3 КАСТІЕЛЬ

У бункері панувала тиша, порушена лише тихим гудінням генератора і шелестом сторінок. Сем знову читав щось товсте і тривожне. Дін сидів за столом із пивом, а Луна лежала на дивані, перегортаючи ножик між пальцями.
І тут…
— …що це? — прозвучав серйозний голос.
Усі троє обернулися. Кастіель стояв посеред кімнати, дивлячись на телевізор так, ніби це був портал у Пекло.
— Це телевізор, Кас, — зітхнув Дін. — Він не вкусить.
Кастіель повільно підійшов ближче. На екрані якраз йшло старе шоу з кулінарією.
— Люди добровільно спостерігають за тим, як інші люди готують їжу, — промовив він, нахиливши голову. — Чому?
Луна фиркнула.
— Тому що ми ліниві і любимо драму. Іноді, там падають торти.
Кастіель серйозно кивнув, ніби це пояснювало все у світі.
— Чи це форма навчання? Чи ритуал?
— Це кабельне телебачення, — відповів Сем.
Кастіель витягнув руку і торкнувся екрана.
— Він теплий.
— Так, бо працює, — сказав Дін. — Як мікрохвильовка, але без їжі.
На екрані кулінар раптом закричав на асистента. Кастіель здригнувся.
— Вони сваряться. Це частина програми?
Луна підвелась і стала поруч із ним.
— Почекай, зараз буде краще.
Луна взяла пульт і клацнула канал. БАХ — на екрані з’явився бойовик. Вибух. Машина летить у повітря. Очі Кастіеля стали величезними.
— Це документальний запис?
Дін ледь не вдавився пивом.
— О боже, Кас, ні. Це кіно.
— Люди інсценують смерть для розваги?
— Так, — відповіла Луна. — І ще платять за це гроші.
Кастіель довго мовчав.
— Людство складніше, ніж я припускав.
Ангел перевів погляд на Луну.
— Ти теж дивишся це?
Луна ж усміхнулась кутиком губ.
— Я виросла з двома мисливцями. Мені потрібні або ножі, або дурні фільми, щоб не з’їхати з глузду.
Кастіель подивився на екран, потім на Луну. Сів поруч.
— Я хотів би зрозуміти це краще.
Дін усміхнувся.
— Все. Ми його втратили. Наступне — він почне дивитись мультики.
Луна простягнула Касу миску з попкорном.
— Почнемо з простого, ангеле.
Кастіель взяв зернятко, уважно його роздивився і запитав:
— Чому воно вибухнуло?
Сем закрив обличчя руками.
— Це буде довга ніч…

************************

ЧЕРЕЗ 20 ХВИЛИН

Телевізор все ще працює.
Дін уже напівлежить у кріслі, Сем щось занотовує, а Луна сидить поруч із Кастіелем на дивані. І тут, на екрані з’являється романтичний фільм. Музика. Захід сонця. Пара дивиться одне одному в очі. Кастіель нахиляється вперед.
— Вони готуються до поєдинку?
— Ні, — зітхає Луна. — Це поцілунок. Людська версія, еммм, емоційного контакту.
На екрані герої ніжно торкаються лобами. Кастіель дивиться дуже уважно.
— Вони зближуються повільно. Це ритуал довіри?
— Так, — каже Сем, не піднімаючи очей. — Типу того.
На екрані пара цілується. Кастіель завмирає.
— Вони торкаються губами. Це… спосіб обміну інформацією?
Дін регоче.
— Так, Кас. Дуже важливою інформацією.
Кастіель переводить погляд на Луну.
— Ти коли-небудь це робила?
У бункері стає мертво тихо. Сем перестає писати. Дін повільно повертає голову. Луна примружується.
— Кас.
— Я ставлю запитання для розуміння людської поведінки.
— Знайди іншу лабораторію, — бурчить Дін.
Але Кастіель не відводить погляду від Луни.
— Це викликає сильну емоційну реакцію. Я це відчуваю.
Луна трохи усміхається.
— Це називається ніяковість, ангеле.
— Вона неприємна?
— Інколи. Інколи… ні.
На екрані пара починає обійматися під дощем. Кастіель дивиться знову на телевізор.
— Люди часто роблять це під опадами. Чому?
— Бо режисери думають, що це красиво, — відповідає Сем.
— Це збільшує драму, — додає Луна.

