Розділ VI. Трюк

Чужа присутність у будинку - дивна річ. Сет не може сказати, що це погано, та він не той, з ким дітям могло б бути комфортно. Він заходить в будинок раніше, ніж близнюк встигає кинути йому хоч слово. З нього досить ельфів на сьогодні. 

Минає кілька годин, перш ніж він чує їх знову. Амон з дитиною на руках повертається з вулиці, занадто близько до настання темряви. Двері звично клацають на засув. Сет відволікається від інструментів, вслухаючись в тихе шурхотіння на кухні. Брат не говорить, але звідти іноді линуть поодинокі зітхання чи звуки. Стефано. Дитина не була глухою з народження. Можливо, Сетові варто повернутись в притулок і таки вибити з директорки певну інформацію.  

Амон не вмикає плиту, можливо, готує щось з легких страв. Ніл повертається до роботи, обережно підкручує деталь в конструкцію. У його брата є син. У останньої особи в Осяянній, якій тільки можна довірити таку крихку річ. У Амона, Праматір його спали, Вейда Аллена. Син. Дитина. Це робить його, Сета Ніла Аллена, чи не настільки ж відповідальним.

Вони нагорі, в Амоновій спальні. Усі вони. Сет навіть ліпить на вікна кілька папірців-заклять, аби тримати духів подалі. Байдуже, що Стефано їх не побачить; їм необхідна приватність. 

Сет сів на робочий стіл брата, абсолютно байдужий до можливості отримати протести. Він не отримує нічого. Картина перед ним чи не сюрреалістична: ельфеня на великому ліжку його брата, закутане в ковдру, Амон сидить на краю так, аби одне з його крил вкривало дитину. Стефано совається ближче до чоловіка. 

Сетів брат занадто спраглий до контролю, аби ділитись своїми речами, але подивіться, де вони опинились.   

- Чи маю я погрожувати, чи ти почнеш говорити? - Найманець вигинає брову. Він тримає голос тихим, навіть якщо дитина не має можливості чути. Він не знає, з чого почати розпитування, і де їх завершити. Хто ця дитина? Чому він виглядає настільки пошматованим? Як його брат взагалі опинився в притулку? Що в біса-

- Я спробую розібрати склад завтра, і переробити кімнату у дитячу якнайскоріше. Це не займе багато часу, тобі не треба хвилюватись.

- Це не те, що я мав на увазі.

Стефано сонно грається з пір’ям Амона. Ніл майже відчуває натяг і свербіж між власних лопаток. Йому необхідна секунда, аби озвучити питання.

- Хто він? 

- Я не знаю.

Сет спалахує гнівом, і близький до справді спалахування, та застережливий погляд брата достатньо переконливий. 

- В сенсі ти не знаєш? Воно твоє тепер! - Він гарчить питання, тихо, майже по-звірячому. Як можна взяти в дім невідому дитину так легко, не знаючи про неї нічого? Як він, цей придурок, сміє-

- Я розповім колись пізніше. Це довга історія, а в тебе і Стефа був важкий день. - Амон нагадує квочку, що захищає виводок. Його голос залишається тією самою тихою водою, і  Сет знає краще, ніж вскочити туди в надії на мілину. 

Ювелір продовжує: 

- Я мав забрати його звідти. Ним не займались, і не збирались навіть починати. Він би згнив там, Сете. Йому буде краще з нами.

Найманець проводить рукою по обличчю, втомлений від всієї цієї ситуації. Йому буде краще, чи ти гратимеш в сім'ю? О, як же він хоче спитати. Він відмовляється визнавати благаюче запевнення ювеліра, відмовляється навіть дивитись йому в очі.

Амон вчепився в ельфеня кігтями; спроба переконати його буде нічим іншим як спробою забрати здобич в рисі. 

- Воно боїться вогню, ідіоте. Як ти збираєшся готувати щось?

- Вставати раніше.

- Це дитина! Ні ти, ні я до цього не готові.

- Я питатиму порад в тата. Зрештою, він достатньо непогано виховав тебе.

Сет цілком офіційно ненавидить цього ластів’ячого виродка. Краще б вони не знайшли один одного тоді. Краще б вони жили кожен своє життя. Світ був би легшим. Батькові було б легше. Сетові було б легше. Чому ти взагалі з'явився в нашому житті знову, стільки років потому?

Він спостерігає за братом і, до його власного сорому, знаходить в ньому все нові й нові татові риси. Сет не отримав нічого з того - ні любові до дітей, ні обережності, ні спокійної вдачі. Чи знає Амон, наскільки насправді вони з татом схожі? 

Можливо, сам він отримав щось від матері. Чи шукає Вейд ці відголоски? Сет схиляється до негативної відповіді.

- Ти візьмеш його на родинну зустріч.

Не питання; ствердження. Думка настільки очевидна, що слова злітають з Сетових уст раніше, ніж він встигає це зрозуміти. 

Стефано вже спить, жменя темно-синіх пір’їн затиснута в його обпеченій долоньці. Залишки живих візерунків спалахують і тухнуть мирно в такт сонному диханню. Він тримається за крило очевидно міцно, та Вейд майже не реагує.

