Розділ 1.
Розділ 1.
21.06.26
12 вересня 2010
Прокинулася. Що ж – ось і новий день.
Вчора я вичитала в одному з модних журналів новий спосіб схуднення, тож сьогодні почну практикувати. Зранку яблуко і йогурт. В обід – куряче філе і гречка або салат. Вечеря – кисломолочний сир і кефір.
Ввечері батьки знову сварилися. Батько напився в черговий раз. Сварка тривала далеко за північ. Я намагалася їх помирити, але на мене ніхто не звертав увагу. А завтра перший урок алгебри.
14 вересня 2010
На українській літературі обговорювали поезію і прозу найкращого на мою думку українського поета і письменника – Василя Симоненка. Він народився з моїм батьком в один день, тільки в різні роки. Але досягнув стільки всього і займався творчістю, він мене надихає! Я хотіла б, щоб у мене був такий батько, як Василь Симоненко. В нього дуже гарні вірші. Я вивчу кілька.
15 вересня
На перерві хлопець з паралельного класу в їдальні сказав своєму другові, що я жирна. Він сказав це досить голосно і всі, хто це почув почали сміятися. Я зробила вигляд, що не розчула його і що мені байдуже до його думки і думки всіх інших. Якщо не звертати на це увагу – інтерес зникне і вони перестануть. Я зазвичай не їла при інших людях, і відчувала себе, ніби сімейка Калленів, які просто викидали їжу у сміття, я уявляла себе в їх компанії, уявляла, що я така ж крута і незворушна. А сьогодні я з′їла половину порції, пересиливши себе, щоб ніхто не звернув на мене увагу і не подумав, що я не їм, бо на дієті. Пізніше в мене болів живіт, оскільки це була моя перша їжа за кілька днів. Останню пару я прогуляла.
Прийшовши додому я зробила уроки і сіла дивитися улюблений серіал. В холодильнику були смачні котлети, посмажені мною вчора ввечері, але я трималася і не піддавалася на їх провокацію. Це була погана їжа, а таку мені не можна.
Після роботи прийшли батьки і мама налаялася на мене за те, що я не купила хліба. Батько накричав за те, що я не помила посуд. Коли я сказала, що він взагалі ніколи не миє посуду, то він відповів, що він на роботі втомлюється, а я нічого не роблю цілими днями. Стало соромно, адже батьки дійсно втомлюються на роботі і забезпечують мене, а я не можу зробити того, про що мене просять…
Коментарі · 2
Привіт)) Ти здивуєшся, але мій перший коментар і вподобайка на цьому ресурсі були не тобі, пробааач)))) Поки гортала, натрапила на історію про Париж в передвоєнні роки перед другою світовою. Зачепило) І саме вона і отримала від мене перше сердечко тут. Буває)
Нічтго страшного, я цим не переймаюся і не ображуся😉 Головне, що ти знайшла щось собі до душі💜💜💜 Як тобі, до речі, сайт?
@Night_Rain, Інтерфейс поки не дуже. Не радує, що з режиму читання розділу я нікуди не можу перейти, окрім сторінки твору. Але то питання звички. Людина - така тварюка, що до всього звикає і пристосовується. Той ресурс, звідки я прийшла, технічно зручніший ☺️ Не обіцяю багацько часу тут тусити, але твої історії почитаю залюбки) і Еліс) Може ще що сподобається. Порекомендуй когось тут цікавенького? 😉
Насправді, нелегко таке читати, коли ти в тому віці, що в тебе вже діти підлітки. Нелегко таке читати ще й тому, що і сама колись була в подібних умовах булінгу. Хоч і не за форму тіла, але ж у дітей приводів багато, так?) Але! Розумію, що почитати то мені особисто буде вельми корисно) Дякую за новий досвід.
Так, читати таке тяжко... Шкода, що вам теж доводилося стикатися з булінгом🥺💔