Зловісний буревій

Відчуття незворотності посилювалося з кожним днем. Джесс не могла більше коритися тій стриманості, тій холодності. Її броня ставала дедалі піддатливішою, наче кам’яні мури перетворювалися на віск. Гідра займав думки більше часу, ніж того заслуговував. Проте, їх відносини змінювалися. Морфей, Білл, Рей, інші члени клану стали помічати м'якість стосовно того, хто раніше являвся ворогом. Джесс вловлювала їх погляди, в яких проглядався майже осуд. Джесс ігнорувала ці мовчазні запитання. З Гідрою ж вони обмінювалися довгими позирками, випадковими доторками та говорили натяками. Між ними дихала напруга, але не жорстка. Ніжна, тремтлива і ледь інтимна. Яка промовляла гучніше будь-яких слів. С кожним днем вони тягнулися одне до одного. Поступово, боячись сполохати щось тендітне. Кожного вечора Джесс пробиралася в його кімнату. Гідра розповідав їй про себе, про життя з Небулою, про катування Шейна. Джесс же говорила мало, більше слухала. Вони обговорювали те, що їх хвилювало, що цікавило і що вони ненавиділи. Зранку дівчина поверталася до себе, щоб ніхто не помітив. Не те щоб їй було соромно за цей раптовий зв'язок. Однак, якщо хтось дізнався б, підтверджуючи підозри, довелося б пояснювати. Джессіка не могла знайти виправдання для себе. Та й не хотіла. Просто вирішила трохи послабити внутрішню боротьбу. Не довіряла, але вже не відчувала відторгнення. Гідра не намагався випросити щось більше, ніж вона віддавала. Тому Джесс не відчувала поряд з ним колишнього страху. Тож, засинати поруч ставало для неї звичкою. Вона завжди пробуджувалася першою, щоб встигнути до того, як штаб почне прокидатися. Все йшло за планом. Джесс прокидалася ще до світанку, прокрадалася у свою спальню, а коли обрій спалахував світлом, вдавала, що тільки прокинулася. Такого режиму вона дотримувалася цілий тиждень, поки по якімсь незвіданим причинам вона проспала. Можливе це міцний сон, чи рука Гідри, що обнімала за талію. Але коли вона відкрила очі, за вікном вже був повноцінний ранок. Схопившись, Джесс хотіла було встати з ліжка, проте промуркотівши щось у півсні, Гідра притиснув її до себе.

— Куди ти, серденько, — хриплим голосом пробурмотів він, втикаючись носом в її плече.

— Мені терміново треба піти до своєї кімнати, — Джесс спробувала звільнитися, але Гідра схопив її руку і притиснув до своєї щоки.

— Хоча б один ранок залишся зі мною, — благально попросив він, цілуючи долоню дівчини.

— Збожеволів? Не можна, щоб мене побачили у твоїй кімнаті, — пошепки обурилася Джесс. Звільнившись, дівчина накинула халат і пригладивши волосся, швидко подалася до дверей.

— Святі фантоми, — вигукнув Гідра, розплескуючись на підлозі. Він так квапився зупинити Джесс, що заплутався в ковдрі й повалився горілиць. — Зупинися, негайно!

— Ти мені наказуєш? — Джесс подивилася на нього здивовано, з часткою невдоволення. Його безпорадний вираз обличчя, викликав легкий усміх.

— Так, бо я через тебе постраждав. Ти мені винна, — скрушно видихнув Гідра, намагаючись розплутати ноги.

— То все ковдра і твоя самовпевненість, — хмикнула дівчина, допомагаючи звільнитися з-під складок ковдри.

— І моя гордість, — насупився Гідра, всідаючись на підлогу. Подивившись на Джесс, він коротко торкнувся її щоки й видихнув. Інколи, прокидаючись серед ночі, Гідра милувався сплячою дівчиною. Її розслабленістю, яке дозволяла тільки уві сні. Віями, що інколи тремтіли, як тонке павутиння. Слухав легке дихання, що нагадувало подих вітру. Та коли прокидався, її вже не було поряд. Гідрі ж хотілося затримати Джесс біля себе як найдовше.

