— третій — ch.1

у джісона нема краша, але хьонджіну він завжди розповідає про конкретну людину, яка виводить його зі стану рівноваги.

сам хан замислився щодо цього недавно й сміливо припустив, що старший почав впливати на нього таким чином набагато раніше, ніж з’явилося усвідомлення в світлій голові хлопця.

що в минулому треба було зробити, що тепер об’єкт міркувань уникає його, а при зустрічі якось по-доброму висміює, таврує дивним?

коли він став дивним? був завжди.

парубок з цікавістю мружить очі, пильно вдивляючись. зараз душу витягне і все, більше ніколи джісона не знайдуть.

дивного.

і що в ньому незвичайного? хода? провідна рука? чи відвертість, навіть в тих ситуаціях, де слід було б прикусити язика?

“ну що..” — питання звучить щиро й обурено, коли в полі зору з’являється він, якого надто сильно хочеться взяти за комір… а далі? джісон не знає, але емоції, що різко виникають, отруюють.

хьонджіну хан розповідає про нього, не називаючи імені, але той — зайвий раз не питає — з розумінням хитає головою і дає волю почуттям, які джісон швидше за все заперечує.

а він грає. періодами торкається молодшого своєю любов’ю, на яку той ведеться, як дитина. іншими ж — відштовхує сильніше за батут.

хан тривожиться, страждає. вигадує собі те, що цілком може статися насправді. щось страшне. й бере за чисту монету.

у джісона нема краша, але всі думки зайняті ним.