Знайомство

-            Локі, я тебе дуже прошу, це хороша родина. Тобі дуже пощастило, що саме ти їм сподобався. В них вже є син приблизно твого віку, ви могли б подружитися. Дай їм шанс, – місіс Квінтіш, жінка років тридцяти п'яти, дивилася на нього через дзеркало заднього огляду. Локі дивився у вікно.

-            Ну чому ти мовчиш? – у її голосі промайнуло роздратоване безсилля. – Скажи мені одразу, якщо плануєш втекти, навіщо витрачати час?

-            Навіть якби я так сказав, ми дійсно розвернулися і поїхали б назад? Не смішить мене.

-   Я просто не розумію, Локі, поясни мені. Ти завжди такий милий та ввічливий на зустрічах з потенційними опікунами. Це все для того, щоб потрапити до них додому, обікрасти, а потім втекти і жити по підвалах? Що в хорошого в цьому? Я розумію, дитячий будинок не найкраще місце, але точно не гірше, ніж вулиця… І точно значно краще ніж в’язниця. Куди ти точно потрапиш рано чи пізно, якщо так продовжуватимеш.

Локі слухав місіс Квінтіш лише в піввуха – подібні промови він вже чув і не раз. Він спостерігав, як вони проїхали повз багатоповерхівки, виїхали на більш широку трасу, а потім вірогідно направилися до кордону міста - будови вставали все нижчими, тут і там були розкидані приватні будинки та вілли. Прекрасно. Нові опікуни жили за містом, +100 до складності втекти.

-            Локі, ну подивись ти на мене! – хлопчик перевів погляд на дзеркало. Місіс Квінтіш не здавалася роздратованою, більше розчарованою і чомусь сумною. Локі не розумів, яке їй до нього діло. Вона була їхньою соц. працівницею, скільки він пам’ятав. Але її роботою точно не було переживати за нього, і тим паче – відвозити до опікунів. У них що, навіть машини немає? Чи цей той тип сімей, де у батьків вільного часу просто не існує, а прийомна дитина їм потрібна для іміджу?

-             Я б так не розпиналася, чесне слово, але ж я знаю, наскільки ти розумний. Я читала звіти вчителів для твоїх попередніх прийомних батьків, вони відмічали твою пам’ять і математичні здібності, – місіс Квінтіш вдивлялася йому в очі, відволікаючись від дороги. Навряд вона в них щось знайшла.

Локі криво всміхнувся, відвертаючись назад до вікна, не помічаючи широкі поля, що прийшли на зміну місту. Він був розумним, він це знав. Ключове слово «був» – в молодшій школі, поки матеріал був легким і він ще не пропускав зняття так регулярно. Тоді сестра не хотіла нянчитися з малим ним, який ще не міг попіклуватися про себе самостійно за стінами притулку. Коли він підріс, вона почала брати його з собою, коли втікала – вона була вже задоросла, щоб ефективно випрошувати гроші та їжу, а він зі своїм низьким зростом, худою статурою і нещасними зеленими очима, підходив ідеально навіть зараз в свої дванадцять років. Коли він повернувся в школу цього року, після 3 місяців життя в якомусь закинутому будинку, він швидко зрозумів, що природнього розуму вже не вистачає.

Закінчувався 5 клас, вони вчили відношення та відсотки – а Локі уяви не мав, що це таке. Він намагався розібратися сам і напевно впорався би, але досадливо зрозумів, що просто не може зосередитися – поруч постійно хтось був, наближалося літо і діти ніби ставали голосніше з кожним днем. Ніхто його бажання вчитися не розділяв і Локі відчував, ніби тоне в хаосі, від постійного шуму і намагань зосередитися боліла голова. Коли прийшли канікули і Локі все ще час від часу намагався повернутися до підручника, Хела просто відібрала його і, як виявилося пізніше, викинула в сміттєвий бак за їдальнею, який в той же день і вивезли. Локі навіть не злився. Він був впертим, але більше не відчував натхнення вчитися, толку з того все одно було мало.