— Нам потрібно бути обережними. Не попадатися ні кому на очі. Ти ж розумієш? — Джесс присіла поряд, уважно подивившись на Гідру, наче той був не розважливою дитиною. Пальці смикнулися в спробі пригладити йому волосся, але дівчина стрималася. Очі Гідри були ще із залишками сну. Блакить райдужок нагадувала обмите після дощу небо. Пасма волосся спадали на чоло, роблячи обличчя тендітнішим. Хто б міг подумати, що Гідра Марфі міг виглядати так невинно.

— Вважаєш ніхто не здогадався? — Піднявши брову, сказав Гідра. Він завжди вловлював шепіт або косий погляд. Проте, було байдуже, що говорили інші. До тих пір поки ніхто напряму не зачіпав ні його, ні Джесс, Гідра старанно ігнорував плітки. — Всім давно вже все ясно. Джесс. Те що між нами тепер, рано чи пізно мало статися. Я збіса чарівний, — він широко усміхнувся, задоволений сам собою.

— Ти нахаба, Гідро, — обурливо видихнувши, промовила Джессіка, неспромога втримати усмішки у відповідь. — Я не знаю чому...

— Чому тебе тягне до мене? — М’яко перебивши, закінчив Гідра. Подивившись їй в очі, він торкнувся темного пасма, що виділявся на фоні рудих, — Бо ти бачиш в мені більше, ніж я показую. Що буде з нами коли це закінчиться? — Тихо запитав Гідра, боячись дихати. Він не хотів чути відповідь і жадав її одночасно. Як приречений на страту.

— Ці кілька днів, це все що ми маємо, Гідро, — опустивши очі, промовила Джессіка. Всередині розлився смуток. Було дивно відчувати це щодо Гідри. Однак, вона мусила зробити так, як домовлялася з Небулою. — Потім, наші шляхи розійдуться.

— Ти ж знаєш, що я не хочу цього, — Гідра стиснув плечі Джессіки, наче вона от-от зникне. — І цього не буде, — з жаром пообіцяв він.

— Що ти зробиш? — Покачавши головою, сказала Джесс. Вона таки пригладила йому чуприну, гірко всміхаючись. — Не май ілюзій, Гідро, — зітхнувши, вона поклала голову йому на коліна і подивившись, як під його щелепами заходили жовна, доторкнулася до цього місця, бажаючи пом’якшити напругу.

— Я не відпущу тебе, Джессі, — Гідра палко поцілував її долоню, яка погладжувала кутик його рота. Нахилившись, притисся до губ ніжним поцілунком.

— Добре, — потопаючі в його очах, немов у хвилях океану, промовила дівчина. — Тоді, можна втекти на північ, до Кібурі. Він прийме нас, — запропонувала Джессіка, хоча розуміла, що це хиткий план. Небула не пробачить зради. Тому, навіть здолавши Шейна, її люди будуть у небезпеці. Але цей погляд Гідри, сповнений благання, змушував шукати бодай якісь варіанти.

— Твій дядько. Краще вбий мене зараз, — криво усміхнувся він, доторкаючись до її губ, повільно зісковзуючи до шиї та стискаючи пальцями. — Це збіса шалена помилка, яка коштуватиме нам життя. Розумієш, Джессі?

— Так, це ризиковано, але ми повинні спробувати. Кібурі не нашкодить тобі. Ти довіряєш мені, Гідро? — Вона дивилася на нього і замість гніву та ненависті бачила біль. І він обпікав сильніше за будь-що. Джессіка торкнулася його грудей, що проглядалися в розрізі сорочки. Це було дійсно нерозсудливо. Але найбожевільніше являлося те, що їй не хотілося відпускати Гідру.

