Сонця маленькі

Сонця маленькі, чому мовчите?

Чи життя ваше згасло, а ми й не зна навіть того?

Що з вами зробилось?

Що вам поробили?

Невеже штучне світло вам шлях згородило?

Чи сяйвом отруйним вам очі сліпило?

Чи може ваш мозок отруєний словом,

Словом брехлив, чорнішим за будь-яке зло?

Де ваші очі, коли зло перед вами?

Де вуха ваші, коли муки звучать?

Де ваше слово, невже й воно почорніло, розчинилось у іншому злі?

Зло ось, воно реальне, воно торкнулося і вас!

Хоч вас воно ласкаво огорта, та нас давно катує!

Давно ми вгледіли, відчули, що кат ножа точить пред нами,

Щоб болю гострішого завдати нам!

А вам в той час співає колискові!

Заколисує увагу, марення наводить вам,

Щоб легше було ніж у серце вам встромлять!

О боги, які ж сліпі й не долугі ви ...

Ми вам кричим, показуєм своє нещастя, а вам хоч що,

Сліпі, сліпі, сліпі хоч зрячі!

Наш кат вже поруч, поруч з вами,

Ніж свій точе вже для вас,

А ви його оману як мед із ложки п'єте легко,

Шкода, сліпці, сліпіші за сліпих

Страшні часи, коли із власної жаги стають сліпцями для брехні.

Чи є ще світоч серед них?

О, так, авжеш, хоч їх і мало,

Та серед темряви страшної,

Маленькі сонця мерехтять ще більш...