Нова Атлантида.

Змістом існування стає виробництво все збільшуваного числа матеріальних цінностей. При цьому сама людина перетвроюються у річ, а володіння – і є сенсом життя. «Мати» тепер важливіше ніж «бути»

                                                                                                           Еріх Фром

                                                                              Найстрашніше зло – навіть не смерть, а безлюдяність. Трагедія світу – це трагедія розтоптаних людських душ.

                                                                                                                Ігор Гарін

Глава 1
«Нова Атлантида»

— Вітаю вас, Алекс, — мовив електронний жіночий голос, коли відкрилися дверцята машини.

Чоловік неквапливо сів на водійське крісло та закрив за собою двері.

 Краплі дощу приглушено барабанили по лобовому склу. Деякий час чоловік сидів нерухомо. Він відкинувся на сидінні та нарешті за весь день дозволив собі розслабитися. Втома ніжно оповила все тіло, і Алекс задрімав. Це був складний день. Як і безліч таких днів у минулому, так і безліч таких днів, що його очікували у майбутньому. Робота в службі безпеки корпорації «Нексус тек» виснажувала його як фізично, так і морально.

 Прокинувшись, Алекс помітив, що вже стемніло. Була пізня осінь, тому темніло вже швидко. Дощ продовжував тихо накрапати. Розкривши очі, Алекс не міг збагнути, де він знаходиться, все навколишнє на якусь мить здалося йому нереальним, та і він сам на якусь мить ніби вимкнув свідомість та покинув власне тіло. Але, протерши очі, він прийшов до тями та увімкнув дисплей управління машиною. М’яке світло дисплея освітило салон. Алекс торкнувся пальцем екрана, та «Lumina» відгукнулася на це м’яким шурхотінням двигуна.

— Бажаєте відключити ручне керування? — знову спитав електронний жіночий голос.
— Так.
— Куди бажаєте їхати?
— Додому, Люміна, їдемо додому.
— Добре, Алекс.

   Автоматично спрацювали двірники, ввімкнулися фари, та автомобіль повільно рушив вперед, поступово набираючи швидкість.

   Срібляста аеродинамічно витягнута «Lumina» мчала Алекса вулицями нічного мегаполіса. Він любив нічні поїздки, коли місто було освітлене неоновими вогнями, а вулиці були менш завантаженими. Штучний інтелект увімкнув програвач, та електронна музика заповнила салон автомобіля. Потужні біти і синтезаторні мелодії гармонійно поєднувалися з ритмом міського життя, надаючи поїздці особливої атмосфери. Машина самостійно могла вловлювати мозкові хвилі Алекса та генерувати мелодію відповідно до його настрою.

   На одному з перехресть Алекс зупинився на червоний сигнал світлофора. На екрані лобового скла висвітилися останні новини. Роботизований голос розповідав про чергові політичні інтриги, зростання кількості кіберзлочинів і нові відкриття у сфері штучного інтелекту. Серед новин було повідомлення про новий тип андроїдів, здатних імітувати людські емоції з вражаючою точністю. Алекс скривився, відчуваючи, як ці новини ще більше віддаляють його від світу, в якому він виріс.

  Світло змінилося на зелене, і машина знову рушила далі. Він проїжджав повз численні рекламні екрани, які пропонували усе: від нових технологій до розваг для дорослих. Він побачив величезну рекламу нового публічного дому з прозорими стінами, де кожен охочий незалежно від віку міг за плату спостерігати за тим, що відбувалося всередині. Алекс відвернув погляд, відчуваючи, як його огортає огида.

  Навколо рясніли банери та голограми, що заворожували уяву своєю яскравістю та розмаїттям. Величезні високі будівлі на сотні метрів здіймалися в темне осіннє небо, на якому з орбіти майоріли назви брендів «Coca Cola», «Lumina» та «Adidas».

  Похмурий сяючий мегаполіс, занурений у неонові вогні, з холодними, відчуженими жителями, поглинутими культом сексу і споживання.

