Розділ ІV. Лист

  - Три пластинки зілля проти малих травм, будь ласка.

  - Вже біжу, пані!

Зоряна всміхнулась своєю найкращою акулячою усмішкою і поспішила загорнути ліки у  фірмове пакування.

Лусочки на її руках радісно припіднялись. Виторг сьогодні був пречудовим, а найкращі рецепти розлітались за лічені хвилини. 

Драконці також вдалось вхопити кілька спец- та оптових замовлень. Воістину, четверги були найкращими. 

Пані гарпія забрала пакунок і полетіла геть, мовчки залишивши кошти на прилавку. Зоряна з захватом помітила на кілька місячних  монет більше, ніж було необхідно. 

І справді, прекрасний день. 

Дзвіночок при вході сповістив про нового відвідувача. 

Пані Ред вже озирнулась і хотіла якнаймиліше запросити нового клієнта до крамниці, коли помітила, ким він - вона -  була. 

Амару. Точніше, дитинча амару. Дівчинка років одинадцяти. 

В її крамницю такі рідко коли заходили. 

Дитина була пумою-горобцем, майже як Нікі. Страшенно мила, до скрипу зубів. 

Зоряна помітила на щоці та відкритих плечах дівчинки повзучі плями темряви, і не змогла стримати огиди. На секунду цій огиді вдалося відобразитись на обличчі жінки, та вона вчасно дала собі раду. Коли дівчинка підняла погляд, її зустріла привітна посмішка відьми. 

  - Вітаю в “Драконовій перлині”, люба. Шукаєш щось конкретне? - промуркотіла Зоряна. 

Цікаво, ця дитина взагалі розмовляє? Відьмі навіть на секунду здалось, що вона не дихає. 

Дівчинка мовчки кивнула і простягнула їй аркуш. Від хвилювання її хвостик смикався з боку в бік. 

Зоряна вже знала, що означав той чортів аркуш. Була б її воля, затовкала б цю записку аж в горлянку і погнала б “відвідувачку” аж за мури, у ліс до монстрів.

Час Особливих Замовлень. 

Вона прочитала записку. Виваженими рухами обережно спакувала кілька зіль-порошків, рідин, сувоїв і ліків. Амару, що досі мовчала, мов риба (та й то риби, певно, більш балакучі), обережно поклала на прилавок чек з кругленькою сумою і пішла геть. 

Посмішка одразу ж зникла з обличчя драконки. Вона спалила бісову записку просто в долоні і кинула попіл кудись в куток, до решти таких самих. 

Ти зовсім не змінились, ⬛⬛⬛.

Невже було важко залишити цей день чудовим? 

Іноді Зоряна Ред-Сич справді ненавиділа свою роботу. 

***

Двері таверни відчинились і зачинились раніше, ніж хтось з присутніх помітив рух. Зоряна нишком проскочила в житлову зону. 

  - Я вдома, ніби, - не зовсім впевнено почала вона.

  - З поверненням, вогнику!

Навіть не побачивши тата, вона чула ту саму теплу усмішку в його словах, що гріла душу. 

Майже одразу чоловік вийшов з кухні і, нашвидкоруч витерши руки рушником, втягнув доньку в ведмежі обійми. Сама того не помітивши, Зоря пирхнула сміхом і не менш міцно обійняла тата у відповідь. 

Ян Сич був абсолютно не схожим на своїх дружину і доньку. Перш за все тому, що був людиною. Навколо їх з мамою - Касандрою Ред - шлюбу і досі, понад тридцять років потому, роїлась купа теорій, запитань і таємниць. Подружжя тільки загадково усміхалось і пошепки обмінювались жартами. 

Зоряна могла тільки дякувати Праматерям, що ці двоє були її батьками. 

Тато лишив невагомий цілунок десь у її волоссі.

  - Ходімо вечеряти.

Щойно він це мовив, із зони таверни почувся галас і піднявся стовп вогню. Зоряна зиркнула спочатку туди, тоді на тата, знов на таверну і назад.

  - Грубий відвідувач?

Ян тихо засміявся і лагідно поплескав доньку по плечу.

  - Схоже на те. Накриєш на стіл, доки я заспокою мою кохану? Ще один ремонт нам не по кишені, - він жартівливо підморгнув і швидким кроком вийшов у зону таверни. 

