1.

Трибуни зазвичай порожні на сезонних тренуваннях, але сьогодні я побачив компашку дівчат із першого курсу. Вони прийшли подивитися на хлопців. Найнеприємніша серед них Трейсі. Вона ненавидить мене, а я її…

Не переварюю чирлідерок, вони всі тупі, але з пружними дупами.

Трейсі саме така. Грудаста блондинка з картинно-блакитними очима. Вони з Патріком зустрічаються. Тому що Патрік, мій друг, натурал. А ще він грає в американський футбол як нападник. Бомбардир.

А я люблю фотографію, всюди беру з собою фотоапарат. І в мене, напевно, мільйон фоток Патріка. Я знімав його у школі, майже щотижня, а потім і в коледжі. Але я фоткаю не тільки людей, а все, що бачу. І роблю це досить непогано.

Принаймні мої фотографії всі хвалять, і один раз я навіть виграв конкурс.

— За ким ти стежиш? — запитала в мене Бейб.

Вона неформалка. Чорне волосся, зухвалий макіяж і купа пірсингу. Ми разом працюємо в редакції студентської газети.

— Ні за ким, я просто фоткаю.

— Ага, а я просто так запитала. Кажи! Ти ходиш сюди майже щодня вже місяць. У чому підвох? Хочеш зняти чирлідерку?

— Я схожий на любителя силіконових ляльок?

— Ти схожий на задрота, — без тіні жалю відповіла Бейб.

— Я і є задрот. У школі я ще на тромбоні грав.

— Та ну? А я думала, все не так погано.

— Гірше нікуди.

Патрік дав пас, і я вирішив спіймати кадр, губи Бейб розрізала розуміюча посмішка.

— Патрік МакКінлі, як я не здогадалася.

— Здогадалася про що? — удав, що не зрозумів.

— Ти за ним стежиш.

— Я ні за ким не стежу! Взагалі!

Бейб вихопила в мене фотоапарат і прогортала кадри.

— Мда… Ти безнадійний, — я забрав у неї камеру й уже приготувався захищатися. Але Бейб замість того щоб промити мені мізки просто розвернулась і пішла до виходу.

Я побіг слідом.

— Ну і що? Ти нічого мені не скажеш?

— Тобі з ним нічого не світить, — відрізала Бейб.

— Наче я й без тебе не знаю, — відповів їй.