Гідра промовчав, лише затримав на ній пильний погляд. Він торкнувся її грудей, ковзнув вниз по животу, погладжуючи крізь тканину халата. Потягнувши за пояс проникнув під шовкову тканину. Обхопивши талію, підійняв, щоб охопити губами шию. Джесс видихнула, зариваючись пальцями в його волосся, притискаючись щільніше до грудей. Всівшись на колінах Гідри, дівчина прикрила очі, підставляючи під поцілунки плечі. Гідра обпікав своїм диханням, пробуджував тремтіння та електричні заряди. Джесс вперше тягнулася до нього добровільно. Без відрази, з шалом, який розгорявся в ній з кожною хвилиною. Коли долоні Джессіки торкнулися голого торса Гідри, той промуркотів на вухо щось стишене та невиразне, викликаючи на її шкірі мурашки. Вони настільки поринули в одне одного, що стукіт у двері здався їм гуркотом грому. Переглянувшись, Гідра з Джесс вскочили на ноги. Поки дівчина приводила себе до ладу, він пішов відкривати. Розстібнута повністю сорочка його не бентежила, тому він просто сперся об відчиненні двері, оглядаючи непроханого візитера.

— Якого бісового фантома ти приперся, ммм? — Поцікавився Гідра, схиливши голову набік.

— Мені потрібна Джесс, — відштовхнувши з дороги Гідру, Морфей увійшов до кімнати. Окинув поглядом розправлене ліжко, зім'яту ковдру і Джесс, яка виглядала розгубленою, глашатай на мить розгубив всі слова. Морфей давно хотів поговорити з нею про Гідру, щоб впевнитися, що йому та іншим здається. Але картина, що повстала перед очима підтвердила здогадки. — Я здогадався де ти. Обшукав всюди і єдине місце... — пробурмотів Морфей на мовчазне питання в очах Джесс.

— Швидше до справи, чи хочеш приєднатися? — Різко відбив Гідра, уїдливо посміхнувшись.

— Шейн вже близько, — проігнорувавши репліку Гідри, промовив Морфей. — Через кілька годин він буде тут, — доповнив він, чекаючи наказів від Джесс.

— Збери всіх у дворі. Я буду за двадцять хвилин, — твердо сказала Джессіка, повертаючи собі самовладання.

