Частина 1. Зіпсований ранок, або початок змін?

Згадуючи минулу себе, мені стає навіть дивно, що колись я була такою прісною та байдужою до всього, що мене оточує. Я ніби пливла за течією, не хвилюючись, до якого берега мене приб'є наприкінці шляху. Приховуючи свій погляд за громіздкою оправою окулярів, я дивилася на світ з якимось побоюванням, боячись викрити свої справжні почуття. У тугий хвіст я затягувала не тільки волосся, а й думки, намагаючись контролювати кожен свій крок, прораховувати все наперед.

Ні, я не завжди була такою суворою та замкнутою в собі, якою могла здатися на перший погляд. Усмішка зникла з мого обличчя в день, коли загинув мій батько, і, бувши дитиною, я не змогла змиритися з тим, що найдорожча мені людина більше ніколи не повернеться додому. Тому я і стала такою стриманою, прискіпливою до дрібниць та мовчазною у свої шістнадцять. Я ніколи ні з ким не починала розмову першою, а якщо й доводилося з кимось говорити, відповідала без особливого ентузіазму в голосі.

З ранніх років батько привчав мене до самостійності. Я вміла чітко усвідомлювати свої потреби та не прохати сторонньої допомоги в досягненні будь-яких цілей. Він прищепив мені самодостатність, проте, здається, я надто розвинула в собі цю якість, через що відсторонилася від інших людей, і проґавила купу можливостей, як я можу судити про це тепер.

Проте в моєму житті були й свої плюси: я виросла в багатій сім'ї, і навіть після смерті батька, мати взяла сімейну справу у свої сталеві обійми, не лише утримавши бізнес, а й помноживши наш прибуток удвічі. Можливо, це була ще одна причина моєї відлюдькуватості, адже мати весь час проводила на роботі або в роз'їздах, забезпечуючи достаток. Ми бачилися з нею лише в ті рідкісні дні, коли вона втомлена, сиділа за своїм письмовим столом і перевіряла якісь документи, а я тихенько, наче мишка, читала в кріслі поруч із нею книжку з величезної сімейної бібліотеки. Зазвичай це відбувалося на свята, коли всі проводили час у родинному колі. Для мене було цілком достатньо того, що я мала. Колишнє життя здавалося настільки тьмяним спогадом, ніби я дивилася його по телевізору або читала про нього в книжці.

Також з плюсів можу зазначити навчальний заклад, в якому я здобуваю освіту та живу протягом усіх семестрів. Це старовинна школа, в стінах якої мають змогу навчатися лише «обрані» (іншими словами й не описати рівень складності відбору до Конохи), тому мене оточують лише діти найбагатіших та найвпливовіших сімей Японії. Ні, аж ніяк не цей факт тішить мене, а лише те, що це найкрасивіша архітектурна будівля в усій країні, зі своєю історією й традиціями. Наша школа – наймальовничіше місце з усіх, що мені доводилося бачити: прихована від сторонніх очей не лише лісом, а й горами, якими я милуюся з вікон гуртожитку. До речі, ще одна перевага та місце мого натхнення – моя кімната, обставлена ​​згідно з моїм смаком, де я проводжу довгі вечори, насолоджуючись розкішними меблями та цікавими книжками. Ці стіни — мій притулок, де я ховаюся від реального світу.

Описуючи себе в минулому, я усвідомлюю, якою нудною здаюся самій собі через стільки років. Тому, гадаю, варто почати свою розповідь саме з того дня, коли моє життя нарешті починає йти проти течії; коли в цьому понурому склепі з’являється промінчик життя та надії.

***

Перенесемося в один з тих звичайнісіньких днів, коли я розпочинаю свій ранок з чашки ароматного чорного чаю з лимоном та свіжим круасаном, приготовленими особисто для мене та доставленими в кімнату за звичним розкладом. 

