Кривавий місяць

Ще трохи й треба буде виходити, а вона досі не готова. Вкотре оглядаючи сукню, Джесс нервово видохнула. Червона тканина здавалася чимось отруйним, бо була подарована ним. Гідра являвся її кошмаром протягом довгих місяців. І це вбрання відчувалося, як додаткові кайдани. Вибрати щось інше не було можливості. У них було угода, за якою вона мусила коритися. Інакше її клан не довго існуватиме без захисту. Люди, якими вона дорожила опиняться під загрозою. Джесс не могла цього допустити. Та й не було у неї іншого вибору. Тож, довелося йти в лапи звіру, який міг знущатися перед тим, як знищити. Гідра це міг, Джесс в цьому не сумнівалася. Надягнувши сукню, вона подивилася на себе в дзеркало. Оголені плечі розкривали тендітні ключиці. Тонку шию прикрашав чорний камінь на ланцюжку. Джессіка не звикла до такого вбрання, але сьогодні виняткова ніч. Коли за нею зайшла Рей, вони вийшли у двір, де на них чекали Морфей та Білл. Попрощавшись з іншими, четвірка скочила на коней і попрямувала до палацу. Джессіка нервувала, оскільки план, що вони розробляли не один тиждень, міг зруйнуватися. Щось могло піти не так, хоч вони прорахували кожен крок. Однак, стовідсоткової гарантії не було. Коли вони зупинилися біля палацу, Джесс на кілька секунд затрималася. А потім тримаючи Білла під руку, увійшла слідом за Морфеем та Рей. Банкетна зала вже налічувала сотню гостей, офіціанти проходили поміж гостей, пригощаючи шампанським та вином. Лінолеум був до блиску начищений, а люстри налічували десятки ярусів, виблискуючи не гірше за діаманти. Після короткого діалогу, де вони ще раз проговорили хто що робить, Джесс залишилася на самоті. Випив пів бокала шампанського, дівчина роздивлялася оточуючих. Здавалося окрім неї, всі були розслаблені та веселі. Авжеж, їм не треба вишукувати талісмани, щоб не дати їм потрапити до рук Шейна. Саме через нього Джессіка опинилася поряд з Гідрою. Поринаючи в невеселі думки, дівчина знову оглянула свою сукню і скривилася. Їй було тісно в ній, здавалося це не тканина, а важкі руки її поневолювача.

— Джессіко Купер? — Прозвучав оксамитово-грубий голос, наче в м'яку тканину завернули ніж. Джесс обернулася і зробила кілька кроків назад. В очі впала страхітлива маска блазня. Краплі, що оформлювали розрізи очей здавалися кров'ю. А усмішка наче хижий вищир.

— Так, а ви... — Джесс намагалася розгледіти бодай якісь риси, але маска була щільно притиснута і закривала все обличчя. Чоловік був високим, в чорному костюмі. І виглядав страхітливо-химерно.

— Мене звати Джестер. Вибачте, що потурбував. Однак, я хотів би познайомитися з вами, — він ледь схилив голову і протягнув руку, дивлячись прямо на співрозмовницю.

— Звідки ви мене знаєте. І як впізнали? — Збентежено спитала Джесс, простягаючи руку і трохи присідаючи в реверансі.

— Був знайомий з Квінтом. Та й ваша особа сповнена неабияких чуток, — вкрадливо доповнив Джестер. — До того ж ваше вогняне волосся з характерним пасмом. Важко сплутати. Чи можу я запросити вас на танець?

— Я не проти, — Джессіка затамувала подих, коли широкі долоні лягли на її талію. Всередині затремтіла тривога. Від чоловіка віяло силою, поруч з якою відчуваєш себе незначною комашкою. Джесс глитнула щільний ком. Дівчина звела на партнера очі, намагаючись не показувати свою нервозність. — То ви знали мого батька?

— Трохи. Він справляв неперевершене враження. Як керівник. І як турботливий батько. Не просто виховувати двох дітей. Це викликає неабияку повагу, — улесливо заговорив Джестер, міцно тримаючи руку Джесс у долоні.

