Частина 2. Доленосний вибір, або "Це вже не обговорюється!"

Усім, хто пройшов перший відбірковий тур, дозволено пропустити сьогоднішні заняття, і зосередитись на підготовці до практичного туру відбору.

Сидячи на лавці в шкільному парку, я намагаюся прийти до тями, ховаючись у тіні величезного старого дерева. Перше випробування далося мені дуже важко, тож не дивно, що тепер я відчуваю велике стомлення. Таке відчуття, ніби акумулятор всередині практично розряджений. Взаємодія з людьми, особливо з зухвалою елітою класу, справді викачала з мене всі сили.

Вперше за довгі роки нам вдалося зробити спільну справу без чвар та суперечок, ми навіть допомогли одне одному, що само по собі – нонсенс, але на душі вирує жахливе передчуття. Притулившись до спинки лавочки, я глибоко вдихаю свіже повітря, намагаючись трохи розслабитися. На жаль, другий етап буде практичним, і нам чітко наказано з’явитися на шкільний стадіон у спортивній формі. З огляду на рівень моєї фізичної підготовки, якому я не надто приділяла увагу, справи кепські. Мені вкрай потрібно пройти всі відбіркові етапи, тож від клятої напруги та хвилювання зрадницьки тремтить все тіло. Я сподіваюся лише на те, що в майбутньому не доведеться зустрічатися з елітою, ба більше потрапити в команду з кимось із них! Хоча, гадаю, я була б не проти Шикамару: він дуже корисний та вигідний союзник, але ж він член клятої еліти, а вони завжди разом!

Я так сильно втомилася, що й не помічаю, як мене починає заколисувати легкий весняний вітерець, у той час, коли листя дерев нашіптує щось на вухо, ще більше затягуючи в сон. Повіки стають все важчими, і від цього кортить спати все сильніше. Потрібно зробити ще так багато справ перед тим, як вирушити на стадіон, але моє тіло відмовляється слухатися. Обіцяючи собі заплющити очі лише на декілька хвилинок, я прокручую в голові усі справи, які маю встигнути. Аби не заснути, я промовляю все собі під ніс, занурюючись у сон, який охоплює мене у свої цупкі обійми.

Просинаюся я лише тоді, коли чую дзвін старої вежі. Від переляку я підскакую, наче навіжена, і озираюся довкола. Я проспала на цій клятій лавці весь вільний час?! У дзвін б’ють рівно опівдні, саме тоді, коли я вже маю бути на стадіоні! Я геть нічого не встигла з того, що запланувала!

— Чорт забирай! — волаю я від усвідомлення того, що запізнююся вперше за своє життя.

Ноги самі несуть мене в бік стадіону, а серце щосили намагається вистрибнути з грудей. Десь серед листя співають птахи, підбадьорюючи своїми дзвінким цвіріньканням. Ці маленькі істоти – моя єдина підтримка, хоча вони навіть не усвідомлюють це. Сама за себе — так було завжди. Я вже й не пам’ятаю: що таке підтримка близьких. Проте, можливо, через це я і хочу почути її бодай від птахів?

Вибігши наче біснувата у величезні металеві ворота з викуваним гербом нашої школи, я привертаю увагу конкурентів. Я намагаюся вгамувати задишку, але марно. Обличчя геть червоне від швидкого бігу та хвилювання, мені нестерпно жарко й кортить пити, але я не подбала навіть про це. Дурепа! Всі дивляться на мене глузливими поглядами, штовхаючи одне одного для того, аби тицьнути пальцем у божевільну дівчину, яка помирає від спраги та шаленого серцебиття. Жоден із них навіть не намагається приховати зневагу! Скажімо, я не дуже ​​популярна серед учнів Конохи. Впевнена, вони зітхнули б із полегшенням, якби я не з’явилася на цей відбірковий тур. Проте розуміючи їхнє ставлення до мене та приймаючи його, я нарешті випростуюся на повний зріст і підходжу до вчителя, аби зазначити свою присутність.

