Розділ ІІІ. Свідки

Сет переглянув угоду і записи щодо Ньюмана, певне, всоте за день.

- Може, все ж візьмешся за це?
- Я не можу, відповідальний за угоду - Ніл, - вкотре відповів Амон, цілком ігноруючи його.

Ніби його це колись зупиняло. Ще трохи, і Сет почне благати на колінах. Щоб він ще хоч раз в житті заїкнувся про те, що братова робота легка і не варта уваги. Він поняття не мав, з чого починати, що робити і як це “щось” знайти. Найближчим часом необхідно надіслати пані Ред-Сич хоч якісь результати, аби виправдати передплату. Як він має показати результати, яких не було?

- Будь ласочка, soleil, що-завгодно зроблю, тільки допоможи хоч трошки! - вже відкрито проскиглив він.

Покидьок тільки навмисно гучно перегорнув сторінку якогось (наукового?) видання, досі ігноруючи Нілове існування.

- Свідки не беруть участі в розслідуванні, - не відриваючись від книги пробуркотів "Вейд", після чого додав: - Припини гасати по хаті і випий свої заспокійливі. Ти спокійно можеш ніц не робити, поки Зоря не надішле фотограми.

Сет хотів було заперечити, та заткнувся.

- Відколи це ти в нас свідок? - Після красномовного мовчання брата він втомлено видихнув: - Стривай, ти вчився там. У МАЧБ, маю на увазі. Було б чудово, якби ти згадав про це трошки раніше.

Колись Сет таки вб’є цього ідіота. На превеликий жаль, це вже інша історія.

Те, що Вейд потенційно міг знати Ньюмана як студента Академії, пояснювало багато, але не те, чому він дав цю справу йому - особі, чий рід діяльності був абсолютно іншим. Що ж, брат доволі часто робив нелогічні речі, та і Ніл звик не допитуватись причин. Нехай буде, поки це не заважало спокійному тихому життю.

- Тож, ти знав Ніколаса Ньюмана? І паню Ред-Сич?

Амон згорнув книгу. Це вже щось цікаве. Тепер він справді був налаштований на серйозну розмову. Склавши крила в прорізь у кріслі - спеціально створену для зручності крилатих рас, аби не заважали - амару відкинувся на спинку і поглянув братові у вічі. По спині Ніла пробігли сироти.

- І її, і Леманна, і Моро, і сотню інших, але я дам відповіді на всі твої питання за однієї умови.

Сет здивовано кліпнув і схилив голову набік, показуючи, що уважно слухає.

- Підеш зі мною декуди на днях.

Плакати йому чи сміятись? Справді, це все? Нічого більше? Просто піти з братом? Він виважено кивнув.

- І будь готовий підіграти, - менш суворо додав Вейд.

Отже, це точно не книжковий і не аукціон. Ще кілька менш оптимістичних варіантів також відпадали.

- Сподіваюсь, ти не збираєшся здати мене на органи, - Ніл всміхнувся і награно кашлянув, перш ніж продовжити: - Тож, Ніколас Ньюман, новина останніх сорока восьми годин. Що ти про нього знаєш?
Амон відкинув голову назад, на спинку дивана, обдумуючи відповідь:

- Він, Берт і Зоря жили на нашому поверсі в гуртожитку. Нас там всього кімнат п’ять заселених з десяти було, тож всі одне одного знали. До того ж, вони з достобіса гучні були, - він позіхнув і продовжив: - Джер мене тоді до них на п’янки іноді таскав.

Ніл ледь стримав сміх: він міг собі це уявити. Амон був не з тих, хто з власної волі піде заводити сотні друзів, і не дивно, що до нього заселили екстраверта. У долі цікаве почуття гумору.

