Шахова партія

Три дні він марив, вловлюючи неясні силуети. Не розумів де знаходиться і що відбувалося навколо. Тіло боліло, пекло вогнем, а груди стискалися лещатами, від чого дихати було вкрай важко. Гідра був як ніколи немічним та безпорадним. В голові спливало спотворене презирством та гнівом обличчя Шейна. Носки його начищених чобіт, жорсткі слова. Все це повторювалося по колу. Гідра стогнав, благав відпустити, борсався в складках простирадла, не в змозі прийти до тями. Коли ж він нарешті відкрив очі, в кімнаті було темно через щільно запнуті штори. Спробувавши поворухнутися, він скривився від болю. Ребра відгукнулися гострим болем, а животом пройшлася хвиля, що неприємно запульсувала. Гідра обвів поглядом спальню, вдивляючись в предмети. На столі лежала розкладена мапа, листи, недогарок свічки, аркуші та чорнило з пером. На самому краю стояла таця з брудним посудом. Гідра спохмурнів, напружився, щоб згадати, що з ним відбулося після катувань Шейна. В грудях почала розростатися злість. Усвідомивши, що знаходиться в штабі «Тих хто випереджає вітер» він стулив щелепи. Спроба стиснути кулаки відгукнулась новим відчуттям болю. У нього була зламана кисть і поворухнути нею він не міг. Гідра опинився в жалюгідному становищі, проте не злився на того, хто ледь його не вбив. Гідра цілком заслуговував такого ставлення. Не впорався, не виконав завдання. Тепер він знаходився у цієї нікчемної дівки. Для чого вона притягла його у свій штаб, будо не зрозуміло. Від усвідомлення, що він був на крок від того, щоб Шейн пишався ним, Гідра нервово видихнув. Проте, на зміну роздратуванню прийшов спогад. Тоді на балу Джесс здалася йому такою беззахисною та крихкою і щось в душі обірвалося. Це був тихий відголос того, що він робить помилку. Шейн тримав дівчину у своїх руках, наче змія, що поступово облітає кільцями свою жертву. Тоді в скронях застукали спомини того, як Шейн систематично знущався з нього, вигадуючи все нові й нові тортури. З кожним разом жорстокіші. Слідом, в пам'яті зринуло обличчя Рей. Вона була єдиною, кого Гідра не хотів скривдити. Єдиною до кого в нього були почуття поваги. Хотілося згодом зблизитися з нею. Бо вони стільки часу були роз'єднані, знову ж таки — через Шейна. Коли ж всі думки поєдналися в цільну картину, Гідра зрозумів, що більше не може виконувати накази. Якщо дати вбити Джесс, Рей його ніколи не пробачить. Однак, страх перед своїм, так званим, покровителем, ледь не взяв над ним владу. Він знав, що поплатиться, але сподівався, що зможе це вирішити. Не даремно ж Шейн дав йому це ім'я. Те, що сталося потім не вкладалося в голові. Точніше, це було притаманно Шейну — той любив й вмів катувати. Але Гідра не думав, що навіть Шейн зможе піти на такий крок. І це, попри повагу до Небули. Гідра обережно поворухнувся, щоб зручніше лягти. Потім застигнув, вловивши кроки. Двері розчахнулися і на порозі з'явилася Джессіка. Вже без тієї звабливої сукні. В штанах та темно-зеленій блузці. Її вогняне волосся сплетене в косу, було перекинуте через плече. Очі уважно окинули його. Вона повільно прошла в кімнату.

— Чудово, ти вже отямився, — холодно промовила вона. Було дивно бачити Гідру в такому стані. Цілковита безпорадність того, хто зовсім нещодавно тримав її у своїй владі. Як же швидко змінилася ситуація. Проте, Джесс поки не знала напевно, чи принесуть ці зміни їй користь.

— Краще вбий мене одразу, — тихим, хриплим голосом промовив Гідра. Дивитися на неї таку рішучу, живу, з цим владним вогнем у зелених очах було нестерпно. Ця несамовита зелень обпікала, отруювала. Він відчував — Джесс насолоджується його неміччю.

— Це було б занадто просто, — сухо промовила Джесс, дивлячись на його зблідле обличчя. Губи Гідри були темними від запеклої крові, на шиї проглядався відбиток пальців, а на вилиці розрослося велике садно. Чорне волосся злиплося від поту, а очі блищали, немов у лихоманці. Джесс стиснула зуби, не даючи собі всміхнутися. Однак, в душі відчувала частку задоволення.

