Сім Днів

Жила-була одна родина: батько зі своєю донькою Оленкою та мати зі своєю - Марійкою. Як це іноді буває, чоловік не злюбив свою падчерку, та й Оленка від зведеної сестри в захваті не була. Тож вони часто сварилися на дівчинку, хоча та й намагалася за себе постояти. А де ж, спитаєш ти, дорогий читачу, була мама в ці моменти? Мама Марійки часто закривала очі на їхні конфлікти та намагалася якнайшвидше поїхати у черговий СПА-салон, щоб “заспокоїти нерви”.

Тож Марійці доводилося самій протистояти родичам, а часто й тікати з дому. Така тенденція сподобалася Оленці й вона робила все можливе, щоб її “ненависної сестрички” якнайчастіше не було вдома. 

Одного разу вона удала, що захворіла. Лежить на ліжку, стогне. Ніхто не розуміє, що з нею.

- Чого тобі хочеться, доню? - запитав занепокоєно батько.

- Варення з лісових суниць, - не забарилася відповідь. 

- Та де ж ми тобі посеред зими його візьмемо? - запитала Марійка.

- В лісі, під снігом! Може пошукаєш? - запитала улесливо Оленка.

- Та ти що? В таку заметіль ходити по уявні ягоди??

- Бачу, ти зовсім свою сестричку не любиш, - почав свою промову батько. - Невже так важко зробити хоч раз те, що тебе просять?

- Доню, може дійсно підеш? - вступила у розмову мама.

- І ти туди ж? - Марійка не вірила щойно почутому. - Люди, ви подуріли? ЗИМА. СНІГ. ЯГІД В ЛІСІ НЕМАЄ!

- А ти звідки знаєш? - запитала Оленка. - Хіба колись шукала?

- Ні, але…

- Отож, бо і воно! - мовив батько. - Ну йди вже, йди! Не бачиш, як твоїй сестричці погано?

Оленка театрально закотила очі та схопилася за голову.

- Хай йому грець! А бодай вам ті лісові ягоди снилися щоночі! - обурилася Марійка, але пішла одягатися. Хотілося якнайшвидше піти з хати. 

- І без ягід не повертайся! - почулося з-за дверей.

Вийшла дівчинка надвір - а там такий мороз, що вії інеєм одразу покрилися. Але назад дороги немає. Вирішила - піде до лісу, пошукає вигаданих ягід, а тоді зі спокійною душею додому повернеться. Довго йшла лісом і незчулася, як зі стежини збилася. Чує раптом, що десь поблизу вогонь потріскує і чоловічі голоси чути. Вийшла на галявину і дійсно - перед нею вогнище палає, а кругом нього стоять троє чоловіків та четверо жінок. Усі різного віку.

- Добрий вечір, дівчинко, заблукала? - мовив наймолодший.

- Та ніби… - відповіла непевно. - А у вас тут що, типу клубу “Чи боїшся ти темряви?”

- Чого так вирішила?

- Ну, сидите тут в лісі перед вогнищем, про щось гомоните. Тож я подумала…

- Ні, насправді ми - Сім Днів, - взяла слово найстарша жінка.

- А, типу, клуб “Тижневичок”?

- Та не у клубі ми, - роздратовано мовив наймолодший юнак. - Я, наприклад, Понеділок.

- То ось чому ти такий роздратований! - вдарила себе по лобі Марійка. - Тебе ж ніхто не любить. Особливо, я! Понеділок, як кажуть, найважчий день.

- Тоді я тобі вже точно мушу подобатися! - устрягла у розмову найстарша. - Адже я - Неділя.

- Я більше фанатка Суботи, якщо чесно, - зізналася дівчинка, і жіночка, що сиділа біля Неділі радо посміхнулася. - А то після тебе знову цей Понеділок ненависний…

- Усім я, чомусь, не догодив, - ображено мовив юнак.

- А чому ж ти ходиш сама в лісі? - запитав Вівторок. - Вже вечір, скоро ніч, а тут може бути небезпечно.

- Та це моя зведена сестра з вітчимом послали мене по лісові ягоди!

- Взимку? - здивувалася Середа.

- Отож! Можете це собі уявити??? 

- Здається, ми тобі можемо допомогти! - мовила П’ятниця. - Знаєш вислів, “після дощику в Четвер”?

