Розділ 1

Ніхто не просив мене шукати відповіді. Особливо ти.

Глибока ніч. Аурелія сидить за письмовим столом, більше схожим на цілковитий хаос, ніж на робоче місце звичайної студентки. Присмоктуючи чергове гусяче перо, дівчина позіхає й намагається вже добрі пів години зрозуміти, де вона побачила зв’язок між втікачем з психіатричної лікарні на сході та зруйнуванням Північного університету. Зі сторони ліжка, яке з якоїсь дивної причини стоїть якнайдалі від вікна, долинає звук. Ельфійка заспаними, але тепер збентеженими, очима намагається розгледіти щось у темряві. Нічого не видно.

- Що за..? – дівчина піднімається, бере майже розтоплену свічку та йде в бік ліжка. В якийсь момент, коли вона вже майже у цілі, на неї вискакує Ровін.

- БАМ!! Злякалась? – Із характерною посмішкою говорить високий, як завжди розкошланий, хлопець. - Ти що, знову страдаєш своєю дурнею до самої ночі?

Очі Аурелії округлилися від шоку, змусивши тоненькі брови підскочити й сховатися за чубчиком.

- Сам ти дурня!! В мене тут взагалі-то важливі справи вирішуються. – З помітною невдоволеністю в хриплому голосі кричить студентка. – Ти взагалі що тут робиш?

- Я? Навіть не знаю.. – Награно стукаючи по підборіддю довгими пальцями, замислився Ро. - Прийшов за покликом твого бідного жіночого серця. – Продовжує своє знущання самовдоволений хлопак.

- Та ти зовсім здурів, чи..

Дівчина неочікувано прокидається. В черговий раз виявилось, що спати на стрічковому дереві це величезна помилка. Внизу гуляє стадо диких кабанів, які підіймають такий ґвалт, наче Ау не в лісі, а на центральному базарі.

- Ох, чому цей дивак постійно сниться мені, коли я ночую на вулиці. Це вже більше схоже на дивну закономірність, ніж на співпадіння, – потираючи подерту деревиною щоку, жаліється сама до себе студентка. За мить вона помічає через негусте листя, що сонце вже підіймається. – Невже я так довго спала..? Зараз година сьома, напевно. А в мене, як завжди, ні гребінця, ні струмочка близько, щоб вмитися. Доведеться йти в стані побитої собаки по місту.

Красуня опускається до зеленої трави на напівпрозорих крилах, оминаючи кабанів, які вже закінчують свою нічну роботу.

« Добре вам, такою великою сім’єю живите».

Від неочікуваної миті ніжності вона усміхається сама до себе. Трошки розім’явшись після довгої ночі, ельфійка якнайшвидше дістається до одного з найбільших міст сходу -  Інітіума. Дівчина йде широкою, як для цього місця, вулицею. На ній - широкі світлі лляні штани та коричневі сорочка з різнокольоровими ґудзиками. Ау вже не звертає уваги на дивні погляди оточуючих. На неї навіть білки в лісі косилися, не те що ельфи.

- Так, добре, зараз потрібно швиденько дійти до дому, там привести себе в порядок, - загинає пальчики та говорить під носа, - поснідати та.. сідати за повторення історії стародавніх ель..

- Агов, Ауреліє! Що ти там собі такого бормочеш під носа? Ходи-но сюди! – Без зайвих думок кричить через пів вулиці доволі знайомий голос. Один із останніх, які зараз хотілось би чути.

Піднявши голову та оглянувши все навколо себе: житлові невисокі будиночки, вхід до парку, невелику кав’ярню та.. А ось і блондинчик.

- Та ти знущаєшся з мене?! – Вирвана з власних думок, ельфійка йде не самою привітною ходою до знайомого. – Снишся мені ні з того, ні з сього. Зараз з’являєшся нізвідки, хоча живеш ти за пів міста звідси! Що конкретно зараз ти від мене хочеш?

Розставивши руки в боки кричить Аурелія, поки хлопець здоровенними очима дивиться на неї, явно жалкуючи, що взагалі вміє розмовляти.

- І тобі привіт.

- Ой, так пробач просто..

Кинувши погляд на друга вона побачила не ображене обличчя, а хитрющу посмішку. Таку він використовував завжди, коли вирішував, що прийшов час побісити подругу.

- Хлопче.. Ти мені тут свої беньки не розтуляй. – Покрутила пальчиком біля його носа. – О, газета. Сьогоднішня?

- Так, ще навіть тепла, - Ровін розмазав частину чорнил пальцем, - та дуже цікава. Наприклад, тут розповідається про знижки на детективні книги.

- Твої детективчики почекають. Краще розповідай, що в світі трапилось, поки я реконструювала життя звичайного доісторичного ельфа.

- Так, я помітив, що ти не в цивілізації ночувала. – Помітивши заповзаючі на потилиці брови дівчини, вирішим змінити тему: - ну.. А так нічого нового. Нова катастрофа на півночі. Через сильний шторм затонуло декілька рибацьких човнів, які були в морі.

