Розділ 2. Демонятко в дома

Наступного дня у Віккі був вихідний, а Робін взяла зміну, що починається о 13:40, щоб вони встигли познайомитися з кошеням. Вулиці Нью-Йорку були заповнені людьми, а Віккі йшла за руку з своєю дівчиною. Вони не ховались, це Нью-Йорк. Тисячі лиць і кожному байдуже як ти одягаєшся чи кого цілуєш. Це Віккі тут і подобалось, вона могла бути собою та без страху сказати, що обирає кошеня разом з своєю дівчиною, а не "коханою людиною".

У притулку було багато різних котиків, серця дівчат краялись, що вони не могли взяти усіх. Поки Віккі розглядала котиків, Робін встигла подружитися з старим псом, що ледь не проковтнув один з її перстнів.

– Роб, підійди сюди, – сказала Віккі, не відриваючи погляду від кошеняти. Коричнево-смугастий клубочок шерсті, про який говорила Віккі спав підібгавши лапки під себе. – Воно так сильно схоже на тебе, ми мусимо взяти саме його.

Робін поглянула на кошеня та з усмішкою штурхнула Віккі ліктем.

– Якщо ти так кажеш зараз, то я більш ніж впевнена, що в коли воно розсипе наповнювач з лотка ти скажеш це ще раз.

Ай справді. Звісно, що Робін не гралась з туалетною водою, але іноді могла забути застелити ліжко, що Віккі завжди помічала, але закривала очі на це, так само як Робін на не помиту чашку від кави, про яку та забувала. Трішки бруду Віккі не дратуватиме, тому і з кошеням вона зживеться.

– Якщо тобі подобається, то ми візьмемо, мені байдуже з якого демоняти починати, – починати? Віккі знала, що Робін мала на увазі свій план по створенню сім'ї з них, та ще "чотирьох маленьких демонят" як вона їх називала.

Навіть попри те, що Стіва тут не було, згадка про нього все ж час-від-часу пролітала між дівчатами. Все ж, якби не він, то чи були б вони разом?

Попри великий вплив Стіва на їх стосунки, Віккі була дуже щасливою, що Робін не називала кошенят "нагетсами". У іншому випадку слова "мені байдуже з якого нагетса починати" поки та дивиться на кошеня звучали б страшно, навіть для Віккі.

Власник притулку поклав кошеня, на яке вказала Віккі до коробки та простягнув її дівчатам.

– Вітаю! У вас хлопчик.

—-—-—

У дома, поки Віккі знімала взуття, Робін вже гралась з кошеням.

– Ласкаво просимо до дому, Терцо, – прошепотіла Робін.

– Ні, Роб, ми ж домовлялись, що Терцо буде чорно-білим, – сказала Віккі та сіла біля Робін. – Як в мюзиклі.

– Але ми не домовились, що до імені коричневого котика, а погодься, що йому це ім'я підходить, він з ним схожий на прибульця.

А й справді, у кошеняти доволі великі вуха, та жодного страху. Ні перед Робін, ні перед новим місцем.

– А чорно-білого назвемо Чарлі, як ти і хотіла, – а й справді, вони не могли вирішити що до імені, то Віккі просто погодилась з тим, що пропонувала Робін. Хоча сама хотіла щоб котика звали Чарлі, як зірку чорно-білого кіно.

Робін поглянула на свій телефон. 13:03. Лице дівчини скривилося в огиді, коли вона зрозуміла, що їй час йти на роботу. Як добре, що Віккі все чудово розуміла без слів, та взяла Робін за руку.

– Ми чекатимемо на тебе в дома, Роб.