6 ЛЮЦИФЕР

Світло в бібліотеці горіло лише наполовину. Дін ходив туди-сюди, стискаючи пляшку віскі, але не пив. Луна стояла біля столу з книгами, втупившись у Сема. Тільки це був не Сем. Він сидів занадто розслаблено. Занадто впевнено, занадто… стародавньо. Піднявши очі на Луну й усміхнувся.
— Ну що, сестричко… — голос Сема, але інтонація інша. — Не рада мене бачити?
Дін різко повернувся.
— Не називай її так.
Люцифер лише пирхнув.
— Ой, Діне, ти ж сам завжди хотів сімейного возз’єднання.
Луна зробила крок вперед. Її голос був тихим, але твердим.
— Відпусти його.
Люцифер нахилив голову, розглядаючи її так, ніби вперше.
— А ось це цікаво, Вінчестери мені знайомі. Але ти… ти інша.
Люцифер підвівся. Повільно. Підійшов ближче. Дін одразу встав між ними.
— Навіть не думай.
— Розслабся, старший брате, — Люцифер усміхнувся. — Я просто хочу зрозуміти… чому від неї пахне силою.
Погляд Люцифера знову впав на Луну.
— Ти ж не просто сестра, правда?
Луна не відвела погляду.
— А ти не просто диявол у чужому тілі.
Усмішка Люцифера стала щирою.
— О, мені вона подобається.
Дін буркнув:
— Мені вже ні.
Люцифер нахилився ближче до Луни й прошепотів:
— Скажи… ти будеш тією, хто мене зупинить? Чи тією, хто мене зрозуміє?
Люцифер ще навіть не встиг випрямитись після шепоту до Луни — як Дін рвонув вперед.
— ВІДІЙДИ ВІД НЕЇ!
Ніж блиснув у світлі лампи. Луна лише встигла вдихнути:
— Дін, ні!
Запізно. Дін врізався в Люцифера всім тілом, звалив його на стіл. Книги розлетілися по підлозі, лампа впала, світло закрутилося.
Люцифер засміявся задоволено. І навіть лежачи під Діном, він не виглядав переможеним.
— Ох, як я сумував за цим, — прошепотів Люцифер.
Дін замахнувся ножем — але ніж зупинився в повітрі. Ніби врізався у невидиму стіну. Дін спробував натиснути сильніше. Жили на його шиї напнулися.
— Дін… — сказала Луна.
Люцифер навіть не торкнувся його. Лише подивився. І Діна відкинуло через всю кімнату. Він врізався у шафу, та розлетілася на друзки.
— ДОСИТЬ! — крикнула Луна.
Голос Луни прозвучав інакше. Повітря здригнулось. Навіть Люцифер повільно повернув до неї голову.— Ого… — прошепотів Люцифер. — Ось це вже цікавіше.
Дін кашляв на підлозі, намагаючись підвестись.
— Луна… тікай…
Але вона не рухалась. Стояла між ними. Її очі світилися ледь помітно. Наче відблиском місяця на воді.— Я сказала досить!
Книги на полицях затремтіли.Люцифер усміхнувся ширше.
— Ну ось. Тепер ми говоримо чесно.

Дюцифер зробив крок до Луни..
— Ти не просто Вінчестер. Скажи мені, Луна, ти знаєш, ким насправді народилась?