Розділ 1

Поки всередині мене все перевертається, твоя кров холодна. Так завжди було, є і буде. В тебе у венах — вічний мороз. Але щоразу іншого смаку. Я зрозуміла це вже давно, і без сумнівів випивала все до дна, навіть якщо було гірко. Навіть якщо було кисло. Солодко. Гостро. Та неважливо.

Моєю улюбленою була, звісно ж, солодка. Я виявила її тоді, коли ти вперше мене обійняв. Ніхто цього не очікував, окрім тебе. Моя подруга, що сиділа біля нас і вже сама була вдосталь ситою твоєю кров'ю раніше, в мовчазному питанні вирячилась в мої очі, що відповіли їй тим самим. А пальці твої пробрались на мою талію. Я обхопила шию у відповідь. Клац. Вперше я спробувала заборонене: голка увійшла під шкіру, а я зубами впилась в твою плоть. Карамель розлилася в роті. Як же було добре.

А потім щоразу я грала в рулетку. Кусаю тебе — гірко. "Та що в тобі взагалі особливого? Абсолютно нічого, ти така ж пуста, як і всі навколо". Я допила до кінця навіть з комом в горлі і слізьми, що стікали щоками на вуста і розбавляли смак, роблячи його ще більш гірким.

В надії на те, що це була просто невдала спроба, я продовжила шукати солод. Ти прийшов до мене п'яний, поки я їла молочний шоколад. Тобі зносило дах, ти реготав, стрибав, а мені було страшно. Чи точно ти тільки п'яний? Чи свідомість одурманена ще чимось? Я обережно підійшла ззаду і ледь відчутно вкусила за плече — кисло. І було щоразу, коли твої зіниці розширювались до неможливості. Коли ти сходив з розуму, замкнений зі своїми думками в себе в голові. Коли ти брав сигарету до рота і видихав віртуозно дим. Коли занурювався носом в пакет і наповнював свої легені отрутою. Коли кашляв в пляшку з-під коли, розрізану навпіл. Весь цей час я була поряд. І пила тебе вже зі звичкою, адже кислота в тобі була найбільш повсякденним смаком.

Кров була гострою лише декілька разів за шість років. Зазвичай ти не показував справжні емоції, а вона була такою саме в ті моменти. Але про її існування я знала теж. Скляна пляшка розбилась об бетонну стіну. Ти підняв її шийку, а рельєфний край направив на горло нашої знайомої, яка вибісила тебе до свербіжу під нігтями. "Ще раз підійдеш до мене — переріжу цим горлянку". Я стояла ззаду, злякана до холоду в кінчиках пальців. Дівчина була в такому ж стані, але лише обережно відійшла, а потім побігла, куди очі бачили. Мене колотило, поки ти розносив всі бетонні стіни навколо кулаками. Розуміння того, що тебе треба рятувати від цього стану, прийшло не відразу, але з'явилось інстинктивно. Руки обхопили тебе спереду, поки твої були в кишенях, і я заспокійливо вчепилась в ключиці зубами. Чорт побирай, язик звернувся в трубочку від того, наскільки в роті пекло перцем, але я продовжувала пити, поки твоє дихання поверталось до норми.

Через декілька років ми стояли в схожій ситуації. Твої руки в кишенях, я обіймаю тебе, але намагається вижити вже моє дихання. Вдих-видих, я вгризаюсь і ніяк не можу прокусити до кінця. Та що ж таке? Піднімаю очі на твої, дивлюсь — скляний погляд у відповідь. Лиш нервово посміхаюсь і ледь промовляю: "Фух, нарешті тебе догнала. Просила ж почекати, чому не зупинився?". Ти заграв вилицями і прошипів: "Бо не потрібно за мною бігати". Гірко. Йду знову зі слізьми. Через два дні дізнаюсь, що ти спав з іншою, не дивлячись на те, що в нас було два солодких місяці. До цього на кінчику мого язика ще лишався ледь відчутний присмак цукерки, який навмисно знищувався тобою і моїми нервами на межі. Але він лишався. А після розповіді подруги про те, що вона бачила тебе і її в сусідній кімнаті, — зник. Вже навіть горло гірчило.

І я була готова випити все, щоб перебити цей смак. Навіть отруту. Що завгодно, щоб знову закочувати очі від карамельного задоволення. Я стала наркоманкою. Шукала будь-яку можливість вкусити тебе, спробувати ще раз, який би смак не був. Це було неважливо, правда. Навіть якби ти заливав гіркоту в мене далі, мені було б абсолютно все одно. І влітку того ж року, після настільки тяжкої зими, я розцвіла. Навіть якщо тільки на один день.

