Протистояння

Наступного ранку після домовленості за «Чорною конюшиною», клан Джессіки став готуватися до зустрічі з Шейном. Всі розуміли, що шанси вистояти не надто великі. Проте, прийшов час діяти й ніхто не збирався відступати. Першою чергою, Джесс сповістила, що той талісман, що вони розшукували на балу — у них. Дехто вигукнув схвалення, дехто полегшено всміхався, решта стримано прийняли новину. Потім всі розійшлися у справах. Джесс намагалася триматися спокійно, проте внутрішньо відчувала розгубленість. Те, що вона спала поряд з Гідрою, без насилля, без його грубих доторків, являлося чим то новим. Наче той звір, що сидів у цій людині раптово став покірним. Вона старалася не думати про те, що Гідра сам віддав талісман, намагався врятувати ціною власного життя. Тільки злилася, все більше завантажуючи себе роботою. Не можна було давати шансу навіть паростку жалю та прощення. Гідра був її в'язнем, розмінною монетою. Все заради справи. Тому їй не хотілося допускати того, щоб пом'якшити своє ставлення до нього. Так проходили тиждень за тижнем. Всі посилено тренувалися, вчилися новим прийомам, обговорювали стратегії битви. Гідра цілком одужав, лише зап'ясток був досі забинтований. Не дивлячись на косі погляди, начищав зброю, годував коней, мив посуд. Тренувався менше ніж інші через травму, проте не пропускав жодного заняття, слідкуючи за воїнами. Джесс досі уникала його, хоча це ставало все складніше зробити. Гідра завжди маячив у полі зору. Робив каву, виконував дрібні доручення, сперечався з Морфеем, хто віднесе їй пошту. Кілька разів Джесс помічала, що заснувши за столом, накрита ковдрою. Можна було б припустити когось іншого, але в повітрі завжди стояв стійкий запах цигарок та кориці. Гідра був поруч завжди, інколи жартував. Інколи мовчав, заглядаючи в очі, як винувате цуценя. Джессіка ненавиділа себе за слабкодухість, проте не могла нічого вдіяти. Всередині все стискалося, коли вона зустрічалася з його поглядом. Та картина його побиття досі яскравими спалахами проносилася в пам'яті. Вона ще не пробачила всіх тих принижень, але не відчувала вже такої ворожості. І це її турбувало Бути прихильною до ворога — найвищий ступінь зради самій собі.Тактика, яку Джесс обрала, здавалася правильною. Легше було ігнорувати свої почуття, ніж розбиратися в них. До того ж зима наказувала запасатися дровами, їжею та теплим одягом. Справ, окрім підготовки до війни, було обмаль. Так все й продовжувалося, стираючи межі доби, роблячи кожен день однаковим. Джесс все більше втомлювалася, засиджуючись у себе в кімнаті або тренуючись допоки ноги силоміць не валили її на землю. Середина грудня принесла особливо холодну температуру. Джесс сиділа закутавшись в плед, розмірковуючи, що ворог підбирався все ближче, Вона уважно оглядала мапу. Залишилося не так вже й багато часу. Зустріч з Шейном була незворотною. Стягнувши резинку і знову зробивши недбалий пучок, Джессіка прокреслила криву лінію від штабу до приблизного місця перебування війська Шейна. Клан «Чорної конюшини» знаходився на їхньому шляху. Тож для Шейна це була тимчасова перепона. А потім він достанеться до них. Хід думок перервала метушня за дверима. Прислухавшись, Джесс нахмурилася.

— Тримайся від неї якнайдалі, — почувся застережливий голос Морфея. В його тоні звучав холод та неприязнь.

— Що таке, сонечко, ревнуєш? Мене чи її? — Зазвучала у відповідь тиха хрипкість.

— Гідро, йди до біса, — щось приглушено дзенькнуло, наче щось торкнулося порцеляни.

— Віддай мені це, — з впертою вимогою сказав Гідра.

— Я віднесу, — жорстко запротестував глашатай.

— Я сказав, що сам це зроблю, — спокійний голос зірвався, став ламким, як пронизлива нота.