Вийшовши слідом за Морфеем, Джесс пішла до своєї кімнати. Збудженість, ніяковість від того, що Морфей їх заскочив на гарячому, всі зайві емоції залишилися десь в глибинах душі. Джессіка знову стала зібраною, готовою до бою. Брутус мав залишитися в медичному корпусі, щоб приймати поранених. Морфея, Білла та Брама, Джессіка спорядила приготувати зброю. Всюди заметушилися люди, зазвучало залізо, запахло мастилом і в повітрі розлилося тяжке очікування. Час збігав дуже швидко і попри те, що було зроблено багато, Джесс здавалося, що вони стоять на місці. Вже чувся тихий гуркіт і вона швидко розпорядилася, куди ставати стрільцям, піхотинцям та мечникам. Попереду війська стояла вона, Морфей, Рей, Білл та Гідра. Позаду Брам, Діна, Юна, Зак, Акі та Кошмарик. Далі були ті, хто створював тил. Між деревами замаячили тіні та прапори. Земля загула від тупоту коней, Морфей глянув на Джесс, проте вона дивилася Гідрі в очі, а той, щось прошепотів їй на вухо. Глашатай лише нервово видихнув, спрямовуючи погляд вперед. Рей, що стояла з іншої сторони Джесс, стиснула її руку. З кожною хвилиною напруга сягала більшої висоти. Коли військо Шейна пролетіло між деревами, за ними потягнулося інше — «Чорна конюшина». Не встигла Небула зі своїми людьми наблизитися, як Шейн наказав атакувати. Сам лідер «Вогнем та мечем» залишився сидіти на коні, спостерігаючи, як його люди атакують клан Джесс. На губах застигла холодна посмішка, наче вискал у хижого звіра. Білл з Морфеем билися пліч-о-пліч, відбиваючи атаки ворогів. Завдаючи ударів, вони наче в дикому танці встромляли свої мечі то в серце, то в живіт воїнів Шейна. Джессі з Рей ухилялися від ударів і наносили у відповідь. Частіше Рей робила смертельні випади, від чого нападник валився мертвий. За короткий час поле битви перетворилося у коло хаосу, то тут, то там валялися трупи. Лязкіт заліза об залізо змішувалося з криками та хлюпанням крові під підошвами. Повітря дрижало від звуків, запахів та емоцій — страху, войовничості та люті. Джесс якраз билася з черговим нападником, коли раптом все наче завмерло. Штрикнувши ворогу в серце, дівчина озирнулася. Шейн крокував так, наче битва навколо його не стосувалася. Він підбирався до Гідри, в очах палахкотіла така лють, що в Джесс мороз пішов шкірою. Те що сталося через мить, змусило Джесс впустити зброю і притиснути долоні до рота. Шейн одним рухом полоснув по шиї Небули, яка кинулася йому напереріз. Впавши, вона спробувала дотягнутися до Шейна, схопилася руками за шию та так й застигла, спрямувавши очі у небо. Шейн витер кров об штани й поглянув просто на Джессіку. Дівчина похолола, зробила кілька кроків назад. Глянула на свій меч і зрозуміла, що час схопити його немає. Стиснувши руків'я кинджала, вона подалася до штабу. Треба було виграти час, щось придумати. Раптом її осягнула шалена думка. В скронях пульсувало, вона спітніла від холодного жаху. Пустими коридорами роздавалися її кроки. А потім вона почула Шейна, який насвистував енергійну мелодію. Пробігши кухню, Джессіка завернула у південне крило. Тяжкі кроки зупинилися поряд з нею. На стіні з'явилася тінь, а слідом і фігура Шейна. Джесс заскочила до кабінету, серце вистукувало такий нервовий ритм, що здавалося розірветься. Двері розчахнулися, ледь не злетівши з петель.

— От ми й разом, — прошипів Шейн, заходячи до кімнати. Підскочивши до неї, схопив її за волосся. — Невже не рада зустрічі?

— Ти диявол, Шейне, — рвучко дихаючи, просиділа Джесс, приставляючи кинджал до горла свого ворога.

— Думаєш, ти мене образила? — Хижо засміявся Шейн, і вдарив дівчину головою об стіну. Проте, він не дав їй опуститися на підлогу, схопив і кинув на стіл. — Це для мене найприємніше, — викрутивши руку, від чого Джесс скривилася, кинувши кинджал. Слідом стиснувши шию, надавив на трахею, змусивши засіпатися в його руках, — Я вб'ю тебе, люба. Але спочатку, ми пограємо.

Джессіка прикрила очі, намагаючись не вириватися. Проте повітря їй не вистачало, легені намагалися отримати бодай частку кисню. Дихання Шейна обпікало, його руки боляче стискали, а губи обціловували вигин шиї. Пальці Джесс зачепили ручку шухлядки, але відкрити її з першого разу не вийшло. І ось нарешті те, через що вона ризикнула залишитися з Шейном на одинці. Зі всіх сил вона штовхнула його ногою. І одночасно наставила револьвер. Він належав Морфею, і про нього знало не так багато людей. Однак, Джессіка була одна з тих, яка знала не просто про факт зброї. А й де вона зберігається.

— Сміливо, — розреготався Шейн, ляснувши кілька разів в долоні, — Але ти заслабка. Ти не вистрелиш

— Йди до біса, — Джесс натиснула на курок, проте руки занадто тремтіли й вона влучила в плече. Спробувала ще раз, але нічого не вийшло.

— Сука, — прошипів Шейн, торкаючись скривавленого плеча. Провівши по губах, залишаючи червоний слід, він схопив дівчину і протягнувши по кімнаті, кинув на диван.

