Непорозуміння

- Коли ти припиниш вести себе як дитина, Като?! Тобі мало історії з "Цикадою"? Тобі тридцять років, а ти так досі нічого і не зрозумів у житті? Не можна бути таким легковажним!
- Івакі, не починай. Я знаю, що ти турбуєшся про мене, але нічого страшного не відбувається, нормальний робочий процес.
- Нормальний!!? Ти себе бачив у дзеркало? Ти знову заганяєш себе в куток, Като! - Очі Івакі блиснули недобрим зеленим блиском.
- Досить, - вигукнув юнак, стискаючи кулаки, - якщо тобі так неприємно дивитися на мою фізіономію, я сьогодні ночуватиму на студії!
Като так голосно грюкнув вхідними дверима, що Івакі здалося наче забрязкали шибки. Чоловік прикрив обличчя долонею, ховаючи посмішку, і пригнічено похитав головою. Навіть у свої тридцять років, Като не хоче дорослішати. Він все такий же легковажний, хоча і цілеспрямований, а скоріше навіть просто прямий, як бамбукова палиця. І ніщо і ніхто не зможе його зігнути. Івакі зайшов у свій кабінет і глянув на фотографію, що стояла на столі. На ній вони відкрито дивилися на камеру і посміхалися. Це була їхня спільна фотосесія. Івакі відкрив скриньку, що стоїть на поличці і дістав прикрасу. Медальйон, розділений навпіл і слово AMOUR можна було прочитати лише, склавши з медальйоном Като. Символ любові. Так сказав Като, надягаючи прикрасу на шию Івакі у його день народження.
- От, божевільний хлопчисько, я навіть не встиг попередити тебе, що їду. - Івакі взяв аркуш паперу і написав на ньому: «Їду на зйомки на Хоккайдо, мене не буде кілька днів. Подзвони мені. Кохаю тебе. Івакі»...
… Ключі тихенько бряцнули у кишені. Като вийшов з машини і глянув на темні вікна будинку. Їхнього будинку. Будинку, який побудований на коханні, взаєморозумінні та довірі. Вже минуло майже п'ять років, як вони купили цей будинок. Скільки всього було і скільки ще буде. Але Івакі, як і раніше, залишиться поруч. Серйозний, добрий, чесний Івакі. Като зайшов у будинок, і його тиша здивувала чоловіка. Відчинивши двері в спальню, молодик побачив порожнє ліжко. Переходячи з кімнати в кімнату і запалюючи світло у всьому будинку, Като мимоволі згадував їхнє спільне життя. Нарешті хлопець увійшов до затишної маленької кухні. На столі лежала записка, і прочитавши її Като щиро посміхнувся, все-таки Івакі святий, якщо досі не покинув його, за запальний характер і неприборкану вдачу. Като дістав телефон і набрав знайомий номер, але, схаменувшись, відключився. Мабуть, Івакі вже спить. Поговоримо завтра…
… Сонячне проміння проникало в кімнату крізь не зашторені вікна, пустотливими зайчиками пробігаючи ліжком, у якому безтурботно спав оголений молодик. Мабуть, йому снилося, щось дуже гарне, бо він посміхався уві сні. Але ось промені перебралися на обличчя юнака, цілуючи високі вилиці та гарно окреслений рот та заграваючи з рудим волоссям. Затремтіли вії. Като розплющив свої золотаві очі і потягнувся. Як же чудово вдома. Перевернувшись на живіт і підставляючи променям ранкового сонця оголене тіло, хлопець набрав знайомий номер. Через кілька секунд холодний металевий голос комп'ютера оголосив, що абонент недоступний. Като насупився, мабуть Івакі працює. Молодик підвівся і натягнув джинси. Попереду він має кілька вихідних, як шкода, що Івакі зараз на зйомках. Йому так хотілося вибачитись перед своїм коханим. Като скуйовдив своє неслухняне волосся. Сніданок доведеться провести на самоті...
... Като спускався сходами, коли пролунав переспів дзвоника, коло дверей. Кого це принесло так рано. Молодий чоловік відчинив двері й ошелешено подивився на свого гостя. Насупивши брови і оглядаючи Като з ніг до голови, наче рентгенівськими променями, на порозі стояв старший брат Івакі - Масахіко.
- Доброго ранку, старший брате! Ласкаво просимо!
- Доброго!
- Вибачте, я зараз, - прокричав Като, збігаючи сходами, - тільки одягнуся.
Повернувшись у вітальню Като знову, мимоволі порівняв свого коханого та його брата, як вони схожі.
- Мені дуже шкода, Масахіко-сан, але Івакі поїхав на зйомки вчора. І ви знову його не застали.
- Нічого страшного, я був просто проїздом.
- Як поживають ваші домашні, - Като сором'язливо посміхнувся, похмурий вигляд Масахіко завжди його лякав.
