Так Телесику і треба

Жили-були дід та баба. А хто ж іще? Не підлітки й не молода пара. Два пенсіонери. Діти їхні давно вже виросли, роз’їхалися по великих містах, а бабі з дідом нудно самим у селі. Баба закомандувала свому чоловіку змайструвати колиску, а сама поклала туди колоду та й гойдає собі.

Дід зрозумів, що з бабою справи кепські. Співає колоді, теліпаючи ту колиску кляту. Збожеволіла… Нічого не поробиш. Обіцяв же з нею бути і в хворобі, і в здравії. Ну то це бабина хвороба така… Колоду малятком вважати. Хитав головою, посміювався над дружиною. 

Та не довго баба кпини виносила. Одного ранку вони знайшли у колисці маленького хлопчика замість шматка деревини.

- Буратіно? - здивовано запитав дід.

- Телесик я, старий телепню! - раптом мовило малятко. - Що у вас тут поїсти є?

Баба аж перехрестилася. Думала з колодою німою няньчитися, а тут така чудасія. Побігла по молоко, принесла склянку.

- А смачнішого у вас нічого нема? “Живчика” якогось чи “Коли”?

- Можу компота зварити, - запропонувала все ще ошелешена бабка.

- Та давай вже молоко сюди! Пастеризоване? 

- Пастери.. Що? - перепитав дід.

- Ну, без бактерій там? Усі перевірки якості пройшло?

- Ми з бабою перевіряли - смачне…

- Ой, вчити вас ще й вчити, люди ви дрімучі! Займуся вашим вихованням. А зараз  поїв каші б якоїсь. Тільки без ГМО!

- Без чого? - дід з бабою гуртом.

- Проїхали! - махнув на них рукою Телесик. - Краще рибки піду собі наловлю, щоб потім якогось стейка з лосося на вечерю з’їсти зі спаржею чи там салатом з руколи.

У діда з бабою від цих невідомих слів аж очі на лоба повилазили.

- Ну чого стоїш, старий! - хлопчик вже виліз з люльки та розминався. - Біжи мені яхту свою паркуй біля берега, і вудку туди не забудь покласти. А ти, бабо, на кухню -кроком руш! Готувати мені обід. Як справишся - клич мене до берега. Підпливу - поїм, та й знову рибалити буду. Може трішки засмагну та й з вами вдома сидіти - та ще розвага…

Дід понуро пішов підганяти човна, а баба побігла на кухню, боячись ще чимось прогнівити нового члена родини. Телесик залишився незадоволеним своїм новим транспортним засобом, назвавши його “коритом”, але все ж в нього сів та відплив від берега.

- Треба було йому там дірку в дні пробити, - пробурмотів під носа дід, та, плюнувши собі під ноги, пішов до хати.

 А баба вже чаклувала на кухні. Зробила печеню, накришила салату з помідорів та огірків, та побігла до річки. На березі сіла і почала кликати свого рибалку:

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь до бережка,

Дам я тобі їсти!

Телесик це почув і поплив до баби.

- Який я тобі Івасик? Телесиком мене звуть! Ой, старість не в радість… Давай вже що принесла!

Так-сяк пообідавши й навіть не подякувавши бабці, хлопчик знову повернувся у човен і поплив рибалити далі. 

За цією сценою спостерігала Змія. Захотілося поласувати їй і собі. Але не печенею та салатом. А Телесиком. Голосом вона не вдалася, на Х-факторі не перемагала, тож побігла до коваля, щоб підкував їй голосові зв’язки. Той хоч і не був відомим продюсером, але голос Змії поставив такий як треба. Тоненький, м’якенький, як у бабці.

Побігла ввечері Змія до берега і почала кликати:

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь до бережка,

Дам я тобі їсти!

Той вже добряче зголоднів і тому інтенсивно замахав веслом.

- Сподіваюся ти мені на вечерю якісь суші чи піцу принесла, бабцю! - крикнув він. 

Але коли підплив до берега, ні суші, ні піци, ні навіть бабці там не знайшов. Натомість його чекала голодна Змія, яка підхопила його та понесла до себе додому. Телесик навіть і не здогадувався, що за деревом причаїлися баба з дідом.