Всі лише сміються, коли Какаші-сенсей обдарує мене здивованим поглядом і перепитує, чи справді я збираюся брати участь у цьому етапі. Я до останнього не можу зрозуміти слів сенсея. Так, я трохи запізнилася, але до чого усі ці питання? Невже навіть вчитель налаштований проти моєї участі? Це взагалі не вкладається в голові!

— Я проходитиму відбірковий тур, як і всі, — стверджую я серйозним тоном, намагаючись поставити всі крапки над «і».

Я розглядаю обличчя конкурентів, які посміхаються, дивлячись на мене, наче я прокажена. Та що з ними не так, га?! Зрозуміло, що для них я сіренька миша, але ж вони ніколи не цькували мене за це настільки відкрито!

— Сакуро, — важко зітхає вчитель, чухаючи потилицю. — Ти ж чула, що всі повинні з’явитися в спортивній формі? Ти зібралася брати участь в спортивному змаганні у спідниці та блузці? Що ж, часу на перевдягання немає, тож вирішуй: ти справді братимеш участь у такому вигляді, чи ні?

Що?! До мене нарешті доходить, що й переодягнутися я теж не встигла, проспавши весь час на лавці! Мене трусить від злості на саму себе. Ніколи в житті я не поводилася настільки необачно! Що ж тепер мені робити? Я не можу проґавити свій шанс через подібну дурість! Форма? Клята форма стає перешкодою до мого майбутнього? Дзуськи!

— Братиму участь в будь-якому випадку, — рівно відповідаю я, поправляючи перекошену оправу окулярів вказівним пальцем. — Навіть без форми!

Це має стати для мене неабияким випробуванням: бігати в розбитих окулярах, які ледве тримаються на переніссі, та ще й у спідниці з блузкою, які можуть підвести мене будь-якої миті! Сподіваюся, у нас відберуть телефони до початку відбіркового туру, інакше я буду зіркою шкільного вебсайту! Я вже боюся того, що чекає мене попереду, але вдаю впевнену в собі дівчину, яка стоїть поодаль від усіх, і зосереджено слідкує за діями Какаші-сенсея. Чого тільки не зробиш, аби не дивитися на тих, хто відверто глузує з тебе!

Тяжко зітхаючи, я опускаю голову, намагаючись проаналізувати все, що сталося зі мною, і замотивувати себе на боротьбу. Це не повинно вплинути на мене, не повинно зламати мій дух, інакше чого взагалі я варта?! Батько не для того виховував мене, щоб я рюмсала й опускала руки через чергову невдачу! Я ще посміюся над цим, коли навчатимуся у найкращому університеті країни! Я буду тією, хто сміється останнім! Трясця! Я не програю!

Стискаючи кулаки, я рішуче підводжу погляд, дивлячись у вічі тим, хто перешіптується, осміюючи мене. Та вони одразу ж закочують очі, фиркаючи на мене, наче я дивачка. Їм байдуже на мене, але я відчуваю невеличку перемогу.

Елітна п’ятірка заходиться віддалік всіх, вочевидь не помічаючи моєї ганьби, інакше вони були б першими, хто висловив усе в обличчя, а не за спиною, як інші. Їх щось турбує, адже розмова між ними, як мені здається, дуже серйозна. Вони не марнують часу, обговорюючи можливі стратегії, в той час, як я не можу вигадати бодай щось доречне! Мене надто вразила моя необачність. Проте й журитися довго не доводиться, тому що до нас виходять вчителі, до яких приєднується й Какаші-сенсей з книжкою в руках, стаючи в лінію перед натовпом здивованих учнів.

