Розділ 4

Від такого привітання Ау здивувалася, Софі зашарілася, а Ровін скривився.. Всі стояли шоковані.

- Дідусю, вітаю. – Привіталася Аурелія задля розбавлення дивної ситуації.

- Привіт, внучко. – Розтягнувся в посмішці дід. - Тебе впізнаю, а от цю парочку ні. Невже вони хочуть почути історії про давні млини, страшні катування. Чи про час, коли вся історія писалася на білосніжнім снігу?

- Ні, ми прийшли дізнатися про духів.

Старець презирливо зиркнув на дівчину, ще раз з-під товстих сірих брів подивився на кожного з команди, затримавши погляд на хлопцеві, та вийшов на ґанок, зачинивши за собою двері.

- Ох, діти-діти, не потрібно вам те. Духи – забуте вірування, за яке раніше страшно карали. До речі, саме з того часу пішла більшість катувань, про які я пропонував вам розповісти.

Дід говорив то з таким виразом обличчя, що Ровіну перестав знаходити собі місце. Якщо катували прихильників духів, то це період становлення віри в Місяць..

« Навіщо так дивитись на мене. Таке враження, наче він знає, що я зневажливо ставлюся до Місяця.. Проте це неможливо, в мене навіть вінець з місяцем.»

Поки ельф намагався зрозуміти, що саме його так налякало в словах божевільного, він погладжував складене за спиною крило. Його це заспокоювало.

Старигань тим часом продовжував, зітхаючи:

- Страшні часи, про які майже нічого не відомо. Забудьте, та й йдіть собі далі тихенько. І не патякайте на право та на ліво.

- Ми вважаємо, що те, що ельфи не завжди можуть мати крила – це покарання від драконів.

Дід, привідкривши знову тяжкі двері, показав чуба та мовив:

- Це логічно для кожної особи, яка хоча б трохи цікавиться історією. Просто про це не говорять, тому що наслідки будуть непередбачуваними.

Аурелії на мить забракло повітря від відчуття, що її ідеї й думки знецінили.

- Шляхи драконів та ельфів розділилися після пандемії. Якщо вірування в духів зникло в той час, то, можливо, саме ця релігія привела до поширення хвороби..

- А церкву Місяця посилили, щоб народові було у що вірити, - сказав зібравшийся до купи Ровін та додав: - але все ж цікаво, чому тоді зараз ельфи та дракони майже ніяк не контактують. Більше цього, рептилії навіть не пролітають над нашим островом, вони завжди оминають нас по величезній, - потягуючи слово та показуючи пальцем у повітрі підкреслив Ро, -  дузі.

Софіна розуміла, що додати до цієї розмови їй нічого, тому розглядала будиночок. Зібрані з грубих колод стіни, два поверхи, перший з яких дуже високий та майже не має вікон. Дах, що якось дивно височів шпилем догори. Запах моху біля будівлі посилювався, пронизуючи тканину її одягу.

- Хм.. Цікаве спостереження. – Навіжений вийшов з-за дверей, пригладжуючи бороду. - Ти і справді схожий на друга Аурелії. Навряд чи така дівчинка стала спілкуватись з нецікавими особистостями, яким нічого від світу не треба. А як щодо тебе, красуне?

Кучерява ельфійка не очікувала такої швидкої уваги до себе, тому розгубила всі думки, що мала. Мить повагавшись, дівчина зізналась, що їй здається, що духи зліють з кожним століттям.

- І як це обурення проявляється? – Запитав дід, почухавши потилицю.

- Здається, вони якось впливають на світ. Коли це було чувано, щоб вовчиця вивела зграю вовченят на свіжу стежку, ще й прямо перед трьома потенційними загрозами..? Птахи поступово наче забувають техніку плетіння гнізд. – Софі окинула поглядом навколишні дерева та вказала на одне з них, назву якого, ніхто крім неї, не знав. – Ось, навіть рослини почали пускати або більше, або навпаки – менше листя, як це. Це все так.. Неправильно. Можливо я божеволію, але інколи здається, що ліс хворіє..

- Так, божевільний тут лише я, - дід хихотнув та продовжив: - навіть якщо це так, це може бути пов’язано з безліччю речей, а не лише духами. Особливо враховуючи те, що більшість з них взагалі не мали особистості, хохохо.

- Більшість? Тобто якісь мали розум та саме з ними можна було зв’язатись через ритуал з коштовним камінням!

Радісна від нової крихітки інформації Аурелія почала переминатись з ноги на ногу.

- Ох-ох-ох, проговорився.. Що ж вами робити.

- Діду, не знаю у яку гру Ви з нами граєте, але розповідайте все, що знаєте.

Посмілішала Софіна, коли зрозуміла, що її з Ровіном просто перевіряли. Хлопець в цей час намагався втримати себе в купі.

« Дивне місце, я не можу рівно стояти..»

- Хлопче, а ти чого мов хмільний та крила потираєш? Через щось хвилюєшся?

- Та ні, просто аромат справжнього лісу п’янить. Діду, ти як взагалі сюди потрапив?

« Давай же, зміни тему та відчепися від мене..»

- То довга історія, яку, можливо, ви почуєте трохи згодом. Звичайно, якщо ти поясниш мені, чому саме тобі тут так дурно. Що ж, якщо хочете почути все, що я знаю про духів, то віддайте мені те.. Що допоможе показати вам справжнє обличчя віри. Це щось ближче, ніж ви думаєте.