Теоретично, якщо зараз він би потрапив в більш-менш нормальну сім’ю, можливо в нього і з’явився б час спокійно повчитися і нагнати програму. Але він більше не відчував в собі цього – жодної цікавості та азарту, які раніше спалахували, коли він натикався на завдання, яке ще не вмів вирішувати. Більше цього не було. Та і який сенс? Навіть якщо йому вдасться нагнати програму, через пару місяців він втече, доєднається до сестри і хтозна коли знову потрапить в школу? Це була програшна гонка.

Місіс Квінтіш більше не говорила. В салоні повисла тиша, розірвана лише рівним гулом двигуна та приглушеним шумом дороги під колесами. Вони їхали ще хвилин тридцять, перш ніж машина нарешті зупинилася.

Здається, це було селище міського типу або дуже добре розвинена селищна громада. За вікном промайнуло кілька охайних кафе, супермаркет, навіть скейтпарк. Тепер вони стояли перед високими білими воротами, на верхівці яких холодно відблискувала камера спостереження. Коли вони вийшли з машини, ворота вже плавно відкривалися, пропускаючи їх у двір.

-            Бери свої речі, Локі і, благаю, дай цій родині шанс, – соц. робітниця розвернулася до нього з переднього сидіння полубоком і дивилася так уважно, ніби хотіла поглядом втовкти в нього хоч трохи здорового глузду. – Місіс Весс говорила з ними, вона вважає, вони прекрасна сім’я і захотіли взяти дитину через щирі мотиви. Вона сказала, що дасть тобі тиждень-два на першу адаптацію та знайомство, а потім завітає до вас особисто, щоб поговорити з кожним, але в першу чергу, звісно, з тобою.

Місіс Весс була чи то психологом, чи то психотерапевтом, чесно кажучи, він ніколи не цікавився. Їх надавали кожній дитині, яку розміщували в сім’ю, для допомоги в пресловутій адаптації, вони мінялися в залежності від того, де жила прийомна родина і місіс Вес була не найгіршою. Але справа ось в чому – Локі допомога була непотрібна. Він не збирався адаптуватися. Але хто ж його питав.

Він витягнув з машини свій рюкзак і сумку і захлопнув двері - вірогідно з надмірною силою, судячи з погляду місіс Квінтіш. До них вже наближалася жінка. Фріг. Він впізнав її – це була його нова прийомна матір, яка декілька разів приїжджала на знайомство разом з чоловіком.

-            Привіт, Локі, я так рада, що ти нарешті вдома! – вона підійшла ближче, але обмежилася тим, що обережно взяла в нього рюкзак. Локі був радий, що поки обійшлося без захоплених обіймів. – Вибач, що не приїхали за тобою особисто – Одін зламав ногу, а я, на жаль, так і не навчилася водити машину.

Треба було визнати, Фріг була дуже красивою і на перший погляд приємною жінкою. На знайомстві вона не спілкувалася з ним, як з розумово відсталим, не намагалася постійно чіпати чи лізти в душу. Одін взагалі говорив мало і вів себе дуже стримано, що ще більше влаштовувало Локі.

Вони всі втрьох пройшли через внутрішній двір – який насправді був абсолютно порожнім, за виключенням газонокосарки і, власне, самого газону. Будинок попереду був великий і білий, як у фільмах. Ну що ж, «батьки», здається, багатенькі, буде хороший улов.

Вони зайшли в дім, де їх одразу ж зустрів Одін, спираючись на милицю, хлопець-підліток очевидно старший за самого Локі, і сіра дуже пушиста кішка, яка насторожено трималася подалі від новоприбулих. Процедура його «передачі» тривала недовго – документи, звісно, були вже оформлені. Місіс Квінтіш дала йому ще декілька настанов, які він безсоромно пропустив повз вуха, і вже хвилин за десять залишила його один на один з його черговою «сім’єю».

-            Локі, познайомся, це Тор, він не міг приїхати на зустрічі в притулок, бо був в спортивному таборі, але, сподіваюся, ви знайдете спільну мову.

Тор світився як десять лампочок. Протягуючи руку, він випромінював таку кількість енергії та захвату, що Локі, здавалося, відчув, як вібрує підлога під його ногами. Локі довелося придушити бажання відступити на крок. Він такий ентузіазм абсолютно не розумів і, тим паче, не розділяв. Він коротко й сухо потиснув руку – рівно настільки, щоб було ввічливо – і знову звернув свою увагу на Фріг. Краєм ока він помітив, що як мінімум половина лампочок на обличчі Тора згасла.