— Що тобі треба? — Гідра ледь схопив пальцями ковдру. Він починав шкодувати, що завадив Шейну закінчити розпочате. Треба було дозволити статися тому, що планувалося. Тоді не довелося б дивитися, як це жалюгідне дівчисько насміхається з нього.

­— Чому ти врятував мене? — Прямо запитала Джесс. Це питання мучило її впродовж кількох днів. Але кожного разу, навідуючи постраждалого, виявляла його непритомним. Брутус відповідально змінював бинти, змащував рани. Рей навіть примудрилася всунути кілька ложок каші, коли Гідра ненадовго прийшов до тями. Проте, Брут казав, що стан доволі тяжкий, хоча шанси вижити високі. Тепер же у неї з'явилася можливість поставити важливе для неї питання.

Гідра злегка звів на переніссі брови, вивчаючи дівчину довгим, проникливим поглядом. В зелені очей розлилася рішучість і щось ще. Неосяжне. Він не знав, що відповісти. Зрада свого покровителя заради цієї Купер. Відповіді не знаходилося. Він вперше почувався розгублено. Сум'яття в голові та фізичний біль не давали думати тверезо. Гідра втратив своє самовладання, жорсткість, яка так допомагали триматися. Залишився без внутрішньої опори, здаючись під тиском. І не кого-небудь, а тієї, що була в нього в руках. Тепер же Джесс вислизнула, готова будь-якої миті вжалити.

— Щоб... — Гідра облизав пересохлі шуби, затинаючись на пів слова. Знову в голові спливли уривки святкового заходу. Тонка фігура дівчина, тяжка рука на її талії, оскаженіле обличчя Шейна. І кров. Багато крові. Дихати стало важко і Гідра судомно видихнув, наче задихався.

— Він не добрався до мене, — закінчила Джесс, пильно дивлячись на Гідру. — У що ти граєш? — Вона схилилася над ним, вдивляючись в блакитні очі.

— Ти мій трофей, — куточки губ сіпнулися в спробі усміхнутися, але було доволі боляче від ранок. Гідра ковзнув рукою по щоці дівчини, бажаючи впитися в напівпрочинені губи. Обвити руками тіло, роздерти на клапті одяг. Хотів знову відчути над нею владу. Проте, тихий голос, десь в дальньому кутку душі невпевнено озивався. Наче боячись зазвучати гучніше, пошепки казав, що він би вже не наважився на це.

— Сволото, — Джесс задихнулася від гніву. Стиснула краї його сорочки й подивившись в очі, завмерла. В них не було жадання, ненависті чи зневаги. Втома і мабуть, каяття. Гідра наче зламався в одну мить, втративши майстерність брехати. Злість раптом вщухла, Джессіка примружившись, вивчаючи свого ворога. — Не цього разу, — прошепотіла вона і розвернувшись, вийшла з кімнати.

Дівчина швидким кроком пройшла коридором і повернула до спальні, зупинилася. Гідра завжди діяв на неї гнітюче. Після того як вона проводила з ним ніч, на ранок залишалася спустошено. Навіть проста розмова давалася тяжко. Гідра уособлював для неї ката. Він не залишив їй вибору. Грав нею, принижував, маніпулював. Тепер же, від неї залежало його життя. Тепер вона могла вирішувати, яке місце відведено на шахові дошці. Ця партія повинна стати вирішальною. І свій шанс дівчина втрачати не збиралася. Проминув свою кімнату, вона постукала до Рей. Почувши дозвіл увійти, відчинила двері, а потім ретельно прикрила їх.Впродовж кількох годин вони розмовляли. То зриваючись на крик, то говорячи навпошепки. Джесс була сповнена рішучості втілити свій план. Рей же вважала, що це божевілля. Однак, її подруга та бойова товаришка таки здалася. Обидві розуміли, що ризикують. Але якщо Рей вважала, що нічого доброго не вийде, Джесс навпаки вірила, що при дотриманні кроків, вони зможуть домогтися цілі. Коли Джесс написала Небулі — лідеру «Чорної конюшини», то відправила найсильніших воїнів, щоб доставити лист. Небула була затятим ворогом Джесс вже дуже давно. Не тільки через батька — Квінта Купера. Ще одним каменем зіткнення став факт, коли Рей залишилася в штабі «Тих, хто випереджає вітер». Тепер ситуація ставала гострішою, хоча здавалося, куди вже більше. Як обмовився Шейн, Гідра являвся сином Небули. Щоправда, пасинком, але жінка любила його, як рідного. Тому, маючи у себе двох дітей очільниці Анархістів, можна було спробувати домовитися. Джесс збиралася перетягнути клан «Чорна конюшина» на свою сторону. Тому, поки минали дні, дівчина не знаходила собі місця. До Гідри вона вже не заходила, отримуючи звіти від Брутуса про його самопочуття. Полонений вже намагався трохи ходити по кімнаті, проте швидко втомлювався. Зате апетит у Гідри покращився, що було ознакою скорого одужання. Поки вона ждала звістки від Небули, проводила тренування, вивчала звіти та намагалася поводити себе природно. Лідерка ворожого клану з'явилася на п'ятий день після відправлення листа, без попередження. Оточена своїми людьми, вона встала посеред двору, нетерпляче вичікуючи. Коли ж Джессіка з'явилася їй на очі, стиснула в руці клинок, одразу готуючись до атаки.

