— третій — ch.3

він вдирається в простір джісона без попередження. буквально витягує його з кокона безперервних думок. викликає піднесений настрій, внаслідок чого молодший невинно розцінює запрошення як потребу в ньому, такому дивному.

і біжить. справді біжить, як тільки той пальчиком поманить. а на що наважиться, якщо старший щось попрохає?

хан квапливо пише хьонджіну повідомлення, яке виходить сухим, але красномовним: “я з НИМ”.

й виходить з будинку, запізнюючись на декілька хвилин, про що кричить нетерплячий пропущений.

— нарешті, — він піднімає куточки губ у посмішці, побачивши перед собою хана. всередині якого наче розлили солодкий сироп, тепло й приємно.

всю прогулянку джісон палав від сорому. по-дурному, з супроводом його сміху, який, як сподівається хлопець, був щирим. молодший затинався, неправильно вимовляв слова, через що кумедно дратувався, смикаючи руками, а потім безпорадно тягнув літеру “и”.

хан, скільки б не замислювався, ніяк не міг зрозуміти, що в голові у його компаньйона, адже той жартував й посміхався, як раніше. контактував з ним, кожен дотик — опік, що неприємно ниє. і начхати на шари одягу.

якось джісон прямо цікавиться про те, що відбувається, не без труднощів підбирає слова. в очікуванні дивиться на нього, погляд якого спрямований у бік, де височіє житловий будинок. 

він одразу ж зводить брови і молодший в думках таврує його “демоном”. 

чи вголос? ой.

— хіба що вампір, — співрозмовник знаходить у цьому порятунок, хитро посміхаючись. хан же — підтвердження.

— ти не відповів.

— я не бачу в цьому сенсу.

“заєбісь, поговорили” — залишив би оцінку джісон, якби вони спілкувалися на відстані за допомогою якогось популярного додатку, і без роздумів тицьнув би одну зірку. бо менше не можна.

але вони в бісовій реальності, на дистанції витягнутої руки, прогулюються, наче так і треба. де? куди ноги поведуть. навіть без страху загубитися. тільки молодший, крім бажання зізнатися  повернути час назад, занепокоєно згадує, як вони опинилися на цій вулиці. озирається.

— боїшся?

— ні.

вони гуляють так до пізньої ночі. екран джісонового телефону тьмяніє відміткою 5%, тому він ховає девайс в кишеню куртки. ловить себе на думці, що слід все пояснити хьонджіну, який на своє питання отримав тільки матюки. 

— чуєш? може, на сьогодні все? — раптом вимовляє хан, вкотре не поладнавши зі своїм язиком, але з ніяковою посмішкою. — ще спишемось.

махає рукою на прощання та йде собі, наостанок помітивши на його обличчі.. покинутість?