Глава 9. Пий, або секрет.

Наступний урок географії, той, що у четвер, теж було замінено. Оля одразу ж запитала у батька щодо стану вчительки, але Віктор Олександрович, який досі злився на той поступок доньки, лише відповів сухе "нормально". Дарина ж відразу чомусь надала детальну відповідь:

— Дуже багато спить, п'є чаї та твої ліки. — Хоч і з відчутним сарказмом, але з турботою відповіла вона, коли Оля вже вшосте спитала це на уроці математики.

— Дівчата, сподіваюся, ви обговорюєте нову формулу та способи вирішення задач за нею? — Тут же перервав свій монолог Кирило Матвійович та грізно глянув на трійку, що випросили в нього сидіти ближче одна до одної.

— Так. І ми дійшли висновку, що сумуємо за такими формулами, як складання та віднімання. — Без страху мовила Женя. Клас приснув зо сміху, але лише Марина і Ірка, ну і ще дві дівчинки, з якими вони близько спілкувалися, осудливо глянули в їх бік. Ну звичайно, вони посміли не слухати їхнього улюбленого вчителя.

— Даремно смієтеся, дівчата. — Грізно гиркнув на них математик, але не зробив нічого, аби насварити чи розсадити дівчат. Учителі на диво швидко звикли, що тепер біля постійно невгамовного дуо Олі та Жені вони бачили не Марину та Ірку, а ще одну таку саму, як і Женя й Оля, Дарину. Дівчата не заважали одна одній вчитися, оцінки у них були одними з найкращих в класі, та й на уроках вони більше переписувалися на папірцях, аніж розмовляли. Тож адміністрація не робила спроб завадити розвивати і так складну в ці часи дружбу.

У п'ятницю Оля побачила з вікна кабінету інформатики, як Валерія Віталіївна виходить зі школи та сідає на пасажирське сидіння не нової синьої Мазди. Це було на п'ятому уроці, а отже уроки географії у всієї школи вже закінчилися. Чомусь Оля захотіла вивчити розклад географії на кожен день у кожному класі. Але коли задумалася, чому вона так зробила, і захотіла вивчити, як і всі дівчата, розклад математики, то потерпіла невдачу та змогла вивчити хіба лише у своїй паралелі.

У суботу Оля, яка планувала довше поспати, прокинулась о восьмій ранку від нескінченних дзвінків Жені. Ледь роздерши очі, вона підняла голову, дивлячись на зелений кружечок, що запрошував взяти трубку. Смішна фотка Жені, де та сиділа мокра, вилізши зі ставка, в який її штовхнула Оля, висвітилась на весь екран.

— Ало? — Відповіла нарешті Оля, не змушуючи себе піднести телефон до вуха.

— Дура, ти шо, спиш досі?! — Збуджений голос подруги був голосніше, ніж на гучномовці.

— Шо ти хочеш од мене? — Прокряхтіла Оля.

— Ден влаштовує шось типу вечірки в себе, у нього ж день народження! — Тараторила Женька. — Ти просто маєш піти, ми хоча б розвіємося! Давай, Дара и твій Льоша теж будуть! Сьогодні о третій я тебе буду чекати біля Весільного парку, він запрошує нас до своєї дачі, якраз доїдемо.

— Але...

— Там навіть Макс буде!!! — Наступний оклик Жені остаточно дав зрозуміти, що подруга витягне її з ліжка у будь-якому випадку, будь-якими засобами.

— Окей, блін... — Зітхнула Оля, скинула дзвінок, і застогнала, накинувши на голову ще теплу ковдру.

О другій вона вже вийшла з дому, крокуючи проспектом вниз. Сонечко світило в очі, в навушниках, провід яких бовтався по поясу, грала Лана Дель Рей, американська співачка. Оля не була фанаткою такого жанру, але саме сьогодні і в такий час їй здавалося, що лише ця пісня буде підходящою під настрій. З самого ранку вона відмінила додаткову французьку, дозволивши своїй вчительці, Любові Михайлівні, жіночці у віці перепочити та з'їздити на вихідні до сина та невістки.

Оля вже чекала біля фонтану на Весільній площі, де так само сиділа купа підлітків. За плечима тягнула спину гітара, захована в футляр. Оля любила іноді грати для однокласників на посиденьках. Їх клас єдиний у всій школі можна було назвати більш-менш дружнім.