— Тобі вистачило нахабства викликати мене? Хочеш, щоб я спорола тобі горлянку? — Різко відгукнулася Небула, звужуючи очі. Вона докладала неймовірних зусиль, щоб стояти перед донькою Квінта Купера і не напасти на неї.

— Годі, це я викликала тебе, — промовила Рей, ступаючи крок вперед. Вона поглянула на жінку не менш войовничо та застережливо.

— Скучила, доню? — Їдко посміхнулася Небула, переводячи погляд на Рей. Їй було нестерпно бачити доньку поряд з Джессікою. Тому, була готова на все, щоб повернути її додому.

— Не тіш себе, — тим же тоном відрізала Рей, піднявши підборіддя та блиснувши золотом очей. Вона тримала руків'я меча, погладжуючи його пальцями. — Нам треба поговорити

— Добре. Я слухаю, — переривчасто, стримуючи гнів, відповіла Небула. Змахнувши пасмо, що вибилося із зачіски, жінка неприязно оглянула Джесс та її людей, що стояли позаду.

— Твій син у мене, — наче пірнаючи в холодну воду, промовила Джесс. Тепер вороття не було, залишалося очікувати подальшої реакції Небули. А вона не змусила чекати. І без того суворе обличчя жінки наче скам'яніло, губи підібгалися, а погляд став настільки вбивчим, що в Джесс мороз пройшов по хребту. Дівчина тряхнула плечима, проте зоровий контакт не перервала.

— Що ти з ним зробила? — З гнівом прошипіла Небула, підступаючи до Джессіки. Коли ж її заступила Рей, лідерка клану зупинилася, стиснувши в руці зброю так, що побіліли кісточки пальців.

— Поки нічого, — намагаючись зберігати самовладання та рівний тон, сказала Джесс. — Мені потрібна угода.

— Угода? — Небула злісно розсміялася. Показово підкинувши клинок, та впіймавши його, вона наставила вістря на Джесс. — Ти хочеш, щоб я повісила твої нутрощі вертикально чи горизонтально? — Отруйно промовила жінка.

— Між іншим, я врятувала йому життя. Шейн його ледь не вбив, — з викликом зауважила Джесс, красномовно подивившись на Небулу. Внутрішньо відчуваючи страх, вона не поворухнулася. Лише кинула короткий позирк на лезо клинка.

— Блефуєш, — Небула все ще тримала гостро заточену зброю. Вона зсередини наливалася таким гнівом, що могла вибухнути в будь-який момент. Джесс стояла необачно близько. Достатньо було зробити кілька широких кроків, щоб встромити клинок в це чорне, ненависне їй, серце.

— На ньому не було живого місця. Якби не Джесс, він би помер. Відпусти зброю, не будь дурепою, — в голосі Рей зазвучали стальні нотки. Меч ледь показався з чохла, як знак, що вона готова обороняти подругу.

— Мені треба побачити його, — Небула пропустила грубощі з боку доньки й повільно опустила руку. В ній ще кипіли емоції, проте вона вирішила не поспішати. Хто знає, що на думці цієї бісової Купер.

— Ще не час, — жорстко відрізала Джессіка, стримуючи полегшений видих. — Я поверну тобі його, якщо ти допоможеш в боротьбі з Шейном.

— До чого мені тобі допомагати? — Скривилася Небула, плюнувши на землю. Клинок вона розташувала за поясом, проте долоню з руків'я не прибрала.