Крізь скло Зоря помітила, як тато щось тихо говорив мамі, ніжно тримаючи їх за руки. Клієнт продовжував горланити, та колишній вояка закрив його собою, аби той  не дратував його дружину ще більше.

З уст дівчини зірвався заспокоєний видих; на обличчі розквітла щаслива і водночас сумна усмішка. Її груди палали від почуття гордості за своїх батьків. Вона їх обожнювала. І не лише вона. Родина Ред-Сич була і є прикладом для кожного в Джелесі, хто хоч раз їх бачив разом. А поодинці подружжя  було  їхнім нічним жахіттям. 

Драконка занялась сервіруванням столу. 

Вона досі пам'ятає обличчя Ніка і Берта, коли їх вперше запросили на сімейну вечерю. Вони виглядали так, ніби побачили Праматерів. Пізніше вона дізналась, що це була перша «сімейна» вечеря в їхньому житті.

Та вечеря була, певне, найпрекраснішою річчю, що трапилась з ними за останній рік. Чи кілька років. Чи за все життя. Вже наступного дня Нік напросився в підмайстри до тата. Спогади гріли душу і рвали її на шмаття знов і знов.

 Тоді також був четвер. 

Вони збирались на сімейну вечерю щотижня. Ніби хлопчики стали частиною їхньої родини. Зовсім скоро в них навіть з’явились власні місця за столом.

За роздумами Зоря не помітила, як звично поставила на дві тарілки більше. Стиснувши зуби, вона невпевнено забрала тарілки назад. 

Це відчувалось неправильно. До біса неправильно.

Ці місця лишались пустими вже понад два роки.

Щойно зник Нік, Альберт поїхав геть і обірвав зв’язки. Відтоді вона так і не змогла насправді поговорити з ним.  Саме тоді її маленький картковий будиночок розсипався.  Іноді Джеремі передавав їй чутки, які вдавалось збирати, та Зоря не могла впізнати в них того милого хлопчика-янгола, який занадто сильно турбувався про своїх друзів. 

Вчора вона надіслала фотограми, деякі імена і адреси “Вейду”, і вже сьогодні отримала деякі результати. Вона боялась відкривати конверт і читати відповідь. Можливо, це був лист з черговою відмовою. Можливо, він написав, що замало інформації. Можливо-

Коли Ян і Кас повернулись на кухню, то застали абсолютно відсутню доньку. Дві зайві тарілки в її руках тріснули і розсипались на кілька уламків. 

Тарілки абсолютно не були проблемою. Зоряна - була.

Ян мовчки перезирнувся з дружиною і отримав згодний кивок. Чоловік спробував привернути увагу доньки. Він обережно забрав уламки з її рук і передав їх Касандрі.

  - Що ж, тепер ми знаємо, у кого точно не варто купляти посуд. Справді, жахлива якість, - спробував пожартувати він. 

Зоря підняла погляд.

  - Ви ж насправді не вірите в усе це, правда? Більше двох років минуло. Навіть Джер втомився чекати, повторювати одне і те ж безрезультатно. 

  - Люба, ти ж знаєш, як сильно ми любимо вас усіх. І тебе, і Берта, і Ніка, і решту твоїх друзів, - Касандра швидко викинула уламки і приобійняла доньку.

  - І ми обов'язково ще раз зберемось усі разом в четвер, вогнику, - додав тато, і з усмішкою продовжив: - А тепер швиденько-швиденько за стіл, паню, інакше все остигне, а ви будете змушені  слухати мене на кілька хвилин довше. 

Мати з донькою пирхнули сміхом. Щойно вони почали накладати вечерю, як Зоря згадала, що від ранку і макової зернини в роті не мала. Татова їжа, як завжди, пахла пречудово. 

Насправді, вони всім серцем обожнювали такі вечори. Останнім часом збиратись разом вдавалось все рідше і рідше. Зоряна переїхала і відкрила свою крамничку-лабораторію, а таверна Ред-Сич ставала все більш і більш популярною, як серед туристів, так і серед міщан. 

Іноді вони сумували за часами, коли цієї популярності не було. Були лише з десяток постійних клієнтів і два приїжджі хлопчики в номері нагорі. 

