Сліпа зона - танці в порожнечі.

На десятий день організатори вирішили нанести нищівний удар по самовладанню учасників. На планшет надійшло повідомлення: «Любов сліпа. Сьогодні ви пізнаєте один одного без візуальних образів. Вашого партнера вибере жереб. Будь-яке спілкування — лише шепотом. Розкривати свою особистість заборонено».

Кожного учасника окремо, у щільних чорних масках, відвезли до різних звукоізольованих кімнат вілли. План був підступний: знімальна група спеціально звела колишні пари разом, але самі хлопці про це не здогадувалися. Вони були впевнені, що перед ними хтось із «нових» знайомих.

Локація 1: Фелікс і Чанбін (Кімната з м'якою підлогою).

Фелікс сидів на пухнастому килимі, прислухаючись до тиші. Шелест одягу зліва підказав, що партнер уже тут. Пахло чимось терпким... деревним. Знайомим до нудоти у горлі. Фелікс, стиснувши пальці в замок.

- Привіт... - прошепотів Фелікс. Голос пролунав надто низько, вібруючи.

- Привіт, - відповів Чанбін. Він навмисно змінив тембр, зробивши його сухішим. - Давно сидиш?

- Кілька хвилин. Слухай це... це дивно. Сидіти так.

- Все це шоу — суцільна дивина, - Чанбін рушив трохи ближче. - Скажи, ти тут когось знайшов? Ну, за ці десять днів. Хтось зачепив?

Фелікс замовк, прикусивши губу.

- Складно сказати. Є одна людина... він веде себе як придурок. Постійно лізе не в свою справу, злитися на рівному місці. А потім виглядає так, ніби я зламав йому життя.

Чанбін гірко посміхнувся у темряві.

- Може, ти справді зламав?

- Я? - Фелікс нервно засміявся - Він сам пішов. Просто зібравши речі і сказавши, що так буде краще. А тепер сидить тут і ревнує мене до кожного стовба.

Чанбін намацав руку Фелікса. Накрив її своєю широкою ладонею. Фелікс здригнувся — цей жест, ця тяжкість руки... він пізнав би їх із тисячі.

- А якщо він прийшов, бо не зміг без тебе? - голос Чанбіна став зовсім тихим. - Якщо він просто... тупий боягуз, який не знає, як вибачитися?

- Тоді він повинен був сказати це не в темряві, — відрізав Фелікс, але руку не прибрав.

Локація 2: Синмін і Хьонджин (Оранжерея).

Стук крапель дощу по склу оранжереї перекривав важке дихання Хьонджина. Він ненавидів закриті простори без світла.

- Гей? - прошепотів він. - Ти тут? Будь ласка, скажи щось.

- Ось я. Не панікуй, — пролунав рівний, спокійний голос Синміна.

Хьонджин інстинктивно повернувся на звук.

- О... це ти. Слухай, ти теж почуваєшся як у дешевому фільмі?

- Я відчуваю, що ми витрачаємо годину на нісенітницю, - Синмін сидів непорушно. - Хоча... у темряві ти здаєшся менш гучним. Це приємно.

- Гей - Хьонджин легенько штовхнув його плечем. - Я просто не люблю тишу. У неї дуже багато думок. Про минуле, про всякі косяки...

- Про кого ти думаєш найчастіше? - раптом запитав Синмін.

Хьонджин ненадовго замовк.

- Про людину, яка вважала мене надто драматичною. Який завжди читав свої книжки, доки я намагався привернути його увагу. Я досі не розумію, чи любив він мене взагалі чи просто терпів.

Синмін почув укол у грудях.

- Знаєш, - прошепотів він, намацуючи зап'ястя Хьонджина, — іноді люди читають книжки, щоби сховати, як сильно у них тремтять руки від любові до когось такого... невгамовного, як ти.

- Звідки ти взяв? - голос Хьонджина здригнувся.

- Просто припущення.