-            Ладно, у вас буде час поспілкуватися та познайомитися пізніше. Ми, на жаль, зовсім не встигли підготувати твою кімнату – ми лише нещодавно переїхали, плюс травма Одіна, а опіка підготувала твої документи на диво швидко. Тож ми вирішили, що краще якнайшвидше забрати тебе додому, а кімнату зробити ми ще встигнемо, можливо так навіть краще – ти сам зможеш прийняти участь в її дизайні, – Фріг, здавалося, ніби нервувала, говорячи непритаманно швидко. Одін, опираючись на милицю,  підійшов ближче і поклав долоню їй на поперек – жест спокійний і підтримуючий. Локі подумки закотив очі – боже, яка ідилія!

-            Так, Локі, поки ти поживеш в кімнаті Тора. Це не ідеальне рішення, але вона доволі простора, тож, сподіваюся, це не буде проблемою. А поки, я думаю, нам варто перестати стояти посеред коридору і все ж показати Локі будинок, ви так не вважаєте? – Одін усміхнувся самим куточком губ, переводячи теплий погляди з дружини на сина.

Фріг полегшено розсміялася у відповідь, заправляючи пасмо золотавого волосся за вухо.

— Так, вибач, Локі. Я, здається, трохи нервую. Залиш речі тут – ми швиденько проведемо екскурсію, а потім повечеряємо. Ти, мабуть, голодний?

Локі голодним не був.

Чесно кажучи, скільки б будинків він не змінив, кожен новий викликав у ньому теж саме відразливе відчуття в животі – тягуче, неприємне. Наче пульсуючий нервовий клубок. Він знав, що, як тільки він трохи краще зорієнтується – куди саме він потрапив, які тут правила і з чим саме доведеться мати справу цього разу – цей вузол дещо ослабне, але повністю не зникне ніколи. Локі не любив нових людей. Якщо чесно, старих теж не дуже – єдиною в якомусь сенсі близькою для нього людиною була сестра. Друзів він не прагнув заводити, бо в принципі не вважав дитячий будинок місцем, де справжня дружба можлива. Це за умови, що вона взагалі існує. В будь-якому разі нова сім’я означала нескінченні розмови, спроби зблизитися, дізнатися про нього більше, інколи – нав’язливу гіперопіку. Найочікуванішим моментом для Локі завжди була можливість нарешті залишитися одному і видохнути. Але навряд йому випаде така удача найближчим часом, адже очевидно йому доведеться жити в одній кімнаті з гіперактивним блондином.

Тим не менш, наступна година минає доволі спокійно. Йому показують будинок: простору вітальню, дуже сучасну кухню з панорамними вікнами в підлогу та виходом на терасу. Задній двір утопає в зелені, над якою, очевидно, працював професіонал: акуратні кущі, рівний газон, декоративні дерева. Вони коротко заглядають в його майбутню, поки що абсолютно порожню, кімнату, а потім і в кімнату Тора, яка вже повність обставлена. Фріг пояснює, ніби виправдовуючись, що майже всі меблі тут перевезені зі старої кімнати Тора, тому обжити її вдалося дуже швидко.

Насправді Локі це не хвилює. Йому було б комфортніше спати в порожній кімнаті на найпростішому матраці, ніж ділити простір із псевдо-братом, сам вигляд якого викликає внутрішнє роздратування.

Локі дуже втомлений після цілого дня зборів та дороги, постійна увага від нової сім’ї допікає, навіть якщо вони очевидно намагаються бути ненав’язливими. Але Локі нестерпно хочеться залишитися самому, або хоча б щоб на нього не звертали уваги і не очікували реакцій та відповідей – абстрагуватися від оточуючих він вмів прекрасно.

Нарешті, десь за півтори години після приїзду – після екскурсії, вечері та порожніх розмов про розширену родину (вражаюче велику, хоча більшість родичів живуть десь у Норвегії) – його й Тора проводжають до їхньої кімнати.  Тор заносить його речі, а «батьки» наостанок додають, що їм ще потрібно буде обговорити важливі для цієї сім’ї моменти та декілька правил, але це можна відкласти на завтра.

