Епілог

Хмарні Глибини... Десять років потому...

Про те, що все тепер зміниться, Глава ордена Гусу Лань подумав в ту саму мить, як ледве захеканий адепт передав, що Ханьгуан-цзюнь разом із чоловіком і молодим поколінням повернулися до Хмарних Глибин. Лань Січень поспішив назустріч братові, але біля сходів зупинився. Його подиву не було меж. Ванцзі на руках ніс Вей Усяня. Голова Старійшини Іліна лежала на плечі чоловіка. Блідий, худий зі слідами втоми на обличчі, Вей Усянь щось суворо нашіптував Лань Чжаню, але той тільки посміхався і міцніше притискав до себе свою ношу. Другою несподіванкою став Глава Юньмен Цзяна, на руках якого сиділа дівчинка і з цікавістю крутила головою.

- Дядько Цзян, тут і справді дуже красиво. Але, - мала на хвилинку запнулася, - вдома тепліше.

Цзян Чен засміявся. Це дівчисько стало втіхою його душі. І він готовий перегризти горлянку будь-кому, хто косо подивиться на його племінницю або не приведи Небеса скаже грубе слово.

Третьою несподіванкою стали молоді заклиначі, які щільно обступили Вень Ніна. Цього разу вони явно зібралися силоміць затягнути Примарного Генерала в лігво благородних Ланей.

- Брате, - тихо прошепотів Ванцзі, - ми повернулися. Ти приймеш нас?

- Цзеу-цзюнь, - Вей Усянь, все ж таки вмовив чоловіка опустити його на землю. І стоячи на нетвердих ногах, Вей Ін схилився перед Главою, - прошу вас не карати дітей за самовільну відлучку.

- Ванцзі, молодий пан Вей ласкаво просимо додому, - Січень був мудрим лідером. А ще він був дуже спостережливою людиною. І для нього не стало секретом, що Вей Усянь сліпий, як кріт. І що цього разу невгамовному Старійшині дісталися від життя пара вагомих і дуже відчутних ляпасів.

- Глава клану Цзян, пан Вень радий бачити вас на землях Гусу. Що стосується вас молоді панове, - Лань Січень перевів погляд на Сичжуя і його друзів, - ми поговоримо пізніше.

- Брате, - знову тихо покликав Ванцзі, - я б хотів…

- Лань Чжань, - Вей Ін прикрив рота чоловіка долонькою, - вибачте Глава. Але Лань Чжаню ще важко говорити. Тому все скажу я. Я хотів би вибачитися перед Цзеу-цзюнем, за те, що знову доставив усім занепокоєння. Але...

- Тату, - Цзян Чен опустив дівчинку і вона одразу підбігла до Ванцзі та Вей Усяня і міцно взяла їх за руки, потім вона подивилася на Лань Січеня і посміхнулася, - тато казав, що голова ордена Гусу Лань дуже добрий і дуже гарний. Отже, ви мій другий дядько. Мене звуть Вей Сіван. Але тато і дядечко Нін все одно звуть Сяо Ліндан. Хіба я схожа на квіточку?

Цзян Ваньїнь зареготав. Ванцзі насупився, Вей Ін прикрив очі рукою і тільки Лань Сичжуй усміхнувся.

- А що хіба ні? - Січень присів перед дівчинкою, - дуже навіть. Сподіваюся тобі тут сподобається, молода пані Вей.

- Мені тут уже подобається, шкода щойно мені доведеться повернутися до Пристані Лотоса.

- Ліндан, - жалібний стогін Вей Іна почули всі.

- Тату, - мала посміхнулася батькам, - Батько сказав, що якщо я хочу стати такою ж майстерною лікаркою, як тітонька Вень Цин, то я повинна старанно вчитися. А як я зможу вчитися, якщо мій учитель живе так далеко? І я ж не зовсім, правда дядько Цзян?

- Правда, - Цзян Чен несподівано підморгнув Ванцзі, - я думаю, що твій батько не буде проти, якщо під час навчання ти виявиш старанність. І як похвала буде подорож до батьків та брата.

- Не буду, - тихо прошепотів Ханьгуан-цзюнь, - і ми зможемо відвідати тебе в Пристані Лотоса.

- Змовилися, - Вей Ін закусив губу. Буде зовсім недоречним, якщо він розплачеться, як дитя.

- Якщо, лідер клану Цзян, не буде проти, - Вень Нін торкнувся плеча друга, - я б хотів супроводжувати Вей Сіван в Юньмен Цзян. І я завжди зможу принести вам звістку один від одного.

- А-Ін, - Цзян Чен підійшов до брата, - ніхто і ніколи більше не скривдить її. Вона під захистом двох Великих орденів.