Кастіель обробляє інформацію і раптом каже:
— Якщо це спосіб показати довіру… чи є еквівалент для ангелів?
Дін фиркає.
— Так. Ви дивитесь одне одному в душу і вибухає половина міста.
Кастіель абсолютно серйозно киває.
— Тоді людський варіант значно безпечніший.
Ангел дивиться на Луну ще раз.
— Я хотів би зрозуміти це краще але без дощу.
Дін різко підводиться.
— ВСЕ! Досить романтики! Вмикаємо щось із вибухами!
Луна сміється і клацає канал. На екрані з’являється старий вестерн. Кастіель дивиться, як ковбой стріляє в повітря.
— Це… простіше.
— О, так, — каже Дін. — Це наша мова.
Луна тихо штовхає Каса плечем.
— Не переймайся. Люди теж не розуміють любов.
Кастіель дивиться на неї дуже серйозно.
— Я думаю, це неправда.
Луна на секунду завмирає.
— Чому?
— Бо ви продовжуєте її шукати.
Луна мовчить. Сем зиркає на них. Дін робить вигляд, що нічого не помічає. Телевізор гримить пострілами.

На екрані вибухає машина. Дін задоволено киває, ковтаючи пиво.
— Оце кіно. Без сліз, без обіймів, просто святе насильство.
Луна закочує очі, але усміхається. Кастіель дивиться уважно, ніби вивчає нову форму людської поведінки.
— Він стріляє, не перевіривши, чи винні ці люди, — каже Кас. — Це нелогічно.
— Це екшн, — відповідає Дін. — Тут логіка заборонена.
І раптом… ПУФ. Посеред кімнати з’являється чоловік у яскравій сорочці, з пакетом солодощів і самовдоволеною посмішкою.
— Оооо, сімейний кіновечір без мене? Це боляче, дітки.
Сем навіть не піднімає очей.
— Гавриїле.
— Скучили?
— Ні, — одночасно відповідають Дін і Сем.
Гавриїл уже стоїть за диваном і зазирає через плече Кастіеля, потім повільно переводить погляд на Луну. Потім знову на Каса. І його усмішка стає хижою.
— Ого. А тут у нас що? Ангельський курс “Людські емоції для чайників”?
Луна хмуриться.
— Не починай.
— Я навіть не починав! Я тільки прибув і вже бачу драму, напругу, ніяковість…
Гавриїл клацає пальцями — у нього в руках з’являється миска карамельного попкорну.
— …і романтичний підтекст, який можна різати ножем.
Кастіель повертається до нього абсолютно серйозно.
— Ми дивимося бойовик.
— Так-так, — киває Гавриїл. — А перед цим, випадково, не було повільних поглядів і питань про поцілунки?
Дін давиться пивом.
— Я знав! Я знав, що це дивно!

— Діне, — бурчить Луна.

Гавриїл обминає диван і падає між ними, ніби так і треба.

— Отже, братику, — звертається він до Каса, — ти тепер вивчаєш людську близькість на практиці?

— Я намагаюся зрозуміти людей, — відповідає Кастіель.

— Ага. І випадково вибрав сестру Вінчестерів як науковий матеріал?
Луна штовхає Гавриїла ліктем.
— Ще слово — і я знайду спосіб тебе вигнати без трюків.
— О, я люблю, коли смертні мені погрожують, — муркоче він. — Це так зворушливо.
Гавриїл нахиляється до Каса і шепоче, але так, щоб усі чули:
— Тільки скажи чесно… ти ж не розумієш, чому, коли вона поруч, у тебе всередині стає тихіше?
Кастіель завмирає. Луна теж. Сем повільно піднімає голову. Дін перестає жувати.
Кастіель відповідає спокійно:
— Я… відчуваю стабільність.
Гавриїл переможно клацає пальцями.
— Ооо, ми ростемо! Це вже майже поезія!
Луна штовхає архангела:
— Гавриїле.
— Так, сонце?
— Замовкни.
Гавриїл усміхається ще ширше.
— Ні.
На екрані черговий вибух. Але в кімнаті стає ще гарячіше, ніж від телевізора. Дін зітхає.
— Чудово. Тепер у нас ангельська мелодрама.
Гавриїл піднімає попкорн.
— Я б назвав це “Коли архангел псує атмосферу”.
Луна не витримує і сміється. Кастіель дивиться на неї і ледь помітно теж усміхається.