Я закінчую читати чергову книжку, сидячи в м’якому кріслі й спостерігаючи у величезному вікні незрівнянний краєвид: гори виглядають з густих крон дерев, наче вітають мене в цей туманний, прохолодний ранок. З неабияким задоволенням я змочую губи лимоном, запиваючи кислий присмак гіркуватим листяним чаєм, що настоявся за час моїх роздумів. Кінцівка щойно прочитаної книжки вражає мене настільки, що я перебуваю в солодкому захопленні: прочитане не тільки залишає свій слід, а ще й не відпускає думки.

Мої роздуми перериває бій годинника старовинної вежі, який кожен ранок дзвонить для тих ледарів, які все ще солодко сплять, у той час, як я вже зазвичай закінчую свій ранковий ритуал.

Виходячи на вулицю, я відчуваю ранкову прохолоду і наповнюю груди весняною свіжістю. Я завжди була небайдужа до весни та її витонченого смаку. Колись давно ми постійно проводили час із батьком у парку, чи біля озера, шукаючи ні ким незвідані місця та оголошуючи їх своєю територією. Ми були командою шукачів пригод, і весна завжди нагадує мені про нього: співом птахів чи запахом дощу, скрекотанням цикад у густій ​​траві, чи подихом вітерця, який безтурботно грає з листям. Батько назавжди залишився для мене в якомусь таємному, прихованому від сторонніх очей місці, оповитому магією та красою природи.

Та попри це дивовижне ранкове натхнення, мій клас, втім як і завжди, геть позбавлений будь-якої гармонії. Частково з цієї причини я маю звичку ненавидіти це місце, яке позбавляє мене внутрішнього спокою. Однокласники здаються дикунами: неприборканими, дурними та вкрай дратівливими. Як староста цього звіринцю я звично виконую всю брудну роботу: готую кімнату до уроків, збираю домашнє завдання та хоч якось намагаюся приборкати доручений мені зоопарк. Саме цього ранку я вирішую насамперед зібрати зошити з домашньою роботою, аби швидше пройти обтяжливий етап безпосереднього контакту з людьми, які зневажають мене.

Найскладніше у моїй справі – взаємодія з так званою елітою класу. Інші учні просто вдають, що не помічають моєї присутності. Проте ця п’ятірка, навпаки, насолоджується часом, коли я опиняюся в полі їхнього зору, попри те, що це повсякденний обов'язок старости.

— Яка гарна наша староста з самого ранку! — лунає голос найдратівливішого хлопця з еліти.

Наруто – особливий вид кошмарів, які переслідують мене наяву. Цей хлопчина не гоїть жодної можливості підколоти або зачепити мене за живе. Хоч блондин і вважається найдобрішим з п’ятірки своїх друзів, дратує він набагато більше за інших! Якби не він, більшу частину принижень та ганьби можна було б просто уникнути, адже він єдиний, хто завжди помічає мене, де б я не була.

— Дуже сумнівний у тебе смак, — байдуже зазначає дівчина, не відриваючись від зухвалого списування домашнього завдання.

Хіната, мабуть, найнахабніша дівчина не тільки в цій компанії, а й в усій школі! Мало хто має змогу зробити їй зауваження, адже всі бояться її гніву, та й, звісно, впливу сім'ї Х'юга. Ця дівчина неймовірно багата, примхлива і вперта — набір першокласного стерва, якою я її, відверто кажучи, і вважаю. Жодної поваги ані до старших, ані до ровесників, що на мою думку, не має приваблювати вихованих та розсудливих людей! Загалом нікого з п’ятірки я і не вважаю такими.

— Списування – проти шкільних правил, Х’юго, — рівним тоном ціджу я крізь зуби, застигши біля порушниці.

Реакція на мої слова навіть надто передбачувана: усі починають свистіти та сміятися, спостерігаючи за Хінатою, яка й бровою не ворушить у відповідь на моє зауваження. Через пів хвилини, вочевидь роздратувавшись через мою наполегливість, вона фиркає і зупиняється на середині речення.