Оля намагалась розгледіти в натовпі знайомі обличчя, але усі були надто незнайомі. Женя запізнювалась вже на 15 хвилин, і це починало дратувати. Ще й на повідомлення не відповідала.

— Привіт!!! — Голосний окрик позаду Олі змусив ту підстрибнути, важка гітара потягнула її назад, і Оля теж почала падати за нею. Спочатку її настигло відчуття, ніби земля зникла з-під ніг, потім її серце стрибнуло в горло, руки безпорадно смикнулись у повітрі, і здавалося, вона зараз впаде...

— Ай! — Вирвалося в неї, але замість болючого удару сильні руки схопили її під спину й плечі.

— Ти що, серйозно? — Засміявся знайомий голос біля самого вуха. Оля кліпнула. Обличчя Льоші було дуже близько. Він трохи важко дихав після ривка, але усміхався, наче справді радий її зловити. — Ти завжди така артистична? — запитав він, не поспішаючи ставити її на ноги.

— Я... Гітара... — Оля вся палаючим вогнем, намагалась щось сказати, але мозок плавився просто в руках у цього ідіота.

— Тю, то нашо ти брала її? — Почувся голос Жені ззаду, і Оля нарешті вирвалась із Льошиних рук, відступаючи назад. Позаду стояв ще й Макс, який з цікавістю за всім спостерігав, жуючи жуйку. — Чи це спеціально?

— Ха-ха, дуже смішно. — Пробурмотіла Оля, поправляючи ремінь на плечі. Вона досі була червона як буряк.

— Короче, пішли. У нас трамвай туди через 7 хвилин буде. — Макс рушив уперед.

Розкішний заміський будинок їхнього однокласника Дена знаходився так далеко, що компанії довелося добиратися туди більше години. Втім, вони не запізнилися, бо на відміну від Макса, який вже бував у цьому населеному пункті, інші запрошені були тут вперше, і їм довелося поблукати вулицями з не менш дорогими будинками. Ден вже чекав на них, кожного вітаючи та запрошуючи до двору. У альтанці вже звалили немалу купу різних подарунків. До них додалися ще колонка та сертифікат в спорт магазин від Олі. Разом з Льошею вона пішла в будинок, аби покласти речі та, можливо, допомогти винести та накрити стіл. Женя і Макс десь зникли, а Льоша залишився переносити стільці з хати до альтанки на дворі. Оля знайшла Дарину на кухні, та розкладала сир та ковбасу на тарілочці, і виходило доволі непогано.

— Привітик! — Вигукнула вона, обертаючись. Оля усміхнулась, і підійшла ближче.

— Допомогти тобі? — Вона запхнула у кишеню телефон.

— З цим не треба, але можеш розкласти ці канапки. — Оля кинула погляд на велику купу маленьких бутербродів, які лежали аби як. Деякі були солодкими, з фруктами, на деяких лежав білий сир та маслини, деякі манили своїми дорогими морепродуктами. Дарина протягнула їй декілька тарілок.

— То ти з заходу? — Перепитала Оля, розставляючи посуд по столу та надягаючи поліетиленові рукавички. Дарина здивовано підняла голову на неї.

— З чого ти то взяла?

— Просто зазвичай "канапки" кажуть на заході, а у нас кажуть "бутерброди". — Потиснула плечима Оля.

— Моя родина з заходу, у нас постійно так кажуть. — Непорушно відповіла Дарина, і взяла до рук тарілку з нарізками. — Ти працюй, я зараз віднесу і прийду ще.

Поки Дарина ходила, та, як з вікна кухні бачила Оля, розмовляла з однокласниками, сама Оля вже встигла накласти бутерброди на дві тарілки, розділивши їх по групкам за смаками. Вийшло гарно. До неї на кухню постійно забігали однокласники, та ті, кого вона не знала — друзі Дениса. Разом нарахувала вона близько 7 людей. І, враховуючи їх клас, на дні народження в Дена буде аж 30.

Ден, трохи зашарілий і з блиском в очах, буквально влетів на кухню, ковзнув поглядом по тарілках і широко всміхнувся:

— О, пречудовенько! — Він вдарив долонею об долоню, потер та без церемоній схопив з краю один бутерброд, швидко відкусив. — Смачно… але потім! Давайте все це в альтанку, бо вони вже там збожеволіють від голоду.