- Знову жертви.. – Запальний та грайливий настрій ельфійки раптом зник, провалившись їй у п’яти.

- Так, людей 6 затонуло. Стільки втрат і все через стихійні лиха.

- Не думаю, що вони стихійні, – стишеним голосом мовить дівчина.– Це трапляється занадто часто. Ще двадцять років тому ми читали про такі нещастя декілька разів на місяц, а зараз майже через день..

- Ууу, почалося.. – Закотивши очі мовив Ровін.

- Як гадаєш, це може бути якось пов’язано з посиленням магії ворогів?

- Посиленням? Ти з чого взяла це?

Ау стала струнко, в той час як хлопець це більше обперся спиною на стіну.

- А сам подумай. Навіщо через сотні років війни, саме зараз, перед початком всіх цих кошмарів, драконам будувати укріплення на островах архіпелагу з західної сторони? Раніше обходилися звичайним патрулюванням, а зараз його вже не вистачає.

- Ммм, звучить логічно, але..

Поки на вулицях міста інші ельфи працювали чи відпочивали за чашкою кави, Аурелія почала вкручувати свої ідеї в вуха другові, який просто збирався спокійно почитати газету.

- Проблема ще в тому, що це руйнує нашу хитку економіку.. Через них яблука мого улюбленого сорту подорожчали в півтора рази!!

Аурелія зупинилася на мить та розкинула руки по сторонах.

- ЯК ТИ ДО ЦЬОГО ВЗАГАЛІ ПРИЙШЛА? – Сильно кліпаючи очима, намагаючись прибрати з обличчя пасма світлого волосся, та карикатурним шоком сказав Ровін.

- А сам подумай. Вони будують такі високі мури, що вони закривають західну частину острова від вологих вітрів і через це дорожчають мої яблучка.

- О Пресвятий Місяце.. Ну ця шизотеорія вже краща за попередню, але..

- Я тут задумалась, чому взагалі у шаленого діда ніколи не видно крил. Можливо твоя ідея про те, що він просто втік з Північного університету за день до землетрусу не така вже й погана. Тоді логічно, чому він розмовляє як професор і відсутність..

Дівчина почала накручувати світле волосся на палець, демонструючи середню за власною шкалою потужності мозкову активність.

- Взагалі-то я тоді жартував.. Але давай продовжим про яблука, бо ця тема мене більше смішить. – Зухвала усмішка прикрасила освітлене ранковим сонцем обличчя юнака. - Подобається дивитись, як ти готова обвинувачувати весь світ в тому, що яблучка зросли в ціні, хах. - Ровін легенько стукнув скрученою газетою Ау лобі, вибивши її з думок. – Ау, чого мовчиш?

- Не тобі судити! – З різким поворотом в сторону Ровіна випалила Аурелія. – Ти тут три дні ходив і психував всім про те, що твої дорогоцінні стрічечки затримуються. Навіть без мене мало не дійшов до теорії, що влада приховує зруйнування заводу з їх виготовлення.

- Так тихо, то було давно і не правда.

- Звичайно не правда. Така сама не правда, як і факт того, що крила жителів сходу завжди були здатні формуватися лише в тутешньому кліматі. – Склавши руки на грудях, Аурелія почала ходити навколо хлопця по дузі, ногами підіймаючи пил з дороги. – От як ти гадаєш. Який шанс на те, що один вид, проживаючий на одному острові близько до центру! – Пауза на вдих та загострення уваги співрозмовника. - Ну бо там комфортні погодні умови, на відміну від півдня та півночі. – Рушила знову. - Еволюційно отримають крила, які пристосовані до абсолютно різних кліматів! Так, ми трохи відрізняємось ззовні, але це не пов’язано з буквально шматком нашої тілобудови!! Я тобі кажу, це все якесь дивне прокляття, яке з’явилося після пандемії драконів.

- Ну взагалі так, звучить логічно. Але нагадай, як ми прийшли до цієї теми? – Свідкуючи за подругою, з цікавістю мовить Ровін. – Бо я все ще від яблук не відійшов..

- Звикай! Яблука зараз на задній план відходять.

- Йой, добре-добре, не репетуй..

- Так, то з чим може бути пов’язана пандемія драконів..?

«Якщо вона продовжить так ходити довкола мене і зменшить дугу, то мене впечатає в стіну..» , - міркував молодий ельф, спостерігаючи за світлою головою, що кружляє довкола нього, мов маленьке сонечко.

- Ну давай так, - зупинившись та почавши загинати пальці мовила Аурелія. – Незадовго до появи цієї хвороби вороги посилили напади, почали використовувати нову зброю. В той час ми провели аграрну реформу, збільшили видобуток дорогоцінного каміння, змінили будування вулиць, вигадали гру в Чочо, навіть закони про політ переробили…

- Стільки всього й нічого потрібного..

