик ніби побував в пащі дракона в найбільш прямому розумінні цієї фрази. Усе його видиме з-під одягу тіло понівечене опіками, а під ним може бути навіть гірше. Є лише кілька плям здорової чистої шкіри, де можна побачити типові для ельфів живі візерунки. Стефано має тоненькі і яскраво-зелені, вони сяють-гаснуть в такт його пришвидшеного серцебиття. 

Але Нілу байдуже на шрами на тілі дитини. Усе, що він бачить - це густий безлад з кучерявого русявого волосся і ці великі горіхові очі, що дивляться на нього з цікавістю і жахом водночас. Чоловік зітхає і згадує фразу, яку навчив його жестикулювати Амон вночі напередодні. Він вже знає, що ніхто тут не знає жестової мови, але як її знає Стефано? Він збирається вибити відповіді з брата, щойно вони повернуться додому. 

Його рухи невпевнені і здається, не зовсім правильні, але очі хлопчика загораються радістю, щойно він бачить це. 

Я брат Амона, ми забираємо тебе додому. Він обіцяв, пам’ятаєш?

Ельфеня починає щось швидко жестикулювати у відповідь, і Ніл може лише кивати. Він не знає жестової мови і не розуміє жодного “слова”. 

  - Чи берете ви його? - Директорка встрягає у німу розмову. Вона навіть не приховує крижаної надії в її голосі. - Вам не варто ні про що хвилюватись, ми візьмемо на себе всі суди і справи. Ви хочете дати йому своє прізвище?

Ельфи не люблять недосконалостей і прагнуть їх позбутись так швидко, як це можливо. Сет геть забув про цей факт через хвилювання. Якби не дитина, що так щиро дивиться на нього, сотня інших дітей і попередження брата, він би вгатив цю жінку так, що череп розлетівся б. Але він має лишатись терплячим. 

  - Змініть його прізвище на Аллен, йому пасуватиме. 

Директорка запевняє його, що більше приходити не потрібно. Водночас вона посилає няню за речами хлопчика, аби спекатись його якнайшвидше.

 На її щастя, що довше Сет знаходиться тут, то більше він хоче забрати дитину геть.  Все, що належить Стефано, вміщається в один клуночок. Вони  з Амоном обов’язково викинуть весь цей одяг  і куплять йому багато нового. Ще кілька питань уточнено. Директорка настільки хоче спекатись малого, що навіть не проти сама заплатити судовий збір і переробити всі документи дитини, включно з посвідченням особи.  

Чоловік підхоплює хлопчика на руки. Маленькі долоньки хапаються за його пальто так сильно, ніби бояться, що він кудись зникне.  Ніл сподівається, що Стефано може читати по устах, коли ледь чутно, але чітко каже йому, що все буде гаразд. Вони йдуть додому пішки замість аби скористатись транспортом. Точніше, іде саме Сет, а Стефано залишається у нього на руках. Перші хвилин десять дитина почувається невпевнено і трохи некомфортно, але під кінець години вже зручно вмощується і майже спить. 

Амон зустрічає їх біля воріт. Він виглядає настільки знервованим, як ніколи раніше. Його крила напружені і нервово смикаються, коли він намотує кола. 

Стефано помічає чоловіка першим і крутиться на руках у спробі злізти. Ніл обережно ставить його на землю і о богине, як же швидко він побіг. Вейд присідає, щоб зловити хлопчика і підняти на руки. У нього це виходить набагато більш професійно. Стефано починає щось жестикулювати так швидко, що Сет навіть не встигає слідкувати за його руками. На мить йому навіть здається, що через радісне нервування дитина випадково вдарить Амона. Але все гаразд, і його брату вдається відповідати майже так само швидко, використовуючи одну руку для розмови. 

Ніл проходить в хату першим. Він перехоплює вдячний погляд брата і сподівається, що сльози в його очах були просто марою. Нілу справді варто вивчити мову жестів.