- Чула щось таке…

- Так ось, мій брат назбирав якось лісових ягід після дощику!

- Було діло, - підтвердив Четвер, дістав з кишені пакетик з суничками і протягнув їх дівчинці. - Тримай!

-  Безмежно вам вдячна, добродії! - відповіла та, забираючи ягоди. - Скільки я вам за це винна?

- Аніскілечки, - усміхнулася Субота. 

- Хоча могла б і заплатити, - буркнув Понеділок.

- Ось того тебе ніхто і не любить, - прошепотів до нього Вівторок.

Марійка на радощах побігла додому, де її вже й не чекав ніхто. Вона висипала ягідки у каструлю, засипала цукром і зварила варення. А потім сама пішла Оленку частувати. Набирає ложку і, не студячи, до рота “улюбленій сестричці” пхає, промовляючи:

- Думала, що здихалася мене? А дзуськи! Нікуди не піду!

- Ой, ой, гаряче ж! - протестувала Оленка.

- Нічого, швидше “на ноги встанеш”!

І правда, дівчинці після такого “суничного лікування” одразу стало “краще”. Й почала думати, за чим ще її послати до лісу. І загадала собі букет пролісків.

- Весною підеш і сама знайдеш! - обурилася Марійка. - Ще чого придумала!

- А я хочу за-а-а-р-а-а-аз! - почала скиглити та. 

Під колективним пресингом з боку батьків знову довелося йти до лісу. А там вже знайома “Фантастична Сімка”.

- Пролісків захотілося??? - перепитала Середа. - А може ще й троянд з ромашками?

- Цього разу лише проліски…

 - Якщо їм постійно потурати, то вони і не таке проситимуть, - запевнила Неділя. - У мене є краща ідея! Ми з тобою пошлемо до них нашого наймолодшого брата!

- Мене? - запитав Понеділок.

- Понеділка? - в унісон з ним мовила Марійка.

- Так! - радо відповіла решта. 

- Чесно кажучи, ти нас своїм негативом вже дістав! - зізнався Четвер. - Тож чому б не подіставати тих, хто цього дійсно заслуговує!

- А ти, Марійко, якщо хочеш, можеш зайняти його місце поки що! Гадаю, твої родичі самі по тебе прибіжать дуже скоро!

- Згода! - весело мовила дівчинка.

Довелося Понеділку самому йти до її родини. Звісно ж, без пролісків.

- А ти що за персонаж? - здивовано запитав батько, відчинивши двері.

- Ваш далекий родич, - мовив той неохоче. - Триюрідний племінник вашого двоюрідного дядька! Житиму у вас! Донька ваша сказала, що будете не проти. А вона поки у моїх гостює.

Він нахабно відсунув чоловіка у бік і пройшов до хати, не давши йому нічого заперечити. Знайомство з мамою Марійки та Оленкою пройшло у тому ж дусі. Але це був лише початок.

З приходом неочікуваного гостя життя родини кардинально змінилося. Весь наступний тиждень вони відчували, що живуть у постійному ПОНЕДІЛКУ. Роздратовані, втомлені, невиспані… А ще й новоспечений родич масла в вогонь підливав. 

- Мені тости із золотистою скоринкою! - кричав він на кухні.

- Де гаряча вода-а-а-а-а?? - доносилося з ванної кімнати.

- Та вимкніть ви телевізор! Не бачите, що я сплю! - обурювався юнак, розлігшись у вітальні.

Одним словом, постійно чимось незадоволений. За тиждень такого “цирку” домашні були ситі по горло таким примхливим родичем.

Тож щойно прийшли вихідні, батьки та Оленка побігли до лісу на пошуки Марійки. Знайшли вони галявину, вогнище та шістьох незнайомців з їхньою донькою. Вони навіть розпитувати нічого не стали, лише прохали у дівчинки:

- Повернися! Ми усі змінимося на краще, тільки нехай вони свого родича забирають!

Зітхнули Дні, адже подобалося їм з Марійкою бути, та й від брата відпочити було не зайвим, але відпустили її. А Понеділок повернувся у ліс. З того часу Марійка полюбляла понеділки і вважала, що це завжди захопливий початок чогось нового! А ти, мій любий читачу, любиш понеділки?

А у нас тим часом і казочці кінець, а хто прочитав і натисне вподобайку - молодець!