— третій — ch.2

розмови з другом допомагають. він заспокоюється і дозволяє невимушено аналізувати нинішнє становище вголос, розглядаючи нудну білу стелю кімнати хвана.

у них, до речі, ночівля. ну, як сказати.. всю ніч хлопці дивилися серіали, сьорбаючи щось схоже на молочний коктейль, який самі ж поспіхом приготували. 

а зараз лежать недалеко один від одного, мило бесідують. знову про нього. кожна непряма згадка цієї людини викручує джісона настільки, що обговорення відчуваються неприємними, але він не в змозі зупинитися.

— одного разу мені стане похуй на нього, — різко кидає молодший та підводиться на ліктях.

— стане, але не скоро, — правдиво підкреслює хван та дивиться з жалем. ніби це він причина, яка виїдає нерви та всю сутність джісона.

кімната занурюється у тишу. хьонджін правий, він завжди страшенно правий. і блондин від впевненого зауваження заклякає. отямиться лише тоді, коли друг чуйно змінить тему, розгублено посміхнеться:

— не знаю, як ти, але я вже вимикаюсь, — і вкривається ковдрою аж до шиї, заплющує очі.

хану не залишається нічого, окрім як побажати солодких снів… хіба промурмотіти знайомі хьонджіну рядки з пісні. той вражено витріщається, але жартівливо спихає джісона на підлогу, який тільки виразніше та голосніше співає.

— все-все, здаюся, — пищить парубок, притиснутий другом до килима, але рішуче намагається уникнути ударів декоративною подушечкою. 

— так би й одразу, — з тріумфом повертає сердечко на ліжко та подає руку джісону, щоб допомогти піднятися. лягає та підсувається до стіни, щоб ця білява халепа не впала від вертіння.

єдиним, кого оминає сон в добряче освітленій сонячним промінням кімнаті, залишається хван, губи якого беззвучно наспівують текст.

“зупинити думки на хвилину

дати моменту шанс”