Тихі розмови не вмовкали, лише іноді перебивались сміхом. Касандра ділилась цікавими історіями з відвідувачами під жартівливі коментарі доньки і чоловіка. Зоряна описувала виведені нею нові ліки та зілля, а Ян, в свою чергу, підкидав їй нові ідеї. 

Чудові години, коли ніхто не думав про завтра. Всі проблеми залишались за порогом. Цього вечора кожен з них просто жив.  В такі вечори Зоря знову почувалась маленькою щасливою дівчинкою.

За миттям посуду розмова кочувала від теми до теми. Обговорювали все на світі. Щоправда, Зоряна промовчала про амару в «Драконовій перлині». 

Ян розлив їм чай - кухню огорнув чудовий аромат трав. 

  - А тепер до справжніх новин, - плеснула в долоні Кас. - Хто хоче почати? Вогнику, як там твій найманець? 

  - Мене трошки нервують твої “справжні новини”, мамо. Ти щось вигадала? - усміхнулась Зоря, після чого вже більш серйозно продовжила: -  Він не мій найманець, а чортів брехун і провокатор. Який дух мене смикнув підписати контракт, не передивившись? 

  - Хіба він не виконує свою роботу? - Втрутився батько. 

  - Сьогодні щось надіслав, я ще не відкривала. 

Касандра видала звук, схожий на муркотіння і гарчання водночас. Між собою вони назвали це «звуком щасливого дракона», і кожен раз це звучало дуже мило. 

  - Чудова новина, люба! Хочеш відкрити зараз? 

Дівчина стримала невдоволення. 

У неї були здогадки, що саме буде написано в конверті, і не могла розділити оптимізм батьків. 

Понад два роки, тринадцять відмов і чотири примарні надії з подальшим розчаруванням. 

Лист цього "Ніла" стане п’ятою. 

Повільним рухом вона витягнула листа з особистого підпростору. 

На крафтовому конверті переливалась золотом печатка з гербом найманців - двома схрещеними кинджалами в колі терну. Влада, точність, контракт. 

Пута контракту, про себе додала Зоря, контракти обмежували найманців краще за будь-які ланцюги. Іноді це ставало їхнім смертним вироком. 

Зі зворотньої сторони були зазначені її дані отримання і жодної інформації відправника. Типово для Асоціації. 

Звичним рухом вона зламала печатку, та не спішила читати. 

В кухні запанувала тиша. 

Зоряна глибоко вдихнула… і передала листа татові. 

  - Прочитаєш замість мене? 

Ян кивнув і розгорнув листа. 

Дві пари медових очей вп’ялись в нього поглядом, тільки одні - з цікавістю, інша - зі страхом. 

Кілька хвилин панувала тиша. Лише годинник на стіні порушував її, відбиваючи свій статичний крок. 

Чоловік уважно мовчки прочитав листа. 

Перечитав вдруге, повільніше, звертаючи увагу на кожне слово. 

Тоді втретє, ніби він міг неправильно розтлумачити написане.

  - Що ж, він хоча б був чесним. 

Серце Зоряни впало в п’яти. Це була чотирнадцята відмова. 

Ніл навіть не намагався дати надію. Можливо, це був знак нарешті припинити спроби впіймати привида за хвоста, і лишити минуле минулому. 

Мама завжди казала: “Картковий будиночок рано чи пізно впаде.”  А тепер картковий будиночок Зорі завалився і потягнув за собою сусідні. 

Вираз обличчя тата був дещо дивним. Він хотів щось сказати, але, перезирнувшись з дружиною, знизав плечима і мовчки віддав доньці листа. 

Вона не хотіла це бачити. 

Вона взяла проклятий шмат паперу тремтячою рукою. 

“Доброго часу доби, пані Ред-Сич.”

Вона була готова спалити листа просто зараз. 

“Сподіваюсь, я застали вас в доброму гуморі. Маю повідомити- ”

Краще б не починав. 

Ніл повідомив. Щоправда, не про відмову. Він повідомив про свій подальший план розслідування і пошуків. І окремо зазначив, що саме отримає Зоряна у результаті. 