   Прийшов новий світ. Наступила нова ера, яка йменувалася суперновою ерою. Йшов 47-й рік супернової ери, датою відліку якої став кінець ядерної війни між США, Росією та Китаєм.

   Більше не існувало держав, всі вони згоріли у пеклі ядерної війни. Вся влада перейшла до рук корпорацій, на кошти яких ця війна й велася. Захопивши технології та масові медіа, вони захопили весь світ. Ті, кого у давні часи називали тіньовими правителями світу і ляльководами держав, стали єдиними його володарями.

   Третя світова війна знищила більшу частину природної екосистеми. Природа ще ніколи не знала більшого вимирання за всю свою історію, ніж це.

    Міста стали єдиними осередками життя, оточеними неживими пустелями і радіоактивними зонами.

     «Як дивно», — іноді ловив себе на думці Алекс. «У давні часи вважали, що після ядерної війни виживуть лише щури та таргани, і ніхто не міг подумати, що ядерну війну переживе ще один вид — самі люди.

    У цьому світі не залишилося навіть котів і собак. Навіть рослин. Лишилися лише щурі, таргани та люди, а також деякі види птахів, такі як ворони та голуби. Міста існували за рахунок штучного повітря та захисного купола, який не допускав проникнення у міста радіації з навколишніх мертвих, отруєних радіоактивними відходами пустель.

   Глибокі роздуми охопили розум Алекса. Він намагався втекти від них, сховатися, забути, але вони неминуче наздоганяли його.

   «Невже це і є та сама одвічна мрія людства про щастя та справедливість? Тисячі поколінь виборювали свободу, йшли за правду на ешафот, і невже це заради цього неонового «раю»? Супернової ери?

  Алекса охоплювали сумніви і питання, що терзали його свідомість. Чи справді варте це прагнення до «щастя» і «справедливості», коли ці поняття втрачають свій зміст у світі, де кожен живе відповідно до власних корисливих мотивів і інстинктів? Чи можливе щастя у місті, де ти є лише одним із безособових гвинтиків у великому механізмі корпоративного контролю?

  Ці роздуми були для нього важким тягарем, від якого він намагався втекти, але безуспішно. Він був затягнутий у спокусу цього світу, але одночасно відчував, що це не те, заради чого варто боротися. Він шукав відповіді на запитання, які самі собою наближали його до образу масштабного обману та бездушної індустріалізації.

   Через вікно його автомобіля прокинувся світ міста — неонові вогні, метушня, рекламні екрани, незримі світлові ріки автомобілів — усе це було відображенням його власних внутрішніх суперечностей і побоювань. Алекс прагнув знайти своє місце у цьому світі, але чим далі, тим більше відчував себе втраченим у безмежному океані бездушної цифрової реальності.

   Будучи заступником голови відділу забезпечення громадської безпеки та моніторингу служби безпеки корпорації «Нексус-тек», він бачив різні сторони життя. Але те, що він побачив сьогодні, вразило його на все життя. Здавалося, що рухнув останній місток, який утримував його від повного розчарування у людстві.

   Від керівника служби його підрозділу надійшла інформація про те, що існує група супротиву, яка замишляє підривну терористичну діяльність проти корпорації «Нексус-тек» і всіх мешканців мегаполіса Нова Атлантида.

   Алексу через своїх агентів у нижньому світі було відомо про можливі бази розташування повстанців. Основною роботою відділу було патрулювання та відеоспостереження. По всьому мегаполісу були розкидані камери відеоспостереження, в тому числі й у власному житлі.

   Алекс увімкнув одну з камер міста, яка мала зафіксувати рухи повстанців, але замість цього отримав несподіваний пейзаж відвертої зради.

   Обличчя жінки, яку він впізнав, було чітко видимим на екрані перед його очима. Вона, як і він, була частиною цього світу моніторів і контролю, але, на відміну від нього, використовувала свій статус для власних мотивів.

   Уважно придивляючись, Алекс помітив щось більше, ніж просто невірну дружину свого колеги. Вона активно позувала на камеру, ніби свідомо піддаючись погляду всіх, хто міг переглядати це відео. Її жест був провокативним, сповненим цинізму, а її усмішка — холодною та безжалісною.