Він одним рухом підчепив одразу дві тарілки, ще й підморгнув Олі. Та взяла наступні дві, щоб нічого не переплутати. Проходячи через вітальню, вони кілька разів розминулися з гостями, які метушилися між будинком і подвір’ям.

На подвір’ї, під дерев’яною альтанкою, стояв довгий стіл. Пластикові пляшки з напоями вже займали половину місця, поруч хтось виставив миски з чіпсами та печивом. Двоє хлопців з паралельного класу розкладали серветки, а дві дівчини щось жваво обговорювали, не відриваючи погляду від своїх телефонів.

Дарина вже сиділа майже в центрі, в оточенні однокласників, і щось весело розповідала, розмахуючи руками. Льоша з Женею займали лаву ближче до краю столу, звідки активно кликали Олю:

— Сюди йди!

Макс, стоячи біля колонки, налаштовував гучність музики. З динаміків уже глухо гупав ритм, і кілька хлопців почали підтанцьовувати, смішно перебиваючи одне одного рухами.

Оля поставила тарілки на вільне місце, і однокласники тут же почали тягнутися до їжі. Хтось жартома влаштував “битву” за останній шматок з ковбасою, а з іншого кінця столу пролунало перше гучне “Тост!”. Атмосфера швидко наповнилася сміхом, запахом шашлику, що смажився неподалік й гомоном розмов, де кожен перебивав кожного.

Пластикові пляшки з лимонадом швидко змінилися на інші, і коли скло дзвякнуло, з-за столу почулися щасливі та здивовані "Ооо!". Ден поставив дві пляшки на середину столу, і майже миттєво хтось дістав пластикові стаканчики.

— Ну що, за іменинника! — Крикнув хтось з іншого кінця столу.

— Будьмо! — Вигукнула компанія, і алкоголь полився з країв стаканчиків.

За кілька хвилин стаканчики наповнювали без зайвих розмов. Після другого кола музика здалася занадто тихою, Макс підкрутив гучність, і в альтанці загриміли знайомі хіти.

Дарина підхопила Женю, і вони вдвох витягли Льошу на імпровізований танцпол — вільний простір між лавами та столом. Спершу це були кумедні стрибки під ритм, але швидко перетворилися на щось схоже на справжні танці. Двоє хлопців, сміючись, приєдналися, намагаючись повторювати рухи, і лише робили ще смішніше.

Оля не випила настільки багато, аби алкоголь вдарив в голову, тому вона стояла в самому кутку та відповідала за те, щоб у компанії завтра були відео. За кілька хвилин її таки підхопили, бо Льоша схопив за руку, Женя підштовхнула ззаду, і Оля опинилася між ними на імпровізованому танцполі. Її спочатку ніякові рухи швидко розтанули в загальному сміху. Вона крутилася, сміялася, а в голові гуло не тільки від музики, але й від теплого хмільного відчуття.

Десь у кутку двоє хлопців розливали вино у пластикові стакани, закусуючи печивом, і сперечалися, чи можна змішувати його з газованкою. Час від часу хтось падав на лаву, аби перевести дух, схопити новий кусок піци, але потім знову вривався в коло танцівників. Повітря було насичене запахами їжі, тютюну від тих, хто вийшов на пару хвилин за альтанку, і легким ароматом алкоголю. Сміх, гомін, гучні голоси та музика злилися в один теплий хаотичний фон, у якому не існувало ані шкільних турбот, ані вчителів, ані думок про Валерію Віталіївну. Голоси стали гучнішими, рухи — розкутішими, а розмова дедалі більше перетворювалася на набір жартів і смішних вигуків. Хтось, уже злегка хиткий, повернувся з дому з додатковою пляшкою й гордо поставив її перед усіма, ніби трофей.

— Слухайте, а давайте в “пас”! — Вигукнула Женя, різко перекриваючи музику.

— У що? — Кілька голосів водночас заглушили музикою.

— Та ну, ви шо, не знаєте? — Вона розсміялася, ковтнула зі свого стаканчика та махнула Максу, щоб той вимкнув музику. — Це коли ти або відповідаєш на питання, або п’єш. Дослівно з англійської "пий, або секрет". Щось на кшталт "Правди або дії"... і замість дії ти наклюкуєшся.