— Ну, забирай, — зухвало каже вона, закриваючи зошит і вдаючи, ніби я якийсь обслуговчий персонал.

Це виявляється для мене тим ще випробуванням: стримати бурхливі емоції та не опуститися до рівня цих вискочок! Батько завжди вчив мене не втрачати гідність, навіть якщо ситуація змушує реагувати агресивно. Здається, ніби з вух йде пара, але на моєму обличчі не здригається жоден м’яз. Я спокійно забираю її зошит і той, з якого вона списувала.

— Сподіваюся, Учісі Саске відомі правила шкільного статуту? — Я кидаю на нього суворий погляд, через що Наруто одразу ж заливається сміхом.

Вони нагадують безглуздих мавп, які стрибають по клітці, бо їм показують банан. Примітивні істоти, яким дай лише волю висміяти когось, хто на їхню думку слабкий. Проте таким чином підвищують свою самооцінку лише по-справжньому слабкі люди!

Саске підводиться з місця й обдаровує мене зневажливим поглядом з висоти свого зросту. У цього представника елітної п’ятірки самооцінки більше, за будь-кого іншого! Дурні дівчата-фанатки навіть організували клуб шанувальниць цього примату, у якого крім гарненького личка немає геть нічого за душею. Та кому взагалі подобається тип хлопців, які зарозуміло ставляться до оточення? Напевно, я народилася не в ту епоху, адже тепер шляхетність і манери просто викорінені з нашого суспільства! Відповідь зрозуміла й без зайвих слів та й бажання перебувати в настільки гнилому оточенні немає, тому я байдуже складаю інші зошити еліти в загальний стос і ігнорую Учіху, який досі стоїть на проході.

Зовсім забула згадати ще одну стервезну білявку, яка сидить трохи віддалік компанії й спостерігає за тим, що відбувається спідлоба. Дружба з нею – єдина річ, якої я соромлюся протягом усього свого життя. Мені дуже шкода, що колись я розцінювала її як рівну собі! Яманака Іно була моєю першою і, мабуть, єдиною найкращою подругою. Проте тепер ми взаємно ненавидимо одна одну. Ти вважаєш людину найважливішою в житті, а потім вона просто відвертається від тебе, не пояснюючи причин та мотивів своєї поведінки. Хіба у цьому полягає так звана дружба? І саме ця «подруга» вирішує підкласти мені свиню, роблячи підніжку тоді, коли я проходжу повз неї.

Звісно, я не очікую такої підступності з її боку. Зошити підлітають вгору, і я з вереском піддаюся вперед. Якби не рука Учіхи, я б опинилася на підлозі разом із триклятим домашнім завданням! Він ловить мене однією рукою, підхоплюючи в потрібну мить. Окуляри злітають з обличчя, з тріском вдаряючись о підлогу, через що я не бачу нічого далі свого носа. Картинка розпливається перед очима, і я відчуваю свою безпорадність, адже зовсім не знаю в якому напрямку шукати окуляри.

— Удар нижче поясу, Яманака, — спокійно зазначає Саске, відсторонюючись від мене.

— Тримай, старосто, — лунає радісний голос Наруто.

Окуляри знову на моєму обличчі, проте, на одній із лінз я помічаю величезну тріщину прямісінько посередині. Блондин усміхається, поправляючи оправу, але вона все одно перекошується на моєму носі. Наступної миті в моїх руках опиняється зібраний стос зошитів, який мені віддає останній член елітної команди. Нара Шикамару – найрозумніший хлопець усієї Японії. Він розважливий, прагматичний та імпонує мені найбільше зі своєї компанії. Хоча його лінощі та оточення, в якому він перебуває, не дозволяють мені думати про нього краще. Скажи хто твій друг, і я скажу хто ти.

— Дякую, — спокійно кажу я, намагаючись якнайшвидше забратися геть від п’ятірки, яка встигла вичавити з мене всі соки та зіпсувати ранок, а вони лише регочуть мені в спину.

