— третій — ch.4

концепція спокійного та тихого вечора, що перетікає в таку ж ніч, для хьонджіна тріщить по швах. пластир чи традиційний метод — подорожник — мало чим допоможе.

він горбиться над телефоном, що горить надто яскраво для панівної темряви у кімнаті. нащо засліплювати себе потужним для очей загальним світлом? якщо вуличні ліхтарі розтинають морок, що насунувся, заглядаючи у вікно. штори на якому рідко розсуваються.

увімкнений чат з джісоном періодично чорніє і знову повертається через неспокійний дотик. повідомлення друга не заспокоюють, вони тільки сильніше розбурхують психіку та фантазію.

хьонджін би збрехав собі, джісону, всім, але він одразу зрозумів, хто цей “ним”, і чому молодший так швидко погодився. ні, поставив перед фактом.

— егоїст, — тихо звинувачує хван, тероризуючи офлайн друга, — зрадій хоч трохи. ти ж сам хотів, щоб вони були разом. 

колюче і отруйне “ні” з’являється наче навмисно, розкуто, спрямовує на хлопця в’їдливі погляди і насміхається, але той заперечує. не визнає й сподівається.

тіло і душа ниє, коли хьонджін вирівнює спину і відкидає голову. обертає нею, розминаючи шию, але телефон із долонь не випускає. ніби от-от побачить, що:

·•● ханні перебирає лапками…