Замість тримати пані Ред-Сич в курсі кожного свого кроку, найманець збирався в результаті надати їй найбільш точний і короткий список потенційних осіб, які могли виявитись Ніколасом Ньюманом. В тому списку також будуть їхні адреси, та контактна інформація, а також дуже стисло про кожного з них.

“На цьому моя робота буде завершена, пані. Зважаючи на історію ваших пошуків, найкращим рішенням буде дати вам особисто переконатися і підтвердити чи не підтвердити особу. Якщо ви не впізнаєте Ніколаса Ньюмана в жодному з осіб зі списку, його смерть буде офіційно підтверджено.”

Нілові вже було відомо, що вона зверталась раніше. Зоряна навіть не була здивованою - найманці завжди мали доступ до набагато більшої кількості інформації, ніж звичайні детективи. 

Насправді, це була найбільш точна відповідь, яку будь-коли отримувала Ред-Сич. Останнім в листі було питання, чи згодна вона з таким стилем роботи і чи задовольнить її такий результат.  Зоряна була готова чекати хоч і кілька років, аби отримати хоч якийсь результат. Їй було байдуже, як саме працюватиме Сет. 

Він справді взявся за цю справу? 

Касандра та Ян виглядали гордими, щасливими і заспокоєними одночасно. Зоряна відчувала те саме. 

Старша драконка привернула увагу доньки. 

  - І це ще не всі хороші новини на сьогодні, вогнику.

Зоря різко перевела на неї здивований і водночас скептичний погляд.

  - У мене сьогодні день народження чи я щось пропустила? - з награною підозрою поцікавилась вона. 

Старші лише засміялись над її спробою пожартувати. Їм справді була необхідна ця спроба. 

  - Кохана, ти була тою, хто все організував, вся слава тобі.

Касандра кашлянула, перш ніж почати. 

  - Тож… Вогнику, ми з твоїм татом подумали, що трохи допомогти тобі і твоїй компанії таки не завадить. Знаю, ми обіцяли не втручатись…

  - Вибач за це. Але ми сподіваємося, що це трошки тебе порадує.

  - І ми порозпитували твоїх друзів і своїх знайомих…щодо янголів.

Зоряні не подобалось, куди це йшло. Тато з мамою рідко коли закінчували речення одне за одного - насправді, лише коли справа була дуже важливою для них. Дівчина не помітила, як вчепилась кігтями в край столу. 

Вона не хотіла чути, що вони скажуть далі. 

Дракони ніколи не мали справ з дітьми Наум. А особливо з янголами. Єдиним, хто хоч якось дотичний до обох рас, був-

Вона боялась почути їхні наступні слова. Вони, певне, розіб’ють її на друзки знову. Вона тільки почала себе збирати. 

Батьки не помітили її стану.

  - Вони допомогли нам вийти на сім'ю Леманн, - продовжила Кас.

  - Ангели справді дивні, я і не знав, що настільки. 

  - Точно, Яне. Ми були там, у них. Ми бачили Альберта. І говорили з ним та його батьками. 

Ян поклав на стіл маленький конверт і підсунув його доньці.

  - Ось, тримай. Берт сказав, що йому довелося змінити кристал зв’язку, і тому він не міг зв’язатися. Тут також його контактна інформація і записка для тебе. Ні я, ні твоя мама не знаємо, що там. Він просив передати тобі і сказав, щоб ти її прочитала, щойно будеш сама. 

Зоряна не знала, що вона мала сказати. Вона… а чи була вона щасливою з цієї новини? Вона не знала. 

Дівчина простягнула руку до конверта і так, так, тато з мамою не брехали. Це справді був Альберт. Вона могла впізнати його за рештками іменної мани на папері. 

Вона забрала конвертик собі. Зоря хотіла подякувати батькам, але голос не слухався. Їй вдалося лише кивнути. Вона хотіла побути сама зараз. Ніби читаючи думки, Касандра обережно піднялась з-за столу, лишила на маківці доньки ніжний поцілунок і вийшла з кухні, потягнувши за собою чоловіка. 

“Картковий будиночок рано чи пізно впаде,” - казала тоді мама. - “Тож не забудь добряче склеїти свій.”

 Вона лагідно ущипнула маленьку Зорю за щічку.

“Тоді він простоїть трошечки довше.”