Розділ 6: Порожнеча та усвідомлення

Минуло п’ять днів. П’ять довгих, сірих днів, які здавалися Юрі суцільним кошмаром наяву.

Плітки в університеті, як це зазвичай буває з новинами, швидко вщухли — у студентів старших курсів почалася важка сесія, і їм стало просто не до того. Але легше від цього не стало. Навпаки, разом із шумом коридорів у життя Юри прийшла гнітюча, затяжна тиша.

Він знову повернувся до свого «панцира» — об’ємного сірого худі, у яке ховався майже з головою. Юра знову сидів на лекціях, дивився у вікно й механічно крутив русяві кучері, але тепер цей жест не виражав тривоги, лише тільки пустку.

Він кілька разів бачив Ігоря здалеку. Той проходив повз у холі, оточений своїми друзями, так само високий, у незмінній чорній шкірянці, з недбало зачесаним назад волоссям. Але тепер його вугільні очі більше не шукали Юру в натовпі. Ігор дивився крізь нього, наче Юра був скляним. Він прийняв умови його гри. Експеримент закінчено.

Юра відкрив свій блокнот на тій самій сторінці, де колись писав перший звіт. Нижче, там, де аркуш залишився чистим, він вивів:

«Звіт №3. Фізичні реакції: повна апатія. Хронічний брак повітря змінився відчуттям, що я взагалі розучився дихати. Я думав, що рятую себе від осуду, але насправді я просто злякався. І тепер мені набагато страшніше жити без нього, ніж під поглядами всього світу».

Юра закрив обличчя долонями. Впертість, яка завжди спалахами проявлялася в його світлих очах, раптом повернулася, але тепер вона була спрямована на самого себе. Він згадав слова Ігоря: «Ти готовий перекреслити все, що було між нами?» Ні, він не був готовий. Страх виявився поганим порадником.

Коли пролунав дзвінок з останньої пари, Юра не став чекати. Він зібрав речі, закинув рюкзак на одне плече і рішуче попрямував до виходу. Він знав, де Ігор зазвичай проводить час перед тим, як піти з університету.

Центральний хол був забитий студентами. Ігор стояв біля великих скляних дверей, розмовляючи з капітаном футбольної збірної. Він тримав у руках ключі від мотоцикла, ліниво підкидаючи їх у повітрі.

Юра зупинився за кілька метрів. Серце забилося в знайомому, шаленому ритмі. Пальці міцно стиснули ремінь рюкзака. Жодних хованок по кутках. Жодних таємних авдиторій чи нічних дахів. Якщо він хоче бути вільним, треба починати зараз.

Юра зробив крок уперед.

— Ігорю! — голосно покликав він.

Декілька студентів поруч обернулися. Ігор завмер. Його рука перехопила ключі в повітрі. Він повільно, майже неохоче повернув голову, і його прищурені темні очі зустрілися зі світлим, рішучим поглядом Юри.

Ігор нічого не сказав, очікуючи, що буде далі. Його обличчя залишалося непроникною маскою.

Юра підійшов упритул, змушуючи себе закинути голову вгору. Навколо них почали затихати розмови — люди помітили напругу між першокурсником і зіркою старших курсів.

— Експеримент не закінчено, — чітко, так, щоб чули всі навколо, вимовив Юра. Його голос більше не тремтів. — Я помилився у звіті. На даху це була не гра. І мені начхати, що про це скажуть у курилці.

В холі почулося кілька здивованих вигуків, але Юра дивився тільки на Ігоря. Він бачив, як на обличчі хлопця повільно тріскається залізна маска байдужості. В глибині його вугільних очей спалахнуло те саме тепле, шалене світло, яке Юра бачив під зорями.

Ігор мовчав кілька секунд, а потім кутик його губ смикнувся вгору в тій самій знайомій, іронічній усмішці. Він зробив крок назустріч, повністю стираючи відстань між ними, і поклав руку Юрі на плече, трохи стискаючи його.