Фріг цілує Тора на добраніч, а потім підходить до Локі, він заздалегідь мружиться, готуючись до поцілунку, і заздалегідь ненавидить це. Напевно це занадто очевидно, бо замість чмоку в щоку, він отримує один в маківку, що набагато більш прийнятно. Він видихає повітря, навіть не усвідомлюючи, що затримував його.

Одін поплескує його по плечу вільною від милиці рукою і вони, нарешті, виходять. Локі стоїть обличчям до свого ліжка, втупившись на речі під своїми ногами і намагаючись зібратися думками, щоб зрозуміти, що робити наступним і як загалом себе вести. Він прекрасно усвідомлює присутність Тора за спиною, але не звертає на нього уваги. Здається, Тора це не влаштовує.

-            Не хвилюйся, ніяких особливо суворих правил у нас немає. Батьки в мене, –Тор запинається, швидко виправляється: – ну, точніше в нас, дуже ліберальні. Вони майже нічого не забороняють, якщо це в межах розумного і безпечно. Наприклад, до мене постійно приходять друзі, навіть на ночівлю і якось ми робили гриль абсолютно самостійно! Ну, тато спочатку навчив, звісно. І вони не змушують робити домашнє завдання одразу після школи, я знаю, так роблять багато батьків моїх друзів. Короче, я впевнений, вони тобі сподобаються, хоча, напевно, для цього знадобиться час.

Локі обертається, щоб подивитися на Тора. Хлопець ідеальна візуалізація хлопчика з хорошої сім’ї – по ньому просто видно, що в житті йому немає за що хвилюватися – на його обличчі по замовчуванню легка усмішка, прекрасні відносини з батьками і – судячи з більше десятка фото в компанії з різними людьми приблизно віку Тора на боці шафи – купа друзів.

У коридорі Локі бачив кілька пар явно недешевих Vans поруч із начищеними до блиску дербі та оксфордами – його чи Одіна. Там же стояли три скейтборди з різними яскравими деками та підшипниками.

Тепер же Локі роздивлявся кімнату.

На перший погляд вона здавався не сильно великою, але насправді, якщо прибрати додаткове ліжко, яке поставили для Локі, в кімнаті з’явилося би досить багато вільного простору – окрім двоспального ліжка Тора тут вміщався широкий стіл прямо перед вікном, зліва від нього шафа з відкритими поличками повними книг, коміксів, колекційних фігурок, різних фарб і олівців, а також купи інших дрібниць. З тієї  ж сторони, де поставили ліжко для Локі, розмістився великий досить високий комод очевидно для одежі. І це не рахуючи невеличкої, але окремої гардеробної, в якій Локі виділили  з десяток вішаків і декілька квадратних ніш під взуття. Ніби в нього було стільки одежі…

Над ліжком Тора – чотири хаотично розміщені підвісні полички, заповнені сувенірними сніговими кулями. Більшість – із мініатюрними архітектурними спорудами всередині. Локі впізнає Тауер, Лувр і Бранденбурзькі ворота. Є й інші – з мультяшними героями, тваринами, навіть зі скейт-парком. Локі раптом спадає на думку, що, якби одна з цих поличок зірвалася і якась із куль впала б Тору на голову, нічим хорошим це не закінчилося б.

Не те щоб Локі це хвилювало.

Його ліжко стояло біля протилежної стіни і в даному контексті його це абсолютно влаштовувало. Останнім елементом кімнати, який насправді кидався в очі найпершим, була власне та сама стіна з поличками – вона була розписана яскравим абстрактним графіті – широкі плавні хвильообразні смуги синього, червоного, жовтого та фіолетового кольорів тягнулися звідкись з під ліжка до верхньої правої частини стіни. Верхня ліва частина залишилася просто білою. Локі мусив визнати, що це виглядало класно – одночасно яскраво, але й не вирвиочно.