   Це було не просто випадкове злочинне вчинення, а свідома акція, яка мала викликати найглибші почуття розчарування і обурення.

   Алекс відчув, як його власне серце стиснулося від болю, спостерігаючи цей відвертий акт зради. Кожен момент здавався йому невиправданою образою, нанесеною не лише Девіду, але й самому Алексу і всьому його життю, до якого він уже почав звикати.

   Його погляд став холодним і виснаженим, його переконання у важливості своєї роботи занурювалися в море сумнівів, і він почувався загубленим серед хвиль безкінечної пустки.

«Навіщо і за що вона з ним так жорстоко вчинила?» — це питання бентежило Алекса найбільше.

   Вона напевне знала, що Декстер усе побачить, бо це була саме його зміна.

   Девід, Алексовий колега, виявився останнім, хто дізнався про зраду своєї дружини. Коли він побачив відеозапис, його обличчя перетворилося на маску неприхованого болю й образи. Заперечення звідусіль билися у нього в голові, але реальність переконливо долала будь-яку спробу відкинути її.

   Заплутаний між відчаєм і гнівом, Девід зітхнув глибоко, його долоні стиснулися в кулаки, і він мовчки відвернувся від екрана. Було відчутно, як його душа розривається на шматки під ударами розчарування та образи.

   З кожним моментом Алекс усе більше пізнавав справжню сутність того, що сталося, і чітке розуміння його мізерних шансів на щасливе майбутнє. Ці цинічні зухвалі сцени зради дружини Девіда стояли перед його очима. Цей випадок був більшим, ніж просто руйнування особистого життя Девіда. Він підривав власну віру Алекса в людство, в будь-яку можливість добра та відсутність зла. Його обличчя стало маскою безнадії, а його очі — вікном у душу, що прагнула знайти відповідь на запитання, які перевертали його світ.

   Алексу хотілося забутися. Забути весь цей побачений ним сьогодні бруд. Він перейшов на ручне керування «Lumina» та попрямував до свого улюбленого бару.

   Потім він почав згадувати війну. Після Третьої світової війни війни не припинилися. На зміну світовим війнам прийшли корпоративні, одним із учасників яких він і був, воюючи на стороні «Нексус-тек»...

   Корпорації час від часу починали війни одна проти одної та використовували для цього приватні воєнні компанії. Війна дозволяла збагатитися всім її учасникам. Вкладаючись у розвиток та продаж зброї, корпорації збагачувалися нечуваними темпами.

   Іноді міста піддавалися ракетним обстрілам та численним руйнуванням, але в певний момент, коли корпорації досягали поставлених цілей, війна припинялася так само раптово, як і почалася. Усі руйнування швидко відновлювалися, та люди спокійно жили собі далі, як ні в чому не бувало.

   Тоді, перебуваючи на лінії зіткнення, він уперше задумався про те, хто він є. За що і навіщо він стріляє в того, хто навпроти. За що той, що навпроти, стріляє в нього.

   Він не пам’ятав усіх подробиць. Під час бойових дій Алекс отримав численні поранення і часткову амнезію, а багато частин його тіла й органів були замінені імплантами.

   Йому згадався один випадок. Колись під час бою він натрапив на ворожого солдата обличчям до обличчя. Той, розуміючи, що не встигає вистрілити першим, кинув автомат, упав навколішки та почав молитися якомусь своєму богу.

   Цей випадок дуже вразив Алекса. Він не став у нього стріляти, лише обеззброїв та відвів у полон.

   «Бути корисним навіть у цьому безжальному та потворному світі», — сам себе переконував Алекс. Але в чому моя користь?

   Кожен день втручатися та спостерігати життя інших людей. Камери, камери, камери. Вони усюди. У кожній кімнаті квартир, на кожному розі будинку, на кожному перехресті, навіть у кожному холодильнику.

   Нікому і ніде не вдасться вкритися від нагляду корпорації.

