Мапа його тіла

Вечір в кімнаті лисів проходив тихо. Нікі побіг на побачення до Еріка, який зміг приїхати на вихідні, і тому найголоснішої людини з команди не буде декілька днів, чому Ендрю трохи зрадів. Хоча звісно зовнішньо ніяк не показував цього. Бо радість - це емоція і на це треба витрачати енергію, а Ендрю не готовий це робити. Ні на що і ні на кого.

Двері в кімнату відчинились і темряву прорізав спалах світла з коридору. Або світло йшло від людини, що зайшла. Мінʼярд не міг точно відповісти. Його очі, прикуті до Ніла, який прийшов з пробіжки, навіть не замружились, коли його персональна головоломка різко увімкнув світло.

- Чого сидиш в темряві? Насолоджуєшся відсутністю Нікі? - запитав цей ідіот, проходячи в кімнату.

Він був увесь спітнілий, руде волосся розтріпалось, але його неймовірно сині очі блищали немов діаманти.

- Не запитуй речі, на які і сам знаєш відповідь, - холодно відрізав голкіпер команди. 

Ніл тільки хмикнув на це і пройшов до ліжка, стягуючи брудний одяг. Він вже звик спокійно роздягатися при Ендрю, не турбуючись через потворність своїх шрамів. Адже блондин вже давно запамʼятав розташування, форму і розмір кожного шраму, намалювавши в своїй голові мапу його тіла.

Ендрю ліниво ковзав поглядом по спортивній фігурі свого нехлопця, все було як зазвичай, але все ж вирізнялось. Нова рана. Якій вже декілька днів, яка вже майже затягнулась і невідомо чи залишиться від неї шрам.

З його маленьким втікачем щось трапилось, хтось залишив на його бездоганному тілі новий слід і він нічого йому не розповів.Погляд блондина став важким і темним. Він повільно встав і підійшов до своєї проблеми. Провів пальцями по рані і Ніл закамянів, зрозумівши чого саме торкався Ендрю.

- Так чи Ні, Джостен? - погрозливо запитав він.

Його голос прозвучав небезпечно тихо, майже пошепки, але від цього звуку вздовж хребта Ніла пробіг мороз. Пальці Ендрю, зазвичай холодні, зараз здавалися обпалююче гарячими на шкірі. Вони ледь помітно, але вимогливо натиснули на край нового, запаленого шраму, не даючи жодного шансу на втечу чи брехню.

Ніл затамував подих, дивлячись прямо в карі очі навпроти, де замість звичної байдужості зараз палала глуха, контрольована лють. Гра у хованки закінчилася. Мапа була зіпсована, і Ендрю вимагав пояснень тут і зараз.

Ніл повільно видихнув, не знаючи, як реагувати, що казати. Блондин ледь помітно окреслили нерівний контур свіжого сліду трохи вище ребер. Це не був акуратний поріз від леза. Це було щось інше. Щось, що змусило Ендрю міцніше стиснути пальці, майже завдаючи бoлю.

- Ендрю… - тихо почав Ніл, але Міньярд перервав його, посиливши натиск на ребра.

- Твоє «так» чи «ні», Джостен. Я не збираюся повторювати.

Ніл сглотнув. Він знав, що якщо зараз скаже «ні», Ендрю відійде. Одразу ж. Повернеться на своє підвіконня, закриється в глухій обороні й більше ніколи не запитає. Але ця стіна між ними, яку вони так важко руйнували, виросте знову. А Ніл занадто сильно ненaвидів стіни і надто тепло йому було поряд з Ендрю.

- Так, - ледь чутно прошепотів він.

Міньярд не розслабився ні на міліметр, але його рука повільно ковзнула вгору, переміщаючись з ребер на потилицю його проблеми, зариваючись пальцями в руді пасма й змушуючи закинути голову. Занадто близько. Так, щоб Ніл відчував кожне його слово.

- Брехло, - прошипів Ендрю, і в його голосі прорізалися сталеві нотки. - Ти знову ходиш по місту і збираєш неприємності, наче безпритульний пес. Хто це зробив?

Ніл мовчав, і ця мовчанка була його найбільшою помилкою.

- Якщо ти не скажеш мені ім'я через три секунди, - тихо пообіцяв Міньярд, і в його вільній руці, яка щойно була в кишені, звичним тихим клацанням блиснуло сталеве лeзo, - я піду шукати його сам. І повір, Джостен, першому зустрічному, хто косо на мене подивиться, дуже не пощастить.

- Це, це не важливо, Ендрю, - він зарився рукою в білі пасма його мoнстрa.

І Ніл знав, що блондин дійсно виконає все, що зараз сказав, його це могло б налякати, але дивним чином це будоражило його kpoв.

- Вони вже поплатились, чесно. Я навіть вже й забув про це.

- Так забув, що одразу зрозумів, про що я питаю?

- Воно не варто твоєї уваги.

- А хто ти такий, щоб вирішувати: що варто моєї уваги, а що ні?

Холодна стaль лeзa ковзнула по підборіддю Ніла, змушуючи його підняти голову ще вище. Ендрю не тиснув, але нагадування було чітким. У кімнаті панувала тиша, порушувана лише їхнім важким диханням.