Всі загуділи, погоджуючись, бо ідея здалася простою та веселою. Усі одразу усілися в коло. Ті, хто за якихось причин алкоголю не вживав, сиділи на одній стороні, ті, хто вже був напідпитку, сиділи більш розкуто на іншій.

Ден поклав пляшку в центр і гра почалась. Вони крутнули її, і горлечком вона вказала на Маринку, що зняла кофту та сиділа лише у відкритій майці.

— Я? — П'яна вона здивувалась вибору. Її підганяли скриками та улюлюканням. Вона задумалась. — Ну ні, я так не можу, давайте по запитанням.

— Окей, нема питань. — Одразу відізвалась Ірка. — Марино, чи це правда, що... — Вона тримала інтригу, прижмурившись. — Що заради відповідей на контрольну з української мови у минулому році ти звабила сина вчительки з 11-В?

— Що?! — перший вигук пролунав так голосно, що кілька пар очей відразу обернулися в бік Дена.

— Та ну, Марина, ти серйозно? — Хтось навіть розсміявся, але сміх був натягнутим.

— Оце поворот.— Тихо прошепотіла дівчина поруч, в той час як хлопець поруч покачав головою.

— Ну, це ж треба... — Промовила Ірка, знаючи, що тепер Марина не відмиється від позору та уваги. Але ж вони кращі подруги... Марина кивнула.

— Так. До речі, щось він не дуже любить українську мову.

В кімнаті на мить запала тиша, а потім вибухнуло нове коло сміху й вигуків, і вже ніхто не міг зрозуміти, чи це правда, чи чергова жарта, що вийшла з-під контролю.

Горлечко пляшки випадало на різних людей, хтось пив, хтось відповідав, але вже майже всі сиділи п'яні. Пара людей пішла, бо напилися до нестями. Оля та її друзі ще сиділи.

Наступна крутька пляшки випала на Льошу. Він зніяковів, та перевів погляд на Пашу, який крутив. За правилами він і питав.

— Що у вас з Олею? — Запитав він, і компанія зааплодувала. Женя подивилась на Олю, а Оля — на Пашу.

— Нічо так, що це і мене стосується?! — Але її ніхто не слухав.

— Тільки дружба. Насправді ви даремно нас намагаєтесь звести, бо я вже десь рік у стосунках з чудовою дівчиною з іншого міста, ми зустрічаємось на відстані, але іноді їздимо один до одного. Її звати Олеся, і ми познайомилися ще малими у моїй минулій школі.

— То от чому ви так багато часу проводили в таборі разом! — Раптом вигукнула Оля. Олеся була з ними в таборі. — І ти нікому не сказав!... Ну це капєц, товаріщі, а я ще думала, чому вона так не любила мене.

— Вибач за це. — Зніяковів Льоша. — Я не помічав, але я люблю її, тож якось так. Так! Я кручу. — Він з силою розкрутив пляшку. Вона довго колихалась, але темне горлечко вказало на місце між Дариною і Олею. Остання швидко відсіла, тож відповідатиме Дарина. — Що ж, ми мало знайомі, тож розкажи секрет, який змінить наше ставлення до тебе. — Льоша пішов по жорстких методах, і одразу ж підбадьорливі окрики людей накинулись на Дарину.

— Ха, так не чесно. Окей. — Вона вдихнула. — Я бісексуальна. — Оля побачила, як у деяких однокласників відобразилось нерозуміння. Дарина теж помітила. — Це значить, що я можу зустрічатися як з хлопцями, так і з... дівчатами. У мене є колишня, а також один хлопець, який раніше мені подобався. — Дарина почала бачити, як починаються обговорення, і відразу ж крутанула пляшку. А Оля задумалась над тим, що, якщо те, що вона хоче відчувати любов Валерії Віталіївни, нормально, то хіба нормально те, що вона вчителька... І хіба нормально те, що вона продовжує хотіти уваги вчительки, хоча знає, що нічого можливого у них немає... Вона звісно знала, що буває таке, коли людина закохується не у свій гендер, але... Не вона. Вона любила хлопця. Колись. Не вчительку ж... Да і батько у неї починає злитися, коли мова заходить про належність до ЛГБТК+ спільноти. Це ж так зветься?...

Дарина помітила, як задумалась Оля, втупивши погляд у одну точку, та штовхнула її.