   Часто йому ставало огидно від своєї власної роботи. Він не міг зрозуміти, чому і як став спецслужбістом. Він лише пам’ятав, що у службу безпеки потрапив одразу після війни.

«Копирсатися у чужій брудній білизні. Що ж, мабуть, це дуже корисно», — розмірковував Алекс.

   А потім Алекс сам себе починав переконувати, що його діяльність важлива. Йому на пам’ять прийшов один випадок.

   Алекс був занурений у свою звичну процедуру спостереження, просиджував у своєму моніторинговому центрі, вивчаючи відеозаписи з камер міста.

   Його погляд був зосереджений, він стежив за кожним рухом, кожною подією, намагаючись знайти щось підозріле серед безкрайнього потоку відображень.

   Під час свого пошуку він помітив деякі дивні зміни в активності на вулицях, що раніше були спокійними.

   Відеозаписи показували незвичайну концентрацію людей певного типу, що, здавалося, збиралися в одному районі міста. Це відразу привернуло його увагу. Збираючи додаткові дані, Алекс виявив, що ці місця були під пильним контролем відомого наркокартелю, який давно вважали прихованою загрозою для міста. Хоча його діяльність була добре захованою, відеозаписи, які Алекс аналізував, дозволили відкрити частину їхньої операції.

   Завдяки його спостереженням і аналізу служба безпеки корпорації «Нексус-тек» могла  розпочати операцію проти наркокартелю. Це виявилося ключовим моментом у боротьбі з організованою Злочинністю в мегаполісі, а Алекса та його колегу Девіда відзначили за цінний внесок у цю операцію.

Думками він знову повернувся до Девіда. Девід, нещасний Девід. Ворогу такого не побажаєш.

Алекс подумав, чи бачив він добрі вчинки інших людей. Чи залишилися чесні та порядні люди, чи всі стали скотинами, як дружина Девіда.

І він дещо згадав. Згадав історію, яка при оприлюдненні могла коштувати йому життя і не просто життя, а важкої та болісної смерті. Добре, що у «Нексус-тек» ще не навчилися читати думки.

Макс. Той самий Макс. Чесний, порядний та надзвичайно сміливий. Справжня людина у світі потвор.

Чесний та незалежний журналіст, який пожертвував своїм життям заради правди.

Алекс зневажав журналістів. Він вважав їх творцями цього світу, точніше інструментом, чиїми руками він був створений. Брехня, викривлення правди, маніпуляції та пропаганда — ось що привело до перемоги культу споживання та сексу.

Проте Макс був інший. Зовсім не схожий на тих журналістів, яких Алекс знав.

Алекс мав інформацію, що Макс якимось чином пов’язаний із терористичним підпіллям, і той був узятий у розробку. Алекс отримав наказ заарештувати Макса, але в останній момент вирішив цього не робити. Його мучили сумніви. Він відчував, що щось не так, і вирішив спочатку поговорити з Максом.

Тим часом «Нексус-тек» вирішив впровадити нову технологію масового моніторингу медичного стану мешканців міста. Ця технологія була вбудована в усі обов’язкові медичні імпланти, які отримує кожен житель міста. На перший погляд, це мало бути корисним інструментом для виявлення медичних проблем та надання невідкладної допомоги.

Алекс відстежив Макса і прийшов до його дому. Він не мав наміру одразу його заарештовувати та й не мав права, оскільки не було санкцій, але він хотів поговорити.

Піднявшись сходами старого будинку, Алекс зупинився перед масивними дерев’яними дверима. Постукавши, він почув кроки з іншого боку.

Двері відчинилися, і перед Алексом стояв Макс — високий, худорлявий чоловік з пронизливим поглядом і злегка втомленим виразом обличчя.

— Чим можу допомогти, Алекс? — запитав Макс, упізнавши співробітника служби безпеки.

Алекс злегка кивнув, намагаючись зберегти нейтральний тон:

— Я хотів би поговорити з тобою, Максе.

Макс зітхнув, але відкрив двері ширше, запрошуючи Алекса увійти. Вітальня була затишною, з безліччю книжок і фотографій на стінах — свідченням численних подорожей і репортажів Макса.