Какаші-сенсей має найжахливішу звичку – він постійно запізнюється! На мою думку, така слабкість не повинна бути властива викладачеві, тож я неодноразово тактовно натякала йому на це, але все марно! 

Минуло вже двадцять хвилин. Кожен займається виключно своїми справами, через що у мене аж око сіпається! Навчена гірким досвідом, я вже не намагаюся закликати до дисципліни – це також марно! У мене таке відчуття, що геть нікому немає жодного діла до шкільного статуту. Боротися проти всіх — безглуздо, адже крім мене всім начхати на правила. Таке враження, що я біла ворона, яку засуджують через те, що вона намагається бути звичайним птахом, коли інші вважають себе за тварин.

Какаші приходить тоді, коли я вже майже вирушаю на його пошуки. З його появою клас жвавішає, і кожен вітає викладача в абсолютно неприйнятній манері, ніби він їхній товариш, а не дорослий чоловік! Проте Какаші не тільки дозволяє поводитися з собою подібним чином, а й усіляко заохочує це невігластво!

Це чоловік середнього віку з білим волоссям та пронизливими чорними очима. Коли я побачила його вперше, була у захваті: мій викладач складав враження дуже мудрої та проникливої людини, але таким він здавався лише на перший погляд. Я була одурена його зовнішністю: характер вчителя виявився нестерпним та навіть соромітним! Він дозволяє собі читати книги для дорослих прямо посеред уроку, доки його учні відверто нічого не роблять! Це вражає та викликає обурення з першого дня навчання. І, як ви можете здогадатися, мене привчили закривати на це очі! Ані від головного методиста, ані від ректора мої скарги не отримують належного відгуку! Тому мені незабаром набридло, і я просто опустила руки.

— Вам залишилося всього пів року до закінчення навчання і це найважливіший час для кожного учня Конохи, — починає вчитель, вперше за довгі роки використовуючи серйозний тон. — Вам належить скласти дуже важливі іспити наприкінці навчання, проте, усім відомо, що раз на своє двадцятип'ятиріччя Коноха проводить серед своїх учнів конкурс на місце у найпрестижнішому університету країни закритого типу, а також забезпечує переможців грантом на весь період навчання у його стінах. Вітаю, тому що саме ви застали дану подію і матимете можливість змагатися за звання найкращих! Усього візьмуть участь п’ятнадцять команд по три особи в кожній, а це означає, що шанс на участь у конкурсі матиме всього сорок п’ять із двохсот п’ятдесяти п’яти учнів нашої школи! Конкурсантів буде обрано методом попереднього відбору, який складатиметься з практичної та теоретичної частин. Після того як буде оголошено перелік конкурсантів, ви отримаєте детальнішу інформацію. А поки що бажаю вам успіхів, адже, незалежно від вашої готовності теоретична частина буде проведена за декілька хвилин! У вас є рівно година. Староста, прошу роздати всім бланки з питаннями.

Підскакуючи, наче ошпарена, я переводжу подих, перш ніж підійти до вчителя. На столі лежать білі конверти, які відповідають кількості учнів нашого класу. Моє серце шалено колотиться в грудях. Мої батьки випускники цього університету! Людині, яка закінчує цей заклад, надається квиток у краще життя! Все, про що тільки можна мріяти, впаде до ніг переможця, адже він матиме не тільки виняткові знання, а й статус! Випускників даного університету запрошують на роботу в найпрестижніші компанії ще на першому курсі, але ті використовують запрошення лише з метою підробітку або здачі практики, оскільки вже до випуску мають свої успішні корпорації, підприємства та наукові центри. Звичайно такі сім'ї як Х’юга мають кошти відправити доньку на навчання й без особливого гранту, оскільки вартість одного семестру непристойно висока. Однак закритий тип університету також багато про що свідчить! Недостатньо бути казково багатим, аби дозволити собі п’ятирічне навчання у стінах майбутньої альма-матер. Цей університет має дуже суворий відбір серед вступників, адже щороку на одну з десяти кафедр надходять лише десять абітурієнтів. Десять найкращих студентів зі всього світу! І я можу бути однією з них!