- Я не збираюся грати з тобою в загадки, Джостен, - Ендрю зробив крок ще ближче, так, що Ніл відчув коліном його стегно. - Ти належиш мені на сто відсотків. А отже, кожен шpaм, який з'являється на цій бісовій мапі без мого дозволу - це замах на мою власність.

Ніл бачив, як на мить здригнулися зіниці Ендрю. Це був не просто гнів. Це був той самий глухий, ревно прихований страх знову щось втратити, який Міньярд ніколи б не визнав уголос.

- Скажи мені ім'я, кролику, - прошепотів Ендрю прямо в його губи, і сталь біля шиї знову тихо клацнула. - Або наступного разу я сам виpiжy його на чиїйсь спині.

- Чорт забирай, Ендрю, - Ніл опустив голову на плече блондина, не боючись, що ніж міг його поранити.

- Зараз його більше бентежило власне збудження від такої поведінки свого нехлопця.

Міньярд напружився від того, що він ледь встиг прибрати холодну сталь, щоб цей ідіот на неї не напоровся.

- Який же ж ти проблемний, - зло виплюнув Ендрю. - Ніл, - вперше за вечір замість прізвища вимовив Ендрю, і від цього звуку всередині все стислося. — Хто це зробив?

Ніл повільно видихнув, розуміючи, що якщо зараз не скаже правду, голкіпер Лисиць спалить це місто дотла у пошуках винного. А винний стояв прямо перед ним.

- Ти, Ендрю. Це зробив ти.

Лезо ножа миттєво здригнулося. Міньярд застиг, наче перетворився на камінь. Його погляд метнувся від очей Ніла до свіжого нерівного шраму на ребрах, а потім назад.

- Три дні тому, - тихо, намагаючись говорити максимально спокійно, продовжив Ніл. - У тебе був найгірший нічний кошмар за весь місяць. Тобі знову снився Дрейк. Ти кричав і відбивався, навіть не прокидаючись. Коли я спробував тебе заземлити, ти схопився за уламок скла від розбитої склянки. Ти захищався від мари у своїй голові, Ендрю. Я просто... не встиг перехопити твою руку. Але ти прокинувся одразу після цього. І ти не пам'ятаєш.

Почулося гучне, різке клацання - Ендрю не просто сховав ніж, він відштовхнув його від себе так, що сталь зі дзвоном відлетіла під шафу. Блондин відступив на два кроки назад, його обличчя стало білим як крейда, а дихання перервалося. Весь його тотальний контроль, уся його броня розлетілися на шматки. Він завдав шкоди своїй єдиній «угоді». Своїй єдиній безпечній зоні.

- Чому... - голос Ендрю сорвався, ставши хрипким. - Чому ти не сказав? Чому збрехав?

- Тому що це був не ти, - Ніл підійшов ближче, ігноруючи небезпечну зону, і впевнено закинув обидві руки йому у волосся і зжав пальці, щоб блондин зосередився на ньому. - Це було твоє минуле. А минулому я більше не дозволю керувати нами. Я мовчав, бо знав, що ти звинувачуватимеш себе. Але мені начхати на цей поріз, Ендрю. Головне, що ти тоді прокинувся.

- Не тобі було вирішувати.

Міньярд не відштовхнув його. Він лише міцно заплющив очі, впершись лобом у плече Ніла, і це було вище за будь-які слова чи вибачення.

Ніл очікував на те, що Ендрю просто піде, грюкнувши дверима. Натомість блондин мовчки розвернувся, підійшов до своєї комоди й дістав звідти невелику білу баночку з маззю та бинт.

- Сідай, - коротко кинув він, навіть не дивлячись на Ніла.

Коли Міньярд опустився на коліна перед ліжком, його пальці, що торкнулися зранених ребер Джостена, більше не тиснули. Вони були неймовірно обережними. Ендрю повільно втирав прохолодний крем у запалену рану, наче заново вивчав контури своєї власності. Його рухи були майже гіпнотичними.

А за кілька годин, коли нічна задуха в гуртожитку стала зовсім нестерпною, вони просто сіли в Мазераті й поїхали геть із Пальметто. Подалі від екси, від Лисиць, від минулого й майбутнього. Тепер вони сиділи на холодному піску біля океану. Сонце повільно фарбувало воду в теплий помаранчевий колір. Ніл сидів на березі, підтягнувши коліна, і дивився на хвилі.

Ендрю підійшов ззаду беззвучно, наче тінь. Його рухи все ще залишалися трохи напруженими, але коли він нахилився до Ніла, в його пальцях уже тліла сигарета. Він зробив повільну затяжку і мовчки протягнув її Джостену. Ніл узяв її, відчуваючи тепло пальців Ендрю.

- 155 відсотків, — глухо промовив Ендрю, дивлячись на безкрає море. - Більше ніяких таємниць про мої кошмари, Джостен. Навіть якщо я розірву тебе на шматки, ти зобов'язаний мені сказати.

Ніл випустив дим, мружачись від перших променів світанку, і вперше за останні дні щиро посміхнувся:

- Гаразд, Міньярд. Ніяких таємниць.