Джессіка відчайдушно відбивалася, однак сили закінчувалися. Вона вдарила Шейна по голові попільничкою, що стояла на журнальному столику. І поки той оговтувався, ринулася до каміна. Взявши кочергу, розвернулася і на неї тут же насадився Шейн. В його очах майнуло здивування. Він похитнувся і впав на неї. В ніс вдарив запах крові. Джессіка с трудом звільнилася від тіла, яке придавило її. Розвернула мертвого Шейна і витягнувши кочергу, довго дивилася на те, як сіріє шкіра, синіють губи, а крізь напівприкриті повіки видніються білки.

— Це тобі за батька. Мене. Небулу. І Гідру, — стиха проказала Джесс і повільно вийшла с кімнати.

Ноги не тримали, до горла підступала нудота, голова паморочилася. Вона не могла зібрати докупи думки. Їй ледь вдалося підвестися, коли вона звалилася просто на підлогу, пройшовши кілька метрів. Вийшовши у двір, Джессіка зупинилася. Все було у вогні, повітря стало густим від вітру. Ще чувся брязкіт зброї, а на снігу розтеклися ріки крові. Джесс ослабла, але почала йти.Оглядаючись, вона намагалася розгледіти своїх людей. У неї були втрати, проте найближчі все ще були з нею. Захищали штаб та її. Не вистачало високої фігури, темного волосся, що завжди зібране в пучок, темно-синього пальто.

— Гідро! — Покликала вона, вдивляюсь у воїнів. Проте, в очах все пливло, а всередині розросталася тривога. — Гідро! — Джессіка задихала важко, уривчасто. Стиснула рукою горло, борючись з панікою. «Якщо я помру, пам'ятай мене. Я хотів стати кращим. Для тебе» — зазвучали в голові останні слова, що він прошепотів їй перед самою битвою. — Гідро! — Відчайдушно покликала вона. Перед очима все злилося, вкрилося пеленою, залишаючи тільки червоний морок і запах, гострий, гіркий — страх. Він проникав під шкіру, всотуючись в кожну клітину тіла. Розвернувшись, щоб рушити в іншу сторону, дівчина раптом потрапила в оберемок рук. Її погляд зачепився за темно-синій комірець пальто, з темними плямами. Кров змішана з потом і ледь відчутним ароматом кориці. Джесс боялася видихнути, боялася поворухнутися, лише б не сполохати це марево. Вона боялася вірити, лише очі прикипіли до грубої тканини пальто, наче то був жаданий острівець спокою. Проте, свідомість покидала її. Якби вона не чіплялася за реальність, Джесс поглинула темрява. Коли Джессіка відкрила очі, то знаходилася вже у своїй кімнаті. Пахло травами та ліками. Дівчина була перевдягнута, з перев'язаними ранами. Підвівшись, стогнучі від численних синців та подряпин, Джесс попрямувала до виходу. Двері відчинилися і в кімнату увійшов Гідра. Його згаслі очі тихо запломеніли, побачивши дівчину.

— Гідро, — видихнула Джесс, підійшовши до нього. Слабкими пальцями вона стиснула сорочку, неспромога віднайти більше слів. — я думала, мені це наснилося.

— Ти б воліла, щоб це був сон? — Тихо запитав він, гладячи її по волоссю. Він чув, як вона кликала його. Але через травмовану ногу одразу підійти не зміг. А потім, обійнявши її, підхопив на руки, щоб віднести до Брутуса. Медичний корпус був переповнений, тому Гідра відніс Джесс до спальні. Там вже Діна надала допомогу. Він же опинився в тяжкому становищі, коли знепритомнів від болю, як тільки поклав постраждалу на ліжко. Коли на рану наклали мазь та забинтували, Гідра одразу ж вирушив до Джесс.

— Ні. Я рада, що ти тут, — вона потягнулася, коротко поцілувавши його в кутик губ і заглянула в очі.

— Тобі треба відпочити, — з ніжністю промовив Гідра, обіймаючи її плечі.