Впоравшись з завданням вчителя, я обережно сідаю за парту, боячись навіть дихати на свою мрію, яка спокійно спочиває перед моїми очима у білому конверті. Какаші наказує розкрити конверти, але руки відмовляються підкорятися. Все має вирішитися просто зараз! Тремтячими пальцями я витягаю вміст: бланк для заповнення особистих даних та екзаменаційний лист з дванадцятьма складними завданнями з таких предметів, як хімія, фізика, геометрія, алгебра та логіка. Рівень складності завдань дуже високий! Ми ніколи не розглядали нічого подібного на жодному уроці, а я ловлю кожне слово вчителя і займаюся додатково, вирішуючи більше, ніж передбачає програма! Окидаючи клас поглядом, я розумію, що я така не одна. Шикамару – найкращий учень країни сидить, обхопивши руками голову. Його вигляд говорить одне: він не знає нічого з того, що написано в завданнях.

— Ви можете не мучити себе, адже цей конкурс не є обов’язковим для всіх. Ви повинні тверезо оцінювати свої сили та шанси на перемогу, — заявляє сенсей, усміхаючись крізь маску, без якої ніхто не бачив його обличчя.

На мій глибокий подив у ту ж саму мить аудиторію покидає більша частина нашого класу, здаючись без бою та нервів. І це менш ніж через десять хвилин від початку тестування! Окрім мене в аудиторії залишається дратівлива п’ятірка та ще четверо учнів, які перебувають у десятці найкращих серед випускних класів. До речі, в цьому переліку я посідаю почесне друге місце, поступаючись кількома балами Шикамару Нара. Вражає ще й те, що такі ледарі як Узумакі Наруто, Яманака Іно та Хіната Х’юга все ще борються, попри складність тесту! Учіха Саске посідає третє місце, дихаючи мені в потилицю. Нас відділяє лише один бал, тож ми постійно змагаємося одне з одним у знаннях, але я завжди на крок попереду цього самозакоханого лицеміра!

Проходить близько пів години, і клас залишають ще четверо, тому я тепер змагаюся лише з дратівливою елітою. Ніхто з нас нічого не пише, а час невблаганно минає. Стрілки відбивають чіткий ритм у голові. Як і раніше я не знаю, яким чином вирішити щось подібне! Відкладаючи бланк із завданнями, я нарешті починаю заповнювати анкету, про яку геть забула з моменту, як побачила непосильні завдання. Заповнивши її, я дістаюся правил попереднього відбору, які написані іноземною мовою дрібним шрифтом. І тут моє обличчя осяює задоволена усмішка, адже ніхто навіть не додумався заповнити анкету першою і дійти до цього пункту. Зустрічаючись поглядом з учителем, я бачу схвалення в його очах. Тепер все зрозуміло!

Встаючи з місця, я забираю екзаменаційні бланки учнів, які здалися й покинули клас раніше терміну. Розкладаючи їх на підлозі один біля одного, я починаю вивчати вміст, сподіваючись, що не доведеться взаємодіяти з п’ятіркою. Какаші мовчить, спокійно реагуючи на мою поведінку, чим викликає настороженість решти. Вони не настільки дурні, щоб не зрозуміти, що я все роблю правильно.

— Ти знайшла рішення? — спокійно запитує Нара, підходячи до мене. — Гадаю, нам не забороняється обговорювати це, якщо ти використовуєш роботи інших учнів.

Він простягає мені свій папірець, який я також кладу в ряд з іншими бланками. Тяжко зітхаючи, я приймаю факт неминучості спілкування з елітою, тому що кожна сторінка завдань є необхідною для проходження цього відбіркового туру.

