Розділ 4: Ніч без правил

О десятій вечора університетське містечко виглядало зовсім по-іншому. Денний гомін змінився м’яким сутінковим шепотом, а вікна гуртожитків світилися жовтими та синіми екранами. Юра стояв на останньому поверсі біля технічних дверей, що вели на дах. Серце калатало так сильно, що, здавалося, його чути на весь коридор.

Слухаючись наказу Ігоря, Юра залишив свій захисний панцир — об’ємне сіре худі — у кімнаті. Зараз на ньому була тонка футболка кольору хакі, яка м’яко облягала його худорляву постать. Без звичного оверсайзу він почувався майже голим.

Двері на дах були прочинені. Юра штовхнув їх і зробив крок назовні.

Нічне повітря приємно охолодило розпашіле обличчя. Над містом розкинулося чисте літнє небо, всіяне дрібними зорями, а внизу миготіли вогні проспекту. Ігор сидів на самому краю бетонного парапету, звісивши ноги вниз. У його пальцях тліла сигарета, маленький вогник якої яскраво виділявся в темряві. Він не озирнувся, але за звуком кроків точно зрозумів, хто прийшов.

— Прийшов усе-таки, — тихо кинув Ігор, затягуючись. — І навіть без свого мішка.

Юра підійшов ближче, але зупинився за два кроки від краю. Висота завжди трохи лякала його, а тут, поруч з Ігорем, усе здавалося подвійно небезпечним.

— Ти сказав прийти, — Юра обхопив себе руками за плечі, намагаючись вгамувати легке тремтіння — чи то від нічної прохолоди, чи то від напруги. — Як ти взагалі дістав ключі? Вони ж у коменданта.

— Мені важко відмовити, — Ігор обернув голову, і Юра побачив, як в очах старшокурсника відбилося світло далеких ліхтарів. Хлопець затушив сигарету об бетон і одним точним, граційним рухом підвівся на ноги.

У темряві його високий силует здавався ще більшим. Він підійшов до Юри впритул. Вітер підхопив чорні пасма волосся Ігоря, кидаючи їх йому на чоло, а русяві кучері Юри остаточно перетворилися на пухнастий безлад.

— Не бійся, я не дам тобі впасти, — тихо сказав Ігор, помітивши, як Юра кинув швидкий погляд на край даху.

— Я боюся не висоти, — чесно, ледь чутно зізнався Юра.

Ця відповідь змусила Ігоря замовкнути. Увесь його звичний сарказм кудись зник. Він дивився на Юру зверху вниз, і в цьому погляді більше не було холодної відстороненості «експериментатора». Було щось інше — темне, глибоке і затягуюче.

— А чого? — голос Ігоря став зовсім низьким, і це вийшло майже пошепки.

— Тебе, — Юра затамував подих, але не відвів очей. — Того, що ти зі мною робиш. Того, що це... просто гра для тебе. А для мене вже ні.

Ігор зробив ще один короткий крок. Дистанція між ними скоротилася до мінімуму і Юра відчув знайомий запах тютюну та хвої.

— Хто тобі сказав, що це просто гра? — тихо запитав Ігор. Його рука повільно піднялася і лягла Юрі на талію. Навіть через тонку тканину футболки ці пальці здалися обпалююче гарячими. Юра тихо зойкнув від несподіванки, але не відсахнувся.

Ігор впевнено притягнув його ближче до себе, зрівнюючи різницю в зрості. Юрі довелося піднятися на пальчики кедів, щоб утримати рівновагу. Його долоні автоматично вперлися в груди Ігоря, відчуваючи швидкий, сильний стукіт його серця. Ого, значить, «експериментатор» теж хвилювався.

— Твоє правило... жодних почуттів, — нагадав Юра, хоча його власний голос зрадницьки тремтів.

— До біса правила, — видихнув Ігор прямо в його губи.

Цього разу Ігор нахилився і накрив губи Юри своїми.

Це не було схоже на «тренування». Це був сильний, глибокий і неймовірно палкий поцілунок, від якого в Юри остаточно закрутилася голова. Світ навколо просто перестав існувати. Юра заплющив очі, повністю віддаючись цим новим, збиваючим з ніг відчуттям. Його пальці самі собою зарилися в густе волосся Ігоря на потилиці, утримуючи його так близько, як тільки можливо.

Ігор цілував його наполегливо, але водночас дивно дбайливо, ніби боявся зламати. Його друга рука піднялася вище, заплутавшись у м’яких кучерях Юри, притискаючи хлопця до свого тіла. Юра відчував кожен рух, кожне гаряче дихання, і під шкірою справді вибухнули тисячі вольтів того самого струму, про який він писав у блокноті.

Коли вони нарешті відсторонилися один від одного, щоб ковтнути повітря, Ігор не випустив Юру з обіймів. Він притиснувся своїм чолом до його чола, важко і часто дихаючи. Його темні очі були зовсім близько, і в них читалося стільки емоцій, що Юрі стало страшно від їхньої сили.

— Ну що, кучерявий... — тихо, з хрипкою усмішкою промовив Ігор, проводячи великим пальцем по вологій нижній губі Юри. — Який звіт ти напишеш цього разу?

Юра лише сховав обличчя на грудях Ігоря, слухаючи, як скажено б’ється його серце, і вперше за довгий час відчув себе на своєму місці. Навіть якщо завтра весь університет дізнається їхню таємницю, зараз, на цьому даху під зорями, це не мало жодного значення.