— Мені треба до Рей, — запротестувала Джесс, згадавши раптом навіщо взагалі підвелася з ліжка.

— З нею Інк, — твердо заперечив Гідра, маючи намір вкласти дівчину. Вона все ще була блідою та ослабленою.

Двері несподівано відчинилися і на порозі застигла Рей. Волосся розпатлане, очі червоні від сліз. Зустрівшись із поглядом Джесс, вона судомно видихнула і підбігла до неї.

— Джессі, — схлипнула Рей, міцно обіймаючи подругу і втикаючись їй у ключичну западину.

— Рей, мила. Мені так шкода, — з щирим жалем проговорила Джессіка, притискаючи дівчину до себе.

Гідра постоявши пару секунд, обійняв обох дівчат. Так вони й стояли втрьох, застиглою скульптурою, наче злютовані воєдино. Кожен стиха оплакував свій біль, який був й особистим і спільним водночас. Коли ж обійми були розірвані, трійця пішла до решти, щоб всі разом віддати належне загиблим. Вейпера, Нейсона, Гріна, Харта, Ларсона та Кошмарика поховали із почестями. Шейна ж віднесли до лісу, зробивши йому могилу під кущем отруйних ягід. Коли все було прибрано, коні спіймані, а від битви нагадувало тільки уламки споруд та плями крові, весь клан «Ті, що випереджають вітер» розташувалися у дворі, щоб виплакати втрати, позгадувати тих, хто пішов назавжди та визначитися, що робити далі. Багаття не згасало до самого ранку. Журлива пісня перебивалася тишею, а тиша розвіювалася чиїмись думками. Вони виграли, з втратами та болем. І як тільки загояться рани, не тільки душевні, але й фізичні, їм знову треба буде рухатися до нових звершень.

* * *

Три місяці потому

Джессіка сиділа за столом, жмурячись від яскравого літнього сонця. За вікном чулися голоси тих, хто тренувався на майданчику. Сміх і вигуки змішувалися зі звуком сокири. Підписавши лист, дівчина нанесла на конверт віск і затиснула печатку із зображенням крила — символом її клану. Поруч лежав інший коверт, де на відірваній позначці виднілася конюшина. Вони з Рей от уже кілька місяців спілкувалися лише листами. Джесс дуже сумувала за подругою. Проте, її радувало, що у неї все налагодилося. Рей ставши лідеркою «Чорної конюшини» впровадила нові правила. Інк перейшов до неї. Через це Морфей ходив більш задумливий, втративши можливість спілкуватися з найкращим другом. Загалом, життя перетворилося на спокійний бджолиний вулик, де кожен займався своїми справами та вирішував побутові справи. Щодо неї, то Джесс здобула неабияку повагу своїх людей, коли вони дізналися, що вона вбила Шейна. Але дівчина не вважала, що це аж така заслуга, хоча й було приємно отримувати схвалення. Життя стало розміреним і щасливим, а це було найголовніше. Запечатавши конверт, Джесс відклала його на край столу, дістаючи звіти від Морфея. Її відволік тихий скрип дверей. До кімнати увійшов Гідра. Він наблизився до столу і поклавши букет квітів, зачепив чашку з залишками кави, що розтеклася по поверхні. Видихнувши, Гідра вибачливо подивився на дівчину, відступаючи на крок.

— Тобі немає чим зайнятися? — Нахмурилася Джесс, прибираючи темну калюжу і відставляючи чашку якомога далі. Взявши букет, вона все ж не втримала усмішку, вдихаючи гіркувато-солодкий запах ромашок.

— Я скучив, — з сумом проговорив Гідра. Для більшого ефекту він знову видихнув, на цей раз тяжко, наче на його плечах була велика ноша.

— Ми бачилися кілька годин тому, — піднявши брови, Джессіка подивилася на Гідру.

— Це довго. Ти не уявляєш, як знудилося моє серце без тебе. Хочеш почути? — Гідра взяв її долоню та притис до своїх грудей. Туди, де билося серце. Йому досі здавалося, що він спить. Досі не вірив, що вона поруч. І для нього кожен момент з нею був неоціненний.