- Що ж, - протягнув він, - ще щось конкретно про Ньюмана чи цих трьох?
- Та він ніби відносно тихим був, поки з Зорею не погиркається. Або поки не вип’ють разом: тоді ми їх всім поверхом по місту ловили. Ньюман тихо жив, надто тихо; ховався. Хоча він постійно торохкотів про свою сім'ю. - Вейд пирхає, а тоді додає: - Знаєш, що іронічно? Його ж з притулку притягли, упс, всиновили. Не було в нього ніякої сім’ї. Тільки якийсь вчитель. Ізао Телліс, здається. Він до себе і Ньюмана, і Леманна колись взяв. А тепер іди і пий свої ліки.

Нілу довелось припинити ходити з кутка в куток вітальні; він відклав нотатки і з буркотінням сховався за дверима кухні. Скоро звідти почувся шум води.

Вейд всміхнувся думкам і лінивим порухом долоні відкрив Інформаційну мережу. Вона мала вигляд напівпрозорого прямокутника кольору морської блакиті, що висів у повітрі. Матеріальності як такої вона не мала, адже цілком і повністю складається з переробленої мани, але все ж її можна було торкатись. Тут зберігається вся інформація, накопичена найманцями. Розташування, місця, події, люди, навчальні заклади, злочини, політичні новини - все було тут. Доступ до мережі і чату мали всі зареєстровані найманці, звичайним громадянам доводиться платити щомісяця для доступу до певного набору обмежених функцій.

Коли Ніл повернувся, Вейд ліниво гортав інформацію щодо академій на основному континенті.

Захід сонця потроху наближався.

Сет втупився в брата втомленим поглядом.

- Я весь цей час міг просто зайти в мережу, так? - абсолютно переможено видихнув він і опустився на диван, поряд з Амоном.
- Якби все можна було вирішити так, сенсу було б пані Ред-Сич чекати понад два роки? Перший же найманець знайшов би Ніколаса за тиждень. А так, його взагалі не існує.
- В сенсі?

Амон усміхається, та ця усмішка не є доброю.

- В усіх можливих. Так, Ньюман є в переліку студентів-випускників Академії, але більше? Нє-а. Жодних згадок. Жодних осіб з таким іменем, чи зовнішністю, чи ще якимось схожим збігом. Жодної зачіпки, жодних підроблених документів, жодних приміток.

Ніл згадав свої власні слова, сказані Зоряні в тій кав’ярні: тільки найдурніший амару буде використовувати своє справжнє ім’я далеко від дому. Очевидно, для деяких іноді це стосувалось і зовнішності.

Незважаючи на те, що більшість представників цієї раси жили мирно, як і всі інші, та жодного разу не вбивали, вони часто ставали жертвами соціальної несправедливості. Здається, всі почали забувати, скільки вони винні цій расі.

Найбільше діставалось дітям - якщо дорослі вміли контролювати свої слова і поведінку, то їхні нащадки не стидались говорити всього, що кажуть їм батьки про дітей Неоніли. Саме з цієї причини більшість амару навчались вдома самостійно, або на заочній формі, аби лиш не контактувати з іншими.

Саме так навчався і Ніл: тато найняв кількох викладачів з предметів загального розвитку, іноземних мов та механіки. Вищої освіти він не мав, та і не планував. Амон же пішов в школу, а потім і Академію після смерті матері, та досі не любить згадувати ті часи.

Щось дзенькнуло перед його очима, і Сет повернувся в реальність. Брат тримав ключі перед його обличчям, привертаючи увагу.

- У мене десь лишались контакти Джера, нагадай дати тобі.

Ніл з подякою кивнув.

***

За вікном сутеніло все швидше. Найближчі до них родини ельфів вже заганяли дітей додому.