— У нас двадцять хвилин, — кажу я, не дивлячись на нього. — Відповіді написані в умовах, адже на кожному бланку різні завдання, які взаємопов’язані одне з одним. Суть цього іспиту не розкрити наші розумові здібності, а виявити рівень логіки, уважності та, на мій великий жаль, командної роботи. Цей етап могли пройти всі, якби лише уважно вивчили два аркуші. В анкеті написані правила, які не забороняють працювати спільно та брати роботи учасників, навіть якщо ті залишили аудиторію передчасно. Головне встигнути вирішити всі завдання! Якби залишився лише один учень, у нього просто не вистачило б часу, тому що для пошуку єдиного правильного варіанта серед тридцяти робіт піде не менше двадцять хвилин. Потрібно перечитати всі завдання, знайти відповідності та переписати всі відповіді у свій бланк.

— У такому разі нам треба організувати процес таким чином, щоб ми працювали як цілісний механізм, — підхоплює Учіха, приєднуючись до нас із Шикамару.

— Згоден, потрібен чіткий баланс у розподілі обов’язків, інакше ми заважатимемо одне одному і в кінцевому результаті не встигнемо закінчити до терміну, — продовжує Нара, скликаючи інших. — Сакуро, серед нас шести в тебе найкращі аналітичні здібності, тому я покладаюсь на тебе!

Киваючи головою, Саске погоджується зі словами друга, дивлячись на мене в очікуванні подальших вказівок. Іно та Хіната лише закочують очі, але визнають безвихідь ситуації та обмежену кількість часу, якого стає дедалі менше через наші розмови.

— Оце мені подобається! — кричить Наруто та ляскає рукою моє плече. — Я завжди знав, що староста нереально крута!

— Х’юга та Яманака, сідайте за парти. Ваше завдання – переносити відповіді у наші бланки. Нас шестеро, тож треба встигнути закінчити вчасно. Ви повинні уважно вносити дані, які ми передаватимемо вам, не плутаючи роботи та завдання між собою, — наказую я, помічаючи очевидне невдоволення дівчат моїм верховенством. — Наруто, ти зачитуватимеш завдання з наших бланків вголос, доки як Нара, Учіха і я шукатимемо потрібні відповіді серед умов інших робіт. Ми більш уважні та швидкі в аналізі та обробці інформації. За ці п’ятнадцять хвилин ми повинні забути про суперечки, особисту неприязнь і працювати злагоджено. Якщо хтось не згоден працювати зі мною, він, або вона може покинути цю аудиторію негайно й не затримувати нас ще довше!

Остання репліка стосується більше дівчат, ніж хлопців, адже останні ловлять кожне моє слово. Підписавши свої бланки, ми кладемо їх до інших, і лише один бланк передаємо Наруто, який негайно починає зачитувати умови. Саске, Шикамару і я одразу поринаємо у пошук відповідностей, і за п’ять хвилин відправляємо перший бланк дівчатам на заповнення. Працюємо ми швидко і злагоджено, наче між нами ніколи не було непорозуміння та ворожнечі. Якби не Саске та Шикамару, у мене пішло б куди більше часу на пошук потрібних відповідей, тому я визнаю, що в цій ситуації неможливо уникнути їхньої допомоги.

Какаші оголошує кінець іспиту, і шість заповнених робіт лягають на його стіл. Зізнаюся, я до останнього чекала каверзи з боку п’ятірки, навіть перевірила правильність заповнення відповідей у ​​свій бланк. Вони мене не підвели, і я була рада почути від вчителя, що ми всі шестеро пройшли перший відбірковий тур!

Проте попереду ще один, цього разу практичний відбір, після якого оголосять списки конкурсантів і розіб’ють їх на п’ятнадцять команд. Він має відбутися після обіду, і я дуже сподіваюся, що працюватиму наодинці, не прохаючи допомоги сторонніх.