— Так, — Джессіка тихо видохнула, згадуючи батька і ту жахливу пожежу. Рука чоловіка сильніше притиснула її, повертаючи до реальності. Він наче линув над паркетом. Легко обминаючи тих, хто танцював поруч, Джестер не відводив від неї очей. — Дозвольте спитати. З якого ви клану?

— Бачте, я б не хотів відкривати цю інформацію. Ви ж розумієте, — він нахилився до вуха партнерки, мимоволі вдихаючи терпкий аромат парфумів, — на цьому вечері багато зайвих вух. Тим паче тут можуть бути люди Шейна

— Вибачте мою необачність. Ви маєте рацію, — ніяково усміхнувшись, проговорила Джесс. Гаряче дихання чоловіка обпекло шию. По спині пробігли мурашки. В ньому було щось загрозливе, хоча голос звучав спокійно, а руки не дозволяли собі більшого, окрім як просто тримати її в танці.

— Розумію вашу пильність. На вашому місці я б нікому не довіряв, — стишено зауважив чоловік. — На щастя у вас є чудові друзі. Ви приїхали з ними?

— Тільки з глашатаєм. Не хотіла привертати увагу, — насторожившись, сухо відповіла Джессіка.

— Ви прекрасно танцюєте, — вирішив змінити тему Джестер, відчуваючи, як напружилася дівчина.

— Мене навчили, — коротко промовила Джесс, згадуючи сильні руки свого наставника. Людину, яку вона ненавиділа. Гідра танцював з нею довгими вечорами. А потім грався, наче з іграшкою.

— Мабуть, це був чудовий вчитель, — припустив Джестер, заглядаючи в очі. Щось дивне блиснуло в зелених райдужках. І йому здалося, він бачив божевільний вогник. Чоловік усміхнувся своїм думкам, радіючи, що вона не бачить тихого тріумфу.

— Він майстер своєї справи, — після кількох секунд мовчання, проговорила Джесс. Вона відчувала, що щось не так. Однак, не могла пояснити паніку, що розповзалася все більше. Вона озирнулася, вишукуючи своїх людей. Але всі маски злилися в щось безформне. Треба було забиратися звідси.

— Вибачте, — їх перервав незнайомець у масці чорного вовка. — Джессіко, я шукав вас. Треба терміново поговорити.

— Як насмілилися ви перервати нас? — Жорстко відрубав Джестер, насуваючись на чоловіка.

— Ця справа важлива. Тому, — він не договорив. Схопивши Джесс, потягнув через натовп, вниз по сходах.

— Хто ви? Куди ви мене тягнете, — Джесс виривалася, проте незнайомець вчепився в її зап'ястя мертвою хваткою. Дівчина на ходу намагалася підібратися до краю сукні, але пальці плуталися в тканині. І тільки коли незнайомець штовхнув у розчинені двері, змогла дістати кинджал, закріплений на стегні ременями. Вона стиснула в пальцях руків'я і притиснула до шиї свого викрадача.

— Вгадав з розміром, — пробурмотів задоволено голос. Його долоня лягла на плече дівчини, ковзаючи по ключичній виїмці. Розширені зіниці Джесс і холодна сталь на шкірі розвеселила. І він розсміявся, одним рухом знявши маску.

— Гідро? — Джесс на кілька секунд завмерла, але потім рвонула до дверей. Проте, однією рукою Гідра обхопив її талію, іншою стиснув під грудьми, не дозволяючи поворухнутися.

— Стривай, — тихо промовив він, торкаючись пальцями мочки вуха. — Жодних манер, зіпсоване дівчисько. Ти танцювала з Шейном. Чш-ш-ш, — Гідра сильніше притис Джессі до себе, коли та сіпнулася в спробі втекти. — Люба моя пташко. Так необачно, — Гідра розвернув дівчину обличчям до себе і стиснув плечі. — Не сьогодні. Ваш план не спрацює. Тікай якомога швидше. Інакше він вб'є тебе.

— Чому я маю тобі вірити? — Джесс відступила, як тільки відчула, що руки Гідри її не тримають. В долоню вп'ялося руків'я кинджала, як опора.