Роздратовано видихнувши, Джесс різко підвелася і розчахнула двері. На неї уставилися дві пари очей. Розсерджений Морфея та задиркуватий Гідри. Обидва вчепилися в тацю з різних боків. І жоден не хотів поступатися. Вловивши момент, Гідра висмикнув тацю та влетів в кімнату.

— Вибач, я хотів віднести тобі обід. Ти цілий день нічого не їла, — видихнув Морфей, протираючи від напруги перенісся. Після чого з часткою провини та співчуття поглянув на Джесс.

— Це я хотів віднести. А він не віддавав, — поскаржився Гідра, ображено вибираючи з-за спини Джесс.

— Та якого фантома! — Обурився Морфей, зиркнувши на Гідру суворим поглядом. — Ти буквально видрав тацю у мене з рук.

— Віддав би, нічого б не було, — озвався Гідра, ставлячи тацю на стіл, акуратно відсовуючи мапу. Він ледь не повалив чорнила, але вчасно впіймав їх, дещо налякано зиркнувши на спину Джесс.

— Годі, я вас зараз обидвох виставлю за двері! — Підвищивши тон, вигукнула Джесс. Дівчина мимоволі виструнчилася, відчуваючи на собі погляд Гідри. Стиснувши долоні в кулаки, вона подалася до Морфея. — Є якісь новини від нічної зміни? — Напружено спитала вона.

— Поки спокійно, — трохи забарившись із відповіддю, сказав Морфей. — Проте, це нетривка тиша. Вони підбираються до «Чорної конюшини», — він з тривогою заглядав в очі, ніби хотів впевнитися, що вона витримає. Джесс лише коротко прикусила нижню губу, нахмурилася, але через секунди глянула на нього рішучим, зібраним поглядом.

— Добре, — стримано промовила дівчина, стиха видихаючи. — Можеш йти. Незабаром я оголошу, хто піде на чергування. І його забери, — тиснула вона в сторону Гідри, який задумливо виколупував родзинку з булочки. Коли ж підняв очі, невинно всміхнувся, вдаючи, що взагалі нічого не робив, а смиренно стояв.

— Я нікуди не піду, — Гідра сховав руки за спину і позадкував до вікна.

— Слухай, ти скалка в дупі... — почав було Морфей, роблячи крок в сторону Гідри.

— Я розберуся, — впершись в грудну клітину глашатая, Джесс зупинила його. Гідра здатен був зчинити галас, а їй не хотілося зайвого шуму. Тому вирішила, що впорається з ним самостійно.

— Ти впевнена? — Стурбовано спитав Морфей, косячись на фігуру, що стояла біля вікна. Коли їх погляди зустрілися, Гідра широко усміхнувся, вигнувши брови та сховавши руки в кишені куртки. Стиснувши щелепи, глашатай перевів увагу на Джесс.

— Впевнена, — твердо проговорила Джессіка, для певності кивнувши. Морфей довгий час вивчав її обличчя, після чого тихо видихнув і прикрив за собою двері.

Джесс повільно розвернулася до столу. Гідра з незворушним виглядом поїдав булочку. Уважно оглянувши його, дівчина сіла на стілець. Змахнувши з мапи крихти від здоби, Джессіка скрутила щільний аркуш з позначеннями територій та поклала у шухлядку.

— То ти прийшов поїсти мій обід? — Спитала Джесс, пильно подивившись на Гідру. Той припинив жувати й з напханими щоками, немов у хом'яка, глянув на неї. Кілька разів кліпнувши, простягнув половину булочки.

— Дуже смафно. Фочеш? — З трудом промовив він, намагаючись швидко проковтнути залишки тіста.

— Чому не пішов з Морфеем? Дієш мені на нерви, — сухо відгукнулася Джессіка, діставши звіти про зброю, одяг та їжу. Переглянувши список, вона помітила нестачу пряників. Знову Рей стратегічно знищила запаси. Похитавши головою, стала писати розпорядження того, що треба було придбати. У тому числі й ще пару кілограмів пряників.

— Я скучив. Ти останнім часом тільки з Рей та Морфеем, — сумно проговорив Гідра. Йому хотілося поговорити з нею. Просто про щось не значне. Потренуватися або сісти у дворі з чашкою кави та послухати тишу. Він рвався до Джесс, а вона постійно вислизала.

