Вступ

             Андрій вправно кермував автівкою нічною вулицею. В нього був відмінний настрій весь сьогоднішній день, його  не псувала навіть геть нікудишня погода. З обіду не вщухав проливний дощ, та Андрію було на нього байдуже. Вранці його запросили на співбесіду в приватну клініку, і він (справивши на керівництво гарне враження) швидко отримав перспективну роботу, особливо не докладаючи зусиль. Владнавши всі свої справи вдома, він вирушив до заміського будинку, котрий на вихідні винайняли його друзі.

         Гуркіт грому і спалах блискавки десь поряд, змусив чоловіка зосередитися. Все таки в таку погоду за кермом треба рухатись вдвічі пильніше. Попереду на зустрічній смузі темряву розірвало світло фар якоїсь великої вантажної машини, через погану видимість він не міг детально її роздивитись. Андрій не одразу звернув увагу на дивну траєкторію, з якою їхала вантажівка. Коли зрозумів, що справи погані і водій, схоже втратив керування чи, може, заснув за кермом, спробував уникнути зіткнення, та не вдалося… Скрегіт гальм заглушив грім, що ніби поглинув звук зіткнення. Останнє, що побачив Андрій — спалах блискавки зовсім поруч…

Замок Двейн.

             Лорд-вампір Алістер Лестер-Двейн задумливо дивився у вікно на грозу, якої давно не було на його холодних неродючих землях. Та погода його турбувала мало, думками він був далеко. Почуття тривоги, не давало йому спокою весь сьогоднішній день.  Він хвилювався за доньку, що саме сьогодні, кілька годин тому, вирушила на навчання у Військову Академію Аврірон.

           Це було немислимо, він —  могутній старий вампір, котрий живе в цьому світі вже більше чотирьохсот років, переживав… Нервувався і боявся… Боявся, що справдиться пророцтво віщунки, котра сказала, що його єдина донька помре від розбитого серця…

Він волів би, щоб вона лишилася в їх замку і не покидала безпечних стін. Але Селіна і думати про це не хотіла. Завжди слухняна і спокійна, вона шокувала батька рішучою заявою, що або він відпускає їі на навчання, або вона не покидатиме свою кімнату і не розмовлятиме з ним ніколи. Спочатку він вирішив, що дівчина блефує, та вона справді зачинилася в кімнаті і ні з ким не розмовляла, краючи батьку серце. Його терпіння вистачило на тиждень. Він здався, погодився, з умовою, що сам обере їй навчальний заклад і з нею поїде охорона.

           Аврірон підійшов йому тим, що знаходився досить далеко від лінії фронту і славився суворою дисципліною. Там вона була в безпеці, подалі від війни, що спустошувала землі і точилася вже не перше десятиліття. Ельфійський правитель разом з зухвалою відьмою Андріаною, прагнули світового панування, знищуючи народи і захоплюючи землі, випалюючи все на своєму шляху. Союзу Обʼєднаних Королівств вартувало чималих зусиль спинити стрімкий наступ. Половина материка була захоплена, знищена ціла раса пустельних демонів, чиї землі межували з, невеличким раніше, королівством ельфів… Не такі запеклі, як спочатку, та бої точилися і донині, але жодна з сторін доки не зрушила з місця. Вже близько десяти років гори Колдвотер були гарячою точкою. Через особливості місцевості ельфам важко було продовжувати наступ, природнє утворення з неприступними скелями і глибокими урвищами стало перепоною для чисельного війська. Ельфи змінили тактику і тепер час від часу робили вилазки, шукаючи безпечний шлях… Рано чи пізно вони його знайдуть і тоді, навряд їх зможе зупинити навіть обʼєднане військо кількох союзних королівств. Якби справа була лише в військах, війна б скінчилась в перший рік. Перевагою ельфів була Андріана. Ця жінка мала неймовірну силу — вона змушувала землю тремтіти порухом пальця, утворюючи провалля, і могла поховати за раз ціле військо… Гори були небезпечні для неї, тому вона до них не наближалася, лише через це наступ припинився…

           Скоро війна увійде в нову фазу і тоді, навіть, учні академії не уникнуть її, та за це Алістер не хвилювався, він знав, що його донька постоїть за себе, її готували найкращі вчителі і він сам. Тим паче пророцтво чітко говорило, що вона не загине на полі бою. Його донька була невразлива, майже. У Селіни була єдина слабкість — сонце, як і в нього. Єдина слабкість чистокровного, необерненого вампіра. Селіна була останньою з чистокровних. Він оберігав її, як зіницю ока, і віддав наказ охоронцям пильно слідкувати, щоб жоден чоловік, тим паче смертний, не посмів до неї наблизитись.