- Краще я тобі другу колоду зрубаю і колихай собі її! - сказав чоловік. - А це якесь браковане нам попалося!

- Твоя правда! Ну його, цього вражого сина! Буратіно і то добрішим би був!

На тому і порішили старі та й повернулися додому. 

А в цей час Змія з Телесиком в оберемку вже доповзала до своєї оселі. На неї вже чекала її донька.

- Оленко! Топи піч! Принесла нам вечерю! - крикнула Змія.

- Що це в тебе з голосом, мамо? - здивовано запитала Оленка. - Чого пищиш?

- Забула перед тобою прозвітуватися! - нагрубила та.

- Що, знову до Коваля ходила? Чого ти постійно щось у собі змінюєш? То луска у тебе не така блискуча, то хвіст не такий довгий, то зуби не занадто гострі! А тепер голос!

- Мовчи, невдячна! Якби не цей голос, зараз би хвоста свого гризла, а не піч розтоплювала!

- Ну добре, добре! Піду топити!

- Гляди ж мені, дивися за цим малим швершком, та запечи його добряче!

- Не хвилюйся, я ж майстер-шеф! - мовила Оленка.

Тож Змія поповзла звати усіх родичів на вечерю, а її донька кидала дрова у грубку. Телесик не став чекати, поки його з’їдять. І коли Оленка заглянула у піч, той підкрався ззаду і штовхнув її всередину, а потім міцно закрив за нею заслін. Що ж, гості навіть не здогадувалися, яка коронна страва на них чекає.

Сам Телесик хотів було тікати, але почув голоси і зрозумів, що його знову можуть спіймати. Тож заліз на високий явір і став виглядати допомогу. Літаки так низько над лісом не літали, тож почав гукати усіх, хто мав крила і змогу витримати його вагу.

Змія тим часом витягла з печі “Телесика”, який насправді був її Оленкою і з радощів, що нарешті поїсть, навіть не помітила, як подала до столу гостям власну доньку. Горечко яке…

А потім ще й вийшли всі ситі з хати та полягали на галявині, щоб, як то кажуть в народі, сальце зав’язалося. Аж ось Змія побачила на яворі свою “вечерю”, цілу та неушкоджену. Їй одразу стало зле, бо допетрала, кого щойно з’їла. І поки Змія вивертала кишки назовні, інші родичі підповзли до явора і почали його трясти.

- Трясіть, трясіть, нікчеми! - кричав Телесик. - Я ж вам не яблуко, не впаду!

Аж ось летить зграя гусей, а хлопчик до них:

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята!

Ті прискіпливо його обдивилися і вже хотіли брати на крила, а він:

- Та покваптеся, крячі! Там вже зміїне кодло мене розтрясло добряче!

Ті почули малого нахабу, обурилися та не взяли його з собою.

Летить інша зграя. Телесик вже до них:

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята!

Ті прискіпливо його обдивилися і вже хотіли брати на крила, а він:

- Ну чого ви так гальмуєте?! Чи не бачите, що я у небезпеці!

Гуси ошелешено переглянулися і полетіли далі, не ставши рятувати розбишаку. А змії тим часом вже й стовбуром лізти почали. Ось-ось до Телесика дістануться.

І тут летить остання зграя. Телесик вже язика прикусив, лише жалісливо ниє:

Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята!

Ті прискіпливо його обдивилися і взяли хлопчика до себе. Не встигли змії до нього дістатися. Летить Телесик, радіє, що всіх переграв. А гуси його й питають:

- Куди тебе занести, хлопчику?

- Мабуть, несіть до баби з дідом. Вони хоч і старі й дрімучі, та хто як не я їм мізки вставить. Та покваптеся, летіть швидше, бо в мене вже в животі бурчить. 

Розгнівалися гуси на малого грубіяна та й скинули його зі своїх крил. А Телесик стукнувся об землю і обернувся назад німою колодою. Лежить тепер, чекає, доки його якась інша дивакувата бабка до себе додому візьме!