— Хороше питання, — ліниво промовив Гідра. Схиливши голову, він дивився на неї. Вона була чарівна в цій червоній сукні. З пасмами, що вибилися із зачіски. А зброя надавала несамовито-дикого вигляду. Пару широких кроків і він стояв перед нею. Пальці стислі спокусливі губи. Гідра вичавив з себе отруйну посмішку. — Якби я брехав, ти була б вже мертва, — розділяючи кожне слово, просичав він.

— Мені потрібно знайти Морфея, — Джесс відштовхнула від себе Гідру і поквапилася до виходу. Однак, тяжка рука схопила за передпліччя. Джесс обернулася, ледь не втрачаючи рівновагу. Блакитні очі з-під густих брів, здавалися льодистим озером серед скель. Погляд пронизував до самих кісток.

— Облиш, він хороший хлопчик, розбереться, — усміхнувся Гідра, втопаючи в зелені моху. Очі Джесс виблискували страхом і рішучістю водночас. І це неабияк заворожувало. Він мимоволі глитнув, на секунди втрачаючи самовладання. — Часу обмаль. Тікай.

Джессіка вибігла з кімнати, боячись озирнутися. Проте, Гідра не пішов за нею. Зверху доносилася музика, бал був у самому розпалі. Вона не знала, що роботи з отриманою інформацією. Відчуваючи, що загнана в глухий кут, дівчина подивилася в кінець коридору. Там був інший вихід, і Джесс зібралася було піти в ту сторону. Однак, побачила тіні, що відбилися на стінах. Важкі кроки змусили зіщулитися і відчути, як підкочує паніка. Джесс занирнула за портьєру, що відгороджував невеличкий альков від загального коридору. Диванчик дозволив забратися на нього з ногами, щоб її не було видно. Спочатку не було нічого чутно. Потім глухий удар, наче щось тяжке звалилося на підлогу. Захряснулися двері й настала тиша, від якої задзвеніло у вухах. Джесс обережно визирнула і прикрила долонею рот. Спиною до неї стояв Шейн. По боках його люди, а в центрі сидів Гідра.

— Скажи, Люсик, чому ти така погань? — Холодним, майже спокійним голосом промовив Шейн, обходячи Гідру. — Від тебе вимагалося принести мені талісман. А ти не тільки опинився з пустими руками, ще й зірвав мій план.

— Пробачте. Я все виправлю... — пробурмотів Гідра, зіщулюючись під високою постаттю Шейна.

— Я навчав тебе бути моїм псом, а ти посмів вкусити мене, — Шейн наступив на руку Гідри, намагаючись роздавати її по підлозі. — Встань.

Стогнучи й тримаючись за зранену руку, Гідра підвівся. Він дивився на Шейна наче зацькований звір. Джесс напружено споглядала за тим, що відбувалося просто в декількох метрах. Щось стиснулося в грудях, коли вона перевела погляд на Гідру. Не жалість, ще ні. Однак, цей погляд сповнений мук змусив серце пропустити удар.

— Ти знаєш, що я роблю з тими, хто мене розчаровує? — Продовжував Шейн, повільно наближаючись до Гідри. — Ти такий же нікчема, як й Морфей. Хоча ні, ти лайно на моїй підошві. Як же ти мені набрид, Люсик.

— Будь ласка...дайте мені шанс, я все виправлю, — тихо заговорив Гідра намагаючись відсторонитися від Шейна.

— Я був надто добрим до такої наволочі, як ти, — Шейн схопив його за горло та штовхнув на стінку. І не даючи тому повалитися, вдарив його по ребрах.

Гідра кілька разів схлипнув і стиснувся в грудочку. Він сподівався, що Шейн виплесне свою злість, а потім змилостивиться. Проте, той став наносити жорстокіші рани. На нього звалилися не тільки кулаки, але й носки черевиків. Гідра вже не благав, лише розпластавшись на підлозі, здригався від чергового стусана.