— Якщо хочеш пожалітися, це до Рей. Але навряд вона допоможе, — хмикнувши, відповіла Джессіка. Схилившись над аркушем, дівчина на хвилину замислилася, забувши про те, що хотіла записати. Гідра раптово опинився за її спиною, наблизився до обличчя, обдаючи диханням шию. Джессіка завмерла, очікуючи підступу. Але Гідра так й не доторкнувся до неї. Тривога, що сягнула кудись до горла, стала повільно опускатися.

— Я не хочу повертатися до Небули, — тихо зізнався він. Гідра обдумував це бажання, що все дедалі більше зміцнювалося. Знав, що Джесс все вирішила. І спочатку його все влаштовувало. Проте потім став помічати якийсь щем, коли дивився на дівчину. Лідерка клану була різною. Засмученою, зрідка веселою, зібраною. І завжди з прямою спиною, твердістю в зелених очах, готовністю діяти. Раніше Гідра розцінював її, як трофей. Тепер же все почало змінюватися. А він не міг, та й не хотів опиратися.

— У мене з нею угода. Я виконаю свою частину. Це не обговорюється, — різко відрубала Джесс. Рука здригнулася, а пальці стиснули перову ручку. Цей голос був таким м'яким, майже благальним. І це збивало з пантелику. Ні наказу, ні маніпуляцій, нічого, на що можна було б відповісти злістю.

— Я поговорю з нею. Вона зрозуміє, — продовжував Гідра, обережно торкнувшись її руки. Ніжно погладивши великий палець, він перейшов до зап'ястя і зупинився, очікуючи реакції.

— Не має гарантії, що Небула послухає тебе, — сухо сказала Джесс, поклавши ручку в чорнильницю. Потім встала і прямо подивилася на Гідру. — До того ж який мені сенс тримати тебе? Що я отримаю з цього? Не забувай, Гідро, ти розмінна монета. Знай своє місце, — карбуючи кожне слово, промовила вона.

— Ось як? — Звузивши очі, стишено проговорив він. Слова дівчини були подібно ляпасу. Однак, сірником запалена злість, разом згасла, наче під поривом вітру. Гідра опустив голову, потім знову подивився в зелені очі, де читався вирок. — Я винен. Розумію, за що ти ненавидиш мене. І чому не довіряєш. Але я не можу поїхати. Вже не можу. Щось тримає мене біля тебе, — випалив Гідра, м'яко стискаючи її плечі.

Джессіка відсахнулася, перечепилася через ніжку стільця і впала б, якби Гідра її не підхопив. Його долоня гріла, навіть обпікала поперек. По хребту пронісся електричний струм. Вона дивилася в синяву очей і здавалося бачить чисте небо. В них відбивалося бажання спокути, каяття, сум і якась приреченість. Гідра був готовий до будь-якого фіналу. І змирився, що не зможе вирішити самостійно свою долю. Мить заціпеніння минула і Джесс вставши на ноги, поставила стілець рівно. Між ними пролягло мовчання довжиною у вічність. Настільки густим воно було, воно бреніло між ними натягнутою струною. Гідра зробив крок до Джесс, вона на цей раз не поворухнулася. Торкнувшись її підборіддя, дивився в очі. На ці мінливі емоції, що змінювалися, наче хмари, які гнав буревій. Его пальці ковзнули по щоці, а потім Гідра зробив те, що давно бажав. Не як завойовник, не як владний деспот, а як той, що хотів бути поряд. Без будь-яких причин. Взявши в долоні обличчя Джесс, Гідра залишив на її губах поцілунок. Легкий, ніжний, з присмаком ванілі. Його серце вперше гупало набатом. Він боявся, що вона відштовхне, вдарить, накричить. Але Джесс так й стояла застиглою статуєю. Тільки губи відкрились, дозволяючи більше. Гідро притиснув її до себе, палко та водночас стримано, щоб не налякати. Рука охопила потилицю, інша обняла за талію. Їх поцілунок був не схожий на жоден із попередніх. Не з примусу, а з дозволу. Джесс доторкнулася до грудей Гідри, стиснула в пальцях комір сорочки. Його губи були обвітреними та теплими, наче шорсткість кори нагрітий сонцем. Розплющивши очі, дівчина побачила чорні пасма, що впали на широке чоло, вії, прямий ніс. Так небезпечно близько. Невагомість цих коротких хвилин розвіялася. Джесс судомно видихнула та відсторонилася. Палкість погляду Гідри змінив на розчарований відблиск. Та він згас, поступаючись чомусь крихкому. Вони обидва встали на межі чогось недозволеного. Єдиним виходом було відступити. Джесс проковтнула щільний ком, відчуваючи, як між ними згущується напруга.

