Розділ І. Втрачені

Плоть розійшлася під гострим лезом мисливського ножа. Білі шкіряні рукавички забруднились.
Ніл відштовхнув від себе маленьке тіло гнома. Дитя Карен навіть не пручалось. Він усе ще ошелешено заглядав осклілим поглядом в очі-півмісяці безликої маски у спробі знайти відповідь на одне-єдине питання. Йому всміхнулись.

- Нічого особистого, - розлився мовчазним сосновим лісом механічний голос.

Шкода, та найманцеві байдуже.

Ніж холодив і неприємною вагою лежав у його лівиці. Металічний запах крові лоскотав кожне з п'яти чуттів разом зі спогадами, яким не варто було б докучати Нілові під час роботи.
Чоловік повільно видихнув і, дочекавшись, поки з очей бідолахи зникнуть останні іскри, схилився і витер зброю об просякнуту кров'ю грубу робочу сорочку.

Рукавички таки доведеться викинути. Яка втрата.

Він відійшов на кілька кроків, сперся на холодний стовбур сосни і повільно опустився вниз, на ледь теплу землю. З неуважним порухом вільної руки полум'я привітно обійняло свій подарунок, а господаря лишень обдало теплом, дякуючи.
Ніл кинув коло себе зброю і напрочуд обережно стягнув тремтячими руками спочатку праву, а потім і ліву рукавички. Варто було лишень недбало підкинути їх в сторону палаючого тіла - і вогонь з радістю прийняв дарунок.

Від нудьги чоловік закотив рукава і зосередив свою увагу на долонях. Їх вже повністю поглинула темрява, яка зараз поповзла далі. Просто на його очах пітьма повільно огорнула шкіру від кінчиків пальців далі, всією поверхнею його долонь, до ліктів і вище. Зараз вона посунулась на кілька сантиметрів далі. Ніл спробував зішкребти її кігтями. А потім знов і знов, доки правиця не опинилась роздертою настільки, що і шкіри не видно. Кров також була відповідно чорною - хоча він перевіряв заради цікавості, і рани з ребра чи стегна кровоточили, як у всіх інших.

Він просидів так, аж доки багаття повністю не згасло, а регенерація не зробила свою справу. Лише тоді найманець повільно піднявся, підійшов до жменьки попелу, що залишилась, і акуратно зібрав її в невеличку скриньку.
Чиста формальність. Усі знали, що позивний “Ніл” виконує свою роботу тихо, чисто і без доказів.
Годинник показував рівно п'яту вечора - в нього була ще година до зустрічі.

***

Він прочинив старі дубові двері і тихо увійшов до хатини. Сет скинув маску і взуття, про що пошкодував вже через кілька секунд. Тріск під ногами він почув раніше, ніж відчув біль. Він не помітив, як наступив на розтрощене скло на підлозі вітальні. Зашипівши від болю, юнак відскочив в сторону, але і там натрапив на скалки, які одразу ж вп'ялись в стопи.

- Та най би тебе Праматір спалила, блядський ти- ! - гаркнув він в стелю. Брат точно був там і все чує.

Йому ніхто не відповів, знову. Чоловік прискіпливим оком оглянув кімнату на зміни, намагаючись зрозуміти, що розбилось.

Ось воно. Величезне дзеркало в позолоченій рамі, в пам'ять матері. Його улюблене.

В голові щось клацнуло, і Сет рвонув сходами нагору, у майстерню брата, ігноруючи гострий біль у ногах.
Двері з гуркотом розчинись.

******

- Стело, як гадаєш, мені точно не наснилось?

Червона драконка широко всміхнулась у кристал зв'язку - плаский широкий напівпрозорий кристал, над яким наразі висіла ілюзія її співрозмовниці. Кілька ельфійок зиркнули на неї, самим лише поглядом прохаючи бути тихішою. Гучність тут заважала спокійному життю, та й самих драконів діти Карен не надто любили.

Стела накрутила на палець золотисте пасмо довгого волосся і невдоволено блискнула на відьму зеленими очима:
- Той факт, що він кивнув тобі, не означає, що він справді візьметься за це. Ніхто не хоче мати справу з пропащими.
- Мені байдуже. Візьметься, як жити хоче.

Дівчина швидко йшла вулицею до місця зустрічі. На хвильку зупинилась коло магазину дзеркал. Виправила багряний шовковий комбінезон, привела до ладу коротке вогненно-руде волосся і зібрала його золотавою стрічкою в короткий хвіст. Загнуті назад багряні роги з золотавими візерунками були її гордістю.
Відьмі довелося декілька разів пригладити лусочки на шиї та руках - через нервування вони знов стали дибки. Вона нашвидкоруч попрощалась зі скептично налаштованою подругою, щойно розгледіла темну фігуру неподалік.

- Вейде-Ювелір, якщо не помиляюсь.

Особа обернулась до жінки, повільно кивнула і простягла руку в білій рукавичці для типового привітання.

- Пані Ред-Сич, яка зустріч.

Механічний голос - зроблений за допомогою магічної маски - змусив здригнутися, хоча драконка чула його далеко не вперше.

Першого разу вона знайшла Ювеліра саме тут, у невеличкому містечку Eльфійських територій, на продуктовому ринку. Темна фігура у робочому одязі сильно виділялась серед світлих фігурок місцевого етносу.
Тоді Зоряна Ред-Сич справді знервувала, і, певне, висловлювалась не надто конкретно. Ювелір стикався з таким не вперше, і запросив паню до найближчої кав'ярні для нормальної розмови. Вони тоді розмовляли десь з годину, доки не узгодили кожнісіньку деталь одного з її замовлень. На інше він кивнув з фразою «Зустрінемось за три тижні», і розчинився в повітрі. Бісів маг.

Зоряна роздивлялась фігуру поруч, і лише краєм вуха слухала настанови щодо каблучок. Вони перемістились в одну з кав'ярень на головній вулиці доволі швидко. Було тихо, навіть як на ельфів, а в повітрі кружляли запахи трав. На її скромну думку, запах випічки був би доречнішим.

- Я шукаю одну особу.