— Подумай, це вигідно, — вкрадливо зазначила Джесс, обдаровуючи Небулу напівпосмішкою. — Ти допомагаєш прибрати Шейна, натомість отримуєш сина. Таким чином, ніхто не програє. Це як шахова партія. Зроби правильний хід, Небуло.

— З однієї умови, — після довгих хвилин мовчання, проговорила Небула, свердлячи поглядом Джесс. — Рей також повернеться.

— Одразу. Як тільки здолаємо Шейна, — з готовністю проголосила Рей, як й було домовлено. По відчуттях було так, наче вона потрапила в пастку. Самій собі виголосила вирок. Однак, вирішила поки не думати, як буде вибиратися із ситуації після вирішальної битви.

— Добре, — Небула окинула тяжким поглядом доньку, потім Джесс, даючи зрозуміти, що якщо вони обдурять, вона не буде більше церемонитися. Давши знак своїм людям, Небула виїхала з території клану.

Коли Небула зникла між деревами, Джесс переглянулася з Рей. Вони усміхнулися одна одній, неспромога виразити свої побоювання. Джессіка пішла роздавати доручення. Потрібно було повертатися до справ. До вечора Джессіка займалася звітами, перевірила стайню, кухню. Дала вказівки щодо продуктів. І коли вже збиралася повернутися до себе, щоб відпочити, Брутус сповістив, що Гідра хоче її бачити. Джесс спочатку хотіла проігнорувати, але якась невидима сила підштовхнула піти в його кімнату. Деякий час дівчина стояла біля дверей, потім рішуче увійшла. Гідра сидів на ліжку, відхилившись спиною об подушку. Застигнувши на порозі, Джессіка з тривогою очікувала, що він скаже. Зараз Гідра виглядав бодрішим, хоча садна ще не зійшли, пов'язки ще покривали рану на животі та зламаний зап'ясток. Проте, обличчя вже не було мертвено-блідим.

— Чого тобі? — Спитала Джессіка, коли тиша між ними затягнулася.

— Заходь, не вкушу, — усміхнувся Гідра, поплескав по ковдрі, запрошуючи сісти.

— Брутус сказав, що ти зчинив галас. Що за витівки, Гідро? — Джессіка пройшла до стільця та сіла. Поклавши ногу на ногу, вона вигнула брову та уважно подивилася на співрозмовника.

— Хотів побачити тебе, пташко. Ти не навідувала мене, а я скучив, — ображеним тоном, промовив Гідра. Схиливши голову, він окинув дівчину з голови до ніг. Вкотре він відчув захват, від її граційної постави. Проте, викликав він дівчину не для цього. Точніше, не тільки для цього. — Чому ти врятувала мене? Чому не вбила? — Поставив питання Гідра, як й вона декілька днів назад.

— Бо ти мій трофей, — не одразу відповіла Джесс. Вона підвелася і м'яко ступаючи, підійшла до Гідри. Вона відчула насолоду, промовляючи це в голос. — Мій трофей, — повторила дівчина, смакуючи цю фразу. Так, це було збіса приємно.

— Думаєш, я тобі по зубах, дівчинко? — Коротко хихотнув, промовив Гідра, ледь не заплескавши в долоні від її самовпевненості та того азарту, який відобразився в зелених очах.

— Годі грати, Люсик, — усміхнувшись, проговорила Джесс, стримуючись, щоб не пирхнути від сміху, вловивши розгублений погляд Гідри.

— Звідки ти знаєш це ім’я? — Насторожено спитав Гідра, разом втративши всю свою театральність.

— Шейн називав тебе так, — коротко відповіла Джесс. В голові промайнули кадри того, як Шейн гамселив Гідру і внутрішньо здригнулася.

— Ти все чула? — Допитливо поцікавився Гідра, спохмурнішавши. Йому подобалося його ім'я, хоч воно й було пов'язане з Шейном. Проте Люсик здавалося занадто ніжним та тендітним. Він же звик до свого амплуа жорсткого, манірного лідера. І головне — хитрого.

— Це неважливо, — шорстко відповіла Джесс.

— Чому я тут? — Гідра поглянув на Джесс. Та всілася на ліжко і була на відстані витягнутої руки. Проте, він попри бажання, не потягнувся до неї.

— У мене угода з Небулою, — прямо заявила Джесс.

— Ти зустрілася з нею і залишилася живою? Дивно, — саркастично зауважив Гідра, піднявши здивовано брови.