— Що ти хочеш знати? — запитав Макс, сідаючи у крісло навпроти Алекса.

Алекс вирішив бути відвертим:

— Я знаю, що ти пов’язаний із терористичним підпіллям. Мені наказано тебе заарештувати, але я хочу зрозуміти, чому ти це робиш. Що підштовхнуло тебе на цей шлях?

Макс відкинувся на спинку крісла, його погляд став задумливим:

— Це довга історія, Алекс. Я бачив, як наш світ руйнується під натиском пропаганди, маніпуляцій і брехні. Я бачив, як «Нексус-тек» перетворює людей на слухняних роботів. Я не можу стояти осторонь і просто дивитися на це.

Алекс слухав уважно, намагаючись розібратися в мотивах Макса:

— Ти думаєш, що тероризм — це вирішення проблеми? Невже ти готовий ризикувати життям невинних людей?

Макс нахилився вперед, його очі спалахнули рішучістю:

— Я не підтримую насильство, Алекс. Але я підтримую правду. Іноді, щоб досягти правди, потрібно ризикувати. Нова технологія моніторингу медичного стану — це ще один крок до тотального контролю. Вона дозволить «Нексус-тек» не просто спостерігати за кожним жителем міста, а контролювати їхні думки і дії. Але у мене немає підтверджень, які могли б переконати інших. Алекс задумався над словами Макса. Він почав розуміти, що світ не такий однозначний, як йому здавалося. Його сумніви і підозри щодо компанії, для якої він працював, почали підтверджуватися. Вирішивши допомогти Максу, він таємно надав йому інформацію про нову технологію «Нексус-тек».

— Тут є все, що тобі потрібно, — сказав Алекс, передаючи Максу невеликий диск. — Але будь обережний. Якщо вони дізнаються, що ти це маєш, тебе точно заарештують.

Макс кивнув, приймаючи диск із вдячністю.

— Я використаю це, щоб викрити їх. Дякую, Алекс.

Макс використав отриману інформацію для підготовки викривальних статей про «Нексус-тек». Він опублікував матеріали в мережі, і незабаром вони з’явилися на екранах Нової Атлантиди. Мешканці міста почали обговорювати викриття, і хвиля невдоволення прокотилася вулицями. Але ця хвиля швидко вщухла.

«Нексус-тек», передбачаючи можливі наслідки, запустив нове еротично-гумористичне телешоу під назвою «Головоломка Гедоніста». Це шоу відразу захопило увагу публіки своїми відвертими сценами, абсурдними конкурсами та гумором на межі пристойності. Яскраві візуальні ефекти, гучна музика та безперервний потік шокуючих моментів повністю відволікли людей від новин про викриття.

Люди забули про статті Макса. Вони занурилися в нову хвилю розваг, які пропонувала «Головоломка Гедоніста», обговорюючи лише її останні епізоди та ексцентричних учасників.

Макс спостерігав, як громадська думка швидко змінилася. Його руки тремтіли від безсилля, а в очах відбивалася суміш гніву і розпачу. Він доклав усіх зусиль, ризикував своїм життям, але люди виявилися занадто зайнятими новим шоу. Макс відчував, як його боротьба за правду розбивається об стіну байдужості та розваг. Він знав, що «Нексус-тек» не залишить це без уваги, і страх перед неминучою розправою охоплював його.

Алекс теж спостерігав за цим із сумом. Він зрозумів, наскільки важко змінити щось у суспільстві, яке так легко піддається маніпуляціям. Відчуття безпорадності тиснуло на нього, але разом з тим він відчував провину за те, що втягнув Макса в цю небезпечну гру. Алекс знав, що зробив усе можливе, але цього було недостатньо. Його сумніви щодо компанії, якій він служив, посилилися, і він не знав, що йому робити далі, при цьому старанно виконуючи свої обов’язки.

Алекса дуже бентежила його власна безпека. Він розумів, що після надання інформації Максу і появи викривальних матеріалів на екранах він сам став мішенню. Алекс ретельно затирав свої сліди, оминаючи усюдисущі камери відеоспостереження, які тепер були для нього не лише роботою, а й загрозою. Він знав усі слабкі місця системи, яку сам допомагав створювати, і використовував це знання, щоб залишатися непомітним.

