Розділ 1

Люси зупинилася в одвірку, склала руки на грудях та мовчки спостерігала за тим, як він складав речі у картоні коробки. Схоже на те, що він не збирався казати бодай комусь про своє рішення, а втім, Гарсія ніколи не вважав за потрібне ділитися особистими планами. Нарешті вона наважилася заговорити, не очікуючи коли він виявить сторонню присутність. 

Хоча, Люси була впевнена, її він помітив давно і тепер робив вигляд що занадто зайнятий власними справами.

— Ти нарешті повівся чемно і Деніз відзначила це переїздом у кращу кімнату? — куточки губ Люсі смикнулися.

Коли вона йшла на розмову, думала говорити зовсім не про це, та насправді питання, яке її мучило останню добу, Люси так і не змогла з себе вичавити.

Гарсія опустився на підлогу, щоб дістати деякі сховані речі з-під ліжка, але почувши запитання, завмер на місці. Озирнувся, поглянув на Люси одним зі своїх поглядів, від яких завжди хотілося ховати очі. Історикиня здригнулася й розпрямила плечі, відчуваючи напругу у спині.

— Тільки не в цій дирі, — Флінн звівся на ноги й сховав руки у кишенях. Погляд його продовжував блукати по її обличчю. —Агентка Крістофер зробила мені послугу й видалила всі дані про Гарсію Флінна, як про терориста. Тож, тепер я чистий як немовля і готовлюся почати життя з чистого аркуша.

Але радості від цієї новини Люсі в його очах не помітила.

Мовчки прокруючуючи у думках почуте, вона намагалася приглушити неприємне почуття, що стискало груди. Разом вони пройшли багато випробувань, були у різних ситуаціях і вона ніколи не думала, що робитиме, якщо він піде. Сама його присутність поруч постійно давала відчуття абсолютного спокою та впевненності, що він нікуди не зникне. Що Флінн, як і завжди, посміхнеться їй зранку і подасть чашку кави, що на черговій місії вони знову захищатимуть одне одного, і що так буде завжди. 

Та їх команда розпадалася на шматки, як погано побудований будинок і скільки б вона не латала діри, ситуацію було не врятувати.

І взагалі, потрібно привітати його, сказати, що вона рада почути цю звістку. Що нарешті для нього закінчилася чорна смуга, яка тягнулася с тих пір, як Люсі увірвалася у його життя з майбутнього і скористалася його розпачем у власних цілях. 

Але вона не могла. Вона знову відчувала себе паршиво через те, що поводилася егоістично — не могла радіти, що він йде, коли бажала, щоб він залишився. Щоб зараз вона не сказала, це вийшло б непереконливо. Гарсія читав її з напівпогляду, як і будь кого, тому що був одним з найкращих серед агентів, і з легкістю розпізнав би неправду. Його напружені жовна й задумливий погляд вже й так давали зрозуміти, що він все зрозумів по її виразу обличчя.

 — Люсі, — він звично нахилив голову, заглядаючи їй в обличчя. З висоти свого зросту не міг інакше, — невже ти засмучена? — А потім хмикнув. — Годі тобі, впевнений, що коли у вас з’являться запитання ви знайдете мене навіть якщо я спробую сховатися десь в Антарктиді. 

Певно він хотів цим знизити напругу, що тріщала по швах, але цього не відбулося. Все, чого зараз бажала Люсі — взяти пляшку спиртного, закритися у власній кімнаті і провести кілька годин насамоті. 

Або ж як варіант, можна просто попросити його не йти.

— Хоча б поклич на новосілля, — сумно усміхнулася Люсі.

— Навіть не подумаю, — Флінн ховав у рюкзак патрони до свого улюбленого Глока. 

Сам пістолет, вона була впевнена, вже стирчав у нього за поясом.

 — Що ж, — вона поческала шию, — сподіваюся, ти знайдеш спокій.

Вмовляти вона не збиралася, хоча б з тієї причини, що нарешті він отримав свій шанс на нове життя. Вайатт отримав повернення Джессіки. Гарсії, хоча й не повернули сім’ю, і навряд чи щось інше могло б бути так само цінним, але Люсі сподівалася, що залишок життя він проведе в кращому місці ніж їх лігво. 

По очах його бачила — Гарсії є що сказати. Він перекладав стос книжок з полиці на ліжко й дивився на неї, робив паузу, думаючи про щось. Взявши до рук чергову книгу, зупинився й поглянув на обкладинку. Задумливо постукавши по ній, відклав у рюкзак.

Відчуваши, що її присутність стає незручною й не маючи що більше додати, Люсі мовчки вийшла за двері та притислася спиною до прохолодної стіни. Глупо було думати, що він прослідує за нею, зупинить її і скаже ще бодай два слова.

 Але жодного кроку він так і не зробив.

Схоже, останню крапку все ж таки поставлено.