Скоро мали вийти на полювання гексіанти - нічні котоподібні істоти, що лишили собі у володіння години ночі. Вони мали чорне хутро з фіолетовими плямами, схожими на плями ягуарів, замість чотирьох звичних кінцівок мали шість, а також додаткове третє око. Розміром вдвічі більше за середньостатистичного ельфа, гексіанти наводили жах на кожного самим лише поглядом; ніхто не виживав після зустрічі з ними серед ночі. Та наскільки кровожерливими ці монстри були, настільки ж вони були і розумними. Вважалось навіть, що вони могли бачити найближче майбутнє. Ніхто, звісно, не перевіряв. Ще при поділі світу в час сходження духів повелось: расам день, істотам ніч. Гексіанти не потикались в поселення вдень, а якщо і випадало зустріти їх, то не нападали, поки хтось не зачіпав їхнє потомство.

Ельфи на околицях почали зачиняти сади і будинки; де-не-де вже навіть вимикалось світло.

Зиркнувши у вікно на ці приготування, Вейд і собі піднявся. Позіхнувши, він змахнув крилами і навмисно повільно потягнувся - Сет чітко почув хруст. Ювелір кивнув на двері:
- Піду огляну двір, а ти перевір вікна. Хто сьогодні лишиться на вахті? Якщо ти не проти, я -
- Я лишаюсь, ти спиш.

Цей ідіот останнього тижня спав щонайбільше дві години. Набрав замовлень, а тоді втрачав свідомість за робочим столом. А скільки разів Сет працював медсестрою, обробляючи всі великі і маленькі порізи на руках, лишені за неуважністю під час роботи, не злічити. Іноді йому здавалось, що Амон тікає від життя. Закидав себе роботою, майже не спав, не виходив з дому і рідко з кимось спілкувався. Нілу боляче дивитись на це, але що б він не робив, нічого не допомагало.

- Іди вже зачиняйся, - усміхнувся він брату.

***

Годинник розмірено цокотів; на весь котедж тьмяно палала одна-єдина свічка. Більшого ніхто собі дозволити не міг.

Кілька годин тому гексіанти вийшли на полювання. Зовсім скоро почувся крик якогось ельфа, що не встиг зайти вчасно. Амон швидко помолився Праматері на тиху ніч і пішов нагору з кавою і почав чимось шурхотіти. Кілька разів монстри проходили зовсім близько до їхніх вікон. Сет намагався не виказати присутності.

Опів на третю ночі. Холодний вітер продував вікна. Колись вони таки замінять їх. Юнак сильніше закутався в плед і з нудьги гортав одну з книжок мовою драконів, взяту з братової полиці. На форзаці були невідомі слова котроюсь з інших мов, написані акуратним, та нерозбірливим почерком. Певне, автограф авторки. Він перегорнув сторінку і почав читати щось, що виявилось романом про - о Праматір і її величні сестри - кохання між людиною і ангелом. Ніл не помітив, як оповідь затягнула його.

- Ні! - Сам того не помітивши, гучно крикнув він і на емоціях підскочив з крісла. Людина-ювелір в книзі за сторінку до щасливого фіналу помер моторошною смертю.

За спиною почулось тихе гарчання. Сет різко смикнувся і відскочив сторону від вікна. З-за скла за ним спостерігало трійко жовтих очей, що сяяли в темряві. Ніл завмер. Гексіантам нічого не вартувало розтрощити ці старі вікна одним ударом лапи.

Краєм вуха він почув скрип сходів. Амон повільно спускався вниз, тягнучи по підлозі крила. Окуляри сповзли на кінчик його носа. Він зиркнув на брата; кіанітові очі блідо сяяли в темряві блакиттю. Сетові, певно, сяяли так само.

- Ти чого кричиш так пізно? - тихо спитав він, надто сонний, аби звертати увагу на щось ще.

Сет повільно і обережно показує на вікно. Брат тихо шипить і під загрозливе гарчання гексіанти повільно складає окуляри на найближчу поверхню. Істота повільно підкралась ще ближче; тепер між монстром і вікном лишився в кращому випадку метр. Величезна тварюка. Волосся на потилиці обох стало дибки від страху.

Амон зловив її погляд.

