23 розділ

Ріан

Зала трибуналу другого флоту була збудована так, щоб людина в центрі почувалася маленькою: високі переборки під старовинні колони, амфітеатр суддівських місць, світло, що б’є згори, як на допиті. Ріан вісімнадцять років служби входив сюди свідком.

Сьогодні він стояв у центрі. У парадній формі — на цьому наполіг його захисник, а Ріан не сперечався: форму він надягав востаннє і хотів зробити це з честю.

— Командоре Венц, — головуючий, старий адмірал Сейр, говорив утомлено: справа смерділа на весь штаб, і всі це знали. — Вам інкриміновано самовільне бойове застосування сил флоту, перевищення повноважень, розголошення службової інформації цивільним особам. Ви маєте право на пояснення. Суд слухає.

Захисник поруч підвівся було, Ріан зупинив його рукою.

— Поясненнь не буде, — сказав він. Голос пішов по залі, і зала стихла. — Усе, що інкриміновано, я зробив. Свідомо, у повному розумі. Замість пояснень я скористаюся правом на надання доказів, у відповідь на питання, якого тут ще не прозвучало. А воно головне.

— Яке ж? — підняв брову Сейр.

— Чому бойовому командору Імперії довелося порушити присягу, щоб флот зробив свою роботу.

По амфітеатру пройшов рух. Ріан кивнув захиснику, і над залою розгорнулася проєкція.

— Пакет «Тор-9». Сорок терабайт. Зараз буде коротко — повна версія вже годину як у канцелярії суду, в імперської прокуратури і, про всяк випадок, у трьох незалежних редакціях, бо я тепер під слідством і поправді кажучі, невпевнений, що можу вам довіряти.

Він говорив двадцять хвилин. Без емоцій, по-штабному — дати до дат, сектори до секторів, сорок три родини, маркер самей де найвищий шанс проявлення міток, накладні «Чорної верфі», де живий товар ішов під кодом «обладнання, що самонавчається». Зала, яка бачила все, до середини доповіді перестала дихати. Десь нагорі, у гостьових рядах, плакала жінка — тихо, в кулак: хтось із тих сорока трьох родин. Захисник подбав про запрошення. Ріан не заперечував. Нехай суд дивиться їм в очі.

— Лишається питання даху, — сказав він, коли проєкція дійшла до останнього шару. — П’ятнадцять років маршрутів не літають без диспетчера. Ось маршрути конвою з полоненими судна «Сарга», проданого синдикату при етапуванні, — підпис на зміні маршруту. Ось розшукове оголошення «особа становить інтерес», що навело синдикат на носійку гена, — ініціатор запиту. Ось, нарешті, віза штабу сектора на припиненні пошуків зниклої Таяни Тайєн чотирнадцять років тому — за вісім місяців до того, як ініціатор візи отримав підвищення і нову садибу на Верне, через паркан від «Високого берега».

Він зробив паузу. У залі було чути, як гуде вентиляція.

— Три документи. Один підпис. Віцеадмірал Гарт, прошу суд звірити особисто — я свою об’єктивність у цій справі не переоцінюю.

Гарт сидів у другому ряду суддівського амфітеатра, він мав там сидіти за посадою, і Ріан до останнього не дивився в його бік, а тепер подивився. Старий тримав обличчя добре. Майже. Тільки пальці на планшеті лежали занадто спокійно, як у покійника.

— Це серйозні звинувачення, командоре, — повільно сказав Сейр. — Висунуті людиною, яка сама під трибуналом. Суду знадобляться свідки. Живі.

— Вони є. — Голос захисника. — Капітан Барт Сівий, офіційно «загиблий при етапуванні», живий і готовий свідчити. Четверо неповнолітніх, звільнених на «Чорній верфі», — через опікунську службу. І…

Двері в кінці зали відчинилися.

Ріан почув це спиною, і мітка під парадним рукавом розгорілася раніше, ніж обернулася зала.

Вона йшла центральним проходом, і він її майже не впізнав: сіра строга сукня, волосся зібране, підборіддя — те саме, парадне, адміральське. Жодного сліду дока, мастила, капюшона. Вона йшла крізь шепіт, що здіймався за нею хвилею, дивилась прямо перед собою — на нього — і тільки на лівому зап’ясті, не прикрите нічим, відкрито, демонстративно горіло срібло мітки.

— Ваша честь, — сказала вона, зупинившись у центрі зали, поруч з ним, плечем до його плеча. Голос дзвенів на всю стару залу. — Прошу внести до протоколу свідка обвинувачення. Таяна Тайєн, графиня Верне, спадкоємиця дому Тайєн. Справа номер двадцять два — чотириста сімнадцять D. Та, яку перестали шукати.

Зала завмерла...