— Доброго дня, — починає вчитель Ірука, вітаючи нас привітною усмішкою, — радий, що ви пройшли перший етап, отже тепер я з гордістю оголошую початок другого, тепер вже вирішального етапу відбору! Незабаром ви нарешті станете повноцінними суперниками! Багато хто з вас знайде собі вірних товаришів на все життя, адже всі ви будете боротися пліч-о-пліч за місце в найкращому вищому навчальному закладі країни! Команда переможців не тільки отримає грант на навчання в цьому університеті, а й перепустку в щасливе майбутнє!

— Яка сила юності! — не втримується від захвату вчитель Гай, практично плачучи через промову колеги.

Його брови настільки густі, що коли він проявляє якусь емоцію, вони буквально гіпнозують погляд, змушуючи уважно розглядати кожну їхню волосинку. Буває навіть моторошно, адже мені не раз доводиться спілкуватися з ним особисто як старості класу, а він завжди надто реагує навіть на незначні деталі! І тепер я стою серед натовпу, розглядаючи його обличчя, наче під гіпнозом цих величезних шовковистих гусениць.

— Не сподівайтеся, що буде легко, — спокійно додає Какаші-сенсей, нарешті ховаючи свою непристойну книжку, — щоб отримати щось цінне, треба навчитися віддавати. Пам’ятайте про це! Не докладати ніяких зусиль і сподіватися на успіх чи свою кмітливість – вірний шлях до програшу. Ви повинні викластися на повну!

— Що ж, не будемо лякати дітей, Какаші, гадаю, вони й самі зрозуміють, що до чого, — поспішає на наш захист Ірука-сенсей, намагаючись згладити гострі кути. — Тепер поговоримо про те, що ми маємо на цей час. На жаль, з усіх учнів школи не набралося конкурсантів навіть на заявлену кількість команд! Зізнатися, ми гадали, що на першому етапі буде понад сорок п’ять осіб, які пройдуть випробування, але, як виявилося, пройшли відбір лише тридцять два учні. Дирекція надала нові вказівки з приводу конкурсу, і тепер замість заявлених п’ятнадцяти братимуть участь десять команд з трьох осіб у кожній!

— Двоє не візьмуть участі, — виривається в мене, перш ніж я встигаю як слід подумати.

— Все вірно, Сакуро, — усміхається Ірука із сумом, — ти, як завжди, доволі кмітлива. Двоє з вас залишать цей стадіон, не ставши повноцінними конкурсантами. Проте не слід хвилюватися. Особисто я бажаю вам усім успіхів та наснаги! Зараз я передаю слово вчителю Куренай, яка відповідає за проведення цього відбіркового етапу. Вона оголосить усі правила і, звісно, надасть корисні вказівки. Дякую за увагу, друзі! Нехай щастить!

— Зараз ви повинні розподілитися на команди, — не церемонячись, підхоплює Куренай-сенсей, — у вашій команді повинні бути ще двоє тих, хто вам до душі. Або тих, кого ви вважаєте сильним союзником – як вам буде завгодно. Після того, як команда буде сформована, підійдіть до мене, я внесу вас до переліку. У вашому розпорядженні є десять хвилин. Моя вам порада: не забивайте голову думками.

Мене одразу охоплює паніка. Серед присутніх немає нікого, з ким я хоч якось підтримую стосунки. Сильні та кмітливі учні не візьмуть мене до себе, до того ж багато хто з них не зволікаючи підходить до вчителя, аби скоріше внести свою команду до списку. Потрібно діяти швидко, адже зрештою залишаться двоє тих, хто не матиме повноцінної команди! У мене є сумніви щодо їхньої подальшої участі навіть у відбірковому турі, і якщо я опинюся серед них, можна вважати, що я вибула! Це практична частина, чи означає це те, що я маю обирати серед тих, хто сильніший та спортивніший? Ні, не треба на цьому зациклюватись, інакше я не зможу вчасно знайти собі команду! Що ж, залишається не так багато варіантів і один із них клята еліта.