Ювелір киває, і це все, що Нілові необхідно знати.

- Стеф бачив пусте місце в нас на подвір’ї. Спитав, чи може побудувати там будиночок на дереві. Я сказав, що як відпочине, то зможе виростити таке дерево, як сам захоче.

Сетів брат і справді природжений брехун.

***

Тепле пухнасте тіло притуляється до неї, як найм’якша подушка в світі. Вона почувається добре виспаною, ніби і не було кількох годин тонкої роботи…

Зоряна різко підскакує, лякаючи Персі. Драконка сідає на ліжку, тре очі рукою і, оу. Рука досі кігтиста, вкрита лускою. Вона струшує істину подобу, повертаючись до більш людського образу. Скільки, в біса, вона спала?

За вікном світає. Вона хапає годинник з приліжкового столика, лише щоб пересвідчитись, що її улюблений, хоча і шкодливий, пес знову вимкнув механізм. Замість чотирьох годин Зоря проспала всі сім.

Мішечок з реченнями лежить поруч - саме там, де був лишений. Вона тягнеться до нього, але її зупиняє стукіт в двері. Дівчина приречено стогне і падає спиною на ліжко. Хто б це не був, вони почекають. Навіть якщо це та бабця з поверху вище, що постійно просить якісь трави для сну. Чи ті сусідські діти, що іноді потайки приносять їй мамину випічку. Почекають. Вона занадто виснажена, аби соціалізуватись.

Стук повторюється, цього разу гучніший. Вимагаючий. Персі гавкає до незнайомця і схоплюється з місця. Гавкання схрещується з гарчанням, коли пес біжить до вхідних дверей. Зоряна сподівається, що він проклинає незнайомця на своїй собачій мові.  

Стук лунає втретє, і Зоря готова вбивати. Хто б це не був, він мрець. Вона сповзає з ліжка і лінивим кроком шурує до вхідного коридору. В секунду відмикає замок і різко відкриває двері - вони натикаються на перешкоду зі стуком, але сила драконки достатня, аби збити невідому особу з ніг.

По той бік чується приглушене прокляття і шипіння.

- Загубись, - Зоряна шипить, щойно помічає блакитні гортензії. Вона гупає дверима і замикає на ключ, не даючи чоловікові по ту сторону і слова сказати. 

- Чорт, Зоре, стій! - Інший дракон намагається встигнути за її рухом, та не встигає на пів секунди. Він гупає в двері, цього разу обережніше: - Чекай, я не це мав на увазі! Дай мені хоча б секунду, будь ласка?

Зоряна розвертається і йде на кухню під благання чоловіка і гарчання Персеуса. Що б його не привело цього ранку, це не є її проблемою. Вона сказала свою відповідь ще кілька місяців тому. І навіть якщо він справді прийшов з інших причин? Хай іде геть, передає листи абощо. 

Зрештою навіть її собака замовкає і чалапає до господарки. Обережні прохання біля її квартирки продовжуються. Він лише на секунду. Він має дещо сказати. Ще важливо. Будь ласка, лише секунду. Хоча б на порозі, Зорю. Він не приходитиме більше, якщо вона скаже піти, але цього разу це не про них. Будь ласка, Зорю, ти не можеш барикадувати себе в двох кімнатах все життя. 

Трьох, взагалі-то. 

Зоряні здається, що скоро вона зненавидить ці блакитні гортензії і ніжний голос. Ніби він справді піклується, самозакоханий ідіот. Можливо, їй варто відкрити двері, аби вони розбили йому обличчя ще раз. 

Звук киплячого чайника перебиває ті жалюгідні благання, а до того часу, як зелений чай парує в її кружці, за дверима нікого немає. Персі отримує свій заслужений шмат сирого м’яса, поки дівчина перебивається вчорашнім стейком. Зоря не виглядає з квартири, аби точно переконатись у відсутності чоловіка. Пізніше до неї постукає пані Амелі, аби насваритись за шум. 

Драконка випиває чай в три ковтки, навіть не відчувши смаку. Недбало крутить в руках мішечок з напів складеним пазлом. Річ м’яка в її руках, шовкова. Прозора тканина дозволяє їй бачити блакитні ниточки мани. Ось і все, що лишилось від їхньої компанії. 

Джер зайнятий родиною, Стела - притулком, Берті втік від всіх них, щойно Нік зник. Вона - єдина, хто лишився тут. Кожен має своє життя, а вона невміло намагається поєднати своє з пошуком друга. Зоря втратила зв’язок з кожним з них, і наївно сподіватися, що якийсь детектив-самозванець зшиє той светр назад докупи. 

Її кристал зв’язку дзижчить і мерехтить, сповіщаючи про спробу зв’язку. Вона розбиває його об стінку в наступну ж мить. Потім купить собі новий. 

Вона досі у вчорашньому робочому одязі, раптово розуміє Зоряна. Вона прямує до ванної кімнати, скидаючи речі по дорозі, ніби стару шкіру. Дзеркало ловить її оголену форму, сонячний зайчик вистрибує на візерунках рогів та рудих плямах луски. 

