Дива

Через 7 років

- Мааам, ну розкажи ще раз як ви з татком познайомилися, будь лаасочкааа, - голосила маленька кучерява дівчинка, вішаючи на ялинку дощик.
- Богданко, мама ж уже розповідала цю історію тобі сотні разів, ти ж її вже напам′ять мала би вивчити, - підібрався до дівчинки чоловік у кігурумі оленя і підняв її на витягнутих руках вгору, щоб та змогла своїми маленькими рученятами почепити на ялинку зірочку.
- Так, Богданко, я тобі стільки разів розповідала цю історію, тож тепер хай її повідає твій татко, - засміялася я, розплутуючи клубочок із гірлянд.
- Ми так не домовлялися, так не чесно, - запротестував мій коханий чоловік, але було вже пізно – дитина вхопилася за цю ідею і свого не відпустить!
- Так, татку, розкажи, будь лааасочкааа, - знову захнючила мала Богданка.
- Добре я здаюся, слухай…
Чоловік почав оповідку про нашу першу зустріч рівно сім років тому на Різдво. Але він і досі не знає, що насправді відбулася вона  набагато раніше – у моєму сні, навороженому в ніч проти Різдва близько десяти років тому в одній з кімнат гуртожитка. І ніхто не знає про це, окрім мене і тієї пані. Я досі інколи запитую себе, а чи не примарилося часом мені це все? Не скажу, що моє ставлення до магії і містики кардинально змінилося, але якщо наша донька колись прийде до нас і скаже, що в її житті сталося щось подібне – я радше повірю, аніж ні. Гадаю у світі все ж має місце бути якимось таємницям, поки не зрозумілим людському розуму. Та як би там не було – я вдячна і тому ворожінню і тому дню, коли я зустріла свого коханого Ростиславчика! Він, наша Богданка і наш уже старенький Марсель – це найдорожще, що в мене є і я бажаю, щоб так було і надалі!