— Забирайся, — випалила Джессіка, стримуючи тремтіння в голосі.

— Джесс, — Гідра звів брови в скорботну лінію. Він шукав вихід, хотів перепросити, бо знову помилився. Проте, поглянувши в крижані очі дівчини, затнувся.

— Це нічого не змінює, — всередині все застигло. Вона скоїла помилку і тепер не знала, як із неї вибратися. Та показати свою слабкість перед Гідрою, означало визнати поразку. Джесс не могла цього допустити. — Ти мій трофей, Гідро, — їдко посміхнувшись, промовила вона, виразно дивлячись на нього. — Я можу робити з тобою все, що заманеться.

— Ти мстися? — З жаром спитав він. В грудях розлилася досада змішана з гіркотою. Джесс вміла вколоти, роблячи це з вишуканим цинізмом. Після поцілунку її слова були подібні до укусу отруйної змії.

— Ні, просто теж захотіла пограти, — задоволена створеним ефектом, відповіла Джесс. Очі Гідри сковувалися холодом, наче зимна річка, що вкривалася льодом.

— Добре. Тільки дивись, не програй, — пошепки просичав їй на вухо Гідра. Різко розвернувшись, він вийшов з кімнати.

Коли в коридорі стихли важкі кроки, Джесс знесилено вперлася руками об стіл. На губах ще був присмак поцілунку, тіло ще відчувало тепло долонь. Джессіка хотіла викликати в собі почуття огиди, але відчувала тільки сором та сум'яття. Вона не знала, що роботи тепер, коли єдина похибка могла зруйнувати все. Кинувши погляд на тацю, де стояв вже остиглий чай, холодне м'ясо з овочами та булочка, дівчина нахмурилася. Помах руки й обід, що так турботливо приніс Морфей, опинився на підлозі. Скинувши зі столу папери, Джесс торкнулася своїх губ. Потім стала їх терти, намагаючись знищити відбиток, залишений Гідрою. Вона почала задихатися, відчуваючи, як росте паніка. Повалившись на ліжко, застигла в одній позі, вслухаючись в тишу. Через деякий час привела себе до ладу, прибрала розкидану їжу та повернулася до роботи. Джессіка боялася, що хтось дізнається. Проте, коли ввечері вийшла зі спальні, все було як завжди. Гідри в столовій не було, що зробило вечерю легкою. Дівчина намагалася переконати себе, що їй нічого хвилюватися. Однак, знову й знову поверталася до поцілунку. Інколи оглядала своїх друзів, щоб виявити щось дивне. Але всі поводилися природно. Після вечері, коли настав час сну, Джессіка пройшла до своєї кімнати, зупинившись на порозі. Закривши двері, пройшла на те саме місце, знову згадуючи поцілунок і очі Гідри. Він не розізлився, просто став сумним та ображеним. І спіймавши швидкоплинну думку, що була надто жорстока, нахмурилася. Коли лягла в ліжко, довго не могла заснути. В голові зринуло стільки думок, що тільки під ранок вони дали їй спокій. Далі все знову пішло по старому сценарію, коли першочерговою турботою являлося приготування до зустрічі із Шейном та забезпечення всім необхідним людей. Спочатку Джесс не звернула уваги на одну незначну, здавалося б, деталь. Проте, коли пройшло три дні, вона виявила, що Гідри ніде не має. Точніше, він її уникав, і як тільки бачив, повертався до іншого місця. Як поділилася Рей, їв він у своїй кімнаті, тренувався ввечері, при свічках, а половину часу проводив у стайні. Для Джесс це було чудовим розвитком подій, але не надовго. Щось всередині не давало спокою. Тому в один із вечорів, вона направилася до тренувального майданчика. Довкола горіло з десяток свічок, тьмяно освітлюючи фігуру Гідри. Той відпрацьовував рухи, старанно, з деяким артистизмом. Поряд валялася сорочка та фляга з водою. Все дихало силою та зосередженностю. Гідра немов відсторонився від зовнішнього світу. Це було гарно, його руки розсікали повітря чітко, наче завдаючи удару супротивнику.