Озираючись довкола, я бачу, як мало залишається тих, хто все ще не має команди. На щастя, еліта складається з п’яти учасників, а не шести, і мало хто б набрався сміливості підійти до них першим. Що ж, це мій шанс! Роблячи глибокий подих, я рушаю назустріч своєму приниженню. Підходячи до них впритул, я простягаю руку Шикамару – єдиному, кого я вважаю за адекватного союзника, і надаю свою пропозицію. Звичайно ж вони сміються мені в обличчя, це навіть надто передбачувано, але ким би я була, якби здалася настільки легко?

— Адже вас п’ятеро, чи не так? — посміхаюся я. — Це не ви мені робите ласку, навпаки, її роблю вам я! Скажіть з висоти своєї думки про себе, хто ще в здоровому глузді зможе запропонувати вам свою допомогу? Усі бояться почути від таких популярних та недосяжних людей відмову. Часу обмаль, а я не найгірший варіант із тих, хто ще залишився.

Я показово озираюся, підтверджуючи доречність своїх слів. Залишаються зовсім небагато людей, які так і не вирішили, з ким вони будуть в команді. Я помічаю товстуна Чоуджі, з яким ніхто не поспішає об'єднуватися через його зайву вагу. Тур повинен бути на прояв фізичної підготовки, а з цим в Акімічі справи кепські. Ще є вільними Кіба та Шино, які сперечаються про щось осторонь інших. Ці хлопці – найкращі друзі, які навряд чи захочуть розлучатися. Вони вражають своєю безглуздістю, адже часу вкрай мало, хіба ця суперечка настільки важлива?

— Ти маєш рацію, Сакуро, — усміхається Нара, — мене завжди дивувала твоя хоробрість. Що ж, я вже обіцяв бути в команді з Іно, тоді ми знайшли собі третю людину.

— Ні, — виривається в мене, і я гнівно дивлюся на колишню подругу, перш ніж додати: — я не буду з нею в одній команді!

— Ти мене випередила, Харуно, — шипить Яманака, схрещуючи руки на грудях. — Я б ні за що не погодилася бути з тобою в команді! Краще Чоуджі, ніж ти!

Я закочую очі у відповідь на її випад. Якщо вона хоче програти, обравши Акімічі, то прапор їй до рук! Можу лише поспівчувати Шикамару. Він справді не дуже розуміється у підборі союзників.

Куренай оголошує п’ять хвилин до закінчення, і від цього я ціпенію на місці, відчуваючи як страх стискає моє серце. Пальці рук ледь помітно тремтять, але я розумію, що не варто видавати те, наскільки це хвилює мене. Нара намагається заспокоїти всіх, тому що дівчата відразу ж вдаються до паніки.

До біса їх!

Я ще раз озираюся довкола та бачу двох дівчат. Вочевидь вони надто бояться підходити до когось, адже помітно дрижать від страху. Вони ладні ось-ось розревітися від напруг, а це не грає їм на руку. Перше враження про них складається не найкраще, адже мені незрозуміло: як їм взагалі вдалося пройти перший етап? Такі непомітні та лякливі. Швидше за все, їх витягла чиясь кмітливість, як у випадку з Іно та Хінатою на першому турі. Їхні фізичні дані ще гірші, ніж мої: худорляві, кволі та ще й надто перелякані. Кіба і Шино продовжують свою палку суперечку, а Чоуджі спокійно жує чипси з незворушним виразом обличчя. Ось воно! Я підійду до тих двох дівчат – це більш-менш прийнятний варіант на цей момент, не зважаючи на моє враження від них. Потім нас все одно розформують!

Повертаючись до дівчат, я бачу, як вони з полегшенням зітхають. Їхні очі сяють від щастя, тому що компанія хлопців, які голосно сперечаються, помітно бентежить їх. Несподівано мене зупиняє чиясь сильна рука, яка стискає моє передпліччя. Я зустрічаюсь поглядом з Саске, який вкрай суворо вдивляється в мої очі. Він притягує мене ближче, отримуючи у відповідь лише мій сповнений обурення та нерозуміння вираз обличчя.