Сказавши це, дід з несподіваним грюкотом зачинив будинок, залишивши компанію стояти і дивитись на двері.

- І.. Що це було? – потираючи потилицю спитав хлопак. – Він і справді дуже дивний, але завдання від нього ще дивніші.

- Ну, я хоча б скоротила наші теревені до більш-менш нормальної розмови. Прийшли б ви сюди без мене, то години три б намагалися зрозуміти, про що він взагалі говорить. – Опустила плечі Ау.

- Нагадай, як ви познайомились? – поправляючи сережку на губах запитала Софіна,.

- Це занадто довга історія, нам зараз не до неї. – Аурелія розвернулась до друзів та продовжила: - і що ж ми будемо робити? Він сказав, що ми маємо йому щось віддати таке, що могло б показати.. Обличчя віри? Е…

- Можливо це якийсь молитовник. Ну, де записані, наприклад, справжні, а не відредаговані молитви.. Ровіне,  у тебе вдома такого під подушкою немає? – З хитрою посмішкою викинула з- під лоба молода студентка.

- Ні.. – Скривився юнак. - Немає. І в церквах читають справжні молитви. Думаю, це якийсь дорогоцінний камінь. Чи щось, що ще потрібно для ритуалу. Ау, він тобі більше нічого про це не казав?

- Та наче не було такого. Але думка про молитви мені подобається, вони якісь наче вилизані.

- Так-так, погоджуюсь, - закивала Софіна, - останнім часом я постійно вслуховуюсь у тексти. Через це є відчуття, наче.. Не знаю як пояснити…

- У мене теж таке, Софі. Можливо, так і має бути.. А, ну і додам, що їх заборонено змінювати.

Запала тиша. Всі думали, що робити далі та що ж йому такого дати.

- Якщо теорія Софіни підтвердиться, - почала після паузи Аурелія, - то духи і справді впливають на світ. Гадаю, якщо в них є свідомість, то вони б мали якимось чином… Змушувати проводити ритуали. Або.. Чи може це означати, що світ змінюється не через духів, а завдяки накопиченій енергію в коштовностях? За п’ятсот років така сила могла б спричинювати всі ті катастрофи та змінювати закони природи.

- Дорогоцінне каміння добували тільки в горах півночі, Аулю. А природа ламається скрізь. Навіть тут, у нас, де гір немає. Згадай ту ж вовчицю.

Софіна завжди особливо яскраво відчувала почуття оточуючих, навіть тварин. Схоже, саме тому вона взагалі вирішила пов’язати духів та звірів, про яких багато читає в місцевій бібліотеці.

- Тоді, це може бути побічний ефект. Типу духи почати давати енергію не лише камінню, а й усьому оточуючому..

Ровін хотів ще щось додати, але з хатинки почувся сильний кашель, а потім дід у відкрите вікно на другому поверсі закричав:

- Холодно, друзі! Потрібно більше тепла!

« То ти ще й підслуховуєш? От старий збоченець»

Очі хлопця закотилися під лоба, а Софіна почала поправляти свій вінець, який скотився мало не на очі через занадто сильну задерту голову.

- Раніше ж в вінцях носили коштовності..? Так? – Аурелія погано знається в моді, а тим більше в тій, яка була поширена ще пів тисячоліття тому.

- Так. Хотілося б, звісно, щоб і зараз можна було, але ця довбана пандемія відібрала у нас таку красу! – Обурено просичала любителька моди й краси.

- Тепло.. Ровіне, твоя сімейна реліквія. Скільки їй?

- Не надто багато, років сто двадцять. Але макет той самий, що раніше такі носили лише жерці за законом.. Але тепер можна всім, тому їх так багато на вулицях. А що?

- В вінцях священників історично не було місця під коштовність.. В фольклорі сказано про те, що воїни завжди брали на поле бою коштовності. Наче щоб прикраси набралися якоїсь енергії. Вважалось, що це просто сила волі воїнів, але..

- Вже тепліше! Але додайте ще трохи тепла!! – Кричав дід десь зсередини будівлі.

« Через цей звук є відчуття, наче той дім не має в собі нормальної кількості простору,- подумала шокована Софіна, - як взагалі можна жити в такому величезному домі та не мати вдосталь простору?»

- Людське тепло..

Ровін та Аурелія одночасно промовили це, та почали шукати в головах ідеї, як підкріпити цю теорію. За мить почувся страшний грюкіт дверей. В них стояв задоволений дід зі складеними на грудях руках.

« Цікаво, куди поділася твоя палиця та вдавана біль у спині», - подумав усміхнутий хлопак.

- Так, то що за річ ви мені дасте?

- Діду, не біжи поперед батька в пекло, ми ще не встигли до цього додуматись.

Ровін заусміхався ще ширше, оголивши свої на диво загострені ікла. Дід в цей час зрозумів, що поторопився та знову зачинив двері.

- Що ж. По-перше, він і справді дивний, по-друге, він може вбити цими дверима..

- Софіне, краще думай, що йому такого дати!

Знову тиша, тільки струмок чути.

- Ну.. Єдине каміння, яке знаходилось біля живого тіла, це мій браслетик, але він малий та не з коштовностей..

Двері знову гучно відкрилися, погрожуючи вилетіти з петель.

- А ви швиденько! Вам страх як пощастило, що ви такі розумашки й такі різні. Інакше мені довелося б відправити вас у гарячий солоний казан за пошуком кам’яних прикрас, які не знімаються з тіла роками.