Cold sheets, but where’s my love? (I am searching high, I’m searching low in the night)

- Отже, ти стверджуєш, що Гаррі приходить до тебе щовечора.

-…

- Томе?

- Так.

- Томе, поглянь, будь ласка, на екран. Це відеозаписи з камер – аналог сита спогадів у твоєму чарівному світі… Томе, як ти поясниш той факт, що Гаррі немає на жодному записі жодної відеокамери?

- Гаррі апарує, або ж перекладаючи на вашу мову, телепортується, відразу до мене в палату. І він постійно в плащі-невидимці, адже не можна, щоб про його візити довідався Волдеморт.

- Томе, чи можеш ти його бачити в такому разі?

- Звісно. Що за дурне запитання?

- Але як ти його бачиш у плащі-невидимці? Чи цей плащ приховує Гаррі тільки від очей маґлів?

- Ні, але…

- Отже, він сховує власника і від очей чарівників?

- Так, але…

- То чому ти його бачиш навіть у плащі, Томе?

- Я… я не знаю, можливо, це через наш з ним особливий зв'язок… Я ніколи про це не думав…Хіба це так важливо?

- Добре, Томе, не хвилюйся. Поговорімо про інше. Ці написи на стіні…

- Так, на парселмові.

- Томе, ми змогли зрозуміти, що там написано.

-……………. Це неможливо! Лише нащадки Салазара Слизерина….

- Томе!

- ……..

- Це не зміїною мовою. Просто слова безліч разів накладаються один на одного, шар за шаром, тому з першого погляду їх не розібрати, і вони виглядають як певний гарний візерунок.

- Ви помиляєтесь!

- Томе, адже парселмова – це зміїна мова?

- Так.

- Хіба у змій є писемність?

- Ні, але…

- Томе, ти хочеш дізнатися, що ти написав?

-…

- Томе?

- Так.

- «Гаррі, повернися додому».

-…

-Томе, як ти думаєш, навіщо тобі писати це людині, яка щодня тебе відвідує?

-…

- Томе, я прошу тебе подумати про мої слова. Наступна наша зустріч відбудеться, коли ти виконаєш це завдання. І ще дещо, Томе. Знаєш, що спільного у брехні, снах та видіннях? Диявол криється в деталях. Завжди є одна маленька деталь-диявол, яка руйнує все, знищує, здавалося б, ідеальну на перший погляд картину. Незначна невідповідність – і все руйнується як картковий будиночок.

Якось у дитинстві я з'їла пиріг, який мама спекла для гостей, але збрехала, сказавши, що це зробив наш собака. Знаєш, у чому був мій прорахунок? Моя сукня була вся в крихтах, проте я була надто мала, щоб звернути увагу на докази моєї провини.

Також, якось мені наснився сон. Уві сні я читала у батьківському будинку. І раптом усвідомила, що це нереально. Знаєш, як я зрозуміла, що сплю? Мій мозок ідеально відтворив інтер'єр будинку, але не врахував одну деталь – старий, зроблений дідусем годинник перестав працювати, коли ще мій батько був школярем. Ми не знімали його просто шануючи пам'ять про дідуся. А уві сні я глянула на годинник – а стрілка бігає.

Щодо видінь: один мій пацієнт бачив різні квіти, і я не знала, як допомогти йому усвідомити нереальність того, що відбувається. Але одного разу на святвечір він «подарував» мені конвалії. Взимку конвалії, уявляєш?...

Томе, що не сходиться у твоїй картині світу? Який пазл не підходить? Деякий час тобі не даватимуть ліки, щоб було легше думати. Прошу, будь готовий до нашої наступної зустрічі. І тоді ти почуєш мою правду.

***

Гаррі прийшов, як завжди, увечері. І вперше Том, не будучи під дією ліків, зміг зробити те, про що мріяв протягом усіх трьох років. Він стиснув Гаррі в обіймах до хрускоту кісток, до болю в онімілих пальцях, до тремтіння в колінах і думках. Гаррі був реальним. Теплим. Живим. Як завжди трохи втомленим. Від нього пахло якимись травами, випічкою, щастям та тільки йому притаманним запахом. Він тихо обурювався, лоскотав усмішкою Томову шию, але незабаром притих, насолоджуючись обіймами.

Гаррі почав традиційно з розповіді про минулий день, але Том не міг зосередитися на його словах. На цей раз не через ліки. І не через плащ-невидимку. І не через написи на стіні, на які він вперше за весь час ні разу за день не глянув. Адже це все можна було пояснити, знайти якісь виправдання.

Адже ось він - його Гаррі. Том до нього доторкається, відчуває його шкірою, чує його дихання, вловлює запах. Він його щойно стискав в обіймах. І це реальніше, аніж все те, що відбувалося з ним протягом усього життя… Але головоломка не складається. Щось не так. Маленький диявол вислизає з-під його уваги, Том не може його зловити. Але й дати спокій Томові це відчуття не хоче. Воно постійно мучить, тривожить, з'їдає його зсередини, клацає зубами об кістки.