- Трьох, дядько. - Цзінь Лін підійшов до своєї родини і обійняв дівчинку за плечі, - я теж ще вчуся. І ми чекатимемо зустрічі з вами та радуватимемо своїми успіхами.

Колись грізному Старійшині Іліна тільки й залишалося вткнутися в плече чоловіка, та згодом кивнути головою…

… Час навчання пролетів непомітно. З цікавої дівчинки Вей Сіван перетворилася на статну дівчину, хіба що іноді вогники пустощів сяяли в золотистих очах. Дні її навчання в клані Юньмень закінчилися і Цзян Чен скріпивши серце і бурчачи, як старий дід відпускав племінницю до Хмарних Глибин. Далі навчатиметься вона у найкращих цілителів Гусу. І обіймаючи юну лікарку на пристані Юньмена Цзян Ваньїнь, вручив їй особливий подарунок.

- Ліндан, ти виросла. Твої успіхи дуже високо оцінив цілитель Лі. Тепер я можу віддати тобі те, що зберігав багато років, - Цзян Чен простяг дівчині об'ємний пакунок, - ці трактати належали Вень Цін. Деякі з них, я знайшов у схованці на Луаньцзані. Дещо мені передав Цзінь Лін. Тепер вони твої. Нехай знання, якими поділиться з тобою ця горда і сильна жінка колись принесуть користь людям.

Цзян Чен допоміг дівчині спуститися в човен, де біля весла стояв Вень Нін. За роки, що дочка Вей Усяня жила в Пристані Лотоса, Цзян Чен неодноразово був вдячний лютому мерцеві за його охорону, допомогу та підтримку.

- Вирушайте. Вень Нін, передай Вей Усяню, що ми побачимося наступного місяця на нараді кланів.

Човен вирушив, але Вей Сіван ще довго бачив на причалі фіолетово-пурпурові шати голови Ордену Юньмен Цзян…

… Гучні голоси в Хмарних Глибинах все ж таки велика рідкість. Але Вей Ін не міг не впізнати голос доньки. І гнів, що прозирав у кожному слові. Відчинивши двері цзінши, він обережно вийшов.

- Ліндан, що тут відбувається?

- Нічого, - дівчина пробігла повз батьків. Шмигнувши носом і витираючи сльози, вона почала готувати чай. Це був їхній час. Зачекати, коли повернеться Ванцзі, зайнятий проблемами клану. І поговорити про все. І хоча голос до Ханьгуан-цзюня повернувся, він так само був не багатослівний, воліючи слухати веселу балаканину Вей Іна. Жартівливі лайки між Сичжуєм і дочкою. Радісний щасливий сміх. Здавалося, що Вей Усянь упокорився зі своєю сліпотою. Він навіть умудрявся навчати маленьких адептів Гусу. Маючи виняткову пам'ять, Старійшина пам'ятав назубок усі правила, але те, що стосувалося його самого, намагався забути. Після спекотних ночей Вей Ін цілував свого коханого, всім своїм єством доводячи, що сліпота не перешкода життю. І все ж, йому хотілося ще хоч один раз побачити усмішку Лань Чжаня, мудрий прищур Січеня, грізний погляд Цзян Чена. І як виросли діти. Самому прочитати нові правила на Стіні Слухняності. А ще набратися хоробрості та обговорити з коханим чоловіком мимоволі підслухану нещодавно розмову:

- Дідусь Лань, а як люди розуміють, що хтось стає дуже важливим для них? - почув Вей Ін голос доньки, коли все ж таки зібрався вкотре в таємниці від чоловіка відвідати Вчителя Ланя.

- Це ти не в мене питай, - стримано відповів Лань Цижень.

- А в кого? - з усмішкою спитала дівчина.

- У своїх батьків. Іноді мені здається, що іскра між ними пробігла ще в ті часи, коли Вей Усянь приїхав на навчання. Та тільки полум'я розгорілося не від підтримуваного вогню, а роздуло вітром. І в цьому полум'ї вони горіли обидва довгі шістнадцять років. І в тому є моя вина.

- Дідусю, чому ви з татом не помиритеся?

- Та ми й не сварилися. А от із Ванцзі… А втім, поговорити ти прийшла не про це, адже так? І хто ж торкнувся твого сердечка?

- Та ніхто. Це я так спитати вирішила, - зніяковіла дівчина.

- Він виріс гідним хлопцем. Можливо, у майбутньому Січень зробить його головою клану. Подумай, чи потрібна тобі така відповідальність, - хитро промовив Цижень, - характером ти в Вей Усяня пішла.

- Дідусю! - Ліндан гнівно блиснула очима.

- Це життя. Те, якого я не знаю. Але якщо він тобі до вподоби. Якщо ти готова піти разом з ним стежкою вдосконалення, поговори з батьками. Я думаю, вони проти не будуть. А що стосується мене, то моє благословення маєш. Я тільки хочу, щоб ви були щасливі. Усі. І ти і твій брат, мої племінники і навіть… твій тато.