- Дякую, добре. Фуюмі передала вам фотографії Хані.
- Ой! - захоплено промовив Като. - Івакі буде дуже радий. Прошу вас, почувайтеся зручно, я приготую чай.
Хлопець вирушив на кухню, як же важко спілкуватися з братом Івакі. Масахіко-сан такий непривітний і похмурий завжди. Като клацнув дистанційним пультом, доки закипає вода для чаю, можна переглянути новини. Ех, скоріше б Івакі повертався додому...
... Масахіко поправив білявий чубчик, і знову глянув на фотографію, що стоїть, на журнальному столику. Ну чому він такий упертий? Чоловік узяв знімок і провів пальцями по зображенню брата. - Ти такий егоїст, Івакі. Приїжджаєш лише раз чи два на рік. Дзвониш рідко. - Несподівано Масахіко почув здавлений схлип і брязкіт розбитого посуду. Чоловік подався до кухні, що цей невгамовний ще накоїв.
- Тобі потрібна допомога?
Але всі образливі слова раптом чомусь зникли, тільки-но Масахіко переступив поріг. Він побачив Като, що стоїть посеред кухні. Розлитий чай і чашки розбиті на підлозі.
По щоках Като текли сльози. Однією рукою юнак затис рота, намагаючись придушити крик, що рветься назовні. Іншою стискав медальйон, що висить на шиї. Золотисті очі не відривалися від екрану маленького кухонного телевізора.
- Що сталося, Като?
Але хлопець не прореагував. Здавалося, він зовсім не розуміє, що твориться довкола. Масахіко схопив хлопця за плечі, і трохи струснув, намагаючись добитися від обранця брата хоч якихось виразних слів.
- Йодзі, ти чуєш мене? Що сталося?
Чоловік відвів від обличчя руку Като, і вона безвольним батогом повисла вздовж тіла, що раптом стало кам'яним.
- Так, що з тобою? - Масахіко заліпив молодику ляпас, так що на блідій шкірі Като, тут же відбилися його пальці.
- Хоккайдо… аварія… Івакі… - прохрипів Като, вхопившись за край кухонного столу, щоб не впасти. Стіни кухні кружляли в неймовірному танці. - Новини... - прошепотів Като, осідаючи на підлогу кухні...
…Опритомнів він у своїй спальні. Масахіко сидів поруч.
- Ти вже бачив новини, - тихо спитав Като.
- Так, але я нічого не зрозумів, до чого тут Івакі?
- Коли, я переглядав передачу, репортер показав фотографії з місця події. - Като заплющив очі, здавалося, що слова давалися йому з величезним зусиллям. - На одній із цих фотографій я впізнав медальйон Івакі. А перед цим я не зміг йому додзвонитися ні вчора ввечері, ні вранці. Його телефон не відповідає. Цього не може бути, - прошепотів Като, затуляючи обличчя руками.
- Знаєш, що. Відпочинь поки що, а я спробую зв'язатися з менеджером Івакі. У тебе є її телефон?
- Всі телефони в записнику на столику, - промовив хлопець, прибираючи руки від обличчя.
Залишившись наодинці, Като, продовжував дивитися в стелю, кусаючи губи і намагаючись стримати сльози. «Івакі! Що я наробив?! Не вірю! Не вірю! НЕ ВІРЮ!» Вп'явшись зубами в подушку, Като розгойдувався з боку в бік, намагаючись заглушити звіряче виття відчаю, що рветься назовні. - Я маю бачити його, - прошепотів Като підводячись, - мушу!
Молодий чоловік підвівся та вискочив з кімнати. Збігаючи сходами, він навіть не усвідомлював того, що він мчить у невідомість. Схопивши куртку, і намацуючи в кишені ключі від своєї машини, Като вискочив з дому, і якби його зараз хтось запитав куди він мчить, то нормальної зрозумілої відповіді не отримав би ніхто. Йому треба…
Хлопець запалив світло в гаражі, дистанційкою відчинив ворота, і тільки потім зрозумів, що брат Івакі вискочив за ним.
- Като?
- Ти! Чи сідаєш у машину, чи лишаєшся тут?
Масахіко мовчки сів у машину. Ну що сперечатися із божевільним. І чоловік мужньо мовчав, поки в задньому склі не залишилося передмістя Токіо.
- Като, куди ми їдемо?
- Мені треба, - це єдина фраза, яку юнак вимовив за останні півгодини божевільних перегонів.
Блондин знову глянув на обранця брата. Вони мчали автострадою вже більше чотирьох годин, і за цей час Като жодного разу не зменшив швидкість, і не промовив жодного слова. Його очі дивилися в далечінь, ніби там за горизонтом на нього чекало щось страшне. Телефон Шімізу-сан не відповідав, як і телефон Івакі, але Масахіко все ще відмовлявся вірити у смерть брата.