Гарячий душ - спасіння для її виснаженого тіла. Драконка дозволяє воді сильним напором обтікати її тіло, поки вона намагається подумки сформувати план дій. Її думки пливуть і відмовляються підкорятись волі власниці. Дівчина змушена зіпертись спиною на холодну плитку.

 Вона просто втрачає час тут. Могла б вже розшифрувати чортів лист, і… І що далі? Що вона зробить? Що як це ніщо інше як дурна гра Леманна? Зоря бачила, як він повільно втрачав розум. Берті в здоровому глузді ніколи б не повернувся до тих осіб.

Драконка змушує себе придавити паніку бетонною плитою і тягнеться до гелю для душу. М’який запах імбиру й винограду заповнює душову кабінку. Пані навмисно повільно намилює тіло, навіть якщо вода весь час б’є по шкірі. Напруга повільно покидає м’язи її тіла. Вона контролює своє життя. Все гаразд.

Невідомо, скільки часу минає до того моменту, як її босі ноги шльопають по підлозі квартири. Зоря шукає рушник в шафі. Витирається навмисно повільно, дістає один з комплектів домашньої піжами. Колір цього - індиго. Вона не збирається виходити з дому найближчу добу. В неї вихідний.

Цього разу Персі дозволено бути з господаркою в її майстерні. Ще одна настійка з заспокоєння і відновлення, і Зоряна готова до роботи. Її тіло вкривається міцною лускою, кігті на лапах довшають. Краще одразу, ніж занадто пізно. 

Розкласти інструменти і папір не займає багато часу, але кожен рух відьми виважений. Їй нема куди поспішати. Зрештою, ця частина трюку - найлегша. Зоря крутить мішечок в кігтях, насолоджуючись переливом кольорів на тканині. 

Ниточки мани в ідеальному стані. Вона обережно підхоплює кожну з них і розкладає на підставці в довільному порядку. Цього разу їй нема потреби використовувати свій власний зап’ясток. Зоряний пінцет в її руках, готовий до роботи. Морда Персі вже на краю столу, розумні оченята спостерігають за нею. Собака щасливо хекає, задоволений станом своєї власниці. Зоряна тягнеться і вмикає радіо, ставить гучність на мінімум. 

Складати листа назад докупи без знання змісту - та ще загадка. Всі ниточки однакові, за винятком довжини і кількості вкладеної мани.

Найбільша кількість магії вкладається в початок, і поступово зменшується протягом роботи. Це закон, який ви не зміните. Не намагайтесь дурити систему, це програна гра. Перед вами як мінімум шість поколінь таких самих розумників, згадується їй остання з лекцій з цієї теми. 

Зоряна розкладає ниточки на папері, змінює їх порядок. Знову. І знову. Через годину Персеус позіхає і лягає біля її ніг - досипати. Через півтори пес вже повністю сопить. Годинник в майстерні тікає, сповіщаючи про сплинутий час, та відьма захоплена пазлом. Вона перекладає ниточки знов і знов, зважає на найменші різниці в мані. Її серце наповнюється дивною гордістю до себе, а думки - щирим, майже дитячим захопленням. Як коли тато в дитинстві приніс пазлову гру на величезну кількість детальок. Вони збирали картинку втрьох, і витратили тоді майже тиждень. Навіть їли біля того пазлу.

Картинкою виявилась казкова ілюстрація з якоюсь гарнющою водяною німфою. 

Зоря докладає останню ниточку, і нарешті порядок здається достатньо правильним. Близиться до вечері. Вона схиляється і легенько дмухає на композицію. Тоненька смужка вогню зривається з її уст і торкається ниточок. Як зачарована, відьма спостерігає за маленькими іскрами, що чорнилами розтікаються по аркушу. 

 “Зоре! 

Не так почав перепрошую. Ти точно зла на мене хоча я не виправдовуюсь я мав повернутись. Жарт хочеш? Ти мене на шмаття розірвеш зроби це будь ласка. Я чув ти знайшла детектива що взявся того Вейда ювеліра. Я хотів у нього нам всім замовити щось спільне. 

Окей байдуже якщо я почну про це я не закінчу от чесно вибач. Так от жарт - я заручений. Я не збирався бути чесно. Це не є моїм життям. Я хочу назад до вас. Я їхав аби розірвати всю цю маячню навіть говорив з тою дівчиною. Вона теж не хоче бляха в неї є пара. Ми спробуємо зробити це але як виявилось без згоди батьків хоча б одних ми цього зробити не можемо. Ти знаєш моїх старих хоча стривай не знаєш навіть я не знав настільки аж доки повернувся. В будь-якому випадку мені байдуже. На щастя мені вдалось знайти волонтерську програму обміну досвідом лікарів. Я їду до Ельфійських територій вивчати ту медицину і ділитись своєю. Я знайду його крамницю і розпитаю про все і дам показання. Будь-що для Нік і будь-що для нас оплата на мені не хвилюйся. 

Щиро ваш Альберт Берті Леманн.”