Сет затримав дихання.

Якщо в цій німій сутичці переможе його брат, ця ніч буде мирною.

Вейд не кліпав. Монстр також. Їхні погляди тяжчі за зорі. Жоден не рухався. Жодних звуків. Тихий цокіт годинника. Третя година.

Повільно, дуже повільно Амон заплющив очі і схилив голову. Він поклав долоню на серце і прихилив коліна. Віддавав шану в просив милості. Надії Ніла розбились.

Задоволене муркотіння гексіанти розлилось передмістям. Останнє поодиноке слабке світло в інших оселях одночасно згасло. Монстр обійшов півколом, підійшов впритул до тонкого скла. Ніл зловив її погляд, та одразу відвів. Він - лише наглядач-інформатор. Підтримка, не основна сила.

Амару не мав права зараз підійматись чи дивитись вгору. Сет тихо коментував йому кожен її рух. Гексіанта знову вхопила його погляд і повільно кліпнула. ЇЇ величезна морда ніби усміхалась. Вона облизнулась. Невже? Справді?

Вона гордо обернулась і впевненим кроком пішла до малої зграї неподалік. Гучний рик змусив шибки тремтіти. Цієї ночі вони були в безпеці.

- Гей, ти можеш вставати. Вони пішли.

Амон досі дрібно тремтів і намагався заспокоїти дихання. Він повільно піднявся, тримаючись за полицю.

- Щоб я ще хоч раз… - затинаючись, тихо озвався він, - з монстрами сперечався. Треба було просто принишкнути і все, і не висовуватись…
- На щастя, вона, здається, була не голодною. Ну або ти просто не смачний.

В Сета полетіла диванна подушка. Амон струсив напругу з крил і хвоста.

- Іди вже спати, чудо без пір’я.
- Тільки після вас, - промуркотів Сет.

Амон закотив очі і зі стогоном поплівся на кухню. Ніл впав назад у крісло, відклав чортову книгу і викликав Інформаційну мережу. Як і очікувалось, було понад з десяток непрочитаних чатів. Він швидко прокрутив їх донизу, навіть не читаючи. Лишив тільки один.

[Користувач “Ніл” увійшов до чату.]

Габрі: Погляньте, хто тут в нас!
Аслан: Воу воу воу, дехто спустився з небес на землю?
Габрі: Знайшов де про небеса втирати
Аслан: Вибач

Ніл: Привіт усім

Робін: СЕТ НІЛ КУРВА АЛЛЕН ЧИ ЯК ТЕБЕ ТАМ
Робін: ДЕ ТЕБЕ НОСИЛО

Ніл: Мене не було два дні

Габрі: НЕВЖЕ В ТЕБЕ Є ЩОСЬ ВАЖЛИВІШЕ ЗА НАС?
Габрі:*награна втрата свідомості*

Ніл: Я б і далі не заходив

Роні: Відчепіться від людини
Роні: На нього Амон роботу спихнув

Ніл: Ти-то звідки знаєш?

Роні: Що я тобі казала? Тут навіть стіни мають вуха, сонечко
Аслан: Я б так не сказав…
Роні: Цить.
Роні: В мене важливі новини.
Аслан: Все, мовчу
Габрі: ?

Ніл: Що там вже сталось?

Роні: Сете, особливо тебе і твоїх стосується.
Роні: Десь тиждень тому завели дивну справу. Хтось вбиває амару і забирає якісь їхні… частини.

Ніл: ЩО ЗА- Де він зараз?

Роні: Інтервал різний, місця різні, жертв понад десять і з усіх континентів. Жодної закономірності. Я спробую вмовити адміністрацію залучити ще й Амона до детективів. Ті фото жахливі, а він це обожнює.

Ніл: Якщо ти хоч заїкнешся комусь про це,
клянусь Праматір’ю, я прийду до тебе вночі.
Ніл: Я попереджу решту.