Другий Містер Д.

Ти не тільки для мене. У нас рідкісні стосунки.

Ти приходиш лише в миті блискучої, фартової радості або чорного, смолистого смутку. Невже тобі відомі мої крайнощі? Втім, це природне чуття — мій мед і шампанське. Твоє невагоме повітря я відчуваю шкірою. Твої вологі молекули між моїх пальців літають без сорому. Ці сльози тактильно приємні, хоч іноді й люті. Особливо у злитті з моїми жалюгідними сухими залишками людяності, які ти обмиєш своєю водою.

Ти приходиш лише в темній завісі своїх же покірних вод і ночі. Прикриваєш під чорним фраком свої гріхи та руйнування. Але мене тобі не зламати. Не кожна душа розсипатиметься залишками почуттів та емоцій, кланяючись твоїм ідеально чорним лакованим туфлям.

Такий красивий і строгий, чорнявий і шляхетний, ти виходиш на сцену людських переживань і радощів у головній ролі, відкриваючи завісу небесних потоків під аплодисменти грому. Як же ти любиш грати по клавішах-дахах під акомпанемент грози! Під яскравим прожектором блискавки твої витончені, сильні чоловічі кисті пестять клавіші, створюючи неймовірні мелодії потоків різної тональності. Усе залежить від матеріалу: шифер, дерево, метал. Усі твої звуки — поцілунки для моїх вух і прекрасна музика для душі.

Бачу тебе наскрізь. Відчуваю твою оголену, але нескорену, розряджену струмом душу. Вона дихає, пахне. Я ніколи не бачила твоєї усмішки, але для мене ти безгрішний. У будь-якому прояві чистий і сильний, тому ставлю всі твої краплі на те, що усмішка твоя прекрасна. Хто знає, може, колись мені пощастить споглядати на твоїх устах радість. А поки що — тримаємося за руки у тонкому безмов'ї та м'якому шумі твоїх потоків.

Вдячна за все на віки вічні, не єдина твоя, небесний потік води, — Дощ.