- Като, послухай…
Рудий красень знову проігнорував слова звернені до нього. І раптом несподівано, здавалося, ніби звідки з'явився перший пост поліції. Като зупинився і вийшов із машини.
- Доброго дня.
- Чому ви мене зупинили? - різко обірвав привітання поліцейського актор.
- Далі проїзд не можливий. Вам доведеться почекати кілька годин.
- Я не можу чекати, мені треба потрапити на Хоккайдо! - гарячкував молодик.
- Боюся, що зараз це неможливо.
- Але я мушу, - голос Като зірвався в крик, - там людина, яку я….
- Стривайте! - Поліцейський уважно придивився до молодого чоловіка, - ви Като Йодзі - знаменитий актор.
- Так! І що з того? Мені треба потрапити на Хоккайдо!
- Ви співмешкаєте з іншим актором? Я згадав, - охоронець закону ще раз глянув у згаслі очі Като, а потім чітко промовив, - Його там немає, Като-сан.
- Що? - Серце знову стиснулося в грудку. - Що ви сказали?
- Я був на місці аварії. Його там немає, Като-сан. Івакі-сан не перебуває у списках загиблих.
- Я вам не вірю! - Като схопився за мундир поліцейського, що стояв перед ним, - я вам не вірю!!! - викарбував хлопець кожне слово, але потім у голосі почулося неприкрите благання. - Будь ласка, дозвольте мені проїхати! Мені треба потрапити на Хоккайдо! Будь ласка!
Масахіко, який спостерігав за цією сценою, хотів було вже втрутитися в те, що відбувалося, коли в кишені куртки Като пролунала мелодія мобільного. Хлопець відпустив представника закону і відійшов убік, відповідаючи на дзвінок. А за мить, обличчя Като втратило свої фарби, і стало практично мертво-білим, золотисті очі наповнилися сльозами. Здавалося, що тіло юнака в одну мить перестало його слухатися, і Като опустився навколішки прямо, на асфальт автостради. Притискаючи трубку мобільного телефону, ковтаючи сльози, він прокричав:
- Івакі! Івакі! Де ти?
Като опустив руку з телефоном на коліна, він не міг зараз говорити. Масахіко підійшов до приголомшеного хлопця і взяв мобільний. З динаміка лився переляканий голос Івакі:
- Като, чому ти не відповідаєш?
Почувши голос брата, блондин відчув неймовірне полегшення. І намагаючись угамувати тремтіння в голосі, промовив:
- Івакі, ти де?
- Масахіко?! Де Като? Чому ти відповідаєш замість нього? Що сталося? Де ви? Като, з ним усе гаразд?
Блондин мимоволі заплющив очі, слухаючи схвильований голос брата. Як ці двоє люблять одне одного, і хоча він досі не може прийняти це кохання, він знайде в собі сили змиритися з цим. Колись.
- Масахіко, де ви? Я приїду! - голос Івакі зривався від хвилювання.
- Не треба, брате. Чекай нас, увечері ми будемо вдома.
Відключивши телефон, Масахіко сів поруч із Като.
- Все скінчилося, ти чуєш мене, Като?
Рудий красень із згаслими золотистими очима ледь прореагував на слова старшого брата Івакі. Масахіко допоміг Като підвестися і провів хлопця до машини. Сідаючи за кермо, він посміхнувся. Добре, що добре закінчується.
- Като, знаєш, - Масахіко обернувся до хлопця, який все ще мовчав. - Ви двоє один одного варті.
- Мабуть, ти маєш рацію. Дякую, що був зі мною.
Масахіко знизав плечима. Він теж був радий, що зміг зрозуміти, що брата і цього безшабашного хлопця пов'язує не лише фізична близькість, а й щось значно більше, і за це він був Като безмежно вдячний. Масахіко обернувся, щоб сказати про це, але всі слова зникли. Като спав. І тільки риси такого гарного обличчя навіть уві сні були напружені. Блондин відкинув спинку крісла, щоб хлопцеві було зручно і додав швидкість. Йому так хотілося якнайшвидше потрапити додому. Фуюмі та Хані давно його зачекалися...
... "Як тепло, яке тепло знайоме. Руки, ці руки обіймають мене знову. Руки Івакі. Це сон. Це просто сон, зараз я прокинусь, і він зникне. Не хочу прокидатися".
- Не хочу прокидатися, - прошепотів Като, обіймаючи себе руками.
Прохолодна долоня торкнулася щоки, і знайомий, стриманий голос промовив:
- Прокидайся, Като.
Молодий чоловік розплющив очі. Серце стукнуло об ребра. Ці зелені очі, чорне волосся, злегка зворушене. Падаюче на очі пасмо. Гордий профіль. І суворі губи, зворушені милою знайомою посмішкою.