— Не хочеш з ними, — він вказує поглядом на Іно та Шикамару, — будеш зі мною та Наруто. Це вже не обговорюється! Часу майже не залишилося.

— Як щодо мене, Саске? — незадоволено бурчить Хіната, схрещуючи руки на грудях. — Невже, не візьмеш мене до своєї команди, га?

Проте Учіха ігнорує її слова, без дозволу тягнучи мене до вчителя Куренай. Слідом за нами плентається і Наруто, ховаючи руки в кишенях. Він дарує Хінаті сповнену співчуття усмішку, наче кажучи: «Я тут ні до чого». Однак дівчина лише пирхає та відвертається від Узумакі, через що він знизує плечима й наздоганяє нас. Мені не до кінця зрозумілі мотиви Саске, але я не настільки дурна, аби чинити опір. Двоє спортивних хлопців тепер у моїй команді, і я маю визнати, що навіть у випадку невдачі, вони зможуть витягнути загальний показник! З тими дівчатами занадто великі шанси на програш! Піддавшись гордості, я мало не прийняла ще одне помилкове рішення.  

Вперше ці нахаби допомагають мені, можливо, й не усвідомлюючи цього. Проте все ж таки поведінка Саске мене неабияк дратує! Вирвавши свою руку з його пальців, я підходжу до вчителя Куренай без примусу, демонструючи Учісі свою самостійність у виборі.

Зареєструвавши команду, ми відходимо в бік, де очікують початку змагання сформовані команди та розминають м’язи. До речі, нам все ще невідомо, що нас чекає попереду. Можливо, тоді б усі обирали союзників інакше, ніж зробили це, не знаючи навіть правил цього туру?

— Чому староста? — з усмішкою тягне Наруто. — Мені байдуже, звичайно, але хіба Хіната тобі не влаштує скандал?

— Згадай те, як вона задихається, піднімаючись сходами. Її задишка від звичайного фізичного навантаження не робить мій вибір на її користь. Не дивись на мене так, ніби мені це подобається, йолопе! — Саске закушує губу, вочевидь стримуючи обурення.

Наруто сміється. Він ляскає Учіху по плечу, після чого радісно дивиться на мене. Його блакитні очі розглядають мене доволі зосередженим поглядом. На мить мені навіть стає ніяково від того, наскільки проникливо він вивчає мене.

— Тобто, — Узумакі розпливається в посмішці, — твоє серце підкорила дівчина без спортивного одягу, рухи якої вочевидь будуть скутішими за інших? До того ж у неї ще й окуляри перекосилися на переніссі. Їй буде складно різко повертати голову, або просто оглядатися. І ти кажеш, що задишка Хінати гірша за все це? Х’юга кого хочеш змусить заціпеніти на місці одним лише поглядом! Жодний суперник до неї й на метр не наважиться підійти, на відміну від старости, яка навряд чи зможе протистояти на повну силу. Проте щось в цьому є… безумовно!

Наруто схиляє голову в бік, продовжуючи пропалювати в мені дірки від своїх допитливих очей.

— Вона дуже сильна, — спокійно відповідає Саске, неабияк дивуючи мене, — я бачив, як вона поодинці тягне купу книжок й зошитів до вчительської кімнати, наче в її руках щось доволі легке. Її вигляд може збентежити, але вона аналізує ситуацію швидше за будь-кого. Сакура передбачає випад з боку суперника, обійшовши його, тоді як Хіната витратить зайві сили на відсіч. До того ж щось я сумніваюся, що ми змінимо склад команди. Наразі я більше дбаю про майбутнє. А те, що її рухи будуть скуті, можна трохи виправити!

