1

Аарон сидів у бібліотеці, оточений товстими томами книг, їхні сторінки давно втратили свіжий запах і тепер видавали легкий аромат часу і старого паперу. Стрілки годинника повільно, але впевнено рухалися вперед, а його очі, вже втомлені від постійного читання, ковзнули до вікна. Там, за склом, в м’якому світлі заходу сонця, день почав повільно згасати.

Золоте світло заливало кімнату, кожен запилений стіл вигравати теплими відтінками. Оранжеві, рожеві й пурпурні кольори перепліталися в небі, утворюючи майже магічну палітру, яка контрастувала з його перевантаженим свідомістю світом слів і знань.

Він зітхнув і злегка потягнувся, відчуваючи, як його спина нарешті відійшла від напруги багатогодинної роботи. Світло стало м'яким, приглушеним, наче нагадування про те, що час для відпочинку приходить разом із заходом сонця. "Ще трохи," — подумав він, та, вслухаючись у тишу бібліотеки.

Сьогодні тренер відмінив їхнє вечірнє тренування, тож нічого не може завадити блондину просидіти тут до кінця робочого дня бібліотекарки. Здавалося, що це єдине місце, де не було шуму і гаму, спричиненого його сусідами по кімнаті чи іншими членами команди, лише ласкаюча слух тиша. Лише тут він міг у спокої дописати всі накопичені борги по конспектам, завершити презентацію, над якою працював останній місяць, та забути про всі проблеми, які так і лізли в його життя.

За горою навчання він не згадував про Кейтлін. Про її густе коричневе волосся, яке на сонці чарівно переливалося і віддавало рудими відтінками, про гарні блакитні очі, в яких він тонув кожного разу, як вона погляне на нього. Вона була його ідеалом, його найбільшим коханням, яке він так і не зміг втримати.

Угода — це те, що він ненавидів більше за все на світі. Ендрю і його бісова угода вже забрала у Аарона двох найближчих людей. Він ненавидить за це брата. Невже йому так подобається забирати все, що у нього є? Надія, кохання, материнська, як би вона не проявлялася, любов — він втратив все. Проте більше, ніж брата, він ненавидів себе. Якби він сам не написав Ендрю того проклятого листа, якби в той день не погодився на угоду, то все могло скластися інакше.

— Аарон, час роботи бібліотеки вже завершується, ти все встиг доробити чи мені відкласти твої книги до наступного разу? — доброзичливий голос уже не молодої працівниці, в якому не було й натяку на дорікання, ніби привів хлопця до тями. Він навіть не помітив, як поглибився у власні роздуми, просто марна трата часу.

— Ні, я вже все дописав. Дякую вам, міс, — з легкою усмішкою відповів він та почав збирати спочатку власні речі до рюкзака, а потім допоміг зібрати зі столу інші книги.

— Ох, не варто. Я зможу прибрати все сама, — своїм ніжним голосом проговорила вона. І саме через таке ставлення до нього Аарон обожнював цю жінку. Він заздрив її дітям, про яких вона інколи згадувала в їхніх діалогах. Якби його мати була такою, якби вона була хоч жива, то все могло б налагодитися — будь-які стосунки можна налагодити і покращити. Але його мати мертва.

— Що ви, мені не складно, — відповів він і переніс цілу стопку книг до столу, де в подальшому їх перевірять на цілісність та повернуть на полички. — Гарного вам вечора.

— І тобі, любий.

***

В коридорах гуртожитку було майже порожньо, тільки інколи хтось спускався по сходах. Сьогодні був вечір спільного перегляду фільмів з усією командою, на який він не планує йти. Взагалі, всіх "монстрів" обов’язково залучають, оскільки саме вони найбільше тримають дистанцію, але Аарону байдуже. Якщо зараз є чудова можливість посидіти наодинці у власній кімнаті, то він від неї не відмовиться. І байдуже, що Нікі надсилає йому двадцяте повідомлення з питанням, де він.

Двері в їхню кімнату були не замкнені. Він приб’є кузена. Невже так тяжко запам’ятати, що двері завжди мають бути замкнені на ключ? Це гуртожиток, де завжди щось у когось крадуть, а перспектива втратити власні речі Аарону зовсім не подобається. Ох, ліпше б він пішов на вечір кіно, а не застав цю кошмарну сцену.