— Гідро, мені треба працювати, — запротестувала Джесс, але руку не забрала, відчуваючи тепло тіла, крізь тонку сорочку.

— Не називай мене так, — попрохав він, пильно дивлячись в очі. Він хотів стерти це ім'я, бо воно нагадувало про болюче минуле. Тому завжди нагадував, якщо хтось називав не так, як бажав.

— Добре. Люсик, — промовила Джесс, широко усміхаючись. Вставши, вона торкнулася рукою його підборіддя. Зазираючи в очі, притиснулася до нього. — Зроби для мене дещо.

— Все що завгодно, серденько, — заправивши волосся їй за вуха, Гідра всміхнувся.

— Поцілуй мене, — стишено сказала Джессіка, потягнувшись до Гідри.

Гідра охопив руками її обличчя і подарував легкий поцілунок. Джесс обвила руками шию, перебираючи пальцями волосся на потилиці. Обдарувавши пестощами шию дівчини, Гідра розстібнув гудзики на блузці. Пальцями ніжно вхопив сосок, потерши крізь тканину шовкової майки. Джесс відчула, як слабшає тіло під ласками коханця. Заплющивши очі, подалася вперед обціловуючи лінію щелепи. Гідра підняв Джесс на руки та обережно поклав на ліжко. Підійнявши край спідниці, провів рукою по нозі, тим часом цілуючи живіт дівчини. Коли на ній не залишилося одягу, Гідра підвівся, вдивляючись в затуманені очі. Поцілував розчервонілі губи, залишив вологу западинами грудей. Повільно опустився до лобка, пестячи пальцями, губами, язиком нижче між стегнами. Джессіка вигнулася, відчуваючи жар всередині. Все тіло поколювало, голова паморочилася, а всю її пронизали солодко-болючі хвилі.

— Люссиик, — застогнала вона, впиваючись пальцями в його плечі. — Люсик, — на одному видиху промовила дівчина, знемагаючи від бажання. Доторків було катастрофічно мало. Хотілося більше, глибше, сильніше. — Будь ласка. Я хочу...

Те як вона промовляла його ім'я, розтягуючи кожну букву, було схоже на мед, що стікав по сотах. Він ловив кожен стогін. Дивився в очі та тонув в цій зелені. Джесс була в його руках, як і раніше. Ще до того, як відчув, що це не вона приборкана ним, а він нею. Проте, цей раз являвся незрівнянним. Джессіка наче плавилася. Хотіла розчинитися під долонями. І Гідра жадав віддати їй всього себе. Притримуючи стегна, він повільно присунувся і поступово увійшов у неї. Спочатку Джессіка охнула від того, як щільно відчувся член, проте потім розслабилася. Її огорнуло млосність, а після того, як Гідра почав обережно рухатися, збільшуючи темп, обдало шаленою хвилею. Дихання збилося, кімната почала хитатися, а всередині все запалало. Гідра дивився, як пасма волосся злиплися від поту. Джессіка прикушувала губу, стримуючи стогони, але вони чимраз ставали голосніші. Руки дівчини ковзали по спині. Вона тягнулася за новими ласками. Вигиналася і знову притулялася до нього. Гідра відчував задоволення, захоплення і розумів, що це — справжнє. Нарешті в його житті щось відбувалося не за грою, не за чиїмсь наказом. Джессіка була з ним, бо хотіла. Вони з'єднувалися не тільки фізично. Між ними пролягала й душевна близькість. Джесс являла собою чарівність, силу та тендітність одночасно. І коли жага їхніх тіл стихла, вони обійнялися на змоклих від поту простирадлах. За вікном тихо опускався вечір, літне сонце ховалося за обрій. Вони дихали разом, важко та задоволено. Останній промінь сонця ковзнув по підів'ялим квітам, а потім торкнувся двох сплячих постатей і згас. День закінчувався, проте життя тільки починалося.