Локація 3: Бан Чан та Чонін (Бібліотека).

Чонін сидів, щільно притиснувши коліна до грудей.

- Той, хто сидить навпроти... ти спиш? - прошепотів він.

- Ні. Просто слухаю твій подих, - відповів Чан. Його шепіт був м'яким, обволікаючим.

- Воно якесь не таке?

- Воно нервове. Ти ніби хочеш щось спитати, але боїшся.

Чонін зітхнув.

- Тут є один хлопець. Хьон. Він постійно намагається мною опікуватися. Знаєш, підкладає їжу, поправляє одяг... Бісить.

- Чому? Це ж турбота.

- Це не турбота, це контроль, - Чонін зашарудів. - Він думає, що я все та сама дитина, яку він зустрів три роки тому. Він не бачить, що я виріс. Що я можу вирішити, з ким мені бути на цьому острові.

Чан повільно простяг руку і торкнувся Чонінового волосся.

- А ти хочеш бути з кимось іншим?

- Я не знаю, - чесно відповів Чонін, притуляючись головою до руки «незнайомця». - Але я хочу, щоб він хоч раз запитав, чого хочу я. А не вирішував за нас обох, що нам треба розлучитися заради мого майбутнього.

Чан завмер. Його рука здригнулася.

- Він зробив помилку. Величезну помилку.

Локація 4: Мінхо та Джисон (Музична кімната).

- Слухай, партнере, - Джисон першим порушив тишу. - Давай домовимося: без дивних дотиків. Просто поговоримо.

- Боїшся, що сподобається? - саркастично прошепотів Мінхо.

- Боюся, що ти виявишся таким же зарозумілим, як один мій знайомий тут.

- Ти про Мінхо? - прямо запитав Мінхо, насолоджуючись замішанням Джисона.

- Ну... так. Він дивний. То ігнорує, то підколює при всіх. Я не розумію, що в нього в голові.

- У нього в голові бардак, - Мінхо присунувся ближче, їхні коліна зіткнулися. - Уяви: ти бачиш людину, яку любив більше життя, на шоу, де вона має фліртувати з іншими. Що б ти робив?

- Я б... - Джисон запнувся. - Я б, мабуть, теж злився. Але я б не став робити вигляд, що ми не знайомі. Це ж боляче.

- Іноді це єдиний спосіб не збожеволіти, Хані... — Мінхо вчасно схаменувся. — Тобто Джисон.

- Як ти мене назвав? - Джисон різко випростався. - Ти сказав "Хані"?

- Тобі почулося, — холодно відповів Мінхо, хоча його серце було готове вистрибнути з грудної клітки. - Тут відлуння дивне.

Вечір: Повернення на віллу.

Коли маски зняли, і хлопці повернулися до спільної вітальні, між ними вібрувала наелектризована порожнеча. Ніхто не наважувався заговорити.

Чанбін сидів на дивані, дивлячись на Фелікса. Фелікс нервово смикав край рукава — точнісінько як той хлопець у кімнаті.

Синмін зайшов на кухню, де Хьонджин намагався налити воду, і його руки помітно тряслися.

- Допомогти? - коротко кинув Синмін.

Хьонджин здригнувся, глянув на Синміна зляканими очима і просто вибіг з кухні.

Джисон сидів у кутку, зиркаючи на Мінхо. У голові крутилося одне: «Відлуння? Серйозно? Він назвав мене Хані. То був він».

Бан Чан підійшов до Чоніна, який стояв біля вікна.

- Чонін... - почав він.

- Не зараз, Чан, - відрізав молодший, не обертаючись. - У мене голова розколюється.

Вони почали здогадуватись. Поки що не до кінця, поки що сподіваючись, що це збіг, але насіння сумніву було посіяно. І ревнощі тепер були спрямовані не лише на «нових» партнерів, а й на тих таємничих незнайомців із темряви, які виявилися надто схожими на їхніх колишніх.