Аарон стояв приголомшений, ніби світ навколо нього в одну мить розсипався на дрібні уламки. Серце гулко вдарялося в груди, наче намагалося вирватися, кров пульсувала у вухах. Перед ним, на дивані, він розгледів свого брата-близнюка, який сидів до нього спиною, а поряд з ним був той, кого в такій ситуації хотілося бачити найменше, — Ніл. Ніл-хай-буде-проклятий-Джостен. І вони, очевидно, не книги читали, а цілувалися. Прямо у їхній вітальні. Коли за угодою стосунки були заборонені. Коли ще місяць тому Ендрю змусив його розійтися з Кейтлін. Зрадник.

Аарон ще декілька секунд дивився на них, приголомшений тим, що бачив. Це вже була не просто зрада — це було приниження. Біль, злість і відчуття безсилля змішалися в його голові, створюючи хаос, який поглинав будь-яку можливість думати тверезо.

Пальці мимоволі стислися в кулаки так міцно, що нігті впивалися в долоні, але болю він не відчував. Усе його тіло тремтіло. Задушливий гнів викручував кожен м’яз, кожну думку. «Як ти міг?» — ці слова висіли в повітрі, але замість них вирвалися лише короткі, різкі подихи, що переросли в сміх. Гучний, який вже ніхто в кімнаті не зміг ігнорувати, сміх. Він такий дурень, що повірив, що підкорився волі брата. Вся їх угода з самого початку не важила нічого.

— А ти молодець, Ендрю, я прям захоплююсь тобою. Так яро виказувати важливість цих дурних угод, щоб потім самостійно їх порушувати. Браво, — він навіть заплескав у долоні.

Як тільки Ніл почув чужий голос у кімнаті, то одразу відпрянув від свого «не хлопця» та перевів погляд на людину, що так нахабно перервала їх заняття. Ендрю повторив його дії. На його обличчі, як завжди, була байдужість та відстороненість, навіть коли побачив власного брата, який розкрив їх маленьку таємницю.

— Навіть нічого не скажеш? Як це все ж таки схоже на тебе, — далі він перевів погляд на Ніла, який ніби скопіював поведінку його брата. — Джостен, даси мені поговорити наодинці з моїм любим братиком? — його голос був наповнений саркастичністю та злобою, яку Аарон навіть не намагався приховати.

Джостен лише на мить поглянув в обличчя Ендрю і після легкого схвального кивка вийшов за двері. У кімнаті стояла напружена, гнітюча тиша, ніхто не хотів починати діалог першим. Точніше, Ендрю було байдуже, в той час як Аарон хотів почути його пояснення чи виправдання.

— Так і плануєш мовчати, чи все ж поясниш, що я тільки-но побачив?

— А що ти побачив? — безтурботно уточнив старший з братів.

— Не прикидайся дурнем! Що в тебе з ним? Ти вже забув про нашу угоду? Як перестав пігулки пити, так і пам’ять відшибло? — тепер він не стримував себе і виливав усе своє невдоволення. Але ще більше його дратувала байдужість близнюка до цієї ситуації. — Хоча мені байдуже, начхати. Ти змусив мене розійтися з Кейтлін, погрожував їй ножем, а зараз зажимаєшся з ним! Як ти міг? — з кожним виголошеним словом десь в районі грудної клітини стискало більше і більше. Навіть дихати ставало складніше, а в очах неприємно щипало від цього торнадо емоцій.

— Ну і що ти хочеш почути? — нудьгуючим голосом відповів він на всі звинувачення. — У нас з ним нічого немає, тож я нічого не порушив на відміну від тебе.

— Брехня! — викрикнув він у відповідь. — Ти просто брехун! Вже декілька місяців вся команда обговорює ваші стосунки!

— Тоді вони дурні, нічого немає.

— Тоді відмовся від нього, — ох, Аарон помітив цей секундний погляд, важко помітний, але він був чимось. Порушення від звичних емоцій означало, що Джостен був чимось більшим за “нічого”, і Аарон мав намір відняти це у брата. Так само як брат відібрав у нього Кейтлін. — Якщо Джостен — це просто “нічого”, то обірви з ним зв’язок.

Мовчання затягнулося. Здавалося, Ендрю бажав пропалити в ньому дірку, чекаючи, коли той відмовиться від власних слів, але Аарон терпляче мовчав.

— Ні, — нарешті відповів старший. І це слово стало найбільшим ударом для молодшого.

— Тоді розірви нашу угоду, — після здавалося вічного мовчання все ж промовив Аарон.