— Хочеш щось сказати, Люсику? — Задихаючись від гніву сказав Шейн, підпихаючи черевик до обличчя Гідри. — Якщо оближеш мій чобіт своїм паскудним язиком, я може й пробачу. Не хочеш? — Він перевернув постраждалого на спину і поставив ногу на грудну клітину. — Як шкода, що Небула втратить ще й сина, — з цими словами, Шейн встромив ніж в живіт Гідри та різко витягнувши, витер лезо об штани вже напівмертвого хлопця. — Ти будеш стікати кров'ю, як здичавіла собака. Насолоджуйся, — Шейн поплескав Гідру по щоці, і давши своїм людям знак, повільно пішов геть.

Кілька хвилин Джессіка не рухалася. Обережно вийшовши з укриття, вона наблизилася до тіла. Біла сорочка була наскрізь просочена кров'ю, темне волосся злиплося, обличчя бліде. На Гідрі не було живого місця. Джесс опустилася, вслухаючись. Дихання переривчасте, судомне, але воно вказувало, що в цьому тілі ще тліло життя. Треба було діяти швидко і дівчина не гаючи часу, піднялася до банкетного залу. Розшукавши Морфея, а потім й Рей з Біллом, вони всі разом повернулися в темний коридор. Дорогою дівчина розповіла про Шейна і те, що він зробив. Із всієї компанії більш спантеличеною здавалася Рей. Вона довго дивилася на понівечене обличчя Гідри, стискаючи долоні в кулаки. Білл з Морфеем залишалися спокійними, лише трохи здивованими.

— Заберіть його, — проговорила Джесс, оглядаючись. Окрім її людей нікого поряд не було.

— Ти хочеш відвести Гідру в наш штаб? — Уточнив Білл, борючись з бажанням добити цього мерзотника.

— Він зранений. Треба прибрати його звідси, — похмуро відповіла Джесс.

— Джесс, я не думаю, що це гарна ідея, — з обережністю проговорив Морфей. Він розгублено вивчав обличчя Джесс, не розуміючи її мотивів.

— Сумніваєшся в мені? — Жорстко випалила вона, стискаючи долоні в кулаки.

— Ні, я завжди на твоєму боці, — стишено сказав Морфей. — Але Гідра...

— Я хочу його допитати. Для цього він мусить бути живим. Виконуйте. Це наказ, — втрачаючи терпіння, промовила Джессіка. З кожною хвилиною шанс на те, що прибічник Шейна міг померти, зростав. Гідра потрібен був їй живим. Вона не знала, як зможе розговорити його. Проте, втрачати такий шанс не можна було.

— Що буде після допиту? — Спитала Рей, намагаючись залишатися спокійною. Вона поки не знала, як відноситися до Гідри. Проте розуміла — як раніше вже бути не могло.

— Залежить від його поведінки, — кинувши короткий погляд на скривавлене тіло Гідри, дівчина рушила до сходів.

Вони намагалися пройти непоміченими, через обхідні виходи, поки не вийшли у двір. Білл всадив Гідру на коня сівши по заду, натягнув віжці. Він їхав останнім, підтримуючи обвисле тіло постраждалого, попереду рухалася Джесс, за нею Рей, а їх колону завершував Морфей. На небі плив повний місяць, роблячи дорогу срібною. Компанія весь шлях не зронила ні слова. А коли наблизилися до штабу, Джессіка почала давати вказівки. Білл пішов заводити коней, Морфей розшукувати Брутуса, а Рей пішла готувати воду, бинти та чисті простирадла. Перевдягшись, Джессіка зазирнула у кімнату Гідри. Там Брутус робив чергову перев'язку, бубонячи собі під ніс, що не для того він ставав лікарем, щоб лікувати всяку нечисть. Коли всі рані були очищені від бруду та крові, змащені маззю, а рана на животі туго забинтована, Брутус вийшов з кімнати. Джессіка залишилася з Гідрою сам на сам. Тепер він вже не лякав її. Не потрібно було виконувати накази, тремтіти від його доторків. Зараз він був не схожим на ту людину, яка могла принизити та розтоптати гідність. Джесс загасила свічки, затримавшись поглядом на місячному світлі, що робив обличчя Гідри блідішим. Наче тінь, Джесс висковзнула з кімнати. Її кроки стихли біля власної спальні. В душі все підібралося в очікуванні. В ній зрів план.