Пролог

- Навіть не поглянеш на мене, люба? - розрізав глуху тишу усміхнений жіночий голос.

Тихі босі кроки кам’яною підлогою відлунювали в пустому приміщенні в сотню разів гучніше, ніж мали б бути. Звук настільки різав слух, що бажання розбити голову об стіни ставало майже маніакальним. Розкіш смерті не була доступна тут, у її кімнаті експериментів.
Щось клацнуло, і непроглядна темрява зробила невеличкий крок назад, розcтупившись перед слабким примарно-жовтим магічним світлом. Маленька сяюча кулька підлетіла до її обличчя, засліпивши.

- Терезо, Терезо, Терезо, - засмучено похитала головою висока та, наскільки їй могло здатися, приємна на вигляд дух.

Тереза не могла розглянути справжній вираз її обличчя; в голові паморочилось від голоду, болю і втоми, але вона точно знала, хто до неї говорить. Амару спробувала поворухнути зламаними руками, та вони ніби більше не були частиною ї тіла. Проте вона досі відчувала пронизливий біль у зв’язаних крилах - пута впивались і різали шкіру.
Дух награно покірно чекала її реакції на власне ім’я, та Тереза мовчала. Навіть не підняла погляду. Вона не мала більше сил боротися.

Кігтисті пальці з хрускотом стислись на її підборідді та смикнули обличчя вгору, змусивши поглянути вгору. Тереза побачила її - ту саму прекрасну і милу усмішку, знайому їй з часів дитинства, яка супроводжувала її впродовж життя. Ця усмішка вже давно стала чужою. Жорстоко.
Втомленою спиною Терези пробігли сироти. Вона знала: істота перед нею не зупиниться. Вона благала кілька тижнів поспіль. Благала відпустити її, не чіпати дітей, які зовсім нещодавно навчились приймати людську форму, залишити її чоловіка.
Те, що дух досі тримала її живою, означало лише одне - вона насолоджувалась.
Тереза не знала, як довго вже висить тут, підвішена під ребра. Не знала, день зараз чи ніч, і як довго вона ще висітиме, доки її не вб’ють. Де зараз її сім’я? Чи досі вони живі?

- Ти божевільна, Сафро, - хрипким від зневоднення голосом прошипіла амару.
- Моя мила, маленька Терезо, хіба не я дала тобі можливість грати в хованки так довго? - Сафра здавалась розчарованою. Вона промуркотіла: - Я навіть пообіцяла не торкатись щенят, поки ти будеш хорошою дівчинкою, чи не так?

З горла амару вирвалось загрозливе гарчання, та вже наступної миті його зупинив напад кашлю.
Сафра по-доброму засміялась і півколом обійшла давню подругу.

- Хіба не ти клялась, що завжди будеш на моєму боці і допоможеш мені, моя мила ластівко? Сама знаєш, - напів шепочучи почала вона, - у світі духів так неймовірно холодно. Настільки холодно, що більшість погоджуються навіть стати тваринкою-фамільяром якоїсь занедбаної людинки.

Кігтисті пальці повільно опустились на плечі Терези зі спини і лагідно провели подушечками пальців по рубцьованій шкірі. Сафра схилилась до її обличчя.

- Як гадаєш, твої прекрасні крила приймуться до мого нового тіла? - Холодний подих обпалив шию, - чи краще взяти м’якесенькі лебедині? Тобі вони подобались, чи не так?

Тереза смикнулась всім тілом у спробі вирватись з навмисне лагідної хватки. Сафра лише обережно прибрала зайві обрубані прядки з її обличчя.

Кожна з них знала, чим це закінчиться.

Тереза прийняла її умови. Та навряд-чи їй подарують смерть.

Кігтисті долоні вчепились в основу крил, як сталь.