І після такого ж довгого мовчання послідувала відповідь: «Добре, я розриваю нашу угоду».

Аарон нетямив себе від люті. Як Ендрю може так вчинити з ним? Він зрадник! Бісовий зрадник! Його серце шалено билося у грудях, ніби от-от вирветься з грудей та предстане перед цією закоханою парочкою. Але так він хоча б помре миттєво, і йому не доведеться розбиратися з наслідками.

Бо… Хто він без Ендрю? Його життя завжди крутилося навколо брата-близнюка, але якщо їхній зв’язок розірветься, то ким залишиться Аарон? Він перестане бути нормальним з близнюків, його вишвирнуть з «монстрів» і лишать самого. Його покинуть усі. Він не спілкувався з іншими старшокурсниками, його колом спілкування завжди були «монстри» і черлідерки, проте після розриву з Кейтлін і це зникло.

Невже Ендрю зробив усе це навмисно? Ізолював від інших, аби потім покинути й розважатися з безпорадного становища брата? Хворий покидьок! Та пішли вони всі! Аарону ніхто не потрібен, він впорається і без них.

Але спочатку він покине це місце. Піде якомога далі від них усіх. Не вимовивши жодного слова, Аарон вибіг з кімнати — або вже колишньої кімнати, якщо Ендрю вирішить викинути всі його речі й поселити нового коханця. Здається, по дорозі він помітив Нікі, який намагався щось сказати, але Міньярд його не чув. Він просто йшов, йшов куди очі бачать.

***

Аарон втратив рахунок часу. Здавалося, він ішов вічність. На вулиці вже давно була непроглядна темрява, і лише поодинокі вуличні ліхтарі створювали світлі острівці серед мороку.

Хлопець підійшов до одного такого й сів прямісінько на асфальт, спиною облокотившись на високий ліхтар. Він думав, що йому робити далі. У нього більше не було друзів, до яких можна звернутися, не було більше дому, в який можна повернутися, і, здається, скоро не буде родини. Одного слова Ендрю буде достатньо, щоб Нікі перестав навіть вітатися. Нікі завжди виконував вказівки його бриткоголового близнюка.

Міньярд дістав свого телефона з кишені. Там уже була купа пропущених від Нікі. Схоже, Ендрю ще нічого йому не пояснював, можливо, навіть слова не сказав. Це дуже в його стилі.

Трохи поміркувавши, Аарон вирішив перевірити свої кишені. Там він знайшов саме те, що очікував, а саме — 50 доларів. Цього мало вистачити, аби доїхати до старої домівки. Тож, підвівшись на ноги, він попрямував прямісінько на автовокзал, щоб взяти квиток на нічний рейс і провести найближчі три години в дорозі.

Так і вийшло. Цілих три години він провів у майже порожньому автобусі, перш ніж дістався до потрібного містечка.

Озирнувшись навколо, Аарон відмітив, що майже нічого не змінилося за стільки років. Усе ті ж старі магазинчики, деякі занедбані будинки, скрипучі дитячі майданчики, які в нічній темряві здавалися зловісно тихими, його минула школа, яку він так і не закінчив…

Від цих краєвидів щеміло серце, і чим ближче він підходив до свого дому, тим сильніше починав задихатися. Якийсь невидимий тягар тиснув на його грудну клітку так сильно, що здавалося, ніби вона зараз трісне.

І ось він прийшов. Старий дім зустрів Аарона німим спокоєм. Він знав, що там уже давно живе нова родина, і він не має права називати його своїм, але стільки спогадів там залишилося…

Хлопець сів на бруківку навпроти будинку і не міг відвести погляд. Усе тут навколо нагадувало не так дитинство, як його матір. Вона теж його зрадила, так само, як і брат. Вони навіть чимось схожі: спочатку дали відчуття, ніби Аарон нікому, крім них, не потрібний, а потім покинули.

Схоже, це проклята сімейна риса Міньярдів. Ти або знищуєш своїх родичів, або будеш знищеним. І, схоже, Аарон не в першій категорії. Це навіть смішно.

Можливо, саме тут руйнувалася остання ілюзія родини, якої він прагнув більше за все. Руйнувалася перед будинком, що став початком усіх його спогадів і водночас джерелом найглибших ран.

Дивно, як одне місце може вміщати в собі ціле життя.

Тут усе почалося. Тут же і залишиться остання частина його самого — хлопчика, який колись вірив, що любов рідних є чимось справжнім.