- Тихо! Ти сам хоч знаєш щось з того періоду, чи сон на шкільних лекціях був для тебе важливіший?- Суворо заявила юна леді.

- Ну, єдине про що я пам’ятаю, це дата зміни молитов священному Місяцеві, хоча й ця інформація мені нафіг не потрібна…

- І справді.. Стоп, реально, навіщо тобі ця інформація? – з характерним поглядом вона глянула в очі.

- Так я ж родини священників, чи ти забула?

- А.. Точно. Думаю, такі діти будуть знати цю інформацію, навіть якщо в сімейному середовищі скручували вуха трубочкою.

- Ахах, вибору в мене не було. Тим більше, що це мій пращур змінив молитви.

- Ого.. І я про це не знаю!?

- Та просто тема за це не заходила..

- Добре-добре, просто це реально круто. Я вже уявляю тебе через кілька років у білих шатах, з оголеними плечами та вінком з білих лілій. Заради такого видовища навіть я прийду до церкви.

-Оце в тебе уява, - нахилився трошки ближче й поглянув у вічі, -  вибач, але не в цьому житті. Я не йду сімейним шляхом та навіть не молюся. – Поправляючи зачіску зізнався Ровін.

- Але.. Твій вінець з місяцем.. Та й ти в цілому і про це нічого не розповідав.

- Та мене Місяць не надто любить, а вінець - це сімейна реліквія. Не хочу, щоб він просто валявся десь.

- Не любить Місяць? Це як?

- Ну, єдине, що я знаю про свої істрерії це те, що вони якось пов’язані з місяцем. Або ж це просто реакція мого мозку на раптові згадку про сім’ю та ту хвору бабцю, яка і втовкмачила мені в голову всі ті дати та події релігії. Сувора вона жінка.. Була..

- Оу..

За декілька років спілкування Аурелія не знала про це все.

« Це так дивно. Як напади істрерії можуть бути пов’язані з Місяцем? Хоча, можливо, ми обидва просто розкручуємо безглуздя..», - помітно замислившись, та заспокоївши власні кінцівки подумала Ау. – « А як взагалі проявлялася хвороба драконів..»

- Агоов, ти ще зі мною? Бо я тут взагалі-то пропоную піти вмити тебе в..

- Тихо! Ми не знаємо, як виявляла себе пандемія драконів. Чи може бути таке, що у них були схожі напади, як і в тебе, але більш потужні? А ти просто ельф, в якого якось також проявилась ця недуга. Це має сенс, можливо навіть пов’язано з релігією, але..

- Тоді віровчення швидко звернули б. – Похитав головою вже трохи втомлений ельф. - Але натомість нас злякалися і, за твоєю теорією, забрали крила.. Тоді, можливо, була якась інша релігія, про яку сучасні ельфи нічогісінько не знають.. І от саме її заборонили.

- Була така. – Чистими очима Ау зустрілася поглядом з Ровіном. – Мені дід розповідав, що..

- Дід?! Це кінцева, треба сказати Софіні, щоб вона посадила тебе під замок та не пускала до того дивака. – Ровін відійшов від подруги та замахав руками. - Він може таке наплести, що в результаті у всіх проблемах, і навіть цінах на яблука, будуть винні метелики.

- Та ні, послухай мене! Він розповідав, що раніше були релігійні ритуали, де за допомогою якогось особливого дорогоцінного каміння закликали духів із стародавнього фольклору..

- Ага. Тепер ще й духи.. Але якщо так подумати, то це пояснює початок інтенсивного видобутку коштовного каміння на півночі п’ятсот років тому. – Почухав потилицю. -Та той факт, що ніхто, окрім діда з лісу, не знає про ці сутності.

- Так! Ти правий. То виходить, що винні духи..

Дівчина мало не продовжила думку, але живіт забурчав так, що стало зрозуміло – вона давно не їла.

- Ахах, хоча б хтось тут може зупинити твій потік ідей. – Мовив усміхнутий хлопець.

- Забудь! У нас тут таємниця розгадується..

- Тихооо.. – Ровін приклав пальця до своїх вуст. – Думаю, зараз тобі треба заспокоїтись, гарненько все обдумати, поїсти та вичесати з волосся.. Що це? Деревина? З якого дупла ти взагалі вилізла?

Хлопець швидким рухом дістав шматочок сухого дерева з напіврозплетених довгих колосків.

- О так, дуже дотепно.

Кинувши погляд на ранкове меню в сусідній кав’ярні, дівчина визнала правоту друга.

Добре, ти правий, потрібно зібратися. – Струснувшись визнала Аурелія. – Але ми з тобою ще не закінчили. Потім продовжимо.

- Добре-добре, тільки пальцем не тицяй в мене. Могла б навіть не казати, і без цього це знаю.

- Ну всьо, бувай тоді, не сумуй тут. – Сказала, вже прямуюча в сторону дому, Ау помахала рукою.

Хлопець лише усміхнувся та поглянув на небо. Буде гарний день.