-            Я звільнив для тебе одну шухляду в комоді, –Локі смикається, загубившись в своїх думках та абсолютно забувши про Тора, а той тим часом підійшов до комоду, демонструючи верхню порожню шухляду. – Подумав, можливо ти захочеш поки що скласти сюди якісь інші речі, окрім одежі. Бо в книжковій шафі, на жаль, майже немає місця.

Тор мимоволі переводить погляд на рюкзак і невелику сумку Локі, скинуті на підлогу біля ліжка. Очевидно, все їх наповнення могло б з легкістю вміститися в цю одну шухляду. По суті він взяв лише одежу – джинси, які зараз були на ньому, бавовняні штани, які слугували і домашньою одежею, і часом заміною джинсам, шорти, піжаму, дві пари шкарпеток, білизну і штук три футболок – ось і все його майно. У рюкзаку ще лежала тепла куртка, яку його змусили взяти «на осінь», хоча він був упевнений, що до осені тут не затримається. Інших речей він з собою не мав – в дитячому будинку все спільне, намагатися ховати свої речі часом було собі дорожче, хоча справедливості заради, в їх притулку насилля було не так вже й багато. Але речі там зазвичай все одно не мали звички довго залишатися твоїми власними. В будь-якому разі, розкладати йому було особливо нічого. Напевно Тор це помітив, бо продовжив дещо ніяково:

-            Мама сказала, що на вихідних ви поїдете в торговий центр, ти зможеш обрати все, що тобі потрібно. А, і, до речі, - Тор моментально просвітлив і кинувся відкривати ноутбук, що стояв на столі. – Батьки сказали, що ми можемо обрати щось онлайн, не одежу – хоча і її теж, якщо ти хочеш щось конкретне – а інші речі. У тебе є телефон? Можливо, якісь хобі? Ми можемо обрати, що тобі хотілося б. Якщо це не щось дуже дороге, ми можемо навіть замовити зараз! Моя картка підключена до татової, я впевнений, з часом тобі зроблять таку саму, але поки що можна… - Тор тараторить зі швидкістю щонайменше 200 слів хвилину, випромінюючи ентузіазм, який накриває Локі хвилею глухого роздратування. Він перебиває псевдо-брата тут і зараз:

-            Мені нічого непотрібно, Тор, дякую. Я дуже рано прокинувся сьогодні. Якщо ти не проти, я б просто ліг спати.

Тор виглядає розчарованим, але швидко киває і показує на ліжко Локі:

-            Так, звісно. Ось… мама поклала рушники й піжаму для тебе. Я обрав, – він знову трохи ніяковіє. – Не знав, що тобі сподобається, тому взяв щось нейтральне. Сподіваюся, нормально - Тор потирає потилицю, вказуючи підборіддям на піжамний комплект з легкої чорної майки з якимось логотипом і сірі легкі шорти до колін, - Хоча, чесно кажучи, зараз жарко, тож, якщо тобі так комфортніше ти, звісно, можеш спати без піжами. І пішли, я покажу, де у ванній що лежить.

Тор проводжає його далі по коридору, видає нову зубну щітку, тюбик пасти, показує, де шампунь і, на щастя, не затримується довше, ніж потрібно.

Коли двері за ним зачиняються, Локі видихає. Спокушає думка просто посидіти тут в тиші та на самоті хоча б півгодинки. Але він дійсно дуже втомився, та і щось підказує, що якщо він надто затримається, Тор неодмінно прийде дізнатися, чи все в порядку.

Тож, Локі нарешті скидує одяг, який відчувається неприємно пильним після дня дороги, і стає під душ. Він повертається в кімнату за 15-20 хвилин, його ліжко вже застелене, а верхнє світло виключено. Тор лежить в своєму ліжку, читаючи – або роблячи вигляд, що читаючи – книжку. Локі подумки дякує вищим силам, що псевдо-брат, здається, не такий нав’язливий, яким здавався при  розмові і все ж вміє зчитувати невербальні сигнали інших. Це дає надію:  Тор швидко зрозуміє, наскільки Локі незацікавлений в його компанії і залишить його в спокої, продовживши жити своє безтурботне щасливе життя.

З цією думкою Локі залазить під легке простирадло, відвертається до стіни й майже миттєво провалюється в сон.

На наступні одинадцять годин.