— Пішли покуримо. — Запропонувала вона, та потягнула її за руку. Женя не пішла за ними — можливо, Дарина щось сказала їй. Вони вийшли до ґанку, і Дарина впала на сходи, потягнувши за собою Олю.

— Ти ж не куриш. — Помітила Оля. Дарина усміхнулась.

— Ти стала така задумлива після того, що я сказала. Розповідай, я вислухаю.

— Я не... — Почала вона, але зітхнула та впала на сходи, трохи боляче вдарившись дупою, але навіть не помітила цього. — Розумієш, я все життя думала, що я... звичайна? — Вона не знала правильного слова.

— Гетеросексуальна. — Підказала Дарина. Оля кивнула.

— Ну та. І от зовсім нещодавно я почала розуміти, що мені подобається одна... дівчина. Хоча я навіть не знаю, чи вона подобається, чи я хочу з нею більше спілкуватися, чи мені не вистачає її уваги, чи я просто бачу у ній маму, бо у мене немає матері, і... — Вона говорила так швидко, що повітря закінчилось, і вона зупинилась, аби глибоко вдихнути. Повітря було надто свіжим.

— Ну... — Почала Дарина. — А я її знаю? — Запитала вона, поклавши руку на плече Олі. — Просто я думаю, могла б дізнатися, чи ти їй подобаєшся, бо так буває, що ти навіть не знаєш, що людина може належати до...

— Не думаю, що це гарна ідея. Навряд чи ти зможеш нормально поговорити. — Перебила вона. Серце зжалося. Вона дійсно збиралася сказати, що це вчителька? Дарині? У принципі, вона нічого не втратить. За почуття до вчительки Дарина не осудить.

— Хто це?

— Валерія Віталіївна. — Оля відчула, як ковтнути слину заважає зжате горло, затиснуте колючою, залізною проволокою. Дарина замовчала. Оля не знаходила в собі здатності хоча б усміхнутися.

— Тоді... О боже. — Дарина відвела погляд в сторону. — Я в такому шоці!!! — Раптом вигукнула вона. — Щоб мене чорти побрали, я очікувала всього, але не того, що ти будеш закохана у мою тітку. — Через свої думки Оля не одразу зрозуміла, про що каже Дарина.

— А? — Вона підняла голову, її брови зійшлися. — Що ти сказала? Твоя... тітка? Ти та сама племінниця Валерії Віталіївни? — Вона не помітила, як підвищила голос. Дарина тут же шикнула на неї.

— Тихіше ти. Не хочу, щоб всі знали. — Вона запустила руки в волосся, явно роздумуючи. Виглядало так, наче вона жалкувала про те, що розповіла це Олі. — Про це знає лише Женя. Тепер ти. — Оля задумалась, і в голові склалися пазлики. Знайоме обличчя маленької дитини в квартирі Валерії Віталіївни, її прохання щось передати Дарині, освіченість Дарини станом Валерії Віталіївни... І багато інших, здавалося, очевидних моментів.

— Вона твоя тітка?! Боже, і я тобі розказала про свої почуття. — Вона підірвалася з місця. Дарина схопила її за руку.

— Щодо них, до речі. — Оля сіпнулась. Вона чомусь не сумнівалась, що Дарина розкаже про це Валерії Віталіївні. — Лєра хороша. Ви всі це знаєте. Я, на жаль, нічого не можу тобі порадити, але якщо що, то будь ласка, кажи мені. Їй я нічого не скажу, але ти маєш зізнатися собі, що дійсно в неї закохана, а не оце всьо, що ти собі надумала. Бо це закоханість. І ще, розкажи Женькє. Вона має знати. — Дарина обійняла Олю, так швидко і невагомо, і потім випустила руку Олі зі своєї та побігла до альтанки, де вже пили без неї. Оля раптом згадала слова Дарини про те, що Лєра, як вона її називає, для неї як мама. Де ж тоді мати Дарини?...

Оля відправилась від дому за Дариною. Дорогою до альтанки вона помітила, як Женя та Макс кудись пішли, тримаючись за руки. Женя чомусь була у сірій кофті Макса, а не у своїй білій футболці. Оля вирішила не заважати їм, а піти далі насолоджуватися компанією та далі заливати себе алкоголем. Вона попередила батька, що йому прийдеться заїхати за нею. І хай там що він не казав, але він це зробить, бо донька для нього завжди на першому місці.