— Ти мій козир, — переможно посміхнулася Джессіка. — Ну, як Гідро, тобі подобається бути іграшкою?

— Ти жорстока, — надувши губи, промовив Гідра. При цьому тяжко видихнувши. Просто, для кращого ефекту. Однак, на Джесс його вистава враження не склала.

— Мені треба позбутися Шейна. Небула погодилася допомогти, в обмін на тебе і Рей, — чому вона йому розповіла свій план, Джессіка не знала. Проте, була впевнена — Гідра не втече. Бо куди? До Небули? Там його одразу спіймає Шейн і вже зробить так, щоб Гідра остаточно помер. Навряд, такий як він ризикував би своїм життям. От життями інших — так.

— А якби вона не погодилася? Ти б її вбила? Хоча, це неможливо. Вона не залишила б від тебе й мокрого місця, — не дочекавшись відповіді, розвив свою думку Гідра, самовпевнено всміхаючись.

— Можливо. Але я б вбила тебе, — твердо зауважила Джессіка.

— Ти впевнена? Ти настільки у відчаї, правда? — Єхидно промовив Гідра, широко посміхаючись.

— Який же ти мерзотник, — вигукнула Джесс, підриваючись з ліжка, з метою піти звідси якнайшвидше.

— Почекай, — Гідра м'яко взяв дівчину за руку. Її пальці тремтіли, наче він дійсно впіймав пташку. Гідра знову видихнув, проте вже природно. — У мене є дещо, — він повільно виструнчився, відклав подушку і дістав мішечок. Потім розкрив його і протягнув Джессіці талісман. Той самий, який повинен був віддати Шейну. — Він мусить бути у тебе, — промовив він, заглядаючи в очі. Чи похвалить? Чи погляне бодай на секунду тепло? І серце стиснулося, коли в очах Джесс розлилося лише холодне здивування.

— Звідки у тебе талісман? — Пошепки спитала Джессіка, беручи простягнуту річ. Провівши по зображенню, поглянула на Гідру, наче очікувала підступу.

— Я його знайшов, щоб передати Шейну, — промовив Гідра, від чогось відчуваючи розчарування. Йому здавалося, він має шанс на бодай крихту вдячності. Але Джесс мовчала.

— Чому передумав? — Ховаючи талісман в кишеню штанів, спитала Джесс.

— Фантом його знає, — стишенню відповів Гідра, знизуючи плечима.

— Ти щось недоговорюєш, — спохмурнів, сказала Джессіка, оглядаючи Гідру, що підозріло затих.

— Джессі, Джессі, — покачав він головою. З трудом підвівшись, він попрямував до неї. — Ти хочеш знати все на світі, справді? — Повільно промовив Гідра, торкаючись її волосся, потім щоки. — Тільки правда може вбити, ти ж знаєш це? — Прошепотів він, вдивляючись в очі. — Правда може шокувати. Ти впевнена, що готова до неї?

— Припини свої ігри, Гідро, — роздратовано сказала Джессіка, відсахуючись від нього.

— Ти хочеш, щоб я припинив грати? — Загрозливо прошипів Гідра, відчуваючи, що вже на межі. Він не знав, що робити. Як діяти в ситуації, яка склалася. Він загнаний в кут, а та, що являла для нього ковтком свіжого повітря, навіть не хотіла поглянути на нього. — Добре...то ти хочеш справжнього мене, — усміхнувся Гідра, притискаючи Джессіку до стіни. — Знаєш як це, коли тебе виховують наче тварину? Не просто тварину, а хижака. Який повинен напасти по команді? Шейн добре натренував мене, — Гідра не стримався. Доторкнувся до губ Джесс, провів пальцями по вилиці, і затримався на яремній виїмці.

— Хочеш, щоб я тебе пожаліла? — Джессіка жорстко прибрала руку Гідри й відштовхнувши від себе, відійшла на безпечну відстань.

— А ти можеш? — Завзято спитав Гідра. — Я дуже хочу, щоб ти мене пожаліла. Бо ти одна із причин, чому я зламався, — з гіркотою випалив він. Гідрав жадав її. Тепер тільки по-справжньому, не як іграшку, не як завдання Шейна. Просто тому, що вона виявилася потрібною йому. Без будь-яких причин.

— Я не розумію, — розгублено пробурмотіла Джессіка, збита з пантелику поведінкою Гідри. Він поводив себе радше, як знервований підліток, ніж агресивний маніпулятор. І вона не знала, що йому відповісти на останню репліку.