           Лорд Вампір задумливо дивився на зливу. Потужний гуркіт грому порушив монотонний шум дощу і небо осяяла яскрава блискавка. Алістер звернув увагу на самотню постать, що повільно наближалася до замку. В таку погоду до них міг прямувати лише посланець з важливою звісткою, але цей на посланця походив мало. Люди Алістера завжди були в чорному, щоб привертати менше уваги, цей же повільно шкутильгав у якійсь світлій сорочці і світлих штанях… Алістер насупився і підкликав слугу.

          — Перевірте хто це і дізнайтеся, що йому треба…

           Через кілька хвилин слуги провели незваного гостя перед очі лорда. Алістер здивовано поглянув на слугу.

           — Він несе якісь нісенітниці, мілорде…

          Алістер перевів погляд на гостя і піднявши зверхньо брову оглянув його з ніг до голови. Чорне, мокре від дощу, хаотично розтріпане волосся, темнокарі очі на мужньому, трохи зухвалому обличчі. Одяг… На ньому був геть дивний одяг: щось схоже на сорочку, з короткими рукавами, що тісно прилягала до тіла, світлоблакитні штани з якоїсь невідомої цупкої тканини і дивне взуття, колись біле, тепер все в грязюці, зашнуроване мотузочками.

          — Хто ти?— спитав Алістер насупившись.

          — Андрій Безсмертний,— представився чоловік і простягнув руку для привітання. Та лорд з обережністю поглянув на простягнуту кінцівку і тиснути не став. Андрій зніяковіло прибрав руку і промовив:— Я так розумію, ви тут головний? Ваші люди чомусь мене не розуміють. Я потрапив в аварію, але заблукав, не можу знайти машину. Я просив ваших людей показати, як мені вийти до шоссе, але вони не дали мені жодної нормальної відповіді. Якщо можна, я б хотів від вас подзвонити, викликати таксі, мої друзі певно хвилюються…— хлопець замовк. Раптом він зрозумів, що не памʼятає своїх друзів зовсім, ні імен ні зовнішності, вони в його памʼяті перетворилися на безликі силуети.— Здається я вдарився головою,— розгублено промовив він приклавши долоню до лоба.— В мене часткова втрата памʼяті, можливо є і інші травми… можна викликати ще швидку?

          — Як цікаво…— промовив повільно Алістер.— Ти ніби говориш зрозумілою мовою, але нічого не зрозуміло… — боюсь я гадки не маю, що таке машина, шосе і таксі… в нас є дзвін і ти можеш в нього подзвонити, але чим це тобі допоможе я гадки не маю…

          — Мені не потрібен дзвін,— насупив брови Андрій.— Мені потрібен телефон.

          — Що таке телефон?— спитав Алістер.

          Андрій насупився ще більше і з недовірою поглянув на чоловіка перед собою. На вигляд йому було років сорок, бліда шкіра, чорне волосся з сивиною на скронях і пронизливі срібні очі, котрі ніби зазирали всередину. На ньому був незвичний для Андрія одяг: щось схоже на чорний фрак, але дуже старого крою. На думку прийшла аналогія з фільмами про «Дракулу» такий же загадковий аристократ в моторошному замку, та Андрій відкинув цю думку, як якусь нісенітницю.

          — Якщо це жарт, то він дуже не вдалий…— промовив хлопець.— Мені потрібна допомога, тим паче в вантажівці був водій і я не знаю, що з ним, треба зателефонувати в швидку…

          — Це не жарт я дійсно вас не розумію, ви говорите дивні речі, ніби…— чоловік замовк і насторожено поглянув в вікно,— Чи можливо це?— спитав він тихо і задумливо.— Невже, ти той хто здатен все змінити?

          — Знаєте, схоже з вами не все гаразд, я певно піду пошукаю допомоги деінде…— промовив Андрій і розвернувшись попрямував до виходу.

          Не встиг він дійти до широких дверей, як вони з гуркотом закрилися перед ним. Андрій обернувся і побачив що чоловік тримав перед собою руку з тонкими блідими пальцями ніби тримаючи повітря.

          — Думаю вам безпечніше лишитися тут,— промовив Алістер твердим незаперечним тоном.— Ніхто в цьому світі окрім мене вам не допоможе. В мене є відповіді, що вам потрібні. Тим паче найближче поселення людей за день їзди верхи.

         — Верхи?— здивовано спитав Андрій.— Машиною мабуть буде швидше…

         — Можливо,— кивнув Алістер.— Та в цьому світі немає машин, щоб це не було.