Проте я пила карамель з твоїх вуст, коли сиділа в тебе на колінах на кухні. Твоя рука тримала двері, адже ми були на Дні народженні моєї найкращої подруги, відповідно не самі. Як ти опинився там — не ясно. Або ж я просто не пам'ятаю. Проте коли я побачила тебе, відчуття зрівнялись до того, якби перед героїновим наркоманом поклали повний дози шприц і пішли. Я втекла в єдину пусту кімнату — на кухню. Сиділа і розуміла: один неправильний рух — і я зірвусь нахуй. Але краще б я сиділа на героїні, тому що він хоча б не може сам прийти до тебе, коли намагаєшся втекти якомога далі, забитись в куток і взяти контроль в руки. А що в підсумку? Зірвалась, звісно ж. І цілувала так, що ти стогнав мені в рот. А я намагалась випити тебе всього, до дна, не переставаючи, навіть якби я не могла більше — пила б насильно. Бо розуміла, що тепер кожен раз може бути останнім. Тому в той день я не могла відірватись. На кухні, коли ти мене проводив додому, на даху багатоповерхівки. Ти сказав, що я дурепа. Та знаю я, тільки закрийся вже і цілуй мене, будь ласка, це все, що я просила. Можливо і дурепа, сказала, що роблю це просто, бо нудно, без почуттів. Тоді ти дозволив. Чи так це було? Не знаю. Якщо нестерпну залежність можна назвати почуттями, тоді я збрехала. Але мені було так добре...

Я стерпіла всю кислоту і гіркоту, тому що колись та й було солодко. І це було того варте. Сиділи біля пошти, я просто дивилась на тебе — солодко. Говорили по телефону вночі, засинали і слухали дихання один одного через слухавку — солодко. Наша перша зустріч і твої карі очі з вогнем в них — солодко. Ти лоскотав мене в квартирі нашого спільного друга, я сміялась до дзвону у вухах — солодко. Вожу пальцями по твоїй руці. Ми обіймаємся на перехресті вулиці. Цілуємся на закинутому будівництві. Ти перебираєш моє волосся пальцями біля ательє на сходах. Ми біжим під дощем, щоб сховатись під дахом. Йдемо за руку з мого уроку в художній школі. Ти стискаєш мої пальці, поки я намагаюсь не заплакати через сопливий фільм. Цілуєш мене в чоло біля під'їзду. Переносиш на руках через калюжу. Я заливаю вино тобі до рота і спеціально розливаю на білу футболку, але ти не злишся. Кажеш, що любиш вперше по телефону, думаючи, що я не почую. Солодко. Солодко. Солодко так, що здуріти можна.

І знаєш що? Я так сильно помилялась. І не знаю, в чому більше. Але усвідомлення багатьох речей прийшло лиш після того, як я витягнула з тебе зуби останній раз в моєму житті: ти проводив мене додому. Вже попрощалися, я зайшла в ліфт, але так і не змогла натиснути на сьомий поверх. Дивилась на кнопку і намагалась наважитись. Це було так важко, ти не уявляєш. Тому що, чесно кажучи, я не мала жодного уявлення, який буде смак. І це було страшно. Але набрала твій номер. "Повернись". Ти поклав слухавку, я вийшла з під'їзду. Дивилась, як ти підходиш до мене, а в голові було пусто. Сама і змусила себе викинути всі думки нахрін. Вийшло. Коли ти підійшов до мене, я не думала, лиш впилась в губи. Всього на пару секунд. А потім відійшла і втекла всередину будівлі. І що ж лишилось на язику? Нічого. От тоді я і зрозуміла, що все погано.

Тому що я хотіла відчути навіть гіркоту знову. Залежність перейшла на новий рівень, і це було жахливо. Я знемагала, поки ти був за сотні кілометрів від мене. Бо я не розуміла, від чого ламає більше: бажання зірватись чи неможливості цього зробити. Просто через те, що не можу з тобою побачитись. І не можу цього зробити вже три роки. Я не смакувала тобою вже три грьобані роки.

Проте це не так страшно. Адже за ті, наші, три роки ти встиг заповнити своєю кров'ю мої вени цілком. І тепер, коли я лишилась ні з чим, помітила, що повністю складаюсь з тебе. Можу бути гіркою, солодкою, кислою і гострою. Я втратила сама себе, свій власний смак і запах. Твоя кров, як вірус, розповсюджується моїми венами і артеріями, заражаючи з кожним днем все більше і більше. Хоч ти і не докладаєш до цього більше ніяких зусиль. Але ж це і не потрібно, правда? Прекрасно, блять, справляюсь з цим сама.

Тепер я ховаю руки від усіх, хто намагається їх торкнутись. Вчепитись іклами вже в мене, навіть не підозрюючи, що там ти. У всіх моїх еритроцитах. Ти. І я не хочу ділитись цим з іншими. Тому натягую рукави до самісіньких пальців. І раптом зупиняюсь від останнього усвідомлення: єдиний спосіб позбутись від тебе під шкірою — стекти кров'ю.