— Вирішив порушувати дисципліну? — Спитала Джесс, підходячи ближче. Склавши руки на грудях, вона уважно вивчала чоловіка навпроти.

— Позбавив тебе від себе. Навіщо прийшла? — Він напружено подивився на неї, але через мить продовжив заняття. Взявши палицю, Гідра зробив нею помах і встав у стійку. Потім перекрутив через тулуб і виставив наче спис. Рухи стали різкими, всередині все стиснулося. І як би не намагався не звертати увагу на постать збоку себе, відчув себе скутим, наче на нього надягли кайдани.

— Ти повинен тренуватися зі всіма, — сказала Джесс, мимоволі замилувавши підтягнутою фігурою Гідри. Погляд ковзнув на живіт, там де лишився шрам від ножа Шейна. Джесс раптом здригнулася, згадавши ту ніч. Але швидко відігнала страшні спомини.

— Думав, я виконую тут лише одну функцію, — огризнувся Гідра, неприязно дивлячись на дівчину. В ньому спалахувала злість, яку неможливо було втримати. — Не вказуй мені, — він продовжував виконувати фігури з палкою. То підкидуючи її, то відбиваючи уявну зброю. М'язи напружилися, очі вп'ялися в одну точку, а кров здавалося почала підкипати від збурених емоцій.

— Ти на моїй території, Гідро. Роби те, що я кажу, — відрізала Джессіка, відчуваючи внутрішнє тремтіння. Щось загорілося в ній, наче запалили багаття. Воно почало обпікати. — Я пам'ятаю твої накази, — заговорила дівчина, стискаючи кулаки. — Твої маніпуляції. Ти знав, що мені нікуди діватися. Проте, змушував коритися. Що ж тепер? — Жовчно додала вона. — Це неприємно, правда? Не мати вибору.

— Думаєш, мені було легко? — Прошипів Гідра з болем у голосі. Наблизившись до дівчини, він простягнув їй руку, де від плеча до самого зап'ястка тягнулися товсті, звивисті лінії татуювання. — Дивись, це опік який я прикрив. Шейн карав мене. І якби я відмовився, то вбив би.

— У мене немає для тебе співчуття, Гідро, — піднявши підборіддя, промовила Джесс. Вона ледь поглянула на його руку, проте погляд вихватив нерівну шкіру, випнуту, місцями стягнуту. Так, Шейн вмів знущатися. Однак, дівчина не могла знайти виправдання для Гідри. Занадто боляче та принизливо.

— Що є? — Гідра стиснув шию дівчини, не сильно, майже ніжно. Рука ковзнула до грудей, лягла на талію. — Скажи мені, Джессі, — він торкнувся губами мочки вуха, шиї. Заплющив очі, вдихаючи аромат фісташок та кави. Він божеволів від неї. І не знав, що з цим робити.

— Я тебе вб'ю, — Джесс штовхнула Гідру. Кинулася до зброї й виставила на нього меч. Рука тремтіла, але вона намагалася міцно тримати руків'я. Гідра лише усміхнувся, що її роз'ярило ще більше.