- Легко сказати поговори, - дівчина сумно зітхнула, - вони навіть не знають, що ми з тобою давно чаюємо в таємниці від усіх. Ти тоді так грізно подивився на заблукалу дівчину.

- А ти гордо задерши ніс повідомила, що твій батько Ханьгуан-цзюнь, а тато Старійшина Іліна, - Лань Цижень сховав усмішку за широким рукавом.

- Вибач, - усміхнулася у відповідь юна цілителька.

- Нічого, мають же і в нас бути таємниці. А з батьками все ж таки поговори.

Декілька днів Вей Ін обмірковував розмову з чоловіком. Одна справа жартувати над дочкою, та придивлятися до її обранця. І зовсім інше повідомити коханого чоловіка, що їхня дитина виросла і навіть встигла закохатися. І хоча Вей Усянь був повністю згоден з вибором Ліндан, можливо, його Нефрит вважатиме це примхою. З такими думками Вей Ін обережно попрямував до кабінету Лань Січеня. Все ж таки стежки Хмарних Глибин він вивчив напам'ять, навіть будучи сліпим.

- Цзеу-цзюнь, Лань Чжань, є розмова, - Вей Ін стукнув кісточками пальців у стулки і зробив крок, - я хотів…

- Вей Ін, - Ханьгуан-цзюнь різко піднявся на зустріч своєму супутнику життя, - Вей Ін…

Старійшина Іліна мовчав. Тільки по щоках струменіли сльози. Так, він знав, що лиха залишили свій відбиток на улюбленому обличчі. Що його Нефрит вступив у пору мудрості. Але він і припустити не міг, що перший сніг зрілості припорошить волосся його коханого. Вей Усянь зневірено моргнув і знову розплющив очі. Так, йому не здалося. Він бачив.

- Лань Чжань, - тихо прошепотів Вей Ін торкаючись срібних пасм чоловіка, - Лань Чжань.

- Вей Ін, - так само тихо обізвався Другий Нефрит, - твої очі…

- Бачать, - все ще пошепки промовив Вей Усянь, - і серце розривається від цього. Вибач мені, Лань Чжань. За все, за все. За те, що було, за те, що є і навіть за те, що буде. Я… бачу… Наші тренування не пройшли даремно. Лань Чжань…

Ханьгуан-цзюнь обійняв чоловіка, вткнувся губами в маківку і вдихнув рідний запах. Доля зробила йому ще один безцінний подарунок. Лань Січень тихо вийшов із кімнати. Потрібно повідомити дядька та інших про таку радісну подію.

***

Ще ніколи в Хмарних глибинах не було такої кількості гостей. Цзян Чен про щось розмовляв із Нє Хуайсаном. Лань Січень сидів поряд з Ванцзі та Вей Усянем. Сичжуй поруч із Цзінь Ліном та Оуяном. Навіть Вень Нін примостився поруч із племінником.

- Я йому ноги зламаю, якщо він її образить, - шипів Цзінь Лін, - і чому він?

- Не зламаєш, - посміювався Оуян Цзичжень, - вона сама кого хочеш за пояс заткне. Відразу видно чия донька. Ви краще на учителя Ланя подивіться.

Друзі дружно пирснули у рукав. А подивитися було на що. На широкому помості в дорогому клановому одязі, Лань Цижень питав пару, що стояла перед ним.

- Вей Сіван, Лань Цзін'Ї згідно з заповітом предків схиліть коліна перед Небом та Землею.

Молодий чоловік і молода діва схилилися.

- Вей Сіван, Лань Цзін'Ї згідно з заповітом предків схиліть коліна перед батьками.

І знову пара одягнена у червоне схилилася. Спочатку перед батьками Цзін'Ї, потім перед Вей Іном та Ханьгуан-цзюнем.

- Вей Сіван, Лань Цзін'Ї згідно з заповітом предків схиліть коліна перед одне одним як подружжя.

Молоді люди вклонилися.

- Ідіть по життю рука об руку. Підтримуйте та оберігайте один одного. Нехай небеса і земля будуть прихильні до вас. Церемонія закінчена.

***

- Лань Чжань, а Лань Чжань. Давай втечемо, - Вей Ін крадькома шепотів дурниці на вухо коханому чоловіку.

- Мгм, - тільки й міг відповісти Другий Нефрит.

- Лань Чжань, у твоїх очах відбивається весь мій світ. Він такий величезний. Але ще більше за цей світ моя любов до тебе.

- Вей Ін, - золоті очі блиснули прихованою пристрастю, - йдемо ...

***

… Рано вранці в Хмарних Глибинах не змогли знайти двох заклиначів та одного впертого віслюка.