Розділ 1

Змокла до останньої нитки в'язаного вовняного светра, дівчина ледь дійшла за ріг. Вона зовсім не поспішала, найсильніша злива за все літо її зовсім не бентежила. Чесно кажучи, вона її навіть не помічала. В неї була лиш одна ціль — дійти до тієї чортової квартири. Дійти, дійти, дійти... В руці була стиснута грошова куп'юра, отримана "на здачу". В іншій — зіп-пакетик. Синя таблетка самотньо чекала на свою долю в ньому.

Мішки під очима дівчини дуже важко приховати консилером, але зараз їх було видно як ніколи: три доби без сну, ще й повністю розмазана туш, що вже стікала щоками. Можливо, через дощ. А можливо, через сльози, що не переставали скочуватись струмками із зелених очей. Які вже через пару останніх кроків до квартири втратять свій колір і заповняться чорнотою розширених зіниць.

Три роки назад вона запитала у свого дилера, чи є якийсь наркотик, який викликає галюцинації. "Звісно є, майже кожен, що за дебільне питання?" — з нерозумінням відповів тоді він. "Ні, ти... Ти не зовсім зрозумів, я не договорила. Такі галюцинації, якими можна керувати... От знаєш, захочу побачити, не знаю, їжака, що говорить. Секунда — і він вже переді мною. Є таке?.." Вона пам'ятає, як він тоді подивився на неї. Але лише відвів погляд через мить, затягнувся самокруткою і сказав, що чув про таке. І спробує дістати. Не обіцяє, але все ж.

І він дістав. Коштували вони, як добротний андроїд. Рідкісні були, як якісь тварини, занесені до червоної книги. Але він дістав. Приніс. І вона забрала таблетку з собою додому.

Зараз дівчина несла вже таку третю. Раз в рік вона дозволяла собі це. Чому раз в рік? Грошей не мільйони. Потрібно накопичувати. Та й якби вона зачастила, то відлетіла б дахом остаточно. Тому дозволяла лише щорічно. І цього, як їй здавалось, вистачало.

Батьки вже спали. Так і не дочекались її, хоча грозилися, що не заснуть, поки та не прийде. Мама ледь чутно сопіла в спальні, тато ж і зовсім заснув в залі на дивані, дивлячись якийсь серіал, що вже давно варто було б вимкнути, адже чоловік глибоко спав. Дівчина сумно посміхнулась. Вони так сильно намагались виховати її хорошою і розумною дівчиною. І вона була. Але тягнула за собою ще й адикцію. Моторошну. Тривалу. І зовсім не матеріальну, хоча дуже хотілося, щоб вона такою була.

Заскрипіли двері — і ось її кімната. Звично клацнула долонею по вимикачу світла. Одяг розкиданий — вона не встигла поприбирати. Сьогодні не встигла нічого. Шукати серед цієї купи домашній одяг було занадто ліньки, щоб переодягнутись в щось сухе, тому вона просто роздягнулася до нижньої білизни. Мокрий светр кинула в ту ж купу — розбереться з цим всім завтра. Все буде завтра. Зараз вона нарешті розкрила зіп-пакет і дістала таблетку. Кожен чортів раз прийняти її було занадто важко. Сьогодні і зовсім тремтіли руки і ноги. Вона присіла на ліжко. Ледь-ледь дістала до вимикача, щоб лишити тільки світло ліхтаря, що пробивалось скрізь вікно. Видихнула і поклала таблетку під язик. Повіки самі опустилися на очі: як знали, що треба робити. Треба трохи почекати, якихось півгодини... Лишилось так мало до того, що вона жадала весь рік.

Дихання прискорилось, серце вже стукало у вухах. Руки і ноги оніміли, дівчина буквально перестала відчувати себе. Проте вона чітко відчувала чужу присутність в кімнаті. Паніка підбиралась до горла, тому вона зупинила її різко відкритими на максимум очима. На стільці виднівся силует. Сидів смирно, не рухався. Щось чекав. Світло падало на його лице, і вона бачила очі. Такі ж. Такими, якими вона їх запам'ятала.

— Що ж ти не вгамуєшся? — Майже пошепки запитав він.

Вона задавала собі це питання кожного божого дня. І це вилилось в питання, поставлене ним же. Але бляха, якби ж вона знала на нього відповідь...

— Ми так і не встигли поговорити, ти ж знаєш...

— Про що нам варто було розмовляти? Нам давно вже немає чого обговорювати, — відрізав той.

Дівчина мовчала. Лише дивилась йому у вічі. Нерухомо. Він не дихав. Ні тут, ні в житті. Вже як рік.

— Як ти там? — Зруйнувала тишу вона.