- Івакі, - прошепотів Като. - Івакіі...
Брюнет обійняв Като, зариваючись губами в руде неслухняне волосся. Він ніжним, знайомим жестом підняв за підборіддя обличчя Като і глянув у згаслі золоті очі:
- Все добре. Я поруч, - але більше Івакі не встиг нічого сказати, Като вп'явся поцілунком у губи.
- Стривай, Като! - задихаючись від поцілунку, прошепотів Івакі.
- Не хочу чекати, не можу! - прохрипів хлопець, знову торкаючись своїми губами, таких солодких губ Івакі. Він зривав одяг, так що ґудзики тріщали на сорочці. Відірвавшись від губ Като, Івакі став обсипати улюблене тіло поцілунками, знімаючи з Като одяг і опускаючись до збуджених сосків. Кінчиком язика Івакі торкнувся рожевої точки на грудях Като.
- Ах! - тіло Йодзі вигнулося дугою в руках Івакі, - ще!
Але здавалося, що Івакі не чув його слів. Однією рукою він обіймав Като за плечі, інша опускалася все нижче і нижче, поки витончені пальці не торкнулися ґудзика на джинсах. Ще рух і він розстебнув змійку, випускаючи назовні збуджену плоть. Прохолодні пальці Івакі дарували насолоду. Като здавалося, що його тіло горить. Івакі нахилився і обхопив губами збуджену плоть, а ніжні пальці проникли в маленький рожевий отвір, ще більше збуджуючи.
- Ти готовий? - прошепотів Івакі, підводячи стегна коханця. – я…
-М! Ох! Івакі!
- Вибач, Като. Тобі не боляче? - схвильовано прошепотів брюнет.
- Нехай, я хочу розчинитися в тобі, Івакі, - прохрипів Като, обіймаючи коханого за плечі.
- Я зараз ....! Като!
- Не стримуйся, я…
Але домовити вони не змогли, хвиля накрила обох із головою. І все ще продовжуючи стискати Івакі в обіймах, Като шепотів на вухо коханому:
- Вибач мені, пробач мені, Івакі!
Задовольнивши першу пристрасть і, нарешті, усвідомивши, що живе, розпалене тіло Івакі, він стискає у своїх обіймах, Като буквально витяг Івакі з машини, і ледве діставшись спальні, він виплеснув увесь свій біль цього жахливого ранку на коханого. Івакі віддавався йому з тією пристрастю та ніжністю, яка завжди так збуджувала Като. І тепер задоволений і заспокоєний, притулившись до плеча коханого Като, прислухався до биття його серця.
- Поясни мені, що тут сталося? З розповіді Масахіко я нічого не зрозумів, - тихо промовив Івакі.
- Масахіко! - Като підскочив на ліжку, - де він?

- Заспокойся. Він поїхав додому, - тихо відповів Івакі, - поясни мені, що тебе так налякало? Що ти собі навигадував.

- Ранкові новини...

- Новини?! - незрозуміло промовив актор.
- Сьогодні вранці я побачив новини про аварію на Хоккайдо, я намагався тобі додзвонитися, але твій телефон мовчав.
- Він просто розрядився, а передзвонити не було звідки. Але Като…
- Репортер, який знімав аварію, надав знімки з місця події, і там, - Като торкнувся медальйону на шиї Івакі, - я побачив тіло, з таким самим медальйоном, - прошепотів хлопець. - Я подумав ....
- Ти божевільний…
- Так, мабуть. Але Івакі, пам'ятаєш, коли ми знімалися для серіалу про медиків, ти плакав, коли побачив мене у гримі, я тоді посміявся, що ти все так близько прийняв до серця. Івакі, тепер я тебе розумію, моє серце майже зупинилося. І хоча ця історія з медальйоном, була лише непорозумінням. Івакі, - Като погладжував обручку на безіменному пальці партнера, - давай подамо прохання про розлучення… ну навіщо тобі такий дурень?!
Брюнет підвівся на лікті, зазирнувши в золотисті очі коханого. Невже він серйозно? Але в очах Като було стільки болю, що Івакі стало його шкода і обіймаючи свого супутника життя, він тихо промовив:
- Дурнику. Без тебе моє життя не має сенсу. Ми стільки разів обговорювали це, - Івакі притулився щокою до рудих пасм Като, - хоча в єдиному ти маєш рацію. Ти справді одне суцільне непорозуміння…
… «Коли я дивлюся, як ти спиш, Івакі, тут, поряд зі мною в одному ліжку, в нашому домі. Коли я можу простягнути руку і торкнутися твого плеча. Коли ти лаєш мене за легковажність, моє життя має сенс. Я так кохаю тебе, Івакі. Будь ласка, будь зі мною завжди» - подумки просив Като, засинаючи на плечі коханого.