Взявши інший меч, Гідра встав в метрі від дівчини та розтягнув губи в зухвалій посмішці. Джессіка кинулася на нього, але він відбив атаку. Мечи з гучним дзвоном стикнулися, потім розійшлися і знову вдарилися один об одного. Джессі не намагалася бити чітко. Вона була настільки люта, що старалася вдарити по будь-якій частині тіла. Гідра відбивав кожну атаку, кожен випад. Бив у пів сили, скоріше бавлячись, ніж серйозно все приймаючи. Очі Джесс горіли безумним вогнем, в неї вселилося щось дике. І Гідрі це подобалося. Він насолоджувався її нестримною, палючою енергією. Вони билися зминаючи траву, погасивши дві свічки та віддалившись від штабу на деяку відстань. Крок за кроком, удар за ударом і Джессіка видихалася. Волосся вибилося із зачіски, дихання стало гучним переривчастим, а ноги ватяними. Але вона не хотіла здаватися. Наблизившись до Гідри, спробувала підлізти під руку, але він зробив випад, збиваючи з ніг. Дівчина опинилася на землі, притиснута тілом Гідри. Їх погляди зустрілися. Спокійний Гідри та гарячковий Джесс.

— Це було фантастично, — захоплено вимовив Гідра, широко всміхаючись. Прибравши пасмо з чола дівчини, він замилувався її войовничим виразом обличчя. Очима, що горіли сотнями іскор. Більше не можна було заперечувати, що він нічого не відчував.

Джесс спихнула з себе Гідру і знесилено підвелася. Злість вщухла, залишивши гіркоту від поразки. Вона вже шкодувала, що прийшла сюди. Навіть дивно, чому так хвилювало відсутність Гідри. Наче інших проблем не було. Залишався десь тиждень, і вона його ніколи більше не побачить. Відкинувши ногою меч, Джессіка пішла в сторону штабу.

— Сподіваюся тобі стало легше, — промовив Гідра, забираючи зброю та ідучи вслід за дівчиною.

— Тобі ще вистачає нахабства... — Джессіка не домовила, вдивляючись в Гідру. Той зупинився неподалік, наче не бажаючи бути близько з нею. Він був розслабленим, занадто врівноваженим. Потім дівчина згадала його рухи, він не намагався атакувати, тільки відбивав. Нахмурившись, вона зробила кілька кроків до нього. — Ти спеціально вивів мене?

— Тобі потрібно було випустити свою злість, — Гідра обережно ступив до Джессіки, намагаючись вгадати її настрій. Проте в темряві це зробити було важко.

— Чого ти хочеш? — Стишено запитала Джесс, розгубивши всю свою впевненість. Щось клацнуло, наче руйнувався останній заслон. Джесс не хотіла цього. Але відчувала щось неминуче. Ці дні без нього були пустими. Тож на кого вона насправді розізлилася? На себе чи на нього?

— Покори, — мстиво промовив Гідра, притягуючи Джесс до себе. Він дивився на неї, як на найбажаніший на світі скарб. Однак, не хотів брати силою. — Ти підступна, клята дівка. І я не встояв перед тобою, — стиха випалив він. — Я не знаю, що відбувається. Точніше, все так важко, — він схилився чолом до її чола і прикрив очі. Все було таким химерним, таким божевільним. Проте, він не хотів від цього відмовлятися. Тільки не зараз. Бодай ще трохи постояти так.

— Гідро, — навіть ті владні та їдкі слова не резонували з втомленим, зболеним тоном. Він звучав так надламано та приречено, що серце Джесс боляче стислося. Вона повільно підняла руку, торкаючись його прохолодної щоки. Їй було страшно відкриватися. Було страшно визнавати свої почуття. Але очі Гідри, сповнені чогось несамовито тужливого, розривали на шмаття.

— Не кажи нічого. Просто, дозволь бути поряд. Хоча б ненадовго, — тепло її долоні викликав щем. Так ніжно, так тремтливо до нього ще ніхто не торкався. І він хотів насолодитися цим моментом.

З брязкотом впали мечі. Обидва потягнулися одне до одного. Джесс та Гідра злилися в поцілунку. З ноткою надії, пристрасті та чогось недомовленого. Ніч вкрила їх густою ковдрою, запалюючи над ними зірки. Це була мить, коли не хотілося ненавидіти, думати про майбутню боротьбу, згадувати минуле. Мить, коли двоє відкривалися назустріч одне одному. Тихо, обережно, боязко. Він радів моменту, де міг тримати її у своїх обіймах. Вона віддалася миті, де наважилася спробувати пробачити та зрозуміти. Їхні постаті обдував морозний вітер, сплутуючи їхнє волосся. Залишалося зовсім мало, щоб дізнатися, чим завершиться ця історія.