Ближче до вечора Люсі вийшла з власної кімнати з'ясувати обстановку. У бункері було незвично тихо: команда все ще сумувала за Руфусом, якого так не вистачало кожному з них. Його широких усмішок, стуку гайкових ключів та тихої лайки, коли в черговий раз щось відвалювалося від машини часу. Без нього бункер перетворився на місце, де перебувати нестерпно.

Певно, з цієї ж причини в останній час Джіа постійно пропадала назовні, а з’являлася лише тоді, коли Деніз просила з’явитися та перевірити інформацію стосовно чергового вторгнення у минуле. Всі їхні контракти підписані з АНБ все ще діяли, і вони мали виконувати роботу належним чином, якби не було тяжко на душі.

Люсі попленталася до кухні, звідки доносилися веселі голоси. Ваятт та Джессіка сиділи на старому пошарпаному дивані. Ваятт тримав рукою ноги жінки, що лежали на його колінах, поки вона робила ковток з чашки. Про що саме вони розмовляли, Люсі не розібрала, однак її поява змусила їх замовкнути.

— Флінн, — вона повільно втягнула носом повітря, — пішов? 

— Так, — рівним тоном відповів Ваятт та відпив з чашки, яку йому передала його дружина. 

— Взагалі, ми й самі нещодавно помітили. Вочевидь він не фанат гучних прощань, — додала Джессіка й засміялася, легенько штовхаючи рукою чоловіка. — Перестань, лоскотно.

— Вибачте, я піду, — без настрою відповіла Люсі.

Думка про те, як Ваятт токався та цілував руки дружини, змусила Люсі згадати як ще нещодавно він робив те саме із нею. Паскудство. Він не винен був у тому, що вважав Джессіку мертвую і намагався жити далі й кохати когось ще. Це їй потрібно було бути готовою до того, що у світі, де є машина часу, ніхто не вмирає навічно і в будь-який момент може повернутися в їх час.

Під ліжком залишилася недопита пляшка бурбону. З минулого разу вона сховала її, аби ніхто не дорікав, що Люсі перетворюється на алкоголічку. Потягнувшись за пляшкою, Люсі боляче вдарилася головою об залізний каркас армійського ліжка й голова занила від болю. Принаймні, зараз цей біль був сильніше душевного. Відкоркувавши пляшку, Люсі зробила кілька ковтків й прикрила рот рукою — гірка рідина обпалила горло.

Трішки посидівши у власній кімнаті, вона все ж таки вийшла у коридор і попрямувала до кімнати Флінна. Знала, що задумка марна, що його давно там немає, і все що її зустріне — охайно заправлене ліжко й порожні шафи.

Лампа у коридорі блимала й дратувала її. Вентиляційна турбіна шумно ганяла повітря. Люсі  зупинилася біля дверей, вперлася лобом в залізо й відчула приємну прохолоду. 

Сумна правда була у тому, що Люсі залишилася самотньою. Еммі завжди була тією, кому Люсі могла довірити будь-яку таємницю, проте вона зникла. Ваятт, в якого вона закохалася або ж думала, що закохалася, і який відповів взаємністю, забув про всі свої обіцянки, щойно у його життя повернулася Джессіка. Тоді Люсі відгородилася від усіх стіною, впевнена, що більше немає людей, які б змогли її поранити, та в її житті з’явився Флінн. 

У ті моменти, коли інші члени команди наполегливо вмовляли її не зв’язуватися з ним, Люсі повірила Гарсії. Повірила, що він може спокутувати провину, що зможе стати на їх сторону й допомогти врятувати історію. Команда наполягала, щоб вона залишила його за ґратами — там, де і місце всім, хто скояв злодіяння проти людства, але вона обрала інший шлях — простягнула йому руку, й с тих пір Гарсія за власне спасіння відпрачував їй довірою та підтримкою, якої вона ніколи не знала.

ЇЇ серце тепер було розбито і Люсі збирала його по уламкам, які не ранили, якщо їх не торкаєшся. Зараз це серце знову розкололося, як склеєна порцеляна.

 Подушка до сих пір пахла його одеколоном. Люсі скрутилася на його ліжку, заплющила очі й спробувала заснути. Але стало тільки гірше. Вона пам’ятала його зніяковілу усмішку після невдалого жарту про коханців, каву, яку він подав їй у ліжко того ж ранку, його погляд. Їх розмова напередодні не потребувала жодних пояснень. Їм просто було комфортно та спокійно в компанії одне одного. 

Зараз Люсі відчувала себе загубленою. 

Вона більше не хотіла відчувати. Нічого.

Але запах нагадував про Гарсію й змушував її серце стискатися від болю та кровоточити. Люсі все ще не до кінця розуміла, з чим це пов’язано. Певно, Гарсія за минулий час став їй добрим другом. 

Але чи другом?