— Я втомився, Джесс, — прямо заявив Гідра, втупившись поглядом у свої босі ноги. — Ось тобі моя правда.

— Мені час йти, — стримано сказала Джессіка, крокуючи до виходу.

— Стривай, — Гідра вмостився на ліжку, стиха стогнучи, і накрившись, благально подивився на дівчину. — Ти можеш поспати з і мною? Просто полежати поряд?

— Ти що, маленький хлопчик? — Склавши руки на грудях, резонно поцікавилася Джесс.

— Ну, майже. Тільки з великим... — Гідра однією рукою відгорнув край ковдри, красномовно порухав бровами.

— Не смій цього казати! — Вигукнула Джессіка, відчуваючи, що чомусь червоніє.

— Лягай поряд і я не вимовлю ні слова. Обіцяю, — приклавши руку до серця гаряче запевнив її Гідра.

— Не боїшся не дожити до ранку? — Спитала Джессіка, все ж підійшовши до ліжка.

— Серденько, обіцяю бути чемним хлопчиком і не гріти об тебе свої ноги, — невинно усміхнувся Гідра. Вона досі була в його кімнаті й це вселяло надію. Йому снилися кошмари. Було страшно залишатися наодинці. Проте, зізнаватися в цьому не хотілося. Він й так був жалюгідним в її очах.

— Не торкайся мене будь-якою частиною тіла, інакше Небула тебе не дочекається, — хмикнувши, Джессіка не стрималася та коротко усміхнулася. Гідра, який вселяв в неї жах кілька місяців тому, зараз дивився на неї задиркуватим поглядом, наче у хлопчиська. Його темні пасма сплуталися, а сорочка відкривала розріз м'язистих грудей. Зараз він виглядав людяніше. І від того, що вона це підмітила, стало ніяково. Вона не збиралася змінювати думку про нього. І навіть не розглядала, що колись змінить.

— Ти вперше щиро усміхнулася. Це так приємно, — пробурмотів Гідра, слідкуючи, як вона сідає на постіль і лягає з самого краєчку. На жаль, повернувшись до нього спиною.

— Ти обіцяв мовчати, — шикнула на нього Джессіка, закутуючись у ковдру.

— Джесс, — покликав він через певний час, ледь торкнувшись плеча, перевіряючи, чи спить.

— Гідро, ще одне слово... — вона обернулася, і незадоволено подивилася на нього.

— Вибач... — тихо промовив Гідра, дивлячись на неї. Він ніжно торкнувся її долоні, але тут же відсмикнув, наче обпікся. — Я мусив себе так поводити. Це не виправдання. Просто, спробуй зрозуміти. Мені шкода, — доповнив Гідра, згадуючи, яким жорстоким був стосовно неї.

— Не чекай, що я миттю пробачу тобі. І чи пробачу взагалі, — жорстко відбила Джесс. Проте всередині все затремтіло. Вона не очікувала, що Гідра колись перепросить. Здавалося, він навіть не знає, що це за слово — «вибач». Сказано воно було на диво щиро. Однак, вона не була готова прийняти це.

— Знаю, — покірно відповів Гідра. Але через хвилину хитро усміхнувся. — Можна тебе обійняти?

— Тобі як мед, так й ложкою, — фиркнула Джессіка, влягаючись на подушку.

— Авжеж. Люблю солодке, — обережно підсовуючись, поговорив Гідра. — Просто обійми. Чесно, — він акуратно обхватив її талію, та вткнувся в лопатку. Вона пахла так солодко. Гідра від задоволення заплющив очі.

— Якщо не вгомонишся, я вб’ю тебе просто зараз, — загрозливо промовила Джессіка, проте відповіддю була тиша. Прислухавшись, Джесс зрозуміла, що Гідра примудрився миттю заснути.

Через деякий час, відчуваючи спиною голову Гідри, Джессіка лягла на інший бік. Гідра уві сні зарухався, зітхнув і скрутившись грудочкою, підліз під її бік. Джесс довго дивилася на зачорнілу з-під ковдри маківку. Рука потягнулася до пасмів, проте в останню мить вона прибрала долоню. Не можна було відчувати до Гідри нічого, окрім ненависті. Він для неї стратегія, ключ до союзу із «Чорною конюшиною». І від нього вона очікувала лише потрібної для неї ролі. Все як на шаховій дошці. Кожна фігура мала свою функцію. Тому Гідра, лише частина шахової партії.