Мисливець на птахів

Бровкове життя більш-менш налагодилося. Гуркіт зник, відійшов. Так само як відійшли й два брати, що були його попередніми господарями. Вони так і залишились лежати під обгорілими завалами. А Бровко, перегризши ланцюг, мусив шукати новий прихисток. Ним виявився двір в сусідньому селі.

Тепер він качався на маленькому квадратику трави, що розділяв залишки сараю та город. В центрі тої поляни стояв заржавілий мангал. Люди що тут колись жили теж любили вогнища та шашлики, як і його попередні господарі. Бровко бачив їх кілька разів. Чоловік, жінка та дитина років тринадцяти приїжджали кілька разів, щоб порозгрібати руїни хати та одного з сараїв, а після поїсти шашликів. Вони виявилися добрими: не стали сердитися на Бровка за те що він оселився в залишках сараю, не злякалися, а навпаки - пригостили Бровка сирим шматочком м'яса. Також кілька разів він бачив стару жінку, що залишає для нього корм та обривала ягідні кущі на городі.

Раптом почулись кроки. Бровко схопився на лапи та нашорошив вуха. Врешті по кривій доріжці з бетонних плит вийшов той самий чоловік, глава сімейства! На цей раз він не обмежився рюкзаком за плечима - також мав в кожній руці по сумці. Але з ним було щось не так... Коли він йшов, то прикульгував на праву ногу. Бровко міг тільки здогадуватися, яка це трагедія для двоногих! І в спробі підбадьорити чоловіка, пес кинувся до нього на груди. Але знову ж таки... Голос чоловіка відображає радість, а ось з обличчям його було щось не так. Воно неначе заніміло на половину, перекосилось.

Відсторонившись, чоловік почав розклалась на лавці перед вцілілим сараєм. Бровко спробував засунути морду в одну з сумок - там пахло смаколиками. Чоловік не звертав на нього уваги, дуже вже був зайнятий іншою, найбільшою сумкою. Звідти він дістав подушку з покривалом та розмістив їх на лавці. І тільки після цього він взявся за порятунок порції м'яса від Бровка. Але в нього нічого не вийшло. Права рука, котрою він після короткого «фу» дістав пакет, не змогла його втримати.

По кривій бетонній доріжці потекла кров, з розірваного пластику вивалилось м'ясо. Соковите, запашне, що так і манило його з'їсти... Бровко підняв насторожений погляд на чоловіка. Обличчя його не виражало нічого. Він дивився кудись в далечінь за межами паркану, а не м'ясо чи собаку. А потім махнув рукою та ліг собі на лаву, склавши на грудях руки.

Бровко сприйняв це як дозвіл. Він взявся обережно їсти, намагаючись не проковтнути забагато пластику. Колись він з'їв порцію сосисок в упаковці. В нього потім дуже болів живіт, а господарі взагалі зробились лютими. І певно для покарання вони відвезли його в те страшне місце з білими стінами та іншими нещасним тваринами. Аж згадувати лячно! Живіт болів ще довго, та й ходити після того візиту було важкувато.

Закінчивши трапезу, Бровко знову подивився на чоловіка. Той вже спав. Посеред білого дня! Похитавши кошлатою головою, пес пішов займатися звичними справами: качанням на травичці та полюванням на дзижчащих джмелів. Останнє було особливо небезпечним, але результат того вартував. Так закінчився той день та пройшла ніч. Чоловік маже весь той час спав, зрідка прокидаючись для походів за сарай.

На наступний день він знову не звернув уваги на те, що Бровко знову вишукує щось в сумці з продуктами. Він був повністю поглинутий конструюванням чогось з мотузок. Бровко знову згадав про своїх старих господарів - вони були мисливцями, як і будь-які люди, використовували для цієї справи дивні засоби. Але вони ніколи не намагалися зібрати нічого нового, і не лаялися так злісно як цей чоловік, коли в них чогось не виходило. Можливо, тому що їхні руки працювали справно?

Попри певні незручності, чоловік таки зміг сконструювати те що він хотів. Мало не вперше Бровко побачив на його обличчі таку щиру посмішку. Полишивши свій виріб на лавці, чоловік пішов до сараю. Повернувся вже зі стільчиком, що навіть в собачих очах Бровка виглядав дуже не надійним. Знову усміхнувшись, на цей раз якось дивно, чоловік відібрав у Бровка сумку. Але на цей раз для того, щоб просто викинути її вміст на доріжку.

А потім він рушив на город. Бровко пішов за ним слідом. Йому було цікаво, на кого ж збирається полювати цей чоловік. Та ще й на власному городі!

Чоловік пройшов зовсім недалеко - до першої яблуні, під якою вже цвіли залишки клумби. Вилізши на стільчика, він взявся прив'язувати мотузку з петлею до найміцнішої на вигляд гілки. Бровко з цікавістю спостерігав за процесом. Цікаво кого він зібрався ловити таким чином. Птахів? Він мисливець на птахів?

Але натомість чоловік сам поліз головою в петлю. Він хоче вполювати сам себе? От телепень! Бровко не міг змиритися з подібним розкладом. Він не придумав нічого краще, ніж стати на задні лапи та пертися передніми чоловіку в груди. А також, поглянути прямо у вічі цій людині та максимально енергійно закрутити хвостом.

Здавалося, вони простояли так цілу вічність. А потім права нога в чоловіка почала підкошуватись. Зітхнувши, він зняв з шиї петлю та важко сів на стілець. Погладив Бровка, який все ще був поряд. Його погляд знову був спрямований кудись поза межі сусідського паркану, але рука залишалась лежати на голові Бровка.