Ми дрібницями вічно стурбовані...

Ми дрібницями вічно стурбовані,

біжимо, спішимо – хто куди…

Летимо, наче краплі води…

Світлофорами вкрай роздратовані,

не цінуючи власні труди…

Ми в полоні рутини й буденності

живемо, не рахуючи дні, –

наче в кожного є запасні…

Нарікаючи на злободенності,

йдем наосліп, як уві сні…

Ми успішно у натовпі губимо

свої мрії, бажання і «я»...

Наче сіра підступна змія,

яку чемно на грудях голубимо, –

страх забути власне ж ім’я...