Одного разу всі екрани міста показали жахливе видовище — тіло Макса, спотворене променевою хворобою. Його вивезли за місто у радіоактивну зону і залишили там помирати. Це було чітке попередження для всіх, хто наважиться виступити проти «Нексус-тек». Алекс дивився на екран, відчуваючи глибокий біль, злість і страх.

Після того як усі екрани міста показали жахливу картину спотвореного тіла Макса, реакція суспільства була шокуючою та різноманітною. Деякі люди відчували глибокий біль і злість, побачивши цей жахливий вчинок. Вони відкрито висловлювали своє обурення на вулицях, публічно засуджуючи те, що сталося з Максом. Деякі організували мирні протести, вимагаючи правосуддя і розслідування цього злочину.

Але багато інших були спокійними, а навіть байдужими до цього випадку. Вони продовжували своє звичайне життя, ніби нічого не сталося, занурюючись у свої розваги та проблеми. Для них це була лише ще одна жертва політичних інтриг, яка не стосувалася їх особисто.

«Нексус-тек» використовував цю ситуацію для зміцнення своєї влади та впливу на суспільство. Вони поширили свою версію подій через медіа, намагаючись зняти всі сумніви і звинувачення у свій бік. Деякі з їхніх прихильників навіть вважали, що Макс заслужив те, що сталося з ним.

   Якось, коли Алекс і Макс разом їхали в машині, той сказав Алексу:

«У світі, де технологія стала нашими новими богами, а мегаполіси — храмами, я шукаю правду як останню святиню серед цього яскравого та безпросвітного неонового мороку».

Ці слова на все життя закарбувалися в пам’яті Алекса.

Алекс знайшов притулок в одному з темних барів на околиці міста. Тут не було місця для багатих і відомих, лише для таких, як він — загублених і самотніх. Він сів за барну стійку, замовивши собі міцний напій.

Бармен, старий знайомий, підняв брову:

— Ти виглядаєш гірше, ніж зазвичай, Алекс, — сказав він, подаючи напій.

— Просто ще один день у раю, — саркастично відповів Алекс, роблячи ковток. Алкоголь обпік горло, але це було єдине, що він відчував останнім часом.

Алекс сидів у барі годинами, спостерігаючи за іншими відвідувачами. Кожен із них мав свою історію, своїх демонів. Але жоден із них не міг зрозуміти його. Він був чужим у цьому світі, загубленим і самотнім.

Алекс знову зробив ковток, намагаючись втопити свій біль, але це було марно.

Бармен продовжив розмову:

— Ти бачив новини? — запитав він, киваючи на екран, що висів над стійкою. — Нові андроїди, публічні доми з прозорими стінами... Світ змінюється, друже.

Алекс тільки похитав головою, зробивши ковток свого напою.

— Змінюється? — повторив він із гіркою посмішкою. — Стає все більш збоченим і відчуженим. Люди вже не цінують справжніх стосунків, справжніх емоцій.

Бармен посміхнувся, ніби почув старий жарт:

— Ти, мабуть, старомодний, Алекс. Тепер усе заради задоволення, заради миттєвих відчуттів. Люди хочуть забути про свої проблеми, втекти від реальності.

Алекс згадав свого колегу Девіда і зраду його дружини, що відбулася ледь не в прямому ефірі. Це стало справжнім шоком для нього, і Алекс бачив, як це зруйнувало Девіда зсередини. Цей інцидент став ще одним доказом того, наскільки порожніми і фальшивими стали людські стосунки.

— Забути? — Алекс підняв очі на бармена. — А що залишається, коли забуваєш усе справжнє? Порожнеча. Вони не розуміють, що з кожною такою втечею стають ще більш самотніми.

Бармен знизав плечима, наливши собі напій:

— Можливо, ти маєш рацію. Але я тут, щоб робити бізнес. Якщо людям це потрібно, я не буду їм заважати.