Я не встигаю оговтатися від його слів, як раптом він починає розстібати свою кофтину, дивлячись мені прямісінько в очі. Залишаючись в футболці, Саске підходить до мене, перекидаючи кофту мені через голову. Він обв’язує мою талію, роблячи вузол із рукавів на животі. У носі лоскоче від аромату його парфуму і свіжості випраного одягу. Соромно навіть визнати, що мені подобається його запах, але я намагаюся дивитися на нього з тим самим холодом як і раніше.

— Тепер їй буде легше рухатися, не переймаючись через довжину спідниці, — Саске усміхається другові, вражаючи тим, що взагалі вміє це робити.

— Дякую, — рівно говорю я, визнаючи допомогу Учіхи доречною.

— Ну, тоді й мені слід дещо додати, — усміхається Наруто, розстібаючи свою спортивну кофтину.

Він підходить до нас впритул, ласкаво дивлячись на Учіху, чим викликає у хлопця відчуття неприхованої огиди. Я помічаю як брюнет напружується всім тілом, ніби готується до чогось неприємного з боку приятеля.

— Невже сподіваєшся, що я тобі віддам це? — грайливо підморгує Наруто. — Ну пробач, Саске-кунчику, я віддам кофтину цій дівчині, аби вона не розгубила всіх ґудзиків від своєї блузки, засвітивши всім спідню білизну. Дозволь я вдягну тебе, старосто?

Він накидає мені свою кофтину на плечі, пильно вдивляючись мені в очі. Не зважаючи на нестерпно близьку відстань, я стійко витримую це глузування. Одягаючи кофтину, я застібую блискавку і нещиро усміхаюся до хлопця. Проте варто визнати, що ці двоє роблять все в моїх інтересах. Мені слід прийняти їхню допомогу з гордістю, і нехай думають, що захочуть. Сподіваюся, що Саске помиляється, і мені ніколи більше не доведеться бути з ними в одній команді! Тішить лише надія, що після того, як ми станемо повноцінними конкурсантами, нас розформують на інші групи! Можливо, я настільки цього хочу, що навіть не сприймаю його передчуття за ймовірність.

— Всім командам підійти до мене! — голосно кричить Куренай, ставлячи руки в боки.

Через цю безглузду ситуацію з їхніми кофтами я навіть не помітила, що ті дівчата так і не зуміли знайти собі третю людину. Боячись почути відмову, вони навіть не спробували зробити бодай щось, аби продовжити боротьбу. Як і передбачалося, бідолашні вибули, і подальша участь у відбірковому турі для них неможлива.

Мене вражає розподіл команд еліти. Я була переконана, що Хіната обере Іно та Шикамару, адже це було б логічним, проте, вона стоїть біля Шино та Кіби, які нарешті припинили лаятися. Інузука Кіба сяє від щастя та впевненості, усміхаючись настільки щиро, що навіть мені кортить повболівати за нього. Абураме Шино – повна протилежність своєму другові, ховає обличчя за великим, старчачим коміром своєї кофтини, вивчаючи майбутніх суперників з-під оправи великих темних окулярів. Хіната виглядає вкрай роздратованою, стріляючи блискавками з очей в усіх, хто наважується подивитися на неї. Іно та Шикамару стоять біля Чоуджі, через що я не можу стримати глузливої посмішки. Ця Яманака справді настільки дурна? Акімічі Чоуджі? Шикамару виглядає незворушно, але можна помітити, як він напружується, обмірковуючи стратегію.

Все ж таки не можу сказати, що я не рада своїй тимчасовій команді. Вони допомогли мені, і тепер я справді не відчуваю скутості. Запах Наруто лоскоче ніс, не дозволяючи забути про власника цієї яскравої помаранчевої кофтини. На відміну від наповненого свіжістю аромату Саске, запах Наруто солодкий. Такі несхожі між собою, вони стоять біля мене й вслуховуються у кожне слово Куренай-сенсей.