— Ти запізнився зі звітом на п’ять днів, кучерявий, — тихо, з глибокою хрипотою в голосі сказав Ігор, але в його словах більше не було образи. Тільки полегшення. — За таке я зазвичай ставлю "незарах". Але для тебе зроблю виняток.

Ігор розвернувся, м’яко підштовхуючи Юру до виходу, і вони разом вийшли з холу під здивованими поглядами натовпу.

Важкі скляні двері зачинилися за їхніми спинами, відсікаючи університетський шум. На вулиці панувало справжнє літо. Червневе сонце заливало подвір’я корпусу сліпучим золотом, а теплий вітер одразу підхопив неслухняні русяві кучері Юри, коли той нарешті скинув капюшон свого худі.

Вони пройшли кілька метрів до затінку розлогих каштанів, де був припаркований чорний мотоцикл Ігоря. Тільки тут хлопець нарешті зупинився. Він повільно повернувся до Юри, засунувши руки в кишені шкірянки, і знову прищурив свої неймовірні очі. На його обличчі більше не було й сліду тієї холодної відстороненості, якою він катував Юру останні дні.

— «Експеримент не закінчено», значить? — тихо перепитав Ігор. — Ти хоч розумієш, що ти зараз влаштував там, у холі? Завтра про нас гудітиме весь факультет.

— Нехай гуде, — Юра зробив крок уперед, вперто піднімаючи підборіддя, щоб компенсувати різницю в зрості. У його очах більше не було страху. — Мені байдуже. Я просто хочу бути з тобою. Без правил і таємниць.

Ігор дивився на нього секунду, дві, а потім його стримана усмішка зникла, поступаючись місцем чомусь лагідному й водночас шаленому.

— До біса звіти, кучерявий, — видихнув він.

Ігор витягнув руки з кишень, зробив швидкий крок назустріч і, обхопивши Юру за талію, одним сильним рухом легко підняв його в повітря, притискаючи до широкого стовбура старого каштана. Юра тихо зойкнув від несподіванки, його кеди відірвалися від землі, а долоні автоматично зарилися у волосся Ігоря, утримуючи рівновагу.

Ігор нахилився і накрив його губи палким, глибоким поцілунком, у який вклав увесь той біль і тугу за останні п’ять днів розлуки.

Цей поцілунок був зовсім іншим. Не таємним, як на даху, і не обережним. Він був смаку літнього сонця, свободи і абсолютного, безкомпромісного полегшення. Юра заплющив очі, повністю розчиняючись у цих відчуттях, міцно стискаючи пальцями пасма на потилиці Ігоря. Під шкірою знову вибухнули тисячі вольтів струму, але тепер цей струм не лякав — він дарував крила.

Ігор цілував його наполегливо, вимагаючи відповіді, і Юра віддавав усе до краплі. Його серце скажено стукало прямо в груди Ігоря, зливаючись із його власним, швидким ритмом. Вони були тут, посеред університетського дворика, на очах у кожного, хто міг визирнути з вікна — і це було найкраще відчуття у світі.

Коли Ігор нарешті повільно опустив Юру назад на землю, він не забрав рук з його талії. Він притиснувся своїм чолом до його чола, важко дихаючи. Чорне волосся Ігоря змішалося з русявими кучерями Юри.

— Ну що, малий, — прошепотів Ігор прямо в його вологі губи, а його темні очі світилися такою ніжністю, якої Юра ніколи в ньому не бачив. — Готовий до реальних побачень? Бо гратися в експерименти я більше не збираюся.

Юра щасливо посміхнувся, вперше за довгий час відчуваючи себе абсолютно вільним.

— Готовий.

Ігор перехопив його руку, міцно переплітаючи свої довгі пальці з тонкими пальцями Юри, і вони разом пішли до мотоцикла. Їхній таємний вибір нарешті став явним, і попереду на них чекало ціле літо. Літо, яке належало тільки їм.