Алекс підвівся, залишивши гроші на стійці:

— Люди зациклені на сексі і задоволенні, але це не робить їх щасливими. Вони просто забувають про справжнє життя.

Бармен нахилився ближче і змовницьки посміхнувся:

— Якщо шукаєш компанію, у нас є найновіші секс-андроїди і секс-ляльки. Вони виглядають і відчуваються як справжні. Ніяких зобов’язань, ніяких проблем.

Алекс з огидою відкинув пропозицію:

— Ні, дякую. Я не шукаю підробок.

Вийшовши з бару, Алекс знову сів у свою машину «Lumina» і помчав вулицями нічного міста. Він відчував, що ще більше віддаляється від цього світу, де все підкоряється штучному інтелекту і технологіям.

Проїжджаючи повз неонові банери, які були буквально усюди, він помітив один із них, що яскраво світився написом «БУДЬ СОБОЮ». Алекс хмикнув, гірко посміхаючись.

«Будь собою, — подумав він. — А що це означає у світі, де все штучне і підробне?»

Нарешті, прибувши до своєї квартири, Алекс зітхнув із полегшенням. Його житло було скромним і функціональним, з мінімумом меблів: просторе ліжко, старий диван, невеликий стіл із ноутбуком і кілька книжкових полиць. На стінах висіли фотографії з війни, де він був молодшим і сповненим надій. Він часто думав про ті часи, згадуючи своїх товаришів, які вже не були поруч. На війні він відчував себе живим, попри всі жахи і небезпеку. Там була справжність, якої так бракувало в сучасному світі.

Сівши на диван, Алекс задумався про своє життя. Він мріяв про сім’ю і дружину, про теплий домашній затишок і справжні стосунки. Іноді йому навіть спадало на думку завести собаку-андроїда, щоб мати хоча б якусь компанію, але він завжди передумував. Здавалося, навіть андроїд не міг би заповнити ту порожнечу, що була в його душі.

Алекс захоплювався історією еволюції життя на Землі. Його хвилювали питання виникнення життя, і він багато часу присвячував читанню про історію людства. Його турбувало, як виникло людство і як воно дійшло до того стану, в якому опинилося, і що призвело до такого відчуження та деградації моральних цінностей. Він захоплювався багатством живої природи, її різноманіттям. Особливо його вражали динозаври — ці могутні істоти минулого, що колись панували на Землі. Він увімкнув телевізор, шукаючи щось, що могло б відволікти його. На більшості каналів показували дурне еротично-гумористичне шоу «Головоломка Гедоніста». Шоу було сповнене вульгарних і жорстоких, ексцентричних витівок. Для розваги глядачів створювали спеціальних андроїдів, над якими можна було знущатися, бити їх, різати. Жінки знущалися над андроїдами-чоловіками, а чоловіки — над андроїдами-жінками.

На екрані з’явилася сцена, де оголена жінка зі зловісною усмішкою тримала ніж і повільно підходила до андроїда-чоловіка, прикутого до стіни. Андроїд, схожий на молодого чоловіка, виглядав наляканим. Глядачі реготали і аплодували, коли жінка почала його стимулювати, змушуючи його збудитися, а потім раптово вдарила ножем. Андроїд скрутився від болю, імітація крові текла по його тілу. Вона вдарила його ножем у живіт ще раз, а потім повільно підняла його вгору, розпорюючи живіт. Пластикова імітація органів і рідини виливалася назовні, викликаючи ще більше сміху і оплесків у залі.

Алекс з огидою вимкнув телевізор і дістав старий ноутбук. Йому вдалося знайти кілька записів дикої природи, вимерлих тварин, а також звукозаписи співу птахів. Це були ті рідкісні моменти, коли він міг відчути справжню гармонію і спокій. Він насолоджувався переглядом старих документальних фільмів про тварин, спостерігаючи за їхніми звичками, життям у дикій природі. Спів птахів, який лунав із динаміків, переносив його у світ, де все було справжнім і природним.

Серед тих речей, що приносили йому радість, був фільм «Привид» з Патріком Суейзі. Алекс зумів дістати запис цього фільму, натрапивши на стару колекцію фільмів у закритій бібліотеці під час однієї з рідкісних експедицій за межі міста. Він постійно переглядав його, знаходячи в цій історії про кохання і вірність щось, що нагадувало йому про справжні цінності.

Після перегляду фільму Алекс стояв під душем, відчуваючи, як гаряча вода змиває з нього втому дня. Краплі води стікали по його обличчю, змішуючись із потоками думок, що роїлися в його голові.

«Світ занурюється в безодню порожнечі і відчуження, — думав він, закриваючи очі. — Технології, що мали б зробити наше життя кращим, тільки віддаляють нас одне від одного. Люди втратили здатність цінувати справжні стосунки, справжні емоції. Вони ховаються за екранами, втікаючи від реальності, шукаючи миттєвого задоволення в штучному світі. Навіть любов стала товаром, який можна купити, замовити, зімітувати… але не відчути по-справжньому. Світ уражений болісною епідемією, що розповсюджується безшумно, як привид. Назва цій епідемії — самотність».

Він згадав про свої мрії.

«Я хочу справжньої сім’ї, коханої дружини, з якою можна розділити радість і горе, сміятися і плакати. Мрію про щирі обійми, про справжнє чисте кохання. Але де знайти це в світі, де все підкоряється штучному інтелекту і технологіям? Де навіть собака-андроїд не зможе замінити справжнього друга?»

Вода продовжувала текти, нагадуючи йому про постійний плин часу.

«Ми, люди, забули про своє коріння, про історію свого розвитку. Еволюція створила нас такими різноманітними, такими унікальними. Але чи зможемо ми зберегти це багатство в умовах сучасного світу? Ті самі динозаври колись панували на Землі, а тепер вони лише спогад, лише частина історії. Чи не чекає нас те саме?»

Алекс відкрив очі, дивлячись на струмки води, що стікали по його тілу.

«Ми створюємо нові технології, але втрачаємо щось важливе в процесі. Чи зможемо ми знайти баланс? Чи зможемо ми зберегти людяність у цьому цифровому світі? Або ж нас чекає та ж доля, що й динозаврів?»

Він вимкнув душ, відчуваючи, як прохолода заповнює ванну кімнату. Витираючись рушником, Алекс відчував, що його думки стали яснішими.

«Можливо, відповідь лежить у простих речах, — подумав він, насолоджуючись чистотою і свіжістю після душу. — Спів птахів, старі фільми, справжні стосунки… Це те, що може дати мені надію і сили продовжувати шукати своє місце у цьому складному і жорстокому світі».

   Після теплого душу Алекс відчув себе трохи освіженим і заспокоєним. Уже вимкнувши світло і готуючись до сну, він вирішив вийти на балкон, щоб зануритися в нічну атмосферу міста. Це була його ритуальна процедура після довгого дня — замість того, щоб одразу лягти спати, він віддавав кілька моментів, щоб насолодитися видом на місто.

   Розгорнувши двері, він опинився на краю висотного будинку, звідки відкривався захопливий вид. Нова Атлантида розгорталася перед ним, залита яскравим неоновим світлом, рекламними банерами, гігантськими голограмами та мерехтливими вогнями вікон. Ця картина нічного міста вражала своєю атмосферою, наповненою енергією та рухом. Це був світ, який ніколи не спав, де життя пульсувало в кожному кутку, а мрії сяяли яскравіше за будь-які вогні.

Повітря було свіже і прозоре, а зорі на небі змагалися з вогнями міста. Він підняв погляд угору, спостерігаючи за рухом хмар на нічному небі. Потім він ще раз оглянув місто — воно виглядало як океан, що розтягнувся до горизонту. Неонові вогники, рекламні щити і гігантські голограми розгорталися перед ним, і він відчував себе частиною цієї хвилюючої енергії.

  Тільки тут, на висоті, він міг знайти трохи спокою і відсунути свої думки на другий план. Постоявши ще кілька хвилин на балконі, Алекс відійшов до сну.