— Тебе це їбати не повинно. — Вона посміхнулась від його слів. Давно завчені ним фрази. Те, що вона запам'ятала. Звісно ж, іншого видати він і не міг. Хлопець закурив сигарету прямо в її кімнаті. Уявний дим розлетівся під стелею. — Забудь вже. Все. І перестань вбивати себе. Чи настільки хочеш до мене? — Засміявся він.

"Чи настільки хочеш до мене?" ехом відбивалось в її голові. Почало глушити думки. І залишки реальності. Дівчина почала жадібно хапати повітря ротом. Він сміявся далі. І з кожною секундою сміх ставав все голосніше. Давив на вуха. Різав по перетинках. Звуковою хвилею пробивався прямо в серце. В пам'ять. Вона знала його. Так часто чула раніше. Пестив її слух. А зараз буквально вбивав її вже добрих декілька годин, які у викривленій свідомості здавались лише п'яти хвилинами.

— Досить! — Заридала вона. — Досить... Будь ласка...

— Я нічого не роблю, ти ж знаєш. Я вже давно тут ні до чого.

Дихати було важко. Сольоні сльози струмками дібрались до губ і лишились гірким післясмаком на язиці. Її ламало. Вивертало назовні. Варто було заплющити очі — мерехтіли картинки з минулого, де він живий, бігає за нею по траві. Варто було розплющити — його проекція холодно дивиться на неї, поки молоде тіло насправді гниє в землі.

— Дозволь мені відчути тебе востаннє... Ми так і не попрощались тоді нормально, біля мого під'їзду.

Він вже не дивився на неї глузуючи. Лише з розумінням. І з дикою втомою, що, чесно кажучи, давно була тим, що їх об'єднувало.

— Тільки пообіцяй мені, що спостерігати після цього за мною будеш лише в мене на могилі.

Вона кивнула. Він виставив руки вперед. Тіло перестало слухатись зовсім. І все-таки вона змусила себе піднятись з ліжка. Крихітними, обережними і зовсім повільними кроками дійти до нього. Спочатку торкнутись руки — тепла. Як в останню їхню зустріч. Підборіддя зрадницьки затремтіло. Плакати, насправді, взагалі не входило в її плани на цю ніч.

— Ну давай, ще трохи, ближче. Не бійся...

Дівчина підійшла впритул. Він обхопив її талію. Пройшовся пальцями по голій спині. Вона закинула голову і тихо застогнала: чи то від неймовірної насолоди, чи то від дикого болю. Пальці гуляли худими стегнами, натиснули на них і потягнули на себе — вона за секунду опинилась в нього на руках. Хлопець вмів це робити, завжди маневрував нею, як хотів. Вони зустрілись поглядом. Тепер вона зблизька могла роздивитись рідні карі очі, що вигоріли.

— Ну. Ти ж знаєш, що робити. Ми вже були в такій ситуації, ти пам'ятаєш, — він нахилився до її вуха: — ти прекрасно пам'ятаєш...

Дівчина обхопила його шию холодними руками, а потім носом підняла його голову. Міліметр до губ, і вона не лишила навіть секунди насолоди моменту "до" — впилась відразу ж. Він притиснув її сильніше, і це все було настільки реальним, що дівчина голою шкірою відчувала цупку тканину його джинсів. Її стегна заворушилися на ногах хлопця скрізь тканину, він застогнав в губи. Пальці згодом дібрались до його волосся і поселились там. М'які, але сухі. Вона перебирала кожну волосину. Могла би порахувати, але мозок не був здатний на це зовсім. В роті був смак алкоголю — останній спогад з поцілунку з ним. Він різко відсторонився. Адже на більше проекція не була здатна — в спогадах не було нічого подібного. Вона залишилась сидіти в нього на колінах, поклавши голову на плече. Він продовжував гладити спину.

— Скоро світанок, мені пора, — в якийсь момент сповістив він.

— Вже?.. — Дівчина подивилась у вікно. І справді — небо вже не було схожим на нічне. Як же швидко промайнула ніч.

— Ніяких більше таблеток, ясно?

Дівчина кивнула. Вклала пасмо, що вибилось з його зачіски, назад. Він посміхнувся. Вперше по-доброму за цю ніч. Поцілував її в шию, а потім торкнувся вустами і чола.

— Бережи себе.

Далі темрява. І ранок. Прокинулась дівчина на стільці. Купа одягу нікуди не поділась. Голова розколювалася. Пити хотілось жахливо, тіло ламало. Але спина горіла вогнем — точно там, де він проходився пальцями вночі. Вона кинула погляд на пустий зіп-пакет і згадала свою обіцянку. А ще згадала, що хлопець ні разу не зробив того, що обіцяв у свій час він. Тому та посміхнулася, підібрала пакетик з підлоги і сховала далеко в шафу. І знала: будь-